Нормативно правові акти та їх систематизація

Залежно від функцій  органів і установ, що здійснюють облік, до інформаційного масиву можуть бути віднесені й інші акти (наприклад, міжнародні договори, акти органів місцевого самоврядування тощо). Можна зупинитися на наступних принципах організації обліку законодавства:

• Повнота інформаційного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин в інформаційному масиві.
• Достовірність інформації, що заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.
• Зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право.

Найбільш проста форма  обліку законодавства — це фіксація реквізитів нормативних актів в спеціальних журналах (журнальний облік). Такий облік може вестися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

Хронологічний принцип означає, що всі нормативні акти, які підлягають обліку у відповідному органі чи установі, реєструються в журналі (журналах) за датами їх прийняття. Зрозуміло, що акти різної юридичної сили (закони, укази, постанови тощо), як правило, підлягають окремій реєстрації.

При алфавітно-предметній реєстрації, як більш досконалому  виді обліку нормативних актів, що надходять, у певний орган чи установу, такі факти фіксуються за предметними рубриками, що розташовуються у алфавітному порядку (наприклад, аванс, акредитив тощо).

Оптимальна форма журнального  обліку — тематично-предметна, коли рубрики розділів журналу всього масиву законодавства поділяються на певні галузі, підгалузі і юридичні інститути.

Друга, більш досконала  форма обліку — картковий облік. Це створення різного роду карток, тобто карткової системи, що формується за певними критеріями. Такий облік  використовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, у великих установах і організаціях, які за родом своєї діяльності мають справу з широким колом нормативних актів і потребують різнорівневої інформації.

Преваги карткового обліку тому, що він забезпечує можливість оперативно вносити корективи у картки відповідно до наступних змін, внесених в акт, розміщений на картках.

Сьогодні все більш  активно використовується так званий автоматизований облік нормативних  актів на базі застосування сучасної комп’ютерної техніки і новітніх досягнень інформатики. Крім того, комп’ютер надає можливість одержати юридичну довідку максимально швидко і відразу ж її видрукувати та від тиражувати в кількості, необхідній абоненту [14, с. 403-406].

2. Інкорпорація — це  така форма систематизації, коли нормативні акти певного рівня поєднуються в різного роду збірники у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному).

Особливість інкорпорації полягає в тому, що зміни в зміст  актів, що уміщуються в збірники, не вносяться. Однак інкорпорація не зводиться лише до простого відтворення актів у їхній первісній редакції. У процесі інкорпорації з тексту актів, що уміщуються в збірник, вилучаються глави, статті (пункти), окремі абзаци, визнані такими, що втратили чинність, вилучаються також тимчасові норми, термін дії яких минув, відомості про осіб, що підписали ці акти.

Прикладів інкорпорації в історії права чимало. Перша  спроба систематизації діючих правових актів була почата ще в ХІ-ХІІ  ст., у першому збірнику давньоруського права — Руській Правді.

Розподіл інкорпорації на окремі види можна здійснювати на різних підставах. Залежно від юридичної чинності збірників законодавства інкорпорація поділяється на офіційну, офіціозну (напівофіційну) і неофіційну.

Офіційна інкорпорація здійснюється від імені і за дорученням правотворчого органу, ним же затверджується. Офіціозна (напівофіційна) інкорпорація — це видання збірок і збірників законодавства за дорученням правотворчого органу (органів) спеціально уповноваженими органами (наприклад, Міністерством юстиції), причому правотворчий орган офіційно не затверджує такий збірник, і тому тексти поміщених у ньому актів не набувають офіційного характеру. Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, організаціями, державними або приватними видавництвами, науковими установами, фірмами, окремими особами, суб’єктами, що не мають спеціальних повноважень. Неофіційні збірники законодавства не є джерелом права.

За характером розташування матеріалу інкорпорацію можна розділити  на хронологічну і систематичну. У  хронологічних збірках нормативні акти розташовуються послідовно по датах їхнього видання, у систематичних — по тематичних розділах залежно від змісту, за предметним принципом.

Інкорпорація законодавства може класифікуватись залежно від обсягу охоплюваного нормативного матеріалу. За цією ознакою варто розрізняти генеральну інкорпорацію, коли в збірки включається все законодавство країни, і часткову інкорпорацію, коли складаються збірники нормативних актів з певних питань [15, с. 150-151].

3. Консолідація. З часом  у будь-якій розвинутій правовій системі утворюється значна кількість нормативних актів, що мають один і той же предмет регулювання. Приписи таких актів часто повторюються, а інколи містять явні суперечності. У зв’язку з цим виникає потреба ліквідації множинності нормативних актів, їх укрупнення, створення своєрідних „блоків” законодавства. Один із шляхів подолання такої множинності — консолідація законодавства. Це така форма систематизації, у процесі якої десятки, а інколи і сотні нормативних актів з одного і того ж питання об’єднуються в один укрупнений акт. Такий акт затверджується правотворчим органом в якості нового, самостійного джерела права, а старі розрізнені акти визначаються такими, що втратили силу. Зрозуміло, що підлягають об’єднанню приписи однакової юридичної сили.

Консолідація — це своєрідний вид правотворчості, особливість якого полягає в тому, що новий, укладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить зміни і новели в чинне законодавство.

У процесі підготовки консолідованого акта всі норми  попередніх актів розміщуються у певній логічній послідовності, розробляється загальна структура майбутнього акта. Здійснюється певне редагування, зовнішнє оброблення приписів з тим, щоб всі вони викладалися єдиним стилем, використовувалася уніфікована термінологія. Усуваються протиріччя, повторення, коректується застаріла термінологія, норми близького змісту об’єднуються в одну статтю (пункт).

Роботу зі створення  якісно нової правової системи України, суттєвого оновлення всіх основних сфер регулювання необхідно проводити таким чином, щоб у майбутньому не виникала проблема ліквідації множинності нормативних актів з одного питання. Завдання об’єднання, укрупнення нормативних актів, що забезпечують компактність правового регулювання, усунення прогалин, протиріч між чинними нормами було актуально і раніше. Практика підготовки і прийняття укрупнених, консолідованих актів здійснювалася в минулі роки сфері регулювання питань сільського господарства, податкообкладання, адміністративної відповідальності тощо.

Ревізія всього масиву чинних актів повинна знаходити вираз як у скасуванні застарілих актів та їх частин, внесенні в них відповідних змін, так і в об’єднанні чинних норм з різних актів, від яких залишилися лише окремі фрагменти, у виданні укрупнених актів з певних питань. Тому завдання консолідації чинних актів, укрупнення законодавчих блоків, що вбирають в себе декілька (інколи десятки) чинних актів з одного питання, сьогодні стає одним з пріоритетних напрямів упорядкування законодавства [14, с.409-411].

4. Кодифікація законодавства — це форма систематизації законодавства, при якій відбувається підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), у яких містяться як норми колишніх актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Кодифікація —  це форма докорінної переробки діючих нормативних актів, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості і компактності, а також звільнення системи законодавства від застарілих норм. Кодифікація спрямована на те, щоб змістовно усунути протиріччя між правовими нормами. Кодифікація — це форма правотворчості. Вона спрямована на встановлення нових норм, заміну застарілих правових норм новими. 

Кодифікація —  це форма удосконалення законодавства і її результатом є новий за формою і змістом законодавчий акт (кодекс, положення, статут), що заміняє нормативні акти по тому питанню, що раніше діяли. Усе це дозволяє розглядати кодифікацію, як найдосконалішу, вищу форму систематизації, як своєрідну форму правотворчості.

Кодифікація відзначається  рядом характерних рис:

• у кодифікованому акті містяться норми, що регулюють важливі,

принципові  питання громадського і державного життя;

• кодифікований акт регулює значну і досить широку сферу відносин;
• кодифікований акт являє собою зведений акт;
• кодифікація розрахована на створення більш стійких і стабільних норм з тривалим терміном їхньої дії;
• предмет кодифікації визначається розподілом системи законодавства на галузі й інститути. Кодифікація зміцнює системність нормативних актів, їх єдність і узгодженість. Кодифікований акт очолює систему взаємозалежних нормативних актів;
• акт кодифікації завжди значний за обсягом, має складну структуру. Це своєрідний укрупнений блок законодавства.

В юридичній  літературі і практиці розрізняють  кілька видів кодифікації. Перший вид — це загальна кодифікація, під якою розуміється

прийняття цілої  серії кодифікованих актів по всіх основних галузях

законодавства і створення на цій основі об’єднаної, внутрішньо узгодженої системи таких актів типу “кодексу кодексів”. Інший вид — галузева кодифікація, що охоплює законодавство певної галузі права (Цивільний, Кримінальний кодекси). Нарешті, спеціальна (комплексна) кодифікація — це видання актів, що регулюють той чи інший правовий інститут (Податковий, Лісовий, Митний кодекси та ін.) [1, с. 151-152].

Кодифікація може бути тільки офіційною. За обсягом вона може бути: галузева, міжгалузева, спеціальна; за формою вираження: основи законодавства, кодекси, статути, закони, положення  тощо.

Потреба кодифікації, як правило виникає тоді, коли законодавство у певній галузі права ще не кодифіковане і являє собою сукупність окремих нормативних актів, які потрібно привести в систему в рамках одного комплексного нормативного акту.

Але іноді потреба в кодифікації виникає внаслідок бурхливого розвитку суспільних відносин, що веде до істотних змін у принципах їх регулювання. Внаслідок цього виникає потреба в приведенні значної кількості правових норм, хоча і кодифікованої галузі, у відповідність з рівнем суспільних відносин, які на даний час склалися. Наприклад, внаслідок переходу України на ринкові принципи регулювання суспільних відносин стала об’єктивною потреба кодифікації основних галузей права, які врегульовують ці відносини, хоча вони були вже кодифіковані. У 1992 р. Верховна Рада України створила депутатські комісії і робочі групи спеціалістів для проведення і підготовки проектів нових кодексів України: кримінального, кримінально-процесуального, виправно-трудового (виконавчого), цивільного, цивільно-процесуального.

Внаслідок кодифікації  в окремих галузях права виробляються такі систематизовані законодавчі акти, як кодекси, статути, положення тощо [2, с.46-47].

5. Звід законів  являє собою багатотомне видання  всіх чинних нормативних актів  (як кодифікованих, так і не  кодифікованих), у якому кожен  том присвячений певній галузі права [3, с. 71].

Як правило, діяльність щодо систематизації правових актів покладається на Міністерство юстиції, яке співпрацює у цій  сфері з іншими зацікавленими  міністерствами і відомствами та окремими фахівцями [2, с.47].

6. При аналізі проблем систематизації правових актів, як правило, не згадується імплементація, яка являє собою запровадження міжнародно-правових норм у національне законодавство і за своєю суттю є різновидом інкорпорації.

7. Потрібно зазначити,  що в наш час дедалі більшого поширення набуває систематизація правових актів з використанням комп’ютерних технологій у вигляді офіційного банку правових даних або поширення правових даних на компакт-дисках.

Традиційно  організація діяльності щодо систематизації правових актів покладається на Міністерство юстиції, яке співпрацює у цій сфері з іншими зацікавленими міністерствами і відомствами та окремими фахівцями [3, с.71].

 

 

 

 

 

 

Висновки

Метою моєї роботи було вивчення нормативно-правових актів, їх систематизацію і вплив їх на суспільство. В результаті я прийшла до таких висновків:

1) Нормативно-правовим актом є акт правотворчості, в якому містяться норми права. Нормативно-правовий акт поєднує в собі загальнообов'язкові правила поведінки, які створюються та охороняються державою. До нормативно-правовим актам відносяться конституції, інші закони, нормативні рішення органів виконавчої влади. У нормативно-правових актах закріплюються норми, які враховують інтереси більшості і меншини в цілому.

2) Ознаками нормативно-правового акта є те, що він: створюється в результаті правотворчої діяльності компетентних органів держави або всенародним волевиявленням народу (референдумом); в ньому містяться тільки норми права, тобто правила загального характеру, що мають державну зобов'язання.

3) За основними суб'єктам державного правотворчості нормативного-правові акти можна розділити на акти законодавчої влади (закони); акти виконавчої влади (підзаконні акти); акти судової влади (юрисдикційні акти загального характеру).

Законом є нормативно-правовий акт, прийнятий вищим представницьким органом держави в особливому законодавчому порядку, що володіє вищою юридичною силою і регулює найбільш важливі суспільні відносини з точки зору інтересів і потреб населення країни.