Причини правопорушень в Україні і наслідки їх подолання

                               Зміст

 

1.Вступ………………………………………………………………………3

 

 

2.Розділ I……………………………………………………………………..4

 

Поняття правопорушення та його ознаки .

 

 

3.Розділ II…………………………………………………………………….

 

Причини виникнення правопорушень в Україні :

 

3.1.Поняття причин ;

 

3.2.Види причин правопорушень ;

 

3.3.Основні теорії виникнення  правопорушень :

 

• соціологічні теорії причин злочинності ;

 

• біосоціальні теорії злочинності .

 

 

 

4.Розділ III…………………………………………………………………

 

Шляхи подолання правопорушень в сучасній Україні .

 

 

5.Висновок ………………………………………………………………

 

6. Література …………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                

                                                Розділ I.

 

      

             Поняття правопорушення та його ознаки .

 

 

  Люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону.

Поведінку , яка відповідає нормам закону , називають правомірною , тобто людина виконує все , що зобов’язана робити , і не робить того, що заборонено законом. На

жаль, є й інші випадки . Протиправною поведінкою вважають поведінку , що

характеризується порушенням норм права . Одним із видів такої поведінки і є

правопорушення .

        Правопорушення  – посягання не на закон, а  на ті умови, які породили цей  закон , на ті класові інтереси , які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні

Відносини, які закріплюються і охороняються ним ( правопорядок ) .

Протиправність – юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу .

        Правопорушення – це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне ,

винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа ) , яке

передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична

відповідальність .¹

      Соціальна сутність  правопорушення – нанесення шкоди тим особистим ,

Груповим чи загальносуспільним інтересам , які юридично захищені державою .

      Сутність – це  головне , внутрішньо належна правопорушенню 

характеристика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на

його родові властивості і  ознаки.

      Вихідними і визначальними  для розуміння суттєвого в  правопорушенні

 

————————

   ¹  Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави . – К,,1994. – С.133

 

являються представлення про те, що воно характерезується суспільною

шкідливістю і протиправністю.

      Суспільна шкідливість, небезпечність –основна об’єктивна  ознака ,

визначальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа,

відмежовуюча правомірне від протиправного .Суспільна шкідливість

проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганням на

пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт провпорушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим , що суттєве, цінне для нього . Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому , що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування . Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт , а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони дезорганізють нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин , вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності .

     З точки зору теорії  юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до

Суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства.На відміну від юридичних фактів-подій юридичні факти-порушення характеризуються свідомо-вольовим характером і

здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.

       Важливою юридичною  ознакою правопорушення є його протиправність .Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб’єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридичного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права , невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно – правових

 

 

документах .¹

Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини – внутрішнього

негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства .Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі ,свідомо – вольові, порушують норма права ,але не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини).  Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь ( ст.. 62 Конституції України).

    Отже, правопорушення –  це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне  діяння. Адже правопорушенням являється  не будь-яке протиправне діяння, а лише скоєне умисно чи з необережності, тобто з вини особи.Ця ознака відрізняє правопорушення від об’єктивно протиправних дій. Останні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини(умислу чи необережності) не містять. Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб’єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юридичної відповідальності в суспільстві не притягують .Винятки складають випадки нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки без вини його власника, невиконання грошових обов’язків і деякі інші цивільно- правові об’єктивно протиправні діяння, за які законом допускається юридична відповідальність. Однак відповідальність в цих випадках має відновний характер. Кримінальна відповідальність за діяння, яке не містить в собі вини , недопустима .

  Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення- можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Суб’єкти, що вчинили об’єктивні правопорушення (без вини

————————

¹КопєйчиковВ.В. Загальна теорія держави і права:Навч.Посібник /,А.М.Колодій ,С.Л.Лисенков та інші . – К.:Хрінком Інтер , 2000. – С.201

зобов’язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав ). Застосування державного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за правопорушення  природних прав людини, які юридично закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно – правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування прав за аналогією права і закону.

    Для правопорушення характерна  наявність причинного зв’язку між діянням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

        Правопорушення –це  зовнішній акт поведінки- діяння, яе може проявлятися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття, психічні процеси тощо).¹

       Також правопорушення  має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості, учасників , знаходяться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки .  Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи.

 

 

 

 

 

 

————————

¹  Скакун О.Ф.Теория государства и права: Ученик для вузов.-Х.:Консум , 2000.- С.455

 

 

                                                Розділ II.

 

      

Причини виникнення правопорушень в сучасній Україні.

 

 

II.1.Поняття причини.

 

 

Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу , і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося . Щоправда ,  для кожної епохи характерні свої особливі уявлення про правопорушення . У XVI ст..  торгівля наркотичними засобами ,які на той час уже почали з’являтися в Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної католицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням «безбожників, чаклунів та єретиків». Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні переконання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбавленням волі, а у деяких країнах- навіть смертною карою.

   Питання про причини правопорушень  завжди було й залишається  складним . Щоб розглядати питання  про причини і умови вчинення  правопорушень і злочинів, потрібно  вияснити поняття причини і умови. Діалектичний матеріалізм визначає причинність як об’єктивний, загальний, генетичний зв’язок між явищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок. Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інформації від причини до наслідків. Передача інформації – типова власність причинності в сфері суспільних відносин . Інформація про різні людські проступки ,про особами через різні джерела і канали інформації і формує світогляд і психологію суспільства і соціальних груп.

    Причина – наслідок - безкінечна низка (ланцюг) причинності . У останньої причина є її друга причина, а в правила поведінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється наслідку – його наслідок останній, другий, перший і т. п. Взаємозв’язок «причина – наслідок» залежить від умов- сукупності явищ, обставин, які утворюють його середовище, супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причини і умов в механізмі причинності різне : причина породжує наслідок, умови цьому допомагають (сприяють) , але мова йде про сумісну їх дію, як необхідний зв’язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, сумісна дія яких визиває наслідки- злочин і злочинність , - називається детермінантами.

     Причини і умови злочинності – це система негативних для відповідної суспільно- економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причини і умови злочинності по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства. Причини і умови конкретних злочинів виступають первинним елементом криміногенної системи.

    Причини – це ті соціальні явища, як взяті в двох ланковому ( бінарному) зв’язку, породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої закономірні наслідки.  ¹

   Умови –це такі явища, які самі не породжують злочинність і злочини, а сприяють, полегшують, інтенсифікують :

а)формування ;

 б)дії причин. ¹

    Кримінологічна наука  нараховує декілька десятків  найбільш розповсюджених теорій причин злочинності . Всі концепції про причини злочинності в західній кримінології можна поділити на дві основних групи :

соціологічні і біосоціологічні . Перші характерні для американської і англійської кримінології ; другі – для європейської і латино- американської кримінології.

 

II.2.Види причин правопорушень .

 

Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні суперечності (їх можна назвати «хворобами суспільства»), які завжди існують у суспільстві. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення й спрямування діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення.

  Для наукових і практичних  цілей створені різноманітні  класифікації правопорушень.

  Види правопорушень- класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності ), за об’єктами посягань, за суб’єктами , за розповсюдженням, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони , а також за процедурами їх розгляду.

   Отже, правопорушення класифікують  за : а) ступенем суспільної небезпеки  – на злочини і провини ; б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права : кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші; в)колом осіб – особові і колективні ; г)за характером правових приписів – нормативно- правові і дисциплінарні ; д) в залежності від характеру цивільно – правового порушення- договірні і позадоговірні правопорушення ; е ( правопорушення у сфері суспільного життя ( в сфері соціально – економічних відносин, в суспільно – політичній сфері , в сфері побуту і дозвілля )

    Найбільш поширеною класицікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості, яка, в свою чергу, визначається цінністю об’єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами( насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером завданої шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника і ін; по- друге, суб’єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на визнання того чи іншого діяння в якості протиправного.

     Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні т особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є заборона кримінальним кодексом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів .

       Правова система  повинна володіти такими механізмами, при яких визнання того чи  іншого діяння злочинним не  знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв’язку з цим поділом постає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.

     Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.¹