Утворення держави у первіснообщинному ладі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Перед кожною державою постає велика кількість завдань, які вона повинна виконати з метою забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, тому проблема зміцнення державного механізму має особливе значення.

Актуальність цієї теми полягає  в значенні механізму держави, можливості його впливу на різні сторони суспільного  життя. Соціальна спрямованість  держави передбачає розширення сфери  її втручання в суспільне життя  для вирішення питань макроекономіки, розвитку галузі виробництва, соціального  захисту громадян – підтримки  і розвитку системи освіти, культурно-освітніх закладів, медицини. Однак з іншого боку розширення впливу держави на суспільні відносини не повинно  приводити до тоталітарних зазіхань державної влади, до нехтування правилами, свободами людини і громадянина  прерогативами самоврядного у своїй  основі суспільства. Розмежування пріоритетів  громадянського суспільства і державної  влади повинно вирішуватись на рівні  конституціоналізму. Так, Конституція  України закріплює принципи відповідальності держави перед людиною дії (ч.2 ст.3), обмеження діяльності державної  влади і самоврядування законом (ч.2 ст.6; ч.2 ст.19).

 Метою дослідження є з`ясування місця й ролі механізму держави в суспільстві. Дослідження проблематики функціонування механізму і апарату держави дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але , надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забезпечення, проходження державної служби, бюрократії.

Об`єктом  дослідження є – механізм  держави як цілісна система.

Жодна цивілізована держава не може розвиватися і функціонувати  в хаосі, без управління. Тому дослідження  поняття та особливостей механізму  держави, її складових є вкрай  важливим завданням.

Наявність системи органів, установ та організацій, що створюються  державою для виконання її функцій  та об’єднуються поняттям “механізм  держави”. Частина державних органів, що наділені владними повноваженнями, складає поняття “апарат держави”, який входить в структуру механізму держави.

Механізм держави в  різні епохи розвитку цивілізованого суспільства мав неоднакову структуру  і функції. Просуваючись по шляху  прогресу, людське суспільство створювало такі державні органи, що у цілому забезпечували  його нормальне функціонування. Особливості  та своєрідну структуру механізму  держави в різні часи можна  пояснити економічними, соціальними  причинами, національним складом населення  держави, розмірами його території, географічним положенням і іншими факторами.

Механізм держави не є  незмінним. Як і сама держава, він  поступово змінюється і до того ж  дуже значно. Причому зміни можуть бути зв'язані не тільки з об'єктивними  умовами громадського життя, але  і із суб'єктивними устремліннями  тієї чи іншої суспільної, політичної чи економічної групи підсилити  свої позиції в політичному житті  суспільства. Наприклад, досить згадати  разючі і численні зміни в механізмі  Української держави, що відбулися  з 1990 року.

 Знання ознак та  видів органів влади, розуміння  поняття державного апарату та  його співвідношення з механізмом  держави – є важливими знаннями  для розуміння загальних державних  та правових процесів, які відбуваються  в державних утвореннях. Без знання  принципів організації та діяльності  державного апарату важко зрозуміти  особливості функціонування державних  інститутів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Утворення  держави у первіснообщинному  ладі.

1. Ступені родового устрою

Першою ступінню родового устрою являється матріархат, коли жінка займала пануюче положення в роду. При умовах більш або менш осідлого способу життя жіноча праця при низькому рівні розвитку виробничих сил являлася постійним джерелом існування (збирання поживних рослин, оброблення сільськогосподарських культур). Крім того жінка була охоронцем домашнього вогнища, виготовляла одежу і домашній посуд, виховувала дітей, чоловіки ж будучи зайняті мисливством, не були постійними жителями стійбищ роду і не гарантували постійного харчування. Встановлення матріархату було зв'язано з введенням екзогаліі, тобто з забороною вступати в шлюб в середині даного колективу. Але цьому передувала заборона статевих зв'язків між батьками і дітьми, а потім вже між братами і сестрами. Виникає сім'я при якій ряд братів, єдиноутробних або більш дальніх ступеней спорідненості, був в спільному шлюбі з певним числом жінок, але тільки не своїх сестер. При такій формі групового шлюбу було невідомо, хто батько дитини, але відомо, хто її мати, тому рахунок рідненості вівся тільки по материнській лінії, і засновником роду і його головою спільна праматір (прабаба, баба). Спадкування майна в роду проводилося по жіночій лінії. При такій формі шлюбу виникає дуальна організація, при якій об'єднуються два зв'язаних між собою роди, які утворюють фрарію, або плем'я. Співродичі повинні були допомагати один одному і сприяти помсті за образу кого-небудь із них інородцем. Ця помста за образу рахувалась обов'язково так як в силу колективного зв'язку, основаного на кровних узах, будь-яка образа і кривда індивіда розцінювалась як образа і кривда всього роду. За вбивство співродича весь рід зобов'язувався кровною помстою.

Кровноспоріднені родові зв'язки розпадаються і замінюються  територіальними, сусідськими зв'язками.

Сільська община характеризується співіснуванням колективної і приватної  власності: кожна індивідуальна  сім'я мала в своїй власності  будинок, присадибну ділянку і відокремлене майно, а земля залишалась колективною  власністю всієї сільської общини. Кожна сім'я по кількості робітників або по кількості їдоків отримувала від общини земельний наділ, який оброблявся силами цієї сім'ї, і все, що нею утворювалось, ставало її власністю, приватною власністю. Поки, всі члени первісної общини виробляли спільно всі необхідні для них продукти, - була неможлива і приватна власність. Коли ж в общину проник розподіл праці і члени її стали кожний поодинці займатися виробництвом одного якого - небудь продукту і продавати його на ринку, тоді виразником цієї матеріальної відокремленості товаровиробників став інститут приватної власності. І приватна власність, і спадщина - категорії таких суспільних порядків, коли склались вже відокремлені, малі сім'ї (моногамні) і став розвиватися обмін.

Велику роль у виникненні приватної власності зіграла  релігія. Вироблена в період первіснообщинного  устрою система табу (заборон) була використана спочатку для захисту  майна володів, а потім і інших  общин. Система табу забороняла користуватися  речами тим, кому вони не належали.

Розвиток розподілу праці, обміну і поява приватної власності  призводять до майнового розкладу в  общині, до розподілу на бідних і  багатих.

Важливим фактором, прискорившим розпад первіснообщинного устрою, став третій великий суспільний розподіл праці: поява класу, який займається вже не виробництвом, а тільки обміном  продуктів - класу купців.

 

Таким чином, всередині первіснообщинного  устрою виникли глибокі зміни; по-перше, суспільство розкололось на класи; по-друге, були зруйновані кровноспоріднені зв'язки і виникли територіальні  зв'язки між членами общини. Виникло  суспільство, яке в силу всіх своїх  економічних умов життя повинно  було розколотися на вільних і  рабів, на експлуататорів і експлуатованих, - суспільство, яке не тільки не могло  знову примірити ці протилежності, але повинно було все більше загострювати їх. Таке суспільство могло існувати тільки в постійній відкритій  боротьбі між цими класами або  ж під пануванням третьої сили, яка ж би мовити, стоячи над взаємно борющимися класами, подавляла їх відкриті сутички і допускала класову боротьбу саме більше тільки в економічній області, в так званій законній формі. Родовий устрій віджив свій вік. Він був зірваний розподілом праці і його наслідком - розкладом суспільства на класи. Він був замінений державою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  Суспільна влада

Ф. Енгельс вказує на три  ознаки, які відрізняють державу  від родової організації. По-перше, розподіл населення по територіальній ознаці, а це означає, що людей з'єднують  вже не кровноспоріднені, родові зв'язки, а єдність території на якій вони проживають. По-друге "заснування публічної  влади, яка вже не співпадає безпосередньо  з населенням організуючим себе як озброєна сила". Із суспільства виділяється  і стає над суспільством спеціальний  апарат управління. "Коли з'являється  така особлива група людей, яка тільки тим і зайнята, щоб управляти, і яка для управління потребує особливого апарату примусу, підкорення чужої волі насильству - в тюрмах, в особливих загонах людей, війську  і ін., - тоді з'являється держава". По-третє, податки - внески громадян на утримання публічної влади.

Специфічні риси і ознаки держави, які відрізняють її від  родової організації, виникають  не відразу і не одночасно. Довгий час в класовому суспільстві  зберігаються установи старого родового устрою, які в кінцевому результаті ліквідуються в результаті упертої  і жорстокої боротьби або перетворюються в органи держави. Так в Афінах до реформи Клісфена існували родові підрозділи, у Франкській державі  довгий час існували народні зібрання общин і сотен.

При загальних закономірностях  виникнення держави є особливості  в умовах виникнення і утворення  різних держав. Ф. Енгельс в своїй  праці "Походження сім'я приватної  власності і держава" показує  три головні форми, в яких держава, виникає в результаті розпаду  родового устрою. Він рахує, що сама чиста, найбільш класична форма мала місце в Афінах, так як держава  виникла там безпосередньо і  здебільшого із класових антагонізмів, які розвинулись всередині родового суспільства. В Римі процес утворення  держави був прискорений боротьбою  між родовою аристократією (патриціями) і існуючими поза родовою організацією плебеями. У германських народів, розгромивши Римську імперію, держава  виникає як безпосередній результат  завоювання великих чужих територій, для панування над якими родовий  устрій не дає ніяких засобів. Потрібно відзначити, що завоювання не зовсім були причиною утворення держави у древніх германців. До завоювання римських провінцій германські племена вже знаходились на стадії розкладу первіснообщинного устрою: у них виникла приватна власність, рабство і майнове розшарування. Вони жили устроєм військової демократії. Дуже важливим елементом цього устрою, який сприяв підвищенню ролі військового начальника і утворенню знаті у германців, була дружина, яка виділялась із загальної маси озброєних общинників. "Військовий вождь, який придбав славу, збирав навколо себе загін жадавших здобичі молодих людей, зобов'язаних йому особистою вартістю, як і він їм. Він утримував їх і давав їм нагороди, встановлював певну ієрархію між ними."

Така організація могла  існувати за рахунок постійних війн і розбійних набігів, її ціллю  був грабіж. З одної сторони, вона сприяла появі королівської влади, а з іншої - росту майнової нерівності, розкладу первіснообщинного устрою. Завоювання римських провінцій стало  поштовхом до розпаду родового устрою і утворення держави.

Однією з закономірностей  функціонування держави є її обумовленість  певною стадією суспільного розвитку. Відповідно в різних країнах на однотипних стадіях цього розвитку існують  споріднені між собою державні інститути. Традиційно розрізняють п'ять основних етапів, через які пройшов розвиток цивілізації і первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і соціалізм. В марксистський літературі ці етапи було прийнято називати суспільно-економічними формаціями.

В рамках кожної історичної епохи на розвиток держави мають  значний вплив особливості розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. (Продуктивні сили - це категорія, яка  охоплює власне виробників і знаряддя праці, науково-технічний потенціал, що ними використовується. Виробничі  відносини - це категорія, що характеризує відносини між людьми в процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Ці два чинники є визначальними, вони в першу чергу створюють ту об'єктивну основу, на якій розвиваються всі державні інститути.

Держава також тісно пов'язана  з політикою, етикою, релігією, філософією, мистецтвом та іншими так званими  ідеологічними інститутами суспільства (В марксистській літературі всі  ці елементи разом з державою об'єднують  терміном "надбудова").

Залежність держави від  зазначених вище факторів соціально-економічного розвитку проте не слід абсолютизувати. Вона не має фатального "механічного" характеру. Держава здатна до саморозвитку, а в окремі історичні періоди  навіть випереджають загальний розвиток суспільства.

Основну причину розвитку держави згідно діалектичному матеріалізму потрібно шукати в боротьбі протилежностей, які є в кожному явищі. Ця боротьба є змістом процесу розвитку у  всіх його стадіях і його рухомою  силою. Дуже важливо прослідкувати  роль народних мас в історії держави. Хоча держава є знаряддям пануючого  в даний історичний момент експлуататорського класу, народні маси здійснюють вплив  на її розвиток. Цей вплив здійснюється через класову боротьбу народних мас проти експлуатації і пригнічення. Держава виникла з переходом  від первіснообщинного ладу до класового  суспільства. Цей процес спричинила спільна дія багатьох факторів економічного, політичного і соціального та іншого характеру. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники: