Вищі органи державної влади України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ, БІЗНЕСУ ТА ПРАВА

 

ПОЛТАВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

НА ТЕМУ:

ВИЩІ ОРГНИ ДЕРЖАВНОЇ

ВЛАДИ УКРАЇНИ

 

 

студента І курсу

групи ЮП-11

Заборовця Костянтина Георгійовича

Науковий керівник: Білим М.І.

 

 

 

 

 

Полтава 1999

 

                                                ПЛАН:

 

 

 

 

1    Вступ……………………………………………………………………2

2    Прінцип поділу влади…………………………………………………6

3    Органи законодавчої  влади……………………………………………9

4    Президент України……………………………………………………18

5    Органи виконавчої влади……………………………………………..22

6    Судові органи………………………………………………………….24

6.1  Конституційний Суд України………………………………………..24

6.2  Верховний Суд України………………………………………………26

6.3  Вищий Арбітражний Суд України…………………………………..30

7. Висновки………………………………………………………………35
8. Література……………………………………………………………..36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

  Кожна держава для повноцінного  здійснення своїх завдань і  реалізації функцій повинна створювати  різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механизмом держави.

Механізм держави – це система всіх державних організацій, які здійсьнюють ії завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійснюється ії механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави) наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільсьтві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Апарат держави – це система всіх державних органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних ії функцій у межах своєі компетенції. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати деяким загальним рисам і принципам, зокрема:

    -організація практичного здійснення  принципу народовладдя;  

    -сувереність державної влади;

    -неухильне додерження принципу законності;

    -орієнтація всієї діяльності  на інтереси людини, особистості,                                                      

    -охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму;

     -забезпечення балансу інтересів  різних соціальних прошарків, націй етнічних груп, захист злагоди і консенсусу у суспільстві (принцип соціальної справедливості);

      -організація здійснення державної  влади згідно з принципом поділу  влад, тобто ії діференціювання  на законодавчу, виконавчу, судову гілки влади;

     -систематичне залучення до виконання  державних функцій різноманітних  громадських об’єднань, співпрацювання з ними

      -забезпечення пріоритету  у механізмі  реалізації влади методів переконання  та виховання.

Державний апарат є системою державних органів, а державний орган є первиною клитинкою державного апарату. Орган держави – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.1

Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов’язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індівідуальні акти і домогатись за допомогою встановлених законом засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взято окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватись про те, щоб по відношенню до державних органів чітка визначалась сфера іх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні ланки державного апарату.

Орани держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції; мають державно владні повноваження; діють у встановленому порядку; взаємопов’язані відношеннями субордінації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Спеціфичними рисами, тобто такими, що відокремлюють державни органи від недержавних і організацій, слід вважати:

-формування  їх безпосердньо державою чи  населенням (виборцями) і здійснення  державними органами свїх функцій  від імені держави;

-виконання  кожним державним органом чітко  визначенних, встановленому у законодавчому  порядку повноважень, видів і  форм діяльності;

-наявність  у кожного державного органу  юридично закріпленої організаційної  структури, територіального масштабу  діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

-надання  державним органам повноважень  державновладного характеру. Наявність  державно-владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів і організацій.

В юридичній літературі описані різні принципи класифікації державних органів. Розрізняють, наприклад, такі види органів держави:

а) за місцем усистемі державного апарату: первинні (створюються через вибори усім населенням або його частиною); вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);

б) за змістом та напрямами державної діяльності: законодавчі органи, главу держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи;

в) за способом утворення: виборні, призначуванні, ті, що можуть успадковуватися;

г) за часом функціонування: постійні, тимчасові;

д) за складом: одноособові, колегіальні,

  е) за територією на яку поширюються їх повноваження: загальні або центральні, місцеві або локальні.

     Що стосується вищих органів  державної влади  України то до них відносяться: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий Арбітражний Суд України.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРИНЦИП ПОДІЛУ ВЛАДИ

      В раціонально влаштованій державі,  якою є правова держава, влада  здійснюється  за  допомогою  спеціальних  органів.  Звідси різні галузі влади: законодавча, виконавчо-розпорядча і судова. Для того, що запобігти зловживанню владою і виникненню авторитарної, абсолютної влади,  не зв'язаної правом, ці вітки не повинні  з'єднюватися в руках одного органу,  тобто повинні бути роздільні.  Розподіл влад таким чином є структуроутворюючим і  функціональним  принципом  раціональної  організації  і контролю. Розмежування направлено на то, щоб утримати державну владу від  можливих  зловживань.  Всі органи і вітки державної влади покликані бути хоронителями Конституції. Конституція повинна стояти  над  цими владами,  а не влади над Конституцією. Розподіл влад виражається в розподілі компетенцій, в заємному контролі, в системі здержок і противаг, збалансованості, тобто рівновага досягається через процеси налагодження  і  взаємопогодження .

     Принцип розподілу влад має два аспекти. По-перше, це розподіл влади між самими органами держави. Hі одному з органів не належить  вся  державна влада в її повному об'ємі.  Забороняється реалізовувати функції,  що належать іншому органу. Таким чином  в  правовій  державі відсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом і принципами  Конституції.  Розподіл влади слугує  засобом стримування влади держави в рамках принципів розвинутого суспільства,  слугує механізмом захисту прав особи, закріплених  в  Конституції.  Розподіл влад полягає і в тому, щоб ні один з органів не  заняв  авторитарно-абсолютного положення і не перевернув право і конституцію.  Відомо сказане положення про те, що розподіл влад являє собою розподіл роботи в державному  механізмі  з  ціллю  раціоналізації  і  контролю. Розподіл влад -  це  не  застигнутий  стан  відокремлених структур, а працюючий,  діючий механізм, досягаючий єдності на основі складнолго процесу узгодження  і  спеціальних  правових процедур, передбачених  в  тому числі і на випадок конфлікту і екстремальної ситуації.  Загальний принцип єдності і розподілу влад конкретизується  в  залежності  від  примінення  в різних історичних ситуаціях і положеннях.  Єдність досягається  через динамічну рівновагу,  через певну напругу, співдопомогу і процес улагодження.  Але при цьму обов'язкова умова:  не  повинно бути зосередження влади в руках однієї особи чи органу, інакше стануть не можливі взаємоконтроль,  здержки і противаги, і отже, розподіл влад і правова держава. Законодавець пов'язаний принципами права  і  конституції, правами людини.  Крім того він є під контролем народу. Важливе значення має орган конституційного нагляду.  З його  допомогою забезпечується конституційність  усіх  законів  і  підзаконних нормативних актів.  В системі здержок і противаг,  на  випадок необдуманних, поспішних  рішень законодавця,  виправляючу роль грає глава держави (відкладне вето,  в певних випадках  назначення дострокових виборів і інші його повноваження). Без цього механізм розподілу влади буде недосконалим.

    Зтримування виконавчої влади,  надалі, досягається за допомогою її  підзвітності  і  відповідальності  перед  народним представництвом.1 Мова йде про політичну відповідальність,  забезпечувану за допомогою вотуму недовіри.  Важливу роль у  боротьбі із  зловживаннями  виконавчої влади грає також інститут імпічменту. Виконавець не повинен підміняти не тільки  законодавця, але  і  суддю.  Hіхто  не  може  бути  суддею у власній справі. Тому громадянин в правовій державі повинен мати  право подати в  суд  на будь-які дії виконавчої влади (як на окремих посадових осіб,  так і на виконавчо-розпорядчий орган в  ціло-му). В іншому випадку зловживання виконавця стануть безпокаранами, видкриється шлях до встановлення тиранії.

    Суд, система  правосуддя  - третя  необхідна гілка влади в механізмі  розподілу влади.  Це арбітр,  що вирішує  спори  про право. В правовій деражві праввосуддя чиниться тільки судом. В цьому найважливіша гарантія прав і свобод  громадян,  правової державності в  цілому.  Суд не повинен підміняти собою законодавця чи виконавця,  інакше він перетвориться в деспота. Але в свою чергу  ні  законодавець,  ні  виконавець  не повинні собі присвоювати функції суду.  Тому найважливішим  є  забезпечення реальної незалежності  суду  від різноманітних органів і осіб, котрі б диктували йому свою волю і фактично узурпували  судову владу. Оптимальним варіантом є назначення судей пожиттєво або, по крайній мірі,  на довгий термін.  Судді повинні назначатися вищестоячими органами влади. Суд присяжних є найбільш діяльною формою забезпечення незалежності і  об'єктивності  правосуддя.  Виразом рівності  громадян перед законом є підсудність загальному суду,  недопустимість розширення  юрисдикції  спеціальних судів.

     Панування права прокламує,  щоб  суд виступив  арбітром  в спорі  про опрушення права не тільки  в правозастосовчому, але й в правотворчому процесі.  Суд повинен бути здержуючим фактором проти порушень  права і конституції не тільки зі сторони виконавця, але й зі сторони  законодавця. Для цього необхідний конституційний суд. Hе підміняючи законодавця і залишаючись в межах судових юрисдикційних задач, конституційний суд забезпечує конституційність   закону,   інакше   кажучи  верховенство Конституції в правотворчій діяльності законодавця.  Без  такої судової перевірки   конституційності  законів  (і  тим  більше підзаконних нормативних актів) не може  утвердитись  панування права, правова держава.  Існування конституційного суду дозволить не приміняти такий нормативний акт (в тому  числі  і  закон), що суперечить конституції. Є ще один аспект діяльності суду в  механізмі  здержок  і противаг. Виступаючи в ролі арбітру,  рішаючи спори, суд звертається до тлумачення права і Конституції.  В певних  випадках він може  використовувати  аналогію  закону  і аналогію права.  Тобто, в своїх рішеннях суд може вийти за межі букви закону  і звернутися до його духу. В такому випадку він приймає рішення, керуючись духом законів,  змістом права,  іншими  словами,  на основі дійсно-історичних аксіом і принципів права. Це дозволяє суду більш оперативно в порівнянні  з  законодавцем  приводити правопорядок у відповідність з потребами життя. В відомих рамках така свобода суду не протиречить правовій державі. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну діяльність суду,  а про екстремальні, виключні ситуації в системі здержок і противаг, розпреділенні і балансуванні влад.  Важливо,  щоб суд при цьому залишався  хоронителем  Конституції,  захищав  право  і пргрес, а  не пертворювався в зброю зловживань і реакції. Тут необхідний цілий ряд факторів і умов (організаційних,  юридичних, культурних і ін.),  завдяки яким суд може фактично стояти на сторожі панування права і справедливості, мати високу повагу і авторитет в суспільстві.