Взаємодія державних органів у сфері запобігання та протидії корупції

3. Види, форми взаємодії суб’єктів у сфері запобігання  
та протидії корупції

Класифікація взаємодії  суб’єктів у сфері запобігання  та протидії корупції може бути проведена  за наступними критеріями:

1) метою;

2) характером зв’язків;

3) способом вирішення завдань;

4) кількістю учасників;

5) часом і тривалістю спільних дій;

6) напрямами;

7) відношенням до системи або підсистеми органів, що здійснюють боротьбу з корупцією;

8) ступенем конспірації або конфіденційності;

9) організаційно-правовою формою;

10) підставами виникнення;

11) спрямованістю функціонування.

Так, за метою взаємодія  у галузі боротьби з корупцією  буває постійною та тимчасовою. Тимчасовою вважається взаємодія, спрямована на розв’язання  відносно невеликих за обсягом конкретних завдань, виконання яких потребує об’єднання зусиль взаємодіючих служб на нетривалий час. Так, при проведені разового профілактичного відпрацювання  певного регіону або знешкодження організованої злочинної групи, що має корумповані зв’язки. Цей  вид взаємодії організовується  виключно з локально-оперативними цілями. Постійна взаємодія є необхідною протягом усього періоду здійснення функцій профілактики правопорушень, реалізація якої постійно вимагає об’єднання зусиль декількох служб, витікає  з характеру цієї функції та основних цілей боротьби зі злочинністю

За характером зв’язків між взаємодіючими суб’єктами така взаємодія поділяється на безпосередню та опосередковану взаємодію. Перший різновид взаємодії передбачає встановлення безпосередніх зв’язків між взаємодіючими  суб’єктами та узгодження один з одним  взаємозалежних дій в процесі  виконання ними спільних задач. Опосередкована не передбачає встановлення прямих контактів  між взаємодіючими суб’єктами. При  такій різновидності взаємодії  діяльність суб’єктів здійснюється автономно і може бути не пов’язана з виконанням загального для них управлінського рішення, хоча виконання певних дій одним із цих елементів здійснює вплив на результати вирішення тих чи інших задач рештою.

За способом вирішення  завдань можна виділити такі види взаємодії, як спільне та самостійне функціонування взаємодіючих служб. При  спільному функціонуванні суб’єкти розв’язують загальні задачі одночасно  й разом, що створює сприятливі умови  для своєчасного корегування  їх дій, взаємного контролю та обміну інформацією. При самостійному функціонуванні ці суб’єкти, як правило, тільки визначають шляхи вирішення відповідних  задач, а розв’язуються вони кожним органом самостійно.

За кількістю учасників  взаємодія суб’єктів боротьби з  корупцією поділяється на двосторонню (чисту) та багатосторонню (змішану). Як правило, взаємодія у галузі боротьби з корупцією є багатосторонньою, що зумовлюється важливістю та складність завдань, які стоять перед відповідними органами.

За часом і тривалістю спільних дій виділяють постійну, разову та тимчасову взаємодію. Зокрема, постійна взаємодія здійснюється між  органами, підрозділами та окремими співробітниками  протягом виконання покладених на них  функцій. При разовій взаємодії  суб’єкти, використовуючи власні функціональні  методи та засоби, за разовим, одночасним дорученням координуючого органу здійснюють разові дії. Такою взаємодією може бути участь представників СБУ та МВС  України при разовому обміні інформацією  про корупційне діяння, скоєне певною особою. Тимчасова – характерна для органів, підрозділів (співробітників), які об’єднують свої зусилля при  розв’язанні будь-яких конкретних задач, яка потім припиняється. Наприклад, при розробці плану проведення спільних заходів.

За напрямами взаємодію  можна розглядати як стратегічну, оперативну та тактичну. Стратегічна взаємодія  полягає в узгодженій діяльності суб’єктів боротьби корупцією між  собою та з іншими державними органами для досягнення стратегічної мети, визначеної антикорупційним законодавством України, а саме: запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків  корупційних діянь. Оперативна взаємодія  полягає в узгодженій діяльності суб’єктів боротьби з корупцією  з використанням наявних сил, засобів і методів, яка здійснюється в певних організаційних формах відповідно до визначених цілей. Тактична взаємодія  полягає в узгодженій діяльності суб’єктів боротьби з корупцією  з використанням наявних сил, засобів і методів для вирішення  окремого завдання. Головний зміст  тактичної взаємодії міститься  в узгодженні дій усіх сил та засобів, які беруть участь у спільній діяльності, за метою, місцем та часом.

Щодо відношення до системи  або підсистеми органів, що запобігають  та протидіють корупції, взаємодія  поділяється на внутрішню (внутрішньосистемну) та зовнішню (зовнішньосистемну). Сутність зовнішньої взаємодії полягає в узгодженій діяльності одного суб’єкта у сфері запобігання та протидії корупції з іншими системами управління, що не входять до його структури. Внутрішня є узгодженою діяльністю структурних підрозділів (співробітників) у рамках усієї системи певного суб’єкта у сфері запобігання та протидії корупції боротьби з корупцією, або в одному зі структурних підрозділів.

За ступенем конспірації  або конфіденційності взаємодія  суб’єктів у сфері запобігання  та протидії корупції поділяється на гласну і негласну. Гласність взаємодії  полягає у своєчасному, регулярному  інформуванні у встановленому законі порядку інших органів про  наявну відомості щодо корупції та доведення до населення відомостей про результати спільних дій. Негласна взаємодія полягає у проведені  узгоджених заходів з метою збереження державної таємниці чи службової  та забезпечення раптовості при виявлені корупційних правопорушень.

За організаційно-правовою формою взаємодія у сфері запобігання  та протидії корупції буває координаційною, субординаційною і реординаційною. Зокрема, основним завданням координаційної взаємодії є кооперація управлінських зусиль для більш успішного вирішення спільних завдань. Найбільш важливою організаційно-правовою формою реординаційної взаємодії є взаємне інформування. Крім цієї форми, реординаційні взаємозв’язки виражаються у конкретних діях суб’єктів боротьби з корупцією, котрі відображаються в управлінських актах. Пріоритетне значення мають акти, які встановлюють, змінюють, відміняють правові норми або конкретні правовідносини. На відміну від спільних актів, що приймаються під час координаційної взаємодії, суб’єктом прийняття документів при реординації є один орган. Їх характерною особливістю є те, що вони ураховують не тільки власні, але і «чужі» інтереси, відображають погляди, ініціативні пропозиції інших органів, які ведуть боротьбу з корупцією, представників органів державної влади та місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій тощо.

За підставами виникнення взаємодія суб’єктів боротьби з  корупцією може бути регламентована, за вказівкою вищестоящих органів, ініціативна.

За спрямованістю функціонування взаємодія у цій галузі може поділятися на позитивну і негативну. Позитивна  полягає у налагодженні такого режиму взаємовідносин між суб’єктами боротьби з корупцією, при якому забезпечується їх погоджене функціонування з метою  розв’язання спільних неантагоністичних  завдань. При негативній взаємодії  функціонування суб’єктів боротьби з корупцією направлене на досягнення протилежних цілей, при цьому  вони спрямовують свій вплив на те, щоб перешкодити розвитку іншого суб’єкта. В першу чергу це зумовлено  співпаданням окремих часткових завдань цих суб’єктів при розбіжності загальних задач.

Отже, категорію «форма взаємодії  суб’єктів у сфері запобігання  та протидії корупції» можна визначити  як зовнішній прояв, урегульованих  переважно нормами адміністративного  права, узгоджених за часом, місцем, засобами й цілями функціонально-обумовлених  дій відповідних суб’єктів у  процесі боротьби з корупцією.

 

ВИСНОВОК

 

Сутність взаємодії полягає у розробці, обговоренні та реалізації спільних заходів щодо боротьби з корупцією. Завдяки взаємодії досягається широкий фронт боротьби з цим явищем, забезпечується цілеспрямованість у вирішенні найбільш актуальних задач, усуваються паралелізм та дублювання у роботі правоохоронних органів, більш раціонально розподіляються між ними сили та використовуються різноманітні правові засоби та методи роботи. Крім цього, важливим підсумком такої діяльності є стабільність антикорупційної правозастосовної практики. Вона також сприяє зміцненню законності в діяльності самих правоохоронних органів, покращує можливості впливу на цю діяльність засобами прокурорського нагляду та відомчого контролю.

Основною метою взаємодії є сприяння узгодженим діям суб’єктів боротьби з корупцією щодо зменшення кількості корупційних проявів та зміцнення законності в межах певної територіальної одиниці. Проміжною метою може бути розв’язання приватних питань, серед яких основними є покращення розкриття злочинів, виявлення та попередження помилок та недоліків досудового слідства тощо.

Поставлені при цьому  цілі досягаються при розв’язанні  ряду задач, загальних для усіх органів, які беруть участь у взаємодії. До таких задач відносяться: а) активізація діяльності правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією; б) об’єднання зусиль суб’єктів боротьби з корупцією та усунення їх розмежованості у протидії корупції; в) усунення паралелізму та дублювання у роботі органів, які зобов’язані вести боротьбу з корупцією і забезпечення її конкретності; г) зміцнення законності в діяльності суб’єктів боротьби з корупцією.

Отже, основою взаємодії є розробка управлінської програми та відповідні управлінські дії щодо її реалізації. На нашу думку, основними напрямами взаємодії у сфері запобігання та протидії корупції – це: а) узгодження, об’єднання сил, засобів ресурсного забезпечення суб’єктів взаємодії; б) підпорядкування їх діяльності спільній меті – зменшенню рівня корупції та украплення правопорядку в державі. Взаємодія та координація це близькі поняття. Взаємодія є продовженням координації, розширює її рамки. Однак, якщо без координації система не може існувати (оскільки це її об’єктивна властивість), то без взаємодії вона може бути (оскільки вона є суб’єктивною властивістю). Отже, взаємодія суб’єктів у сфері запобігання та протидії корупції є невід’ємними якістю, ланкою і компонентом організації антикорупційної діяльності. Вона покликана забезпечити ефективність боротьби корупції у нашій державі як нагальної соціальної потреби сьогодення.

Взаємодія суб’єктів у  сфері запобігання та протидії корупції характеризується: а) особливим суб’єктом  взаємодії (органами, що ведуть боротьбу з корупцією та іншими, які беруть участь у антикорупційних заходах); б) особливим об’єктом здійснення впливу взаємодіючих суб’єктів (корупційні правопорушення); в) особливостями мети, форм та методів взаємодії.

На нашу думку, належним чином  організована взаємодія, чіткий розподіл обов’язків між посадовими особами, кінцевою метою яких є досягнення загального визначеного результату, дозволяють виконати поставлене завдання швидше, з меншою витратою зусиль, більш  цілеспрямовано застосовувати різноманітні можливості різних підрозділів, не допускаючи дублювання та вузьковідомчого підходу  до розв’язання задач щодо запобігання  та протидії корупції.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.

2. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI.

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення :Закон України від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI.

4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст.170.

5. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р.

6. Про Кабінет Міністрів України : Закон України 7 жовтня 2010 р. №2591-VI 5. Про центральні органи виконавчої влади : Закон України від вiд 17.03.2011 № 3166-VI.

7. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України 9 грудня 2010 року № 1085/2010.

8. Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України 24 грудня 2010 року № 1199/2010.

9. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2002. – 668 с.

10. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2003. – 384 с.

11. Публічна влада та управління: принципи і механізми реалізації: Монографія. / Н.Р. Нижник (заг.ред.) – Чернівці : Технодрук, 2008. – 432с.

12. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність // Закони і коментарі: Навч. посіб. / М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2001. – С. 11-15.