Теорії виникнення держави та права

 Саме історико-матеріалістична (соціально-економічна) теорія має  під собою суто науковий ґрунт. Обидва її напрями правомірні, оскільки в різних історичних умовах вирішальне значення як причини появи держави можуть здобувати як класові антагонізми, так і необхідність вирішення загальних справ, удосконалення управління суспільством, спеціалізації цього управління як форми поділу праці.

Як вважають вчені, саме ця теорія має найбільш наукове обґрунтування і є найбільш розповсюдженою. Але недоліком цієї теорії є недооцінка національних, політичних, релігійних, культурних та інших факторів, що впливають на формування держави.

Д сучасних концепції походження держави можна віднести:

8. Космічна теорія. Поява держави за космічною теорією пояснюється втручанням інопланетних більш розвинутих цивілізацій. Ця теорія підтверджень не має, але існує. У світі має досить кумедно-фантастичний характер.

         9. Теорія конвергенції . За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом, відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності.

Прихильники теорії: професор Гарвардського університету П. Сорокін, американський соціолог, економіст, історик Х. Ростоу, український політичний діяч і вчений професор М. Павловський.

             10. Анархізм У XIX - XX ст.. набуває поширення теорія анархізму. Представники цієї теорії виступали і виступають за максимальне обмеження, або, навіть, за знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерацій дрібних автономних асоціацій виробнків. Різновидністю анархізму є анархо–синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві профспілкам.Основними представниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н. Махно.

           11. Слов’янофільська теорія. Ще одна теорія виникнення держави - слов’янофільська теорія. В основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов’янських народів. Погляди представників слов’янофільського напрямку суспільної думки в XIX - XX ст. засновувались на протиставлені ідеології слов’янських народів, яким притаманні релігійність, єдність духу та розуму, колективізм, любов до ближнього, ідеології народів Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, розсудливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов’ян, що обумовлює характер їхньої державності, слов’янофіли вважали - соборність, тобто поєднання свободи та єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов’янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію. Згідно поглядів слов’янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі - внаслідок природного розвитку національно життя. Слов’янофільські держави минули період жорсткого рабовласницького суспільства. Для слов’янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинного способу життя.

Слов’янофільство виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський шлях суспільного розвитку. Теоретики слов’янофільства в західному світі вбачають культу індивідуалізму під виглядом загальнолюдських цінностей, пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм та раціоналізм. Слов’янофіли не заперечують необхідності запозичення кращих надбань західних країн. На їхню думку, державна влада має бути централізованою, а народу треба надавати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного і соціального життя.

На їхню думку, політичні свободи є відносними і негативним явищем, а справжнє завдання держави - творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці, общинному землеволодінню і слугувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов’янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного правління

Слов’янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, вважаючи за слов’ян всіх – не за ознаками походження крові, а за умов сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В. Соловйов писав, що треба застосовувати заповідь Ісуса Христа: „Люби ближнього, як самого себе” також і до спілкування націй: „Люби всі народи, як свій власний”.

               12. Гідравлічна, або іригаційна (К. Вітфогель). Держава виникла з необхідності організовувати чималі маси людей для будівництва, експлуатації та охорони іригаційних споруд. Такі роботи потребували жорсткого централізованого управління і підпорядкування, що у свою чергу призводило до створення розгалуженого державного апарату.

Держава і право виникають як необхідний результат спілкування людини з технікою. Для прибічники технократичної теорії характерним є неісторичний техніко-економічний підхід до розвитку суспільства.

13. Теорія нічного сторожа. Вона твердить, що держава виникла, щоб охороняти спокій своїх громадян.

14. Теорія обруча. Вона твердить, що держава стягує воєдино своїх громадян, як обруч дошки бочки.

           Кожна з цих перелічених теорій має своїх прихильників і супротивників,докази за і проти. Але все ж таки не одна з цих теорій не пояснює точно виникнення держави.

Отже, в теорії держави і права немає єдиної думки щодо причин і закономірностей виникнення держави. Кожній з наведених теорій притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відображенням рівня економічного, соціального розвитку суспільства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню передумов і причин походження держави.

2. ПРИРОДНО ІСТОРИЧНЕ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.

Як показує історичний досвід, головні причини виникнення і розвитку держави і права лежать зовсім не в сфері релігії чи моралі. Вони кореняться в області економіки й у соціальній сфері життя людей.

Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінної організації, право - на зміну звичаям. Саме вони привели до розкладання первісно - общинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах.

Відомі у всесвітній історії найбільші поділи праці, зв'язані з відділенням скотарства від землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі й обміну, привели до швидкого росту продуктивних сил, до здатності людини  самоудосконалюватись, що і було потрібно для підтримки життя. Стає економічно вигідним використовувати чужу працю. Військовополонених, яких раніш убивали чи приймали на рівних у свій рід, стали перетворювати в рабів, змушували працювати на себе. Вироблений ними залишковий (понад необхідний для проживання) продукт привласнювали.

У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру поділу праці швидко підсилилося майнове розшарування. З'явилися багаті і бідні. З метою одержання залишкового продукту стала широко використовуватися не тільки праця військовополонених, але і праця своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою соціальну нерівність. Суспільство поступово, протягом багатьох тисячоріч, розділилося на різні, зі своїми власними інтересами і своїм власним, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.

В усій Галії, писав з цього приводу Гай Юлій Цезар, існують тільки два класи людей, що користаються відомим значенням і пошаною, тому що простий народ там тримають на положенні рабів: сам по собі він ні на що не зважується і не приймає участь у зборах. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і образ з боку сильних, добровільно віддаються в рабство знатним, котрі мали над ними усі права панів над рабами.

Розшарування суспільства веде до того, що з загальної маси членів роду виділяється знать - відособлена група вождів, воєначальників, жреців. Використовуючи своє суспільне становище, ці люди привласнювали собі велику

частину військового майна, кращі ділянки землі, давалась величезна кількість худоби, ремісничих виробів, знарядь праці. Свою владу, що стала згодом спадкоємною, вони використовували не стільки для захисту суспільних інтересів, скільки для особистих, для утримання в покорі рабів і незаможних одноплемінників. З'явилися й інші ознаки розкладання первісно - общинного ладу і відповідної йому родоплемінної організації, що поступово стала витіснятися державною організацією.

У нових суспільно-економічних умовах колишня система організації влади - родоплемінна організація, розрахована на керування суспільством, що не знало майнового поділу і соціальної нерівності, виявилася неспроможною перед зростаючими змінами в сфері економіки і соціального життя, що підсилюються протиріччями в суспільному розвитку, перед нерівністю, що поглиблюється. “Родовий лад, - писав Ф.Энгельс у роботі “Про походження родини, приватної власності і держави”, - віджив своє століття. Він був висаджений поділом праці і його наслідком був розкол суспільства на  класи. Він був замінений державою” [20, с.243-247]. Державні органи й організації з'явилися в результаті переваги органів і організацій, що склалися в рамках первісно-общинного ладу, частково - шляхом повного виключення останніх.

Людство пройшло у своєму розвитку ряд етапів, кожний з яких відрізнявся визначеним рівнем і характером суспільних відносин: культурних, економічних, релігійних. Найбільш тривалим етапом у житті людського суспільства були часи, коли не існувало держави і права в сучасному змісті слова. Цей період охоплює перше тисячоріччя від появи людини на землі, до виникнення класових суспільств і держав. У науці за ним закріплена назва первісного чи суспільства общинно-родового ладу.

Сучасна антропологія довела, що людина сучасного, кроманьонського типу існує близько 40 тис. років. У цей період людський рід вже почав перехід від біологічної до соціальної еволюції. Тим часом перші державні утворення з'явилися лише біля п'яти тисяч років тому. Звідси випливає, що десятки тисяч років люди сучасного типу існували не знаючи  держави. Першою клітинкою людської самоорганізації була громада, її ще називають первісно-родовою громадою - рід, плем'я, їхні об'єднання. У більшості народів світу родовий лад проходить два основних етапи - матріархат і патріархат.

Матріархат, характерний для періоду становлення і первісного розвитку родового ладу. Жінка займає в цей період чільне положення в родовій громаді, тому що вона, по-перше, відіграє важливу роль у добуванні коштів до життя, а по-друге споріднення визначається тільки по жіночій лінії, і всі члени роду вважаються нащадками однієї жінки. Патріархат, стає основною формою громадської організації пізніше. Він виникає з появою суспільного виробництва - землеробства, скотарства, плавки металів. У цій ситуації чоловіча праця  переважає над жіночою.

Материнська громада, рід поступається місцем громаді патріархальної, де споріднення ведеться по батьківській лінії.

Первісна родова громада представляла собою об'єднання людей на основі кровного споріднення, спільної колективної праці, спільної власності на знаряддя праці і продукти виробництва. З цих умов виникали рівність соціального стану, єдність інтересів і згуртованість членів роду. У спільній власності, що не була юридично закріплена, первісні громади знаходили певні території, знаряддя праці, господарське начиння, житло. Виробничі продукти, їжа - розподілялися нарівно між всіма членами роду, з урахуванням заслуг кожного. Роди могли переміщатися з однієї території на іншу, але їхня організація при цьому зберігалася. У відомому обсязі існувало особисте володіння власність на зброю, прикраси, і деякі інші предмети. Знаряддя праці були вкрай примітивні.

          Рід був основною, самостійною спільністю. Окремі роди поєднувалися в більш широкі об'єднання - фратії. Фратія була поділена на кілька дочірніх родів, що вказували на походження їх усіх від загального родоначальника. Кілька родинних фратій складали плем'я. Ф.Энгельс відзначав, що рід, фратія і плем'я являли собою три природно зв'язані один з одним ступеня кревного споріднення.

У поемах Гомера видно, що грецькі племена в більшості випадків вже об'єднані в невеликі народності, усередині яких роди, фратії і племена зберегли свою автономію. Організація у цих племен і дрібних народностей була наступною:

1. Постійним органом влади була рада, що спочатку складалася зі старійшин родів, пізніше - з виборчих старійшин.
2. Народні збори. Вони скликались для рішення важливих питань, кожен чоловік міг брати слово. Рішення тут приймалося підняттям руки. Зборам належала верховна влада в останній інстанції.
3. Воєначальник. У греків при пануванні батьківського права посада басилея переходила до сина. Басилей, крім військових, виконував ще й жрецькі й суддівські повноваження.

2.1. Загальні закономірності виникнення держави і права.

           Найважливішою ступінню людського прогресу була неолітична революція, що мала місце 10-15 тисяч років тому. У цей період з'явилися шліфовані кам'яні знаряддя, виникли скотарство і землеробство, відбулося помітне підвищення продуктивності праці: людина нарешті стала робити більше, ніж споживала, з'явився надлишковий продукт, можливість нагромадження суспільних багацтв, створення запасів. Людина стала менше залежати від примх природи, і це призвело до значного росту населення. Але разом з тим виникла і можливість експлуатації людини людиною, присвоєння багацтв, що накопичуються. З цього часу з'являється можливість забезпечення великої групи людей, що спеціалізується на виконанні яких-небудь суспільно значимих функцій, що особистої участі в матеріальному виробництві вже не приймає.