Статус суддів

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного  стягнення суддю не буде піддано  новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, який не має дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути достроково знято Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за пропозицією відповідної ради суддів.

Суддя місцевого  чи апеляційного суду може оскаржити рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції або Вищого адміністративного суду України не пізніше одного місяця з дня вручення йому чи отримання поштою копії рішення. Скарга до Вищої ради юстиції подається суддею через Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як у триденний строк після  отримання скарги надсилає її разом  із матеріалами дисциплінарної справи до Вищої ради юстиції. Розгляд скарг Вищою радою юстиції здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду юстиції".

Розгляд адміністративного  позову щодо оскарження рішення Вищої  кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється у порядку, передбаченому процесуальним законом. Подання скарги до Вищої ради юстиції чи адміністративного позову до суду на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності зупиняє застосування дисциплінарного стягнення.

РОЗДІЛ ІV. ШЛЯХИ  РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПОДАЛЬШЕ ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ  СУДДІВ В УКРАЇНІ

Беручи до уваги  гострі дискусії з приводу проведення судової реформи і те, що одним вольовим рішенням перебудувати судову систему неможливо, проблеми на цьому шляху слід вирішувати поступово, зважено, у тісній взаємодії між усіма суб’єктами, які беруть участь у реформуванні, з урахуванням напрацювань науковців і практиків. Хочеться сподіватися, що дискусії, які тривають щодо проведення судової реформи, призведуть до того, що парламент зважатиме на позицію всіх учасників цього процесу, в тому числі і суддів України, та ухвалить рішення про проведення такої реформи, яка б позитивно вплинула на розвиток усього суспільства.

Для виконання  стратегічних завдань у сфері  судочинства потрібно, на нашу думку, і надалі працювати над впровадженням  європейських стандартів при реформуванні судової системи. З огляду на великий  спектр цієї проблематики, проаналізуємо лише деякі з найважливіших проблем.

Які ж ці європейські  стандарти? Різні міжнародні інституції, зокрема ООН, РЄ та інші, розробили  конкретні рекомендації щодо стандартів незалежності суддів. Тому актуальним є опублікування в Україні зібрання міжнародних документів, які містять рекомендації стосовно формування незалежності судової влади та забезпечення незалежності суддів [17, c.22].

Такими основними  документами з цієї проблематики є Загальна декларація прав людини 1948 р., згадувана Конвенція, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Основні принципи незалежності судових органів 1985 р., Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів 1989 р., Рекомендація Комітету Міністрів РЄ № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» 1994 р., Європейська хартія про закон «Про статус суддів» 1998 р. та інші загальносвітові і європейські документи.

Рекомендації, що містяться у зазначених документах щодо стандартів незалежності суддів, в основному зводяться до того, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах держави. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин [18, c.13].

Щодо незалежності, ефективності і ролі суддів в Рекомендації № Р (94) 12 Комітету Міністрів РЄ міститься  положення про те, що виконавча  і законодавча влада повинні  гарантувати незалежність суддів та утримуватися від кроків, які б  могли поставити її під загрозу. Конвенцією передбачено, що задля підтримки авторитету і неупередженості правосуддя можливе навіть обмеження права на свободу виявлення поглядів (ст. 10).

Заради об’єктивності  необхідно зазначити, що на шляху  інтеграції до ЄС для зміцнення судової  влади та забезпечення самостійності суддів і незалежності судів зроблено вже немало.

У зв’язку з  потребою подальшого проведення судової  реформи в Україні Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 було затверджено Концепцію вдосконалення  судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, метою якої визначено забезпечення становлення в Україні судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд.

Зважаючи на завдання і мету Концепції, необхідно  погодитися з тим, що подальше проведення судової реформи є необхідним. І в першу чергу в зв’язку  з незадовільним фінансуванням  і матеріально-технічним забезпеченням судів, шаленим тиском на них, залежністю суду від органів законодавчої і виконавчої влади, порушенням строків розгляду справ, винесенням деякими суддями явно незаконних рішень, низьким рівнем професіоналізму багатьох суддів, незадовільним виконанням судових рішень, недосконалою системою добору суддів, недосконалістю процесуального законодавства тощо.

У той же час  необхідно наголосити, що незважаючи на труднощі, суди України забезпечили  захист гарантованих Конституцією та законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Про це свідчать опубліковані дані судової статистики щодо кількості розглянутих справ, якості здійснення правосуддя, строків розгляду справ, навантаження на суди і суддів, надходження скарг.

Тому недопустимо, щоб оцінку роботи судам і суддям давали некомпетентні та неправомочні особи, незалежно від їх становища  в державі. Скажімо, цього не повинні  робити чиновники будь-якого рангу. Самі цього не усвідомлюючи, вони, часто використовуючи окремі негативні факти із судової практики (на жаль, такі трапляються), дають не аргументовану, вкрай негативну оцінку судовій системі в цілому. При цьому часто трактують чинне законодавство і Конституцію невірно, підриваючи авторитет суду і держави, віру громадян в правосуддя, шкодять іміджу держави на міжнародній арені.

Такі оцінки роботи судів і суддів суперечать міжнародним та європейським стандартам з цього питання. Відповідно до Висновків  «Критерії оцінки роботи судів і суддів» першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів, оцінка роботи судів і суддів повинна здійснюватися силами судової системи [19, c.196].

Тому, на нашу думку, при реформуванні судової системи  слід законодавчо заборонити: посадовим та політичним особам будь-якого рівня публічно проголошувати негативні оцінки-звинувачення суддів та судів з питань здійснення ними правосуддя, якщо такі звинувачення не були доведені відповідно до закону; публічно висловлювати сумніви щодо законності та обґрунтованості судових рішень до їх скасування у встановленому законом порядку; впливати на суд та суддів у будь-який спосіб, в тому числі шляхом проведення мітингів і пікетувань, висвітлення у засобах масової інформації позицій, висновків та поглядів у справах, що перебувають у проваджені судів, до їх остаточного вирішення; визначити необхідність формування поваги усіх членів суспільства до законів, суду та судових рішень, що є складовою авторитету держави; передбачити законом відповідні обмеження для підтримання авторитету і безсторонності суду відповідно до ст. 10 Конвенції.

У цьому сенсі  одним із засобів втручання в  судову діяльність і методів розправи над суддями, на жаль, за допомогою  самих суддів, на наш погляд, є  розгляд в адміністративних судах нової категорії справ, в яких однією зі сторін є суд або суддя. Йдеться про визнання неправомірними дій, які пов’язані із судовою діяльністю.

Відповідно  до Європейського статуту судді, прийнятого у 1993 р. Європейською асоціацією суддів, жоден суддя не може бути притягнутий до відповідальності за виконання своїх професійних обов’язків.

У Монреальській  універсальній декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція  по незалежності правосуддя 1983 р.) зазначено, що судді мають бути захищені від судових позовів проти них за виконання своїх функцій чи упущення у роботі, та не можуть бути звинувачені чи затримані без дозволу уповноваженого органу судової влади.

Важливо вирішити питання щодо кількості суддів, особливо враховуючи їх значну завантаженість в деяких судах. Як свідчить міжнародна практика, кількість суддів та працівників суду має бути встановлена законом чи статутним документом, складеним з урахуванням думки суддів (судової влади), та базуватися на єдиному критерії. Зрозуміло, що як тільки з’являється вакантне місце, то воно має бути заповнене в найкоротший строк [20, c.112].

Вважаємо таку практику правильною, оскільки виконавча  влада за таких обставин не може змінити кількість суддів. Недолік  такої системи у тому, що при  об’єктивній необхідності змінити кількість суддів це може тривати досить довго. Хоча українські реалії такі, що дуже багато часу йде на заповнення уже наявних вільних вакансій суддів, або на вирішення питання про обрання суддів на безстроковий термін, повноваження яких закінчилися. Для прикладу, станом на 23 липня 2008 р. з цих причин у Львівській області в загальних судах не здійснювали правосуддя 35 суддів із 185. З цього приводу слід зазначити, що не було б порушенням закону, якби питання щодо обрання суддів, повноваження яких закінчилися, вирішувались задовго до цього. Або на законодавчому рівні закріпити положення про те, що коли своєчасно не вирішено питання про переобрання на посаду судді (не працює парламент, хвороба чи інші незалежні від судді причини), 5-річний термін повноважень якого закінчується, надати йому право до остаточного вирішення цього питання продовжувати здійснювати суддівські функції, адже з роботи суддю не звільнено, повноваження його належним чином не припинено і на новий термін поки що не переобрано.

Для зменшення  навантаження на суддів та деякі суди доцільно було б зробити наступний  крок: законодавчо закріпити можливість тимчасового переведення судді  для допомоги в роботі та зміцнення  сусіднього суду. Максимальна тривалість такого переведення повинна бути обмежена законом. Узаконення в Україні такої процедури не суперечило б європейським стандартам.

Заслуговують  на увагу й інші думки щодо вирішення  цієї проблеми. Зокрема, необхідно було б шляхом внесення змін до процесуального законодавства передбачити передання певної кількості справ для розгляду з одного суду в інший, коли виникає гостра потреба розвантажити деякі суди і пришвидшити розгляд справ. Однотипні справи, наприклад про стягнення заробітної плати, заборгованості з оплати за світло, газ, тепло, квартиру, якими завалені суди, при відсутності спору і заперечень щодо суми боргу можна було б передати на вирішення через виконавчий напис нотаріуса.

Тривалий час  не вирішується питання про доцільність  утворення спеціального органу з  перевірки звернень, пов’язаних зі здійсненням судочинства. Виходячи із міжнародної практики і конституційних принципів незалежності судочинства необхідно врахувати, що жодна посадова особа, жоден орган не має права проводити перевірку діяльності суддів. Навіть суб’єкти, наділені правом ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді, не мають права здійснювати таку перевірку. Тому думка про те, що в разі створення дисциплінарних інспекцій призначення дисциплінарних інспекторів має здійснювати міністр юстиції, є хибною.

Оскільки згідно з чинним законодавством правом здійснювати  відповідні перевірки в певних випадках наділені лише ради суддів, а також  кваліфікаційні комісії суддів, то орган з перевірки звернень може бути безпосередньо пов’язаний лише з цими органами суддівського самоврядування. Тому Дисциплінарна комісія суддів України, вважаємо, може бути створена лише при Раді суддів України, яка і повинна призначати судових інспекторів. До того ж такі комісії повинні діяти в кожній області.

Як би держава  не поліпшувала систему судоустрою і судочинство загалом, рівень правосуддя все ж залежить від судді. Тому систему добору, підготовки, визначення кваліфікації та призначення на посаду судді необхідно вдосконалювати. Світова і європейська практика з цього питання різна. Як і в Україні, у більшості держав при призначенні судді першого рівня у кандидата вимагається наявність відповідної вищої освіти, певного віку (як правило, досягнення 30 років), професійного стажу. В країнах, де існує спеціальна система добору кандидатів, наприклад національна суддівська школа, часто вимагається наявність іншої юридичної професії, зокрема адвоката чи офісного службовця. У деяких країнах запроваджено систему загального навчання, що відкрита для всіх студентів, які хочуть отримати ту чи іншу юридичну професію. Така система дає змогу всім студентам вивчити базові засади всіх професій, включаючи посаду судді чи прокурора.