Парламентська республіка

 

ЗМІСТ

1. Голова держави
2. Законодавча та виконавча влада
3. Політичні партії
4. Парламент Італії
5. Сенат
6. Правовий статус членів парламенту
7. Структура парламенту
8. Особливості законодавчого процесу
9. Політичні групи в парламенті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Парламентська республіка —  це різновид республіки з перевагою повноважень на користь парламенту. У парламентській республіці уряд відповідає тільки перед парламентом, а не перед президентом.

 

При такій формі правління  уряд формується з депутатів партій, що володіють більшістю голосів  у парламенті. Він залишається при владі до тих пір, поки має в своєму розпорядженні підтримкою парламентської більшості. У випадку втрати довіри більшості парламенту уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення нових виборів. Така форма правління існує в країнах, що відрізняються розвиненою, значною мірою саморегульованою економікою (Італія, Німеччина, Греція та ін). Вибори за такої системи демократії зазвичай проводяться за партійними списками, тобто виборці голосують не за кандидата, а за партію.

 

Італія - парламентська республіка. Чинна Конституція Італійської Республіки, ухвалена 22 грудня 1947 р.; набрала чинності 1 січня 1948 р.

 

Глава держави - президент республіки, який обирається на спільному засіданні двох палат парламенту за участі представників областей. Строк повноважень президента - 7 років. Обов'язки президента в усіх випадках, коли він неспроможний їх виконувати, покладаються на голову сенату.

Президент Італійської Республіки - Джорджо НАПОЛІТАНО (Giorgio Napolitano). Обраний 10 травня 2006 р. Приведений до присяги 15 травня 2006 р.

 

Законодавчий  орган - парламент, який складається з двох палат: палати депутатів (нижня палата) і сенату республіки (верхня палата). Палата депутатів складається з 630 членів, які обираються загальним і прямим голосуванням строком на п'ять років. Депутатом може бути виборець, який досяг 25 років. Сенат складається з обраних і довічних сенаторів. 301 сенатор обирається в областях загальним і прямим голосуванням виборців, які досягли 25 років.  Сенаторами можуть бути обрані кандидати, яким виповнилось 40 років. Кожний бувший президент є довічним сенатором по праву, якщо він не відмовиться від цього. Президент Італії може призначити довічними сенаторами 5 громадян, які прославили республіку досягненнями в соціальній, науковій, художній і літературній галузях. Строк повноважень сенату - 5 років.

22 грудня 2012 р. парламент  Італії розпущено. Нові дострокові  парламентські вибори в Італії  відбудуться 24-25 лютого 2013 р.

Палата депутатів (Camera dei Deputati) 16-го скликання, обрана 13-14 квітня 2008 р. Кількість депутатів – 630. Голова –  до 22 грудня 2012 р. Джанфранко ФІНІ (Gianfranco Fini), обраний 30 квітня 2008 р.

Сенат республіки (Senato della Repubblica) був обраний 1-14 квітня 2008 р. Кількість  сенаторів – 322.

Голова – 22 грудня 2012 р. Ренато СКІФАНІ (Renato Schifani).

 

Виконавча влада здійснюється Радою Міністрів. Президент призначає голову Ради Міністрів і за її пропозицією - міністрів. Уряд приносить присягу президенту і повинен отримати довіру обох палат парламенту. Нинішня Рада Міністрів (Consiglio dei Ministri) приведена до присяги 17 листопада 2011 р.

21 лютого 2012 р. Прем`єр-міністр Італійської Республіки Маріо МОНТІ (Mario Monti) пішов у відставку

(був призначений 13 листопада  2011 р.).

 

Політичні партії

Рух за автономію  півдня - РА (Movimento per l'Autonomia - МРА). Рух за регіональну автономію Півдня. Федеральний секретар - Раффаеле ЛОМБАРДО(Raffaele Lombardo).

Демократична  партія - ДП (Partito Democratico - PD)/ Утворена в жовтні 2007 року в результаті злиття Лівих демократів, "Демократія - це свобода- Маргаритка" та інші ліво - центриські партії. Національний секретар - П'єр Луіджі БЕРСАНІ (Pier Luigi Bersani).

Демократичні  ліві - ДЛ (Sinistra Democratica - SD). Утворена в 2007 році бувшими членами партії Ліві демократи, незгодними з утворенням Демократичної партії. Лідер - Фабіо МУССІ (Fabio Mussi).

Італія цінностей - Список ді П'єтро (Italia dei Valori - Lista di Pietro). Голова - Антоніо ді П'ЄТРО (Antonio di Pietro).

Італійська ліберальна партія - ІЛП (Partito Liberale Italiano - PLI). Заснована в 1848 р. Відновлена в 1944 р, саморозпустилась у березні 1994 р., відновлена в липні 1994 р. Налічує 153 тис. членів. Національний секретар - Стефано де ЛУКА (Stefano de Luca). Голова - Карло СКОН'ЯМІЛЬЙО (Carlo Scognamiglio). Друкований орган - щомісячник "Нуова трибуна" (La Nuova Tribuna).

Італійська республіканська партія - ІРП (Partito Repubblicano Italiano - PRI). Діє з 1897 р. Входить в "Народ свободи". Налічує 110 тис. членів. Голова - Франческо НУКАРА (Francesco Nucara). Друкований орган - газета "Воче репубблікана" (La Voce Repubblicana).

Ліберал-демократи - ЛД (Liberaldemocratici - LD). Партія. Утворена в 2007 році. Лідер - Даніела МЕЛЬКЙОРРЕ (Daniela Melchiorre, жін.).

"Ліга Півночі" - Федералістська партія (Liga Nord - LN). Федералістська партія. Повна назва - Ліга Півночі  за незалежність Паданії. Попередня назва- Ліга Півночі (Ломбардська ліга). Заснована в 1991 р. Переіменована 12 лютого 1995 р. В 1996 році виступила за проголошення  "Незалежної республіки Паданія". Керівний орган - Політичний секретаріат. Налічує 50 тис.членів (1998р.). Лідер і федеральний секретар - Умберто БОССІ(Umberto Bossi). Голова - Анджело АЛЕССАНДРІ (Angelo Alessandri).

"Народ свободи" (II Popolo della Liberta - PDL). Партія. Створена в 2007 році як однойменна передвиборна право - центристська коаліція "Народ свободи", яка в 2009 році була перетворена в єдину політичну партію. Перший національний конгрес відбувся 27-29 березня 2009 року. Керівні органи:Національний конгрес (скликається раз в три роки), Координаційний комітет (3 чол.), Національне керівництво (120 чол.), Національна рада, Національний адміністративний секретар. Голова - Сільвіо БЕРЛУСКОНІ (Silvio Berlusconi).

Національний  альянс - НА (Alleanza Nazionale - AN). Заснований у 1994 р. як передвиборне об'єднання. У партію перетворений 25-28 січня 1995 р. на з'їзді партії Італійський соціальний рух - Національні праві сили (ІСР-НПС), який оголосив про розпуск ІСР-НПС і завершив оформлення НА в політичну партію на базі ІСД-НПС. 22 березня 2009 року саморозпустився і влився в "Народ свободи".

Нова італійська соціалістична партія - НІСП (Nuovo Partito Socialista Italiano - NPSI). Заснована в 1994 році в результаті розколу Італійської соціалістичної партії (ІСП). Входить в "Народ свободи". Голова - Джанні де МІКЕЛІС (Gianni de Michelis).

Партія італійських  комуністів - ПІК(Partito dei Communisti italiani - PCI). Заснована в жовтні 1998р.  Установчий  з'їзд відбувся 23 травня 1999 році в м.Ф'юджі. Створена в результаті розколу Партії комуністичного перетворення (ПКП). Керівний орган - Центральний комітет (151 осіб). Налічує 40 тис. членів (1999р.). Голова - Армандо КОССУТА(Armando Cossutta). Політичний секретар - Олів'єро ДІЛІБЕРТО (Oliviero Diliberto).

Партія комуністичного перетворення - ПКП (Partito della Rifondazione Comunista). Заснована в грудні 1991 р. на 1 загальнонаціональному з'їзді Руху за відродження компартії (створений у лютому 1991 р. групою делегатів ХХ з'їзду Італійської комуністичної партії, які відмовились вступити до Демократичної партії лівих сил). Налічує 150 тис. осіб (грудень 1991 р.). Керівні органи - Національний секретаріат (7 чоловік), Національне керівництво ПКП (60 осіб), Національний політичний комітет (281 чол.). Секретар - Паоло ФЕРРЕРО(Paolo Ferrero). Друкований орган - газета "Лібераціоне"(Liberazione).

Соціалістична партія - СП (Partito Socialista - PS). Заснована в 2007 році бувшим керівництвом Італійських соціал - демократів (ІСД). Секретар - Ріккардо НЕНЧІНІ (Riccardo Nencini).

Союз центра - СЦ(Unione di Centro - UDC). Коаліція. Заснована 28 лютого 2008 року. Входять : Союз християнських демократів і центру, Біла роза. Голова - П'єр Фердінандо КАЗІНІ (Pier Ferdinando Casini).

Федерація "зелених" - ФЗ (Fedrazione dei Verdi - FV; Verdi). Заснована в 1986 р. Голова - Альфонсо ПЕКОРАРО СКАНІО(Alfonso Pecoraro Scanio).

Союз християнських  демократів і центру - СХДЦ (Unione dei Democratici Cristiani e di Centro - UDCC). Cтворений в 2002 році шляхом злиття   Християнсько-демократичного центру(заснований в 1994 році) і Об'єднаних християнських демократів,  заснований в 1995 році після розколу Італійської народної партії). Входить в Союз центру. Лідер - П'єр Фердінандо КАЗІНІ (Pier Ferdinando Casini).

Південнотірольська народна партія (Partito Popolare Sud-Tirolese; Sudtiroler Volkspartei). Партія об'єднує осіб, які розмовляють німецькою мовою і проживають в італійській області Альто-Адідже. Налічує 65 тис. членів. Голова - Ріхард ТАЙНЕР (Richard Theiner).

 

Парламент Італії

Італія – перша країна, в якій була встановлена фашистська диктатура. Прихід до влади харизматичного дуче – Б. Муссоліні у 1922р. не лише загальмував розвиток демократичних інституцій на чверть століття, а й заклав передумови до подальшої політичної нестабільності. Саме тому створенню ефективно функціонуючого законодавчого органу, що мав стати осередком демократії та політичного плюралізму, приділялась значна увага.

 

За формою державного правління Італія є парламентською республікою. Це зумовлює ключову роль парламенту в існуючій системі органів державної влади та конституційно закріплену відповідальність уряду перед обома палатами парламенту. Конституція Італії закріплює двопалатну структуру парламенту, що складається з верхньої палати – Сенату та нижньої палати – Палати депутатів.

 

Сенат

Характерною особливістю Італії є те, що власне Італійська Конституція не розмежовує Сенат та Палату депутатів з точки зору їх компетенції, внутрішньої структури та процедур. Це було обумовлено, насамперед, історичним розвитком італійського парламентаризму. Після падіння фашистського режиму в Італії політичні партії, що брали участь в русі опору, виступили за докорінну зміну державного устрою. Референдум 2 червня 1946 р. поклав край традиційній для Італії монархії, слабкість якої власне і призвела до фашистського заколоту. Одночасно за пропорційною системою були обрані Установчі збори, що складалися з 222 депутатів. Близько 80 % місць в ньому отримали антифашистські та демократичні сили, в основному лівого спрямування, що в подальшому відбилося на змісті Конституції. Зважаючи на те, що жодна з політичних партій не мала абсолютної більшості в Установчих зборах (християнські демократи – 35, 2 %, соціалісти – 20, 7 %, комуністи – 19, 7 %), норми Конституції, що стосувались законодавчого органу влади, були результатом компромісу.

 

Двопалатна структура  італійського парламенту характеризується, таким чином, сильною верхньою палатою (Сенатом), яка є практично рівноправною з нижньою. Навіть у тих випадках, коли палати приймають рішення спільно, той факт, що Сенат кількісно удвічі менший за Палату депутатів, істотного значення не має, бо депутати та сенатори під час голосування рахуються за своєю належністю не до палати, а до політичної партії. Розбіжності між Сенатом та Палатою депутатів щодо тих чи інших питань, як правило, не мають політичного характеру. Оскільки істотних відмінностей у порядку формування обох палат немає, політичний склад Сенату та Палати депутатів майже ідентичний. На конституційному рівні закріплено, що Сенат та Палата депутатів беруть рівну участь в управлінні державними справами, вони не представляють різні суспільні інтереси.

 

Сфера повноважень Сенату є досить широкою, що характерно для парламентської республіки. Діяльність Сенату зводиться до таких основних напрямків:

 

– законодавча сфера. Сенат разом із Палатою депутатів бере участь у законодавчому процесі. Конституція Італії закріплює, що законодавча функція здійснюється обома палатами. Законопроект має бути схвалений як Сенатом, так і Палатою депутатів.

 

– участь у формуванні інших органів влади. З одного боку, Сенат та Палата депутатів наділені рівними правами щодо формування ключових структур державного апарату. Так, Президент обирається Парламентом на спільному засіданні всіх членів обох Палат. Але традиційно вплив Сенату є визначальним, а позиція лідерів політичних сил у Сенаті має великий авторитет та привертає значно більшу увагу засобів масової інформації, ніж позиція лідерів Палати депутатів. У разі ж якщо Президент не може виконувати свої обов’язки, його функції здійснює саме Голова Сенату.

 

– зовнішня діяльність. На відміну від Сенату США, без згоди якого Президент не має права укласти жодного міжнародного договору, повноваження італійського Сенату у зовнішній політиці є обмеженими. Так, ратифікація міжнародного договору вимагає дозволу Сенату та Палати депутатів лише за певних умов, наприклад, якщо такий договір передбачає зміну території, чинних законів, або пов’язаний із судовим врегулюванням, збільшенням фінансового тягаря тощо.

 

– контроль за діяльністю центральних органів виконавчої влади. Сенат та Палата депутатів здійснюють повноваження у цій сфері відносно самостійно один від одного. Так, задля того, аби притягти до політичної відповідальності Уряд Італії, Сенат може прийняти “резолюцію недовіри”, проект якої має бути ініційований не менш як 1/10 членів Сенату та прийнятий простою більшістю голосів. Однак відсутність необхідності окремого узгодження позицій Сенату із Палатою депутатів не є причиною рекордно швидкої зміни урядів, оскільки на практиці Уряд часто йде у відставку не очікуючи резолюції недовіри. Цікаво, що жоден з майже 50 урядів, які знаходились при владі до вищезазначеної конституційної реформи 1993р., не був скинутий конституційним шляхом. Основною причиною політичної нестабільності був саме розкол в коаліційному блоці політичних партій.

 

Правовий статус членів парламенту.

Конституція Італії не закріпила  істотних відмінностей у правовому  статусі членів верхньої та нижньої  палат Парламенту. На відміну від членів верхньої палати Парламенту ФРН (Бундесрату), які наділені подвійним статусом, оскільки вони одночасно залишаються членами урядів земель, правовий статус членів Сенату не можна визначити як подвійний. Італійське законодавство передбачає ряд обмежень щодо несумісності депутатського мандата для членів обох палат Парламенту, тим самим практично зрівнюючи їх правове положення.