Правова держава

Джон Локк (1632-1704) виходив  з того, що будь-яке мирне утворення  держав мало в своїй основі згоду  народу. Локк розвивав ідеї щодо того, що «об`єднання в єдине політичне суспільство» може і повинно відбуватись за допомогою «одної лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь той договір, який існує або повинен існувати між особистостями, які вступають в державу або його створюють».

Подібних поглядів дотримувались й інші прихильники цієї концепції.

Взагалі-то, з одного боку, договірна теорія була крупним кроком вперед у пізнанні держави, тому що вона поривала з релігійними уявленнями про походження державності, права  і політичної влади. Ця концепція  має глибокий демократичний зміст, обґрунтовує природне право народу на  зміщення влади негідного правителя, на повстання. З іншого боку, слабким місцем в даній теорії є схематичне, ідеалізоване і абстрактне уявлення про первинне суспільство, яке, нібито, на певному етапі свого розвитку усвідомлює необхідність згоди між народом і його правителями. Очевидна недооцінка в походженні держави об`активних факторів (соціально-економічних, військово-політичних) і переоцінка в цьому процесі факторів суб`єктивних.

2.4. Теорія насильства

Теорія насильства пояснює  виникнення держави з як результат  завоювання одних племен іншими, поневолення  одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку  утворюють завойовники для утримання  в покорі завойованих народів  і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Л. Гумплович, К. Каутський, Є. Дюрінг та ін. Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку соціолога Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу.  Внаслідок цього панування виникає рабство, рабство в свою чергу веде до виникнення приватної власності і класів. Державна влада, за Гумпловичем, виникає з фізичної сили: панування племені, яке основане спочатку тільки на фізичній перевазі над іншим плем`ям.

К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає  поділ на класи. Цей поділ на класи  виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає  одне об'єднання з двох общин: одна — панує, інша — гнобиться. Виникає апарат примусу для управління переможеними – держава.

Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену  теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство — боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем -відіграло певну роль у створенні США. Але все ж таки не варто абсолютизувати роль насильства в історії, тому що велика кількість держав і правових систем створювались і створюються не в результаті завоювання ззовні або іншим насильницьким шляхом.

2.5. Психологічна теорія

Психологічна теорія держави і права виникла в  середині ХІХ століття. Широке розповсюдження вона отримала в кінці ХІХ-першій половині ХХ століть. Найбільш відомий  її представник – російський державознавець і правознавець Л.Петражицький (1867-1931 рр.). Прихильники психологічної теорії визначають суспільство як суму психологічних взаємодій людей і різноманітних їх об`єднань. Суть даної теорії полягає в ствердженні психологічної потреби людини жити в межах організованого суспільства, а також в відчутті необхідності колективної взаємодії. Говорячи про природні  потреби суспільства в певній організації, представники психологічної теорії вважають, що суспільство і держава є наслідком психологічних закономірностей розвитку людини.

Основоположник теорії професор Л.І. Петражицький пояснював  виникнення держави особливими властивостями  людської психіки, а точніше прагненням людей до пошуку авторитету, видатної особистості, якій можливо було б підкорюватись і вказівкам якого наслідувати в повсякденному житті. Таким чином, держава і право були породжені не матеріальними умовами життя, а особливими властивостями людей, їх емоціями, переживаннями. Петражицький, наприклад, також стверджував, що без правових переживань людей неможливо існування стійких соціальних груп, а також суспільства і держави. Причиною виникнення держави є особливий стан психіки людей: постійна залежність людей первинного суспільства від авторитету вождів, страх перед їх магічною силою привели до виникнення державної влади, якій люди підкоряються добровільно. Народ є інертною масою і нездатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

Психологічною теорією  також керувались вчені Г.Тард (США), англійський етнограф Д.Фрезер (кінець ХІХ – початок ХХ століть), російські юристи Н.М. Коркунов, М.М. Ковалевський.

Але пояснити причини  виникнення і функціонування держави  тільки з психологічної точки  зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища базуються на основі психічних актів людей і поза ними немає нічого суспільного. В цьому сенсі психологічна теорія пояснює велику кількість питань суспільного життя, які залишаються поза уваги економічної, договірної, органічної теорій. Однак спроба звести все суспільне життя до психологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законами психології – таке ж саме перебільшення як і багато інших уявлень про державу, суспільство і право.

Висновок по розділу:  правова   держава стала важливим  етапом   в   розширенні   свободи   індивіда   та   суспільства. Але, в  своєму   класичному,  ліберальному   варіанті   концепція  правової  держави   робить   акцент  на   формальній, правовій   рівності, не  торкаючись   проблем  досягнення  фактичної, соціально-економічної   рівності   громадян. Саме  тому  в   післявоєнний  період  ідея  правової   держави   була  доповнена  теорією  та  практикою  соціальної держави. З’явилося  таке  поняття  як  соціальна  правова   держава.

        Однак, у  будь-якому  випадку  зрозуміло, що  від  конституційного  закріплення  ідеї  правової,  соціальної  держави   до  її  практичної  реалізації  лежить  довгий   шлях. І  в  сучасному   світі   ще   в  жодній  країні    ідея  правової  держави  не   отримала     свого    повного   втілення.

РОЗДІЛ III. Конституційні засади формування правової держави в Україні.

3.1.  Основні напрями формування правової держави в Україні.

Правова держава передбачає передусім розвиток її юридичної  бази – законодавства. В останні роки в Україні прийнято чимало законів, які регулюють суспільні відносини в різних сферах життя. У Конституції України критерієм закріплення основних прав та свобод громадян міжнародні стандарти, загальновизнані принципи й норми міжнародного права, зафіксовані, зокрема в Статуті ООН, Загальній декларації прав людини, Пакті про громадянські та політичні права, Паризькій хартії для нової Європи.

Розвиток конституційних положень щодо прав людини і громадянина  здійснюється в законах України, зокрема, про власність, підприємництво, свободу совісті та релігійних організацій, про статус суддів, прокуратуру, адвокатуру та інших.

Верховенство закону, зміцнення його авторитету досягається  шляхом поліпшення якості законів, удосконалення  законодавчого процесу.

Крім прав і свобод людини, в законах повинні бути визначені також права нації, національностей, народу. Прикладом виконання цієї вимоги можна назвати Закон України “Про національні меншини в Україні”, який прийнято з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Також на законодавчому  рівні знайшов своє відображення загальнодозвільний принцип. У чинних законах значно розширено сфери  діяльності громадянина, межі його свободи. Наприклад закон передбачає право  власника вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, а підприємці мають право самостійно приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

У плані реалізації такої  ознаки, як взаємовідповідальність особи  та держави, слід зазначити, що вона діяла раніше лише в напрямі відповідальності громадянина перед державою. Тепер ситуація змінилася. В Україні прийнято низку законів, згідно з якими держава несе відповідальність перед громадянином у разі порушення його прав. Наприклад, Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” встановлює порядок видачі компенсацій незаконно репресованим, надання їм пільг.

Уже дещо зроблено в Україні  і для підвищення політичної культури населення. Так, закони України публікуються в засобах масової інформації, проводиться трансляція пленарних засідань сесії Верховної Ради, систематично виходять в ефір телерадіоканали політичної тематики, збільшено набір студентів у юридичні вузи та на юридичні та політологічні факультети. [5, с. 3].

Побудова правової держави неможлива і без чіткого розмежування повноважень між різними гілками державної влади. В Україні законодавча влада належить парламенту – Верховній Раді України. Виконавчу здійснюють Президент, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Республіки Крим, органи державної виконавчої влади (центральні, місцеві та Республіки Крим), судову владу доручено здійснювати судовим органам – Конституційному Суду України, загальним, військовим, арбітражним судам. Верховна Рада приймає закони та здійснює контроль за їх виконанням; виконавчі органи займаються організацією проведення їх у життя; суди здійснюють правосуддя (шляхом вирішення кримінальних, цивільних, господарських та інших справ).

Важливим у плані  побудови правової держави є також  створення ефективного механізму охорони прав особи. На сьогодні в Україні діють Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав. Нові положення , які значно розширюють засоби захисту прав громадян, містять закони “Про адвокатуру”, “Про нотаріат”.[18, с. 99].

На підняття авторитету судових органів, забезпечення незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону спрямований Закон України  “Про статус суддів”. Він встановлює порядок обирання суддів, процедуру здійснення правосуддя та недопустимість втручання в цю діяльність, а також інші важливі положення. Високими є вимоги щодо осіб, котрі обираються на посаду судді.

На сьогодні значно розширено  коло питань, з яких можна звернутися до суду. Доступність суду для кожного громадянина – це своєрідний показник того, як близько суспільство підійшло до правової держави.

Правова держава може функціонувати лише в режимі законності, тобто такого стану відповідності  суспільних відносин Конституції та іншим законам держави, який утворюється в результаті виконання законів усіма суб’єктами права (учасниками суспільного життя). Забезпечити відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України покликаний Конституційний Суд України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевої виконавчої влади, самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами здійснюється органами прокуратури.

Аналіз ознак правової держави та напрямів її формування засвідчує, що, хоч у чинній Конституції  Україна проголошена правовою державою, насправді це положення є дещо декларативним. Тому, незважаючи на певні здобутки в справі побудови правової держави, нам необхідно ще докласти чимало зусиль для вирішення цієї проблеми.

3.2. Формування  і розвиток правової  держави  в Україні

Формування й існування правової держави в будь-якій країні припускає   встановлення не тільки формального, але і реального панування закону у всіх сферах життя суспільства, розширення сфери його прямого, безпосереднього впливу  на суспільні відносини.

Зрозуміло, було б спрощенням думати, що в умовах правової чи будь-якої іншої держави можна взагалі обійтися без підзаконних, відомчих актів. Особливо це стосується процесу реалізації конституційних законів і положень, що містяться в них. [8, с. 43].

Справді, чи можна, наприклад, обійтися без звичайних законів чи підзаконних актів у процесі реалізації конституційного права на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я, на матеріальне забезпечення в старості, у випадку хвороби, повної чи часткової втрати працездатності у процесі реалізації права на освіту? Ні, звичайно. Тому що виникаючі при цьому суспільні відносини настільки складні і багатогранні, що для свого упорядкування вони об'єктивно вимагають не один, навіть самий авторитетний, фундаментальний, яким є конституційний акт, а систему взаємозалежних з ним і розвиваючих вимоги, що містяться в ньому, і розпорядження актів.