Взаємодія державних органів у сфері запобігання та протидії корупції

• Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який відповідно до ст. 8 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" координує діяльність всіх державних органів, на які цим Законом покладено обов’язки здійснювати боротьбу з корупцією;
• Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори – згідно зі ст. 10 Закону України "Про прокуратуру" вони координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки, органів Податкової міліції, органів Митної служби та інших правоохоронних органів;
• Рада національної безпеки і оборони України – згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції України та ст. 3 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони" вона координує діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки.

Сьому групу суб’єктів  протидії корупції утворюють органи, що здійснюють контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції. Відповідно до ст. 16 Закону України "Про  боротьбу з корупцією" парламентський контроль за виконанням законів у  сфері протидії корупції здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а також Комітетом Верховної  Ради України з питань боротьби з  організованою злочинністю і  корупцією. Згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції  України та ст. 3 Закону України "Про  Раду національної безпеки і оборони" контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки  здійснює Рада національної безпеки  та оборони України.

До суб’єктів цієї групи  слід віднести також суд, який здійснює судовий контроль за діяльністю вищезазначених органів при розгляді кримінальних справ про корупційні злочини, адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення, вирішенні питання  щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження  строків тримання під вартою, проведення обшуку в житлі чи іншому володінні  особи, накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку  у справах про корупційні злочини.

Нагляд за виконанням законів  у сфері боротьби з корупцією  здійснюється Генеральним прокурором України й уповноваженими ним  прокурорами (ст. 17 Закону України "Про  боротьбу з корупцією", ст. 1 Закону України "Про прокуратуру"). В органах прокуратури цю функцію здійснюють управління та відділи по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією.

Восьма група суб’єктів  протидії корупції – це, насамперед суди, а також прокурори, державні органи та органи місцевого самоврядування, які вживають заходи і приймають  конкретні рішення стосовно відшкодування  заподіяної корупційними діяннями шкоди, поновлення порушених ними прав і  т. ін.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про боротьбу з корупцією" збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням  приміщень, засобів транспорту і  зв’язку, іншого державного майна або  коштів, підлягають відшкодуванню винними  особами, уповноваженими на виконання  функцій держави, на загальних підставах  і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.

У разі відмови добровільно  повернути незаконно одержані особою, уповноваженою на виконання функцій  держави, кредити, позички, цінні папери, нерухомість та інше майно, вони чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою прокурора.

Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг у результаті дій, передбачених п. "а" ч. 1 ст. 5 зазначеного  Закону, тягне за собою визнання укладеної угоди недійсною з  наслідками, передбаченими Цивільним  кодексом України.

Згідно з статтею 14 Закону України "Про боротьбу з корупцією" прийняті внаслідок корупційних  діянь неправомірні нормативно-правові  акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів та рішень, або  визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 15 зазначеного  Закону фізичні та юридичні особи, права  яких порушено внаслідок корупційних  діянь і які зазнали моральної  чи матеріальної шкоди, мають право  на поновлення цих прав і відшкодування  шкоди у встановленому Законом  порядку.

Здійснення антикорупційної  діяльності потребує специфічного правового, організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого забезпечення, що обумовлює необхідність створення  спеціальних органів (установ, служб, підрозділів), які і становлять дев’яту  групу суб’єктів протидії корупції. Так, науково-дослідне забезпечення протидії корупції здійснює Міжвідомчий науково-дослідний  центр з проблем боротьби з  організованою злочинністю.

Постановою Верховної  Ради України від 12 жовтня 1994 р. № 199 відповідні органи та підрозділи зобов’язані  дотримуватися спеціального порядку  комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів  по боротьбі з корупцією та організованою  злочинністю СБУ.

У межах своїх повноважень  певні заходи стосовно протидії корупції можуть здійснювати також інші суб’єкти, зокрема державні органи, – Національний банк України, ДПА, Державна контрольно-ревізійна  служба, Рахункова палата України, Антимонопольний  комітет України, Фонд державного майна  України, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, ЗМІ.

2. Принципи взаємодії державних органів  
   у сфері запобігання та протидії корупції

Принципи взаємодії суб’єктів  щодо запобігання та протидії корупції необхідно розуміти як систему установок, керівних начал, відправних положень, які відбивають об’єктивні закономірності розвитку правоохоронних відносин у сфері запобігання та протидії корупції на сучасному етапі існування суспільства і визначають сутність взаємовідносин між суб’єктами, які взаємодіють з метою виконання покладених на них загальних та індивідуальних завдань.

До основних принципів  взаємодії суб’єктів у сфері  запобігання та протидії корупції можна  віднести:

1) Принцип законності – цей принцип полягає в обов’язковому виконанні законів і відповідних ним правових актів усіма суб’єктами боротьби з корупцією.

2) Принцип науковості (наукової обґрунтованості, об’єктивності) –передбачає цілеспрямований вплив на корупцію в цілому або на окремі її прояви на основі пізнання та використання об’єктивних законів та закономірностей правоохоронної діяльності у цій сфері в інтересах ефективного забезпечення боротьби з нею.

3) Принцип плановості – дозволяє враховувати велику кількість обставин, які можуть виникнути в процесі взаємодії, за рахунок розробки чітких програм узгоджених дій та можливості прогнозування зміни оперативної обстановки. Діяльність взаємодіючих суб’єктів повинна також базуватися на положеннях відповідних директивних документів, які містять у собі завдання держави щодо запобігання та протидії корупції.

4) Принцип гласності – полягає у своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність суб’єктів у сфері запобігання та протидії корупції шляхом звітування відповідних структур перед населенням, обговорення важливіших питань та рішень, що приймаються, та створення системи антикорупційного виховання та навчання.

5) Принцип безперервності – цей принцип означає, що функції взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією потребують постійного здійснення і погодження дій відповідних органів та їх структурних елементів протягом тривалого часу. Постійність взаємодії опосередковується тим, що корупція не є тимчасовим явищем для суспільства. Здійснюючи негативний вплив на його розвиток, вона вимагає вжиття планомірних та постійних заходів щодо її мінімізації.

6) Принцип системності – цей принцип означає, що суб’єкти взаємодії повинні виступати як взаємопов’язані елементи, наділені своїм місцем та роллю у ході здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, а їх дії, що об’єднанні однією цільовою програмою, повинні спрямовуватися на досягання єдиної мети.

Важливим при цьому  є виділення головної на даний  момент проблеми протидії корупції і  концентрації основних зусиль на її розв’язанні. Це може бути проблема прийняття відповідного закону, утворення певного державного органу, проведення адміністративної реформи, вдосконалення системи  контролю за доходами та витратами  осіб, уповноважених на виконання  функцій держави.

7) Принцип комплексності – проявляється у здійсненні невідкладних короткострокових, довгострокових, постійних заходів соціально-політичного, організаційно-управлінського, правового та іншого характеру, спрямованих на подолання корупції. Цей принцип передбачає: досягнення єдності цілей та основних напрямів у сфері запобігання та протидії корупції; взаємодію наявних сил та засобів усіх суб’єктів протидії корупції на усіх рівнях суспільства; врахування об’єктивних та суб’єктивних умов, що визначають вибір найбільш ефективних засобів і методів вирішення нагальних питань; врахування наявності та цілеспрямоване використання організаційно-технічних, правових та соціально-економічних факторів; постійну перевірку ефективності антикорупційної діяльності.

8) Принцип наступальності – сутність цього принципу полягає у реалізації суб’єктами боротьби з корупцією законодавчих вимог щодо проведення активного пошуку фактів корупції, здійсненні відповідних організаційних та процесуальних дій для об’єктивного вирішення справи, застосуванні заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, що сприяють корупції.

Друга група принципів  – спеціальні. Ці принципи взаємодії  доповнюють та конкретизують загальні, є похідними від них та загальних  принципів управління, а саме:

1) Принцип спільності інтересів – цей принцип базується на одновекторній спрямованості інтересів сторін, що взаємодіють у сфері запобігання та протидії корупції. Подібна спільність інтересів походить від соціальної природи суб’єктів, їх призначення та покладених на завдань.

2) Принцип «головної ланки» – діяльність суб’єктів у порядку взаємодії, спрямована на вирішення основного завдання, яке є найбільш важливим у загальному ланцюгу подій і виконання якого дозволить розв’язати усю сукупність проблем. Такою «головною ланкою» для суб’єктів боротьби з корупцією є запобігання корупційним проявам, виявлення і припинення корупційних діянь, усунення шкідливих наслідків, які вона викликає.

3) Принцип «маневреності» (оперативності та гнучкості) - згідно з ним запланована діяльність повинна піддаватися корегуючому впливу у відповідності зі змінами оперативної обстановки, для більш ефективного використання сил, засобів, форм та методів, які є у розпорядженні учасників взаємодії.

Це дуже важливий принцип, оскільки корупція є явищем з високим  рівнем динаміки: постійно змінюються існуючі види корупційних діянь  і з’являються нові, що потребує негайного прийняття з їх боку активних заходів щодо подолання  цих проявів. Тому, у систему заздалегідь  передбачених заходів щодо протидії корупції обов’язково повинні вноситися  положення, що є адекватними конкретним умовам та змінам у характері взаємодії  та корупційній ситуації.

4) Принцип паритетності (рівності) – суб’єкти, що взаємодіють під час виконання завдань щодо запобігання та протидії корупції повинні виступати один перед одним як рівнозобов’язані. Це відсутність відносин підпорядкування і наявність власних форм діяльності, покладення обов’язків з організації взаємодії на певного суб’єкта спільної діяльності.

5) Принцип спеціалізованості (оптимального використання можливостей взаємодіючих суб’єктів) – сутність цього принципу полягає в тому, що у боротьбі з корупційними правопорушеннями необхідно забезпечити використання окремими суб’єктами тих сил, засобів, методів та форм, які їм властиві, походять з їх правової та соціальної природи. Застосування суб’єктом невластивих для нього методів та засобів діяльності може призвести до значних втрат сил, часу, зниження ефективності застосування притаманних йому прийомів боротьби з корупцією.

6) Принцип пропорційної відповідальності за наслідки взаємодії –встановлення для усіх взаємодіючих суб’єктів рівної (солідарної) відповідальності за виконання спільного завдання, або встановлення відповідальності лише за той обсяг роботи, котрий був покладений на них відповідно до їх компетенції, що є більш доцільним.

7) Принцип посилення управляючих параметрів системи – цей принцип означає, що взаємодія частин системи, кооперування сил та засобів підпорядковане підвищенню ефективності діяльності, поліпшенню якості заходів щодо запобігання та протидії корупції, скороченню строків їх виконання, зменшення матеріальних витрат.

8) Принцип непересічення компетенції – він означає, що співробітництво суб’єктів не повинно спричиняти взаємопередачу прав та обов’язків, котрими кожний з них наділений – взаємодіючи сторони зобов’язані діяти в рамках власної компетенції.

9) Принцип комплексного використання сил та засобів взаємодіючих сторін – суть цього принципу полягає в тому, що виконуючи свої основні задачі, суб’єкти правоохоронної діяльності повинні одночасно вирішувати завдання щодо боротьби з корупцією. Комплексний підхід дозволяє не тільки раціонально розподіляти наявні сили та засоби, але й притягувати до боротьби з корупцією додаткові можливості, збільшувати тиск на неї у разі ускладнення оперативної ситуації.