Взаємодія державних органів у сфері запобігання та протидії корупції

Взаємодія державних органів у сфері запобігання та протидії корупції

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Суб’єкти боротьби з корупцією
2. Принципи взаємодії державних органів  
   у сфері запобігання та протидії корупції
3. Види, форми взаємодії суб’єктів у сфері запобігання  
   та протидії корупції

ВИСНОВОК

 

ЛІТЕРАТУРА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції»  з метою активізації діяльності спеціальних органів, що здійснюють виявлення проявів корупції вимагає  визначити механізми взаємодії  цих органів з іншими, на які  згідно з законодавством покладаються обов’язки оперативного, технічного, інформаційного та іншого забезпечення діяльності боротьби з корупцією.

Значна увага до питань взаємодії правоохоронних органів  у цій сфері боротьби приділяється вищими посадовими особами держави. Так, у своїх виступах Президент України В.Ф. Янукович звертав увагу на той факт, що успіху у сфері запобігання та протидії корупції можна досягти лише за рахунок постійного прогнозування корупційної ситуації у державі, впровадження у діяльність правоохоронних органів принципів взаємодії, наступальності, системності та комплексності у протидії корупції.

Необхідність  взаємодії у боротьбі з корупцією обумовлюється: загостренням криміногенної ситуації у державі; посиленням активності злочинних угруповань, які намагаються увійти до органів влади; прискорення темпів транснаціоналізації корупції та деякими іншими. Така ситуація примушує удосконалювати спільні зусилля правоохоронних та інших державних органів у галузі протидії корупції, своєчасно виявляти негативні тенденції у соціально-економічній обстановці, сприяти усуненню причин та умов корупції, налагоджувати дійовий обмін інформацією, здійснювати профілактику корупційних правопорушень у відповідних сферах державного життя.

Таким чином, об’єктивна необхідність взаємодії обумовлюється, з одного боку, спільністю задач, які стоять перед різними відомствами, органами та підрозділами у сфері запобігання  та протидії корупції,з іншого боку – відмінностями в їх функціональному  та структурному стані. Крім цього необхідність взаємних дій виступає як об’єктивна умова забезпечення цілісності системи при внутрішній та міжсистемній взаємодії.

Особливості взаємодії суб’єктів  у сфері запобігання та протидії корупції:

1) це специфічний вид спільної суспільно-корисної діяльності;

2) це особливий вид правовідносин, переважно правоохоронного характеру;

3) наявність декількох (не менше двох) суб’єктів;

4) погодженість спільних заходів за метою, місцем, часом та методами; д)диференціація функцій суб’єктів

5) спрямованість функціонування взаємодіючих суб’єктів на боротьбу з корупцією в усіх її проявах;

6) наявність нормативної бази взаємодії, яка містить в основному норми адміністративного права;

7) здійснення переважно в рамках адміністративно-правових інститутів;

8) рівноправність суб’єктів, котрі взаємодіють на одному рівні, виділення ієрархічних рівнів в організації взаємодії;

9) наявність спільної програми дій та необхідного інформаційного забезпечення;

10) врахування при організації взаємодії методів і засобів, властивих кожному суб’єкту взаємодії.

Таким чином, взаємодія суб’єктів  у сфері запобігання та протидії корупції як адміністративно-правова  категорія – це врегульована переважно  адміністративно-правовими нормами, погоджена за метою, часом і місцем діяльність суб’єктів у сфері  запобігання та протидії корупції, при якій вони справляють взаємний вплив один на одного і на суспільні  відносини, опосередковані існуванням корупції, з метою попередження, виявлення та припинення корупційних  діянь, усунення причин та умов, що їм сприяють, шляхом найбільш доцільного поєднання  сил, засобів і методів, властивих  цим суб’єктам.

 

Система заходів протидії корупції спрямована на зменшення її обсягів, зміну характеру корупційних  проявів, обмеження впливу корупції на соціальні процеси, збільшення ризику для корупціонерів, усунення соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення осіб, винних у вчинені  корупційних правопорушень, до юридичної  відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних  осіб, усунення наслідків корупційних  діянь, має здійснюватися відповідними суб’єктами і базуватися на певних засадах.

Визначення зазначених суб’єктів  та засад є надзвичайно важливим з точки зору забезпечення дієвості та ефективності антикорупційної діяльності, дотримання прав людини, досягнення мети зазначеної діяльності та виконання  основних завдань.

1. Суб’єкти боротьби з корупцією

Виходячи зі змісту антикорупційної  діяльності, функціонального призначення  та кола повноважень, суб’єкти протидії корупції можуть бути поділені на основні  групи, а саме:

1) які визначають і забезпечують реалізацію антикорупційної політики держави;

2) які створюють і удосконалюють нормативно-правову базу протидії корупції;

3) безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції;

4) які здійснюють судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (суд);

5) діяльність яких спрямована на запобігання корупції;

6) які здійснюють координацію антикорупційної діяльності;

7) які реалізують контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції;

8) які здійснюють поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь;

9) які здійснюють фінансове, матеріально-технічне, інформаційне, науково-методичне забезпечення протидії корупції.

Першу групу суб’єктів  протидії складають вищі державні органи – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, яким належить прерогатива визначення внутрішньої і зовнішньої політики держави, складовою якої є антикорупційна політика, і забезпечення її здійснення.

Відповідно до п. 3 та 6 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень  Верховної Ради України належить визначення засад внутрішньої і  зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних  програм економічного та соціального  розвитку, а згідно з п. 12, 14, 17, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно згідно із законами України визначаються: організація і діяльність органів  виконавчої влади, основи державної  служби; організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і  слідства; основи національної безпеки; діяння, які є злочинами, адміністративними  або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Згідно з Конституцією України Президент України є  главою держави і гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 112), забезпечує національну безпеку держави, здійснює керівництво у сфері національної безпеки, очолює Раду національної безпеки  і оборони України (п. 1, 17, 18 ч. 1 ст. 106). Відповідно до п. 1 та 7 ст. 116 Конституції  України Кабінет Міністрів України  забезпечує внутрішню і зовнішню політику держави, здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки  України, боротьби зі злочинністю. Антикорупційну політику реалізовано у відповідних  законодавчих актах цих органів  – законах, постановах, указах.

Друга група суб’єктів  здійснює законодавче (нормативно-правове) забезпечення протидії корупції. Такими суб’єктами є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів  України, відповідні міністерства та відомства. Особливе місце серед цих органів  відведено Верховній Раді України, від якої як єдиного законодавчого  органу в нашій державі залежить якість забезпечення правового регулювання  протидії корупції.

Третю групу зазначених суб’єктів  складають суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері  протидії корупції. Така назва цих  суб’єктів є дещо умовною, оскільки правоохоронна діяльність містить  реалізацію всіх правоохоронних функцій. У даному разі під безпосередньою правоохоронною діяльністю розуміємо здійснення таких функцій, як оперативно-розшукова (виявлення, припинення та документування корупційних діянь), розслідування корупційних злочинів, провадження справ про адміністративні правопорушення корупційного характеру, а також здійснення певною мірою профілактичної функції.

У свою чергу, суб’єкти цієї групи поділяються на дві підгрупи:

• суб’єкти, для яких безпосередня правоохоронна діяльність у сфері протидії корупції є однією з основних функцій;
• суб’єкти, для яких така діяльність є другорядною функцією і здійснюється лише у процесі виконання ними основних функцій, що безпосередньо не пов’язані з протидією корупції.

При цьому слід зазначити, що сьогодні в Україні не існує  державного органу, для якого протидія з корупцією була б єдиною основною функцією діяльності.

До суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності першої підгрупи відноситься ряд суб’єктів, передбачених ст. 4 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Цією статтею встановлено, що боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи:

• Міністерства внутрішніх справ України;
• Податкової міліції;
• Служби безпеки України;
• органів прокуратури;
• інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.

Підрозділи, для яких здійснення безпосередньої правоохоронної діяльності є однією з основних функцій, такі: у Міністерстві внутрішніх справ  України – Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю; у Державній податковій адміністрації  України – Управління по боротьбі з корупцією та безпеки в органах  ДПА України; у Службі безпеки  України – Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою  злочинністю.

У Генеральній прокуратурі  України існує Управління з нагляду  за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою  злочинністю та корупцією. Але вони не можуть бути віднесені до суб’єктів  цієї підгрупи, оскільки до їх компетенції  віднесено здійснення прокурорського нагляду за діяльністю вищевказаних спецпідрозділів МВС, СБУ, ДПА. Разом  з тим, суб’єктами цієї підгрупи слід визнавати слідчих прокуратури, які провадять слідство у справах про корупційні злочини (ч. 1 ст. 112 КПК). Що стосується інших органів та підрозділів, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством, то, зокрема, таким органом певний час було Національне бюро розслідувань, яке спочатку (1997 р.) було створене відповідним Указом Президента України, а потім, фактично не розпочавши своєї правоохоронної діяльності, було ліквідоване Президентом (1999 р.).

Що стосується суб’єктів  безпосередньої правоохоронної діяльності другої підгрупи, то відповідно до ст. 12 Закону України "Про боротьбу з  корупцією" до них слід віднести слідчих, прокурорів, які за певних обставин мають право складати протокол про вчинення корупційного діяння або  іншого правопорушення, пов’язаного  з корупцією, а також органи дізнання, які у разі відмови в порушенні  кримінальної справи або закриття кримінальної справи і за наявності в діяннях  особи ознак зазначеного правопорушення зобов’язані надіслати матеріали  перевірки або досудового слідства до відповідного органу, зазначеного  у ст. 4 Закону. Крім того, до таких  суб’єктів можуть бути віднесені  підрозділи по боротьбі з економічною  злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.

Четверта група суб’єктів  – це суди загальної юрисдикції, до компетенції яких Закон відносить  судовий розгляд справ про  корупційні правопорушення (ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією", ст. 15 КПК України).

Діяльність суб’єктів  п’ятої групи головним чином пов’язана  із запобіганням корупції в органах  державної влади та органах місцевого  самоврядування. До них відносяться  органи, які, зокрема, забезпечують проведення єдиної державної політики у сфері  державної служби, здійснюють профілактичну  антикорупційну діяльність серед службовців всіх органів державної влади  чи органів місцевого самоврядування чи певних відомств.

Таким суб’єктом є Головне  управління державної служби України, на яке як на центральний орган  виконавчої влади зі спеціальним  статусом покладається здійснення заходів, спрямованих на запобігання проявам  корупції серед державних службовців; перевірка в державних органах  та органах місцевого самоврядування додержання вимог законів України "Про державну службу", "Про  боротьбу з корупцією" та інших  актів законодавства з питань державної служби; проведення у встановленому  порядку службових розслідувань з питань додержання державними службовцями  законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, а також  за фактами порушення етики поведінки  державних службовців.

До цієї групи суб’єктів  протидії корупції відносяться також  підрозділи внутрішньої (власної) безпеки  правоохоронних та деяких інших органів, одним з основних завдань яких є здійснення профілактичного антикорупційного впливу по відношенню до співробітників цих органів.

Шосту групу суб’єктів  складають суб’єкти, які здійснюють координацію антикорупційної діяльності. Такими органами є: