Систематизація нормативно – правових актів

в) формування зводу передбачає попередню якісну обробку чинного законодавства, усунення багатоманітності актів, прогалин в регулюванні, вдосконалення та розвиток і відповідно до цього проведення досить значної правотворчої роботи з кодифікації та консолідації законодавства;

г) зміст зводу законів характеризується єдністю. Він складається з Конституції і головним чином з консолідованих і кодифікованих актів, прийнятих чи доопрацьованих згідно з Конституцією та об'єднаних за основними сферами життєдіяльності суспільства.

Усе це свідчить про те, що звід як акт інкорпоративного типу містить разом з тим кодифікаційні елементи або в будь-якому разі елементи, близькі до кодифікаційних. Звідси й відкривається (з техніко-юридичного боку) можливість розвитку зводу законів як акта інкорпоративного типу в "кодекс кодексів" — в єдиний кодифікований акт. Прийнята у зводі організація нормативного матеріалу на роз'ємних зошитах і здійснення наступного поточного законодавства, головним чином шляхом внесення доповнень і змін у звід законів, роблять перспективу розвитку зводу законів цілком імовірною.

Консолідація є самостійним логіко-гносеологічним та ієрархічним видом систематизації нормативно-правових актів, який полягає у впорядкуванні нормативно-правового матеріалу за об’єктом, суб’єктом, предметом та методом правового регулювання, що утворює певну систему правових норм, які можуть об’єднуватися за інституціональною та галузевою ознакою. Специфіка, виокремлювальні ознаки консолідації проявляються в тому, що складові частини нормативного акту групуються за предметною ієрархічною структурою, яка не піддається смисловим та логічним переробкам, відображає його зміст та залишається недоторканою. Для консолідації зручність та її допустимість полягає, насамперед, в оптимальній кількості рівнів, так званих консолідаційних центрів, навколо яких і групуються норми права кожного відповідного рівня. Отже, консолідація – це об’єднання в єдиний нормативно-правовий акт декількох актів або їхніх складових частин, які регламентують діяльність в одній визначеній сфері суспільних відносин без втручання до їхнього змісту.

Консолідація є синкретичним видом систематизації нормативно-правових актів. Будучи близькою за своєю гносеологічною сутністю як до інкорпорації, так і до кодифікації, вона відіграє роль логічної зв’язки між ними, зближує процес інкорпорації та кодифікації, забезпечуючи цілісність та нерозривність процесу систематизації законодавства в цілому як процесу впорядкування, класифікації нормативно-правових актів.

Консолідація є важливим способом систематизації законодавства, що застосовується у механізмі формування, функціонування та розвитку галузі права як складового елемента системи законодавства. У динамічному розвиткові окремо взятої галузі права, коли стає неможливим застосувати для впорядкування законодавчих актів кодифікацію, можна використати консолідацію. Завданням консолідації діючих актів у даному випадку стає визначення та укрупнення законодавчих блоків, які об’єднують декілька (інколи десятки) діючих актів з одного питання, що нині стає однією з найрозповсюдженіших форм упорядкування законодавства. За її допомогою можливо приводити законодавчі акти до впорядкованої системи, що дозволяє більш ефективно використовувати дане законодавство в практичній діяльності.[11, c. 35-39]

Консолідація є одним з важливих чинників формування та розвитку інституту права, так як в основі цього процесу лежить утворення певного “центру”, навколо якого об’єднуються правові норми, що регулюють визначену ділянку однорідних суспільних відносин. За допомогою консолідації іде відбір первинних ланок – норм права, які в процесі об’єднання та узгодження й утворюють інститут. Консолідація також служить засобом уніфікації та узгодження правових норм, виявлення прогалин у його структурі, способом підбору його складових частин та засобом, за допомогою якого можна прогнозувати подальший розвиток цього правового явища.

За своєю суттю консолідація в англійському праві також відіграє ревізійну роль, адже може виникнути необхідність відмінити окремі застарілі положення, щоб не включати їх до консолідуючого акту.

Консолідація як вид систематизації законодавства не властива для традиційних систем права. Це насамперед слід пов’язувати із специфічністю цих систем. Адже навіть незначна перестановка сур в Корані викличе неадекватну реакцію населення, яке сповідує іслам, вже не говорячи про факт зміни чи доповнення Корану новими положеннями.

Система традиційного права, зокрема мусульманського, є особливою, відокремленою системою поряд з англосаксонською та романо-германською. Їй не характерні ознаки системності та систематизації. Певні галузі права дослідники цих систем все ж таки виділяють, але їх праця не знаходить відповідного відображення у законодавстві країн традиційної системи права. Щодо систематизації і зокрема консолідації в цих системах, то слід зазначити, що ці способи впорядкування законодавства у цих країнах знаходяться на дуже низькому рівні, або ж зовсім у них відсутні, і це явище є наслідком пережитків феодального ладу і суворо догматичного дотримання постулатів релігії, що звичайно, негативно відображається на прогресивних процесах розвитку цих країн.

Розділ 3. Здійснення систематизації актів законодавства в органах юстиції та шляхи щодо її подальшого вдосконалення

Консолідація не є “ізольованим” видом систематизації нормативно-правового матеріалу. Вона тісно пов’язана з інкорпорацією, є взаємодоповнюючими категоріями, в процесі проведення яких використовуються одні й ті ж або подібні методи та способи впорядкування законодавчого масиву. Під час проведення інкорпорації широко використовуються консолідаційні прийоми, що вказує на взаємозалежність цих двох видів систематизації, і, навпаки, під час проведення консолідаційних робіт широко використовуються інкорпораційні методи систематизації нормативно-правового матеріалу.

Відомо, що інкорпорація – це вид систематизації, спрямований на впорядкування нормативно-правових актів шляхом їх зовнішнього опрацювання і систематизованого (у хронологічному, предметному або іншому порядку) об’єднання в єдиному збірнику. Отже, мається на увазі зібрання нормативно-правового матеріалу до одного збірника, нормативні акти, які до нього увійшли, не втрачають своєї юридичної сили, не скасовуються, не виключаються (крім, звичайно, відмінених у встановленому законом порядку). Інкорпораційні збірники нормативно-правових актів не є окремими джерелами права, на них не можна посилатися у правозастосовчій діяльності. Джерелами ж і надалі будуть самі нормативно-правові акти, тобто вони продовжують також існувати, як окремі нормативно-правові приписи.

Найближчою до процесу консолідації є предметна інкорпорація, адже консолідація проводиться передусім за предметною ознакою. Предметна інкорпорація передбачає створення інкорпорованого збірника нормативно-правових актів, які врегульовують суспільні відносини у визначеній за предметом правового регулювання сфері. Іншими словами, можна сказати, що передбачається створення тільки збірника нормативно-правових актів, які не втрачають своєї юридичної сили, а не видання нового нормативно-правового акту, до якого б вони увійшли і втратили б свою чинність, як окремі правові джерела.[17, c.67-70]

Сам процес “відбору” вихідного матеріалу як в предметній інкорпорації, так і у консолідації є досить подібним – за предметом правового регулювання. Консолідація ж передбачає об’єднання до єдиного нормативно-правового акту декількох, які регламентують діяльність в одній сфері суспільних відносин, без втручання до їхнього змісту. На відміну від предметної інкорпорації нормативно-правові акти об’єднуються в один, втрачають юридичну силу, як самостійні нормативні приписи, діють вже як один нормативно-правовий акт, але в процесі консолідації не вносяться зміни та доповнення до змісту “вихідних” актів, в чому полягає її відмінність від такого виду систематизації, як кодифікація.

Сама консолідація є вже більш складнішим видом систематизації, ніж інкорпорація, тому що під час її проведення здійснюється логічна обробка нормативно-правового матеріалу, виявляються прогалини, суперечності, накладки, визначаються фактично не діючі нормативні приписи.

За своєю історико-гносеологічною природою консолідація є чи не найпершим видом систематизації правових норм, який почали використовувати правознавці, коли перед ними постала проблема класифікації та впорядкування правового матеріалу після його визначеної фіксації. Так, щоб створити правовий припис у формі нормативного акту, потрібно визначити його структуру, послідовність викладення матеріалу, сферу та обсяг суспільних відносин, які будуть ним врегульовуватись, врахувати волю, побажання та мету законодавця та ін. Джерелом вихідного матеріалу для такого акту були звичаї, традиції, природнє право, релігійні догми та ін. Можна констатувати факт, що на початку формування процесу правотворчості консолідація відігравала одну із провідних ролей у створенні найперших нормативних приписів, адже без застосування її прийомів цей процес був би неможливий. У процесі розвитку консолідація сприяла появі нового виду систематизації – кодифікації, адже зібраний та впорядкований за допомогою консолідаційних прийомів та методів, структурований “вихідний” матеріал потрібно було оформити у вигляді нормативного акту, усунувши при цьому неточності, суперечності, прогалини та дублювання. Можемо стверджувати, що кодифікація є другим, за часом свого виникнення, видом систематизації нормативно-правового матеріалу. Інкорпорація ж виникає вже після того, як з’являється потреба згрупування нормативно-правових актів за певними ознаками до збірника, щоб полегшити використання нормативних приписів в процесі їхнього застосування. Тобто можна сказати, що інкорпорація є третім, за часом свого виникнення, видом систематизації. Тому слід, на наш погляд, зазначити, що можна виділити два види консолідації, які відрізняються лише за обсягом матеріалу, що піддається систематизаційній обробці. Перший вид – первинна консолідація, яка використовується під час створення нового нормативно-правового акту у формі закону, постанови, указу, та другий вид – вторинна консолідація, яка застосовується в процесі кодифікації вже існуючого нормативного матеріалу.

Консолідація і кодифікація, будучи окремими видами систематизації законодавства, за своєю гносеологічно-правовою сутністю досить споріднені явища. Ці два види систематизації логічно доповнюють один одного, використовуються одночасно під час проведення систематизаційних робіт. Консолідація є первинним етапом проведення цієї важливої роботи. Без певної логічної обробки нормативно-правового матеріалу, якою є консолідація, стає неможливим проведення кодифікації як такої.

За своєю техніко-юридичною сутністю кодифікація є логічним продовженням процесу впорядкування нормативно-правових актів за допомогою консолідаційних прийомів, методів та правил. Дане положення дає підстави стверджувати, що консолідація, як вид систематизації і як різновид класифікації, виникла дещо раніше кодифікації, поява якої спричинена була, до деякої міри, саме проведенням консолідаційних робіт. Про це свідчить досвід країн, які користуються системами загального права, в яких консолідація є основним видом систематизації, а кодифікація, завдяки тривалому процесу застосування тільки консолідації не сприймається як дієвий вид становлення, розвитку та впорядкування системи законодавства.

Спільною ознакою кодифікації та консолідації виступає утворення нових звідних актів, що вказує на спорідненість цих двох видів систематизації та служить ознакою їхньої відмінності від інкорпорації.

Ознакою розмежування між цими двома видами може бути той факт, що консолідація об’єднує до єдиного нормативно-правового акту декілька, які регламентують діяльність в одній сфері суспільних відносин без втручання до їхнього змісту. А кодифікація передбачає нормотворчу діяльність, спрямовану на створення нового, систематизованого нормативно-правового акту, яка проводиться шляхом глибокої та всесторонньої переробки діючих (вихідних) актів, внесенні до них логічно випливаючи із консолідації змін та доповнень. І разом з прийняттям вже нового кодифікованого нормативно-правового акту, використані (вихідні) нормативно-правові акти втрачають свою юридичну силу. Тобто можна сказати, що консолідація готує основу, підґрунтя для проведення процесу кодифікації, вказує на прогалини, накладки, суперечності в масиві нормативно-правового матеріалу, але не усуває їх та не вносить доповнень до змісту у вигляді нових положень й не піддає його ніяким змінам. Насамперед консолідація, утворюючи так звані “консолідаційні центри”, групує нормативно-правові приписи за предметом, методом, об’єктом та суб’єктом правового регулювання. Саме в цих ознаках і полягає критерій розмежування функцій консолідації та кодифікації.[9, c.117-123]

Поняття видів систематизації нормативно-правового матеріалу – інкорпорації, консолідації та кодифікації носить, до деякої міри, умовний характер. Вони є взаємопов’язаними, так як при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт використовуються комплексно прийоми та правила всіх трьох видів, а сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних. Взаємозв’язок та взаємодію між видами систематизації нормативно-правових актів можна прослідкувати в процесі створення і видання Зводу законів, який їх охоплює.

На нашу думку, Звід законів доцільно було би виділити у самостійний, але специфічний вид систематизації законодавства, який не можна ставити до одного ряду із інкорпорацією, консолідацією та кодифікацією.

Консолідація є важливим нормоутворюючим чинником, в процесі формування як основних елементів 1) диспозиції, 2) гіпотези, 3) санкції правової норми, так і широко використовуються консолідаційні прийоми при селекції вже існуючих норм. Дане положення проявляється, наприклад, у тому, що у тексті диспозиції перераховуються декілька нормативних вказівок у залежності від ситуації, яка виникла і підпадає під ознаки гіпотези правової норми. В диспозиції правової норми синтезуються, об’єднуються декілька нормативних приписів, що групуються за ознакою спільності предмету правового регулювання, але відрізняються між собою. На етапі формування диспозиції нової правової норми спочатку визначається коло правових норм, диспозиції яких можна було б об’єднати в одну за ознакою, перш за все, спільності предмета правового регулювання. Далі використовуються консолідаційні прийоми обробки “вихідного” матеріалу, з подальшою його уніфікацією за допомогою кодифікаційних методів, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення якісно нової диспозиції правової норми, яка об’єднує у собі ознаки правовідносин, які відображалися у диспозиціях “вихідних” норм, що склали основу її виникнення.[4, c.253-257]

Висновки

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування і вдосконалення змісту нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо узгоджену систему.

Необхідність систематизації нормативно-правових актів обумовлена потребою забезпечення ефективного здійснення правотворчої і правозастосовної діяльності, зокрема встановлення й усунення дублювання, колізій і прогалин у чинних нормативно-правових актах, поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Існує декілька видів систематизації нормативно-правових актів: інкорпорація, кодифікація, консолідація і звід законів.

Види систематизації законодавства дуже тісно пов’язані між собою, вони не існують в “чистому”, ізольованому виді. Всі вони: інкорпорація, консолідація і кодифікація – тісно пов’язані між собою і є “взаємно проникаючими”, взаємодоповнюють один одного, а консолідація є з’єднувальною, перехідною ланкою між інкорпорацією та кодифікацією, вміщуючи у собі ознаки як одного так й іншого виду систематизації, які за своєю суттю однак досить відрізняються одна від одної.

Саме поняття видів систематизації законодавства – інкорпорації, консолідації та кодифікації – носить умовний характер. Вони є взаємопов’язаними, бо при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт комплексно використовуються прийоми та правила всіх трьох видів і сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних.