Систематизація нормативно – правових актів

Інкорпорація — спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо.

Консолідація — спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

Вона використовується там, де відсутня можливість кодификації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодификацією.[18, c.98-101]

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів. Історії законодавства відомий Звід законів Юстиніана. Є й вітчизняна практика їх створення: Збори місцевих законів західних губерній — в Україні XIX ст., Звід законів Російської Імперії в 16-ти томах, Звід законів СРСР.

Останнім часом консолідовані збірники законів набули популярності в країнах Заходу: Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.

 

1.3. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації правових актів

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

• закони;

• підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Таблиця 3. Відмінності між нормативно-правовим і правозастосовчим актом

Нормативно-правовий акт	Правозастосовчий акт
1. Приписи не мають конкретного  адресата. Вони мають загальнообов'язковий характер і обов'язкові до виконання будь-якими суб'єктами, які вступають у відносини, врегульовані даним актом. Наприклад, положення Правил вступу до вищих навчальних закладів України (нормативно-правовий акт) обов'язкові до виконання всіма, хто хоче стати студентом.	1. Приписи мають конкретно визначеного адресата й чинні лише щодо його поведінки. Так, наказ ректора інституту про зарахування громадянина Петренка до складу студентів (правозастосовчий акт) надає саме Петренку й тільки йому право відвідувати заняття, покладає на нього обов'язок складати передбачені навчальним планом заліки та іспити тощо.
2. Приписи характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації. Вони мають юридичну силу щодо будь-якої кількості випадків та суб'єктів, аж поки акт не буде офіційно скасовано (наприклад, Положення про підстави нагородження громадян певним орденом).	2. Приписи діють тільки один раз і тільки щодо конкретного життєвого випадку або конкретної особи (наприклад, Указ про нагородження конкретного громадянина орденом).
3. Видається для встановлення  нових, зміни або скасування діючих  загальнообов'язкових правил поведінки (норми права).	3. Видається для забезпечення  реалізації правил поведінки, встановлених чинними нормативно-правовими актами.

 

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

• загальні;

• спеціальні;

• локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

• акти встановлення норм права;

• акти заміни норм права;

• акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

• цивільні;

• кримінальні;

• адміністративні;

• кримінально-процесуальні;

• адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).[12, c.38-40]

 

 

Розділ 2. Дослідження кола нормативно-правових актів України

2.1. Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів України

Нормативно-правовий акт — це прийнятий у встановленому порядку компетентним суб'єктом офіційний письмовий документ, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні і характеризується такими ознаками:

1) приймається спеціально уповноваженими на те суб'єктами (органами держави та органами місцевого самоврядування);

2) є офіційним письмовим документом, який має обов'язкові атрибути: назву (закон, указ, постанова тощо), найменування суб'єкта, що його прийняв (Президент, Кабінет Міністрів), вказівку на час набрання ним чинності та ін.;

3) встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), змінює або скасовує чинні;

4) приймається у відповідності з визначеною законом процедурою;

5) має певну юридичну силу, яка відображає його співвідношення з іншими нормативними актами, місце і роль у системі законодавства. Так, укази Президента України мають нижчу юридичну силу порівняно із законами, які приймаються Верховною Радою України, але вищу, ніж акти Кабінету Міністрів України;

6) надає  волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права. Останні акти містять не правила поведінки загального характеру, а індивідуальні правові приписи, адресовані індивідуально визначеним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів та ін.[2, c.121-123]

Від нормативно-правових актів слід відрізняти правозастосовчі акти, тобто правові документи, які приймаються компетентними органами держави з метою врегулювання конкретних правовідносин. Прикладом правозастосовчого акта можуть слугувати накази про зарахування на навчання до вищого навчального закладу або про звільнення працівника з роботи.

Головні відмінності між цими видами правових актів наведені у таблиці 1.

На підставі різних ознак (критеріїв) нормативно-правові акти поділяються на такі основні види:

1) за суб'єктами видання:

а) акти народу (прийняті референдумом);

б) акти органів держави;

в) акти органів місцевого самоврядування;

г) спільні акти органів держави і недержавних організацій;

2) за юридичною силою:

а) закони — нормативно-правові акти, що приймаються коле-гіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом) і регулюють най-важливіші суспільні відносини.

За юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види:

• конституція — це основний, головний закон держави, який приймається в особливому порядку, встановлює основні засади суспільного й державного ладу, регулює найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і здійснення державної влади і місцевого самоврядування та у сфері правового статусу людини й громадянина. Конституція є законом, який має найвищу юридичну силу в державі, вона становить наріжний камінь системи її законодавства;

• конституційні закони — закони, які вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому порівняно з іншими законами порядку, а тому мають вищу щодо них юридичну силу;

• органічні закони — закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція. Так, частина 3 статті 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом;

• кодекси — закони, в яких об'єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси становлять основу певної галузі законодавства. Наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства. Кримінальний кодекс — кримінального законодавства, Сімейний кодекс — шлюбно-сімейного законодавства тощо;

• звичайні закони (поточне законодавство) — це всі інші закони, що приймаються парламентом або референдумом і не входять до вищевказаних груп.

Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову юридичну силу, яка нижча за юридичну силу конституції та конституційних законів;

б) підзаконні нормативно-правові акти — акти, які видаються на основі та на виконання законів і з метою їх конкретизації уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо).

В абсолютній більшості випадків підзаконні нормативно-правові акти видаються органами виконавчої державної влади. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть суперечити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними з моменту свого прийняття й підлягають скасуванню.[15, c.43-53]

За сферою дії та за суб'єктами, що їх видають, підзаконні нормативно-правові акти поділяються на такі види:

• акти загальної дії. їх дія поширюється на всіх суб'єктів, що знаходяться на території держави. В Україні до таких актів відносяться нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів;

• акти місцевої дії (локальні акти). Дія таких актів поширюється на певну частину території держави, на якій вони є обов'язковими до виконання. Такими актами є нормативні акти місцевих державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування;

• відомчі акти. Вони різновидом актів загальної дії, але відрізняються від них тим, що хоча й діють на всій території держави, але є обов'язковими лише у певних сферах суспільних відносин.

Відомчі акти видаються міністерствами і є обов'язковими до виконання на всій території держави, але лише в тій сфері суспільних відносин, керівництво якою входить до компетенції даного міністерства. Так, нормативні акти Міністерства освіти і науки України обов'язкові до виконання всіма суб'єктами, що на території України здійснюють всі види освітньої та наукової діяльності. У той же час акти цього Міністерства не можуть регулювати відносини, пов'язані, наприклад, із забезпеченням правопорядку в державі, що входить до компетенції Міністерства внутрішніх справ і регламентуються його відомчими актами;

• акти внутрішньої дії. Ця група підзаконних нормативно-правових актів спрямована на врегулювання власної діяльності державного органів, що їх видають. Прикладом може слугувати Регламент Верховної Ради України, який врегульовує конкретний порядок утворення комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради, особливості здійснення голосування у разі прийняття тих чи інших рішень тощо.

За ступенем абстрактності правових норм, які в них містяться, нормативно-правові акти бувають:

а) первинні;

б) конкретизаційні.

За характером волевиявлення компетентного суб'єкта вони поділяються на акти:

а) встановлення норм права;

б) зміни норм права;

в) скасування норм права;

За галузями законодавства поділяються на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.

За часом дії розмежовуються на акти, що приймаються:

а) на визначений строк;

б) на невизначений строк.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їхня класифікація за суб'єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент — укази і розпорядження. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів — постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств — інструкції, вказівки, накази; керівники місцевих державних адміністрацій — рішення, накази.

2.2. Кодифікація як спосіб впорядкування  змісту нормативно-правових актів, її види

Кодифікація — це спосіб систематизації, за яким нормативно-правові акти зі змінами їх змісту об'єднуються в єдиний внутрішньо узгоджений акт. Отже, кодифікація супроводжується переробкою змісту норм конкретних нормативних актів, що стали об'єктом кодифікації. В її процесі усуваються колізії між конкретними нормативними актами, змінюються і скасовуються застарілі правові приписи, усуваються прогалини. Кодифікація здійснюється виключно уповноваженими державними органами й може бути лише офіційною. У результаті кодифікації створюються єдині систематизовані нормативно-правові акти, як правило, кодекси, що складаються із загальної частини, в якій закріплюються принципи й положення, що мають значення для даної галузі законодавства, та особливої частини, в якій регулюються конкретні суспільні відносини. Крім кодексів шляхом кодифікації створюються статути, положення, які здебільшого є відомчими актами, що регламентують діяльність певного виду.

Створені в результаті кодифікації кодекси мають однакову юридичну силу з поточними законами. Але, враховуючи, що вони закріплюють найважливіші юридичні особливості відносин, що регулюються певною галуззю законодавства і врегульовують найбільш стійкі та стабільні з них, практика і значне коло дослідників розглядають кодекси як своєрідні "конституції" тієї або іншої галузі. Тому нові закони, які приймаються у відповідній сфері, як правило, чітко відповідають нормативним приписам, що містяться в кодексах, і тим самим запобігають створенню колізій у правовому регулюванні.

При кодифікації не обмежуються приведенням у порядок тексту чинних актів; виходячи із загальних принципів даної правової системи та враховуючи предмет і метод правового регулювання, не просто об'єднують і систематизують наявні правові акти, а перероблюють їхній зміст, в одному зведеному акті чітко й внутрішньо узгоджено викладають правові приписи, які максимально повно регулюють певну галузь суспільних відносин. При цьому припускається критична переоцінка чинних правових норм, перегляд нормативних актів, усунення неузгодженостей та суперечностей між ними, заповнення прогалин у праві, заміна застарілих норм новими.[10, c.235-239]