Правова держава

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 4

РОЗДІЛ І. Поняття і ознаки правової держави 7

          1.1.Ідеї правової держави в  історії політичної думки…………………..7

1.2. Поняття правової держави 13

1.3. Ознаки правової держави 15 Висновок  по розділу 19

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ 21

2.1. Теологічна теорія 22

2.2. Патріархальна теорія. 23

2.3. Договірна теорія 24

2.4. Теорія насильства 27

2.5. Психологічна теорія 28

Висновок  по розділу 28

РОЗДІЛ III. СУЧАСНІ ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ 30

3.1.  Основні напрямки формування правової держави  в Україні 30

3.2. Формування і розвиток  правової  держави в Україні 32

Висновок  по розділу 33

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 35

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Проблеми правової держави завжди хвилювали і широко обговорювалося. Основна причина такої уваги до правової держави ґрунтується не тільки на гуманізмі самої ідеї його виникнення, але й у пошуках шляхів її найбільш адекватного оформлення й ефективного здійснення.

Актуальність звернення до тематики правової держави, до проблем теоретико-концептуального осмислення цього поняття та сфери практичної реалізації принципів правової держави зумовлюється одразу кількома важливими моментами. По-перше, це те, що можна було б визначити як “практична актуальність дослідження”. Будь-яка цілеспрямована діяльність завжди пов’язана з переведенням певних ідей (теоретичних моделей) у дійсність. Проте успішна практична реалізація тієї або іншої ідеї (а тим паче того складного комплексу теоретичних уявлень, які пов’язуються з поняттям “правова держава”) неможлива, якщо нам бракуватиме ясного та чіткого розуміння змісту цієї ідеї.

Певною мірою про подібну  практичну актуальність дослідження  способів теоретико-правового осмислення правової держави свідчить і те, що ця тема постає майже в усіх сучасних фундаментальних дослідженнях у галузі теорії держави і права, науки конституційного права, теорії прав людини, теорії конституціоналізму, державного управління та державного будівництва.

Інший фактор, який робить дослідження  тематики правової держави одним із найактуальніших завдань сьогодення, є критично низький рівень поваги до права та закону, який останнім часом поширився на суспільний і державний організм. Властива як нашому суспільству, так і представникам державної влади, неповага до права породила сьогодні реальну небезпеку перетворення держави на суцільну корумповану, псевдоправову та псевдодемократичну систему. Причому реальна небезпека цього усвідомлюється як на рівні суспільства, так і на рівні державної влади.

Звернення до теми правової держави є актуальним і з огляду на загальну потребу правової освіти населення та підвищення правової культури громадян. Без чіткого розуміння того, що саме являє собою правова держава і яким чином вона функціонує, унеможливлюється розв’язання основних завдань Національної програми правової освіти населення.

Все це робить необхідним та актуальним подальший аналіз проблем практичної реалізації теоретичної моделі правової держави в сучасних умовах.

Об’єктом дослідження виступає правова держава як теоретичний конструктор та практична реальність, суспільні відносини, що формуються у процесі реалізації праводержавної моделі, об’єктивні проблеми, пов’язані із втіленням цієї моделі.

Предметом дослідження є теоретична модель правової держави, її реконструкція на основі залучення трьох способів аналізу: історико-правового, теоретико-правового, нормативно-правового і пов’язані з цим проблеми її практичної реалізації в сучасних умовах.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з науково-теоретичної та практичної значущості теми, ставиться мета дослідити способи теоретичного аналізу поняття правової держави, їхню специфіку та взаємозв’язок, що дозволить скласти цілісне розуміння названого феномену, висвітлити проблеми практичної реалізації теоретичної моделі правової держави в сучасних умовах, охарактеризувати сутність окреслених проблем та запропонувати перспективні шляхи їх розв’язання в чинному вітчизняному державотворчому процесі.

Відповідно до поставленої  мети в дослідженні передбачено  вирішити такі завдання:

– визначити основні теоретико-методологічні підходи в аналізі поняття правової держави, охарактеризувати джерельну базу дослідження і представити загальну історіографію висвітлення проблеми побудови теоретичної моделі правової держави;

– надати характеристики історико-правового аналізу формування теорії правової держави у західній політико-правовій традиції, представити базові комплекси ідей, що пов’язані з осмисленням феномена праводержавності та основні категорії, що застосовуються для концептуальної реконструкції моделі правової держави;

– проаналізувати розвиток концептуальної моделі правової держави в сучасній правовій теорії, висвітлити рекомендовані  правовою теорією способи практичного  забезпечення базових принципів  та ознак правової держави;

– окреслити сучасні проблеми нормативного забезпечення розвитку правової держави в Україні.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

 

РОЗДІЛ І. Поняття і ознаки правової держави

 

1.1.Ідеї правової держави в історії політичної думки

           За    останні   роки  проблеми  правової   держави   висунулися   на   перший   план   теоретичних   розробок   у   вітчизняній   юридичній   науці. Як   відомо, радянська   правова   доктрина   заперечувала   ідею   правової   держави, вважаючи, що   вона  є   виявом   антимарксистських   поглядів. Але  після   розпаду   СРСР, навіть   ще   раніше,  за  часів  перебудови, ситуація   докорінно   змінилася. Юристи   звернулися   до   теоретичного  осмислення  питання   та   побудови   моделі    правової   держави стосовно    нашої    країни. Звичайно, посилився   інтерес   до   концепцій   правової   держави   в   історії   політичної   думки.

          Сама   ідея   утвердження   права   в   суспільному   житті   коренями   уходить   у   глибоку   давнину – той   час, коли   з’явилися   перші   держави. Давні   пам’ятки   писемності   зафіксували, як   на   зміну  первісній   організації    влади   прийшла   держава, і   що   саме   її    формування  потребувало   законодавчих   реформ, що  поклали  початок  правовій  регламентації   механізму   державного   управління ( реформи  Солона   та   Клісфена ).

          Таким    чином, з  моменту   свого   виникнення   право   стає  засобом   забезпечення   нормального   функціонування   державної  влади. Для   того, щоб   упорядкувати   суспільні  відносини   за   допомогою   права, держава  повинна   була  конституціювати   себе  законодавчим   шляхом. З   того   часу   проблема   визначення   правових   основ   держави   стає   наскрізною  темою   всієї   політико-правової   думки.

          В   умовах   докапіталістичних   формацій, першопричиною  існуючих  суспільних    порядків  вважалися   божествені  настанови, і  проблема   винайдення   законних  основ  влади  зводилася   до  певної  інтерпритації  релігійних  заповітів. В   ідеології   ранньокласових   суспільств, обгрунтування   правомірності  існуючої   влади  пов’язувалося  із   загальносвітовими   принципами  та   поглядами, релігійними   заповітами   та   моральними   приписами.

         Ідеї   підпорядкування   влади   священним  законам   відстоювали   жерці, представники   рабовласницької   аристократії ( Платон, Аристотель), “батьки”  християнської   церкви ( Августин), середньовічні   схоласти ( Фома  Аквінський).  Розроблені   ними  політичні   вчення   були   спрямовані   на  те, щоб   забезпечити   привілеї   правлячої   верхівки   та   духовенства. Справедливим   визнавали    лише   закон, що   існує   “від   природи”, в  силу  священних   приписів. Саме   такий   зміст   вкладав  в  це   поняття   Платон : “Я   бачу   близьку   загибель   своєї  держави, де   закон   не  має   сили   і   знаходиться   під   чиєюсь   владою. Але   там, де  закон – володар  над  правителями, а  вони -  його  раби, я  бачу   порятунок   держави   та   всі   блага, які   лише   можуть   дарувати   державам   боги” ( Закони, 715 d). Під   законами   тут   розуміється   сукупність   морально-релігійних    та   правових   норм, що   встановлені   наймудрішими    людьми   держави      в   якості   орієнтиру   для інших груп.

          Принципово    інакше   до   проблеми  співвідношення   держави   та   закону   підходили   ідеологи    торгівельно-промислових   прошарків, рабовласницької    демократії, середньовічного    бюргерства. Не  в   змозі   перемогти   релігійні   уявлення, вони   виступали   з  ідеями   незалежності   існуючого   законодавства  від   волі   бога та   вимагали   визнати  верховенство   народу   в   державних   справах. Управління   на   основі   закону, згідно  їх   поглядів, передбачало   підкорення   всіх   посадових   осіб  рішенням, що   прийняв   народ. [3, с. 7].

          Але   з   подальшим   розвитком   відносин   приватної   власності,  в   трактуванні  взаємозв’язку   держави   та   права   відбуваються   важливі   зміни. Здійснення  державної   влади   починають   розцінювати   не   лише   з   точки   зору   загального   добробуту, але  й  з   позицій   індивіда, правового   положення   його   майна, сім’ї, нащадків. Так   розрізняють   публічну   та   приватну  сфери   суспільного   життя, і  на  основі   цього   зароджуються  уяви   про  державу як  про  правове   суспільство  вільних   осіб, що   переслідують  свої   інтереси.

         Найперше   визначення   держави   як  правового  суспільства, що   дійшло  до  нас, належить  Цицерону. Згідно  його  поглядів, держава ( res   publica )   є   справою народу  як  “союзу  багатьох   людей, що  пов’язані   між   собою   згодою  у питаннях  права та  спільністю   інтересів громадян”.

         Ідеї   Цицерона  відіграли   визначну   роль  в   розвитку   юридичних   уявлень  про   державу, але  в    умовах   рабовласницького  та   феодального   суспільств  вони  не  змогли  отримати  послідовного   обгрунтування.  В   епоху  Античності   та  Середньовіччя  правове  положення  індивіда   було  обумовлено    його  приналежністю  до  певного  соціального  колективу, тобто   визначалося  позаекономічними   факторами. Політико-правовим   доктринам  того  часу  не  було  відоме  поняття  суб’єктивних  прав   особи.

         Ідеї   держави  як   правового   суспільства  отримують  теоретичне  обгрунтування  лише  в  Новий   час  у  зв’язку  з   виникненням   капіталістичної   форми   власності. В  класичному   світосприйнятті   буржуазії    трактування     соціальних   інститутів ( держави  та  права  також )  звільняється  від  морально-релігійних   наростів.

         Основні   принципи  класичного   юридичного   світогляду  сформували   ідеологи  епохи  ранніх  антифеодальних   революцій  (  Г. Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс ). На  противагу офіційним доктринам абсолютизму вони  висунули  раціоналістські концепції природного  права та   договірного   походження   держави. Але раціоналістичні концепції зберегли  середньовічний   метафізичний  антиісторизм. Реальне  суспільство  і   держава  не  являли  для  них  інтереса  і   набували  значимості  лише  при  розгляді  крізь  призму  універсальної  обов’язковості.

         В    XVII – XVIII ст. ст. політико-правовий   раціоналізм став  провідним  напрямком  в  ідеології. Соціальною  передумовою  політико-правового   раціоналізму  став   розвиток  товарно-грошових, ринкових  відносин. Саме  буржуазія  висуває   вимогу  створення  єдиної  загальнодержавної  правової  системи. Ця  вимога  знайшла  відображення  в  уявленнях  про  право  як  про  першопричину  та  найважливіший  інструмент  соціального  порядку.

         Праву  вже  надаються   риси  головуючої   нормативної   системи,  що  відтісняє  всі   інші  регулятори  поведінки   людини  на  периферію  суспільного  життя, в  сферу  сімейних  та  міжособистісних  відносин.

         Відповідно   змін  зазнало   і  поняття  держави. Оскільки  праву  надається  роль  провідної   нормативної  системи, то  держава   представляється  у  вигляді   організації  влади, що  покликана  гарантувати  власність  та  права  індивідів, а  також вирішувати  в  законному  порядку  виникаючі між  ними  суперечності.  Держава  являється  засобом  затвердження  правопорядку  як  рівноваги  між  приватною  свободою  та  загальним  добробутом. В  трактування  співвідношення  держави   та   права  в   XVI – XVII ст.ст.  були  внесені ідеї  правового закріплення   державного  устрою, єдиної  для всієї країни  законності, верховенства  загальних законів та  обмеження дискреційної  влади  уряду, суб’єктивних   прав   особи, взаємовідповідальності  особи  та  держави.

        Розуміння  держави  все   ж  було  різне   в  залежності  від  соціально-політичних  позицій.  Серед  таких  позицій, що  склалися  в   той   час,  можна  виділити  дві, що  знаходяться  на  діаметрально протилежних полюсах, - позиція   лібералів  та   революційних   демократів.

        Представники  першого   напряму  ( Локк, Вольтер, Монтеск’є)  за  головне  вважали  принцип   особистої  свободи. Призначення  права – захистити  індивіда  від  свавілля, особливо  з  боку  влади. Державну  діяльність  вони  зводили  до   мінімуму. Вони  вважали , що  незалежні  один  від  одного  індивіди   можуть   самостійно  врегулювати  відносини   між   собою   і  потребують   лише  того, щоб  ці  відносини   отримали  надійний   захист. Згідно  формули  Дж.Локка, в  розумно  створеному  суспільстві  законів  має   бути  якомога  менше ( оригінал: “as  few  law  as  possible”). Для  цих  ідеологів ідеалом  держави  була  конституційна монархія  з послідовно  проведеним  розподілом  влад.

         Прихильники   демократичного  табору, навпаки, виступали   за  повновладдя   народу  та  республіканську   форму  правління. Погоджуючись, що    держава  повинна   забезпечити  свободу  індивіда, вони  все ж  мали  своє  розуміння  механізмів  взаємозв’язку  приватних  та  суспільних  інтересів. Як  стверджував  Ж.-Ж.Руссо, мета  політики  полягає  в  тому, щоб  досягти  безумовної  переваги  суспільних   інтересів   над   особистими.