Нормативно правові акти та їх систематизація

 

 

3. . Чинність нормативно-правових актів

Усі нормативні акти мають  певні часові, територіальні межі свого існування і дії, а також поширюються на визначене коло осіб (суб’єктів права).

За загальним правилом, нормативно-правові акти застосовуються до відносин, що мали місце в період від введення їх у дію до втрати ними сили.

Говорячи  про межі дії нормативного акта в часі, враховують три такі обставини: момент припинення його дії і застосування встановлених нормативним актом юридичних норм до відносин, що виникли до набуття законом чинності („зворотна сила закону”).

Нормативно-правові акти набирають чинності:

• у результаті вказівки в тексті нормативного акта на календарну дату, з якої юридичний документ набирає сили;
• у результаті вказівки на інші обставини, з якими зв’язується набуття законної сили документа („з моменту підписання”, „з моменту опублікування”);
• у результаті застосування загальних правил. За цими загальними правилами закони й інші нормативно-правові акти набирають сили після закінчення певного часу, передбаченого законом, із дня їхнього оприлюднення. В Україні закон вступає в силу після 10 днів з моменту оприлюднення.

Припинення дії нормативного акта відбувається в результаті:

• закінчення терміну, на який був прийнятий юридичний документ;
• оголошення про втрату юридичної чинності нормативного акта (пряма вказівка на скасування, що може міститися у спеціальному акті);
• прийняття уповноваженим органом нового юридичного нормативного документа однакової чи більшої юридичної чинності, що регулює те ж коло суспільних відносин;
• застаріння юридичного документа у зв’язку зі зникненням обставин, що підлягали регулюванню.

Питання про дію нормативних  актів у часі потрібно розглядати з урахуванням ще двох аспектів. По-перше, нормативно-правовий акт не має зворотної сили (ця юридична аксіома сформульована ще давньоримськими  юристами). Він діє тільки щодо тих обставин і випадків, які виникли після введення його в дію. Це правило — необхідний фактор правової стабільності, коли громадяни і юридичні особи повинні бути упевнені в тому, що їхнє правове положення закон не погіршать.

Виняток складає кримінальне законодавство, у якому через гуманні мотиви діє правило: „Кримінальний закон має зворотну силу, якщо він пом’якшує або усуває караність діяння”.

По-друге, нормативно-правовий акт може втратити силу, але окремі його положення, норми можуть застосовуватися до відносин, що мали місце під час його дії („переживання закону”). Це стосується і регулювання триваючих правовідносин.

Дія нормативних актів  у просторі — це територіальні  обмеження їхньої чинності, коли нормативний  акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів. Тому акти вищих органів державної влади в Україні поширюються на всю її територію, акти місцевих органів влади — на території відповідних адміністративних одиниць.

До території, обмеженої кордонами держави, належать: суша, у тому числі надра і континентальний шельф, територіальні води (12 морських миль), повітряний простір. До державної території прирівнюються морські, річкові і повітряні судна, що знаходяться під прапором держави. За правилами міжнародного права військові судна прирівнюються до території держави без виключень, а цивільні морські і повітряні судна — у водах і повітряному просторі своєї держави, відкритому морі і повітряному просторі.

Юридична наука і  практика знає принцип екстериторіальності. Це юридична фікція, відповідно до якої певні частини території держави (будинки іноземних посольств, місій, їх транспортні засоби), а також дипломатичні представники іноземних держав визнаються такими, що не  знаходяться на території держави, де вони реально перебувають, а юридично вважаються такими, що знаходяться на території тієї держави, чиє посольство міститься в цьому будинку або чиїми представниками вони є. На засадах взаємності території посольств в іноземних державах вважаються територіями відповідних держав. Будь-які зазіхання на будинок посольства прирівнюється до зазіхань на територію держави і розглядаються як факт порушення міжнародного права [1, с. 147-148].

Порядок дії нормативно-правового  акта за колом осіб підлягає загальному правилу: всі особи, що перебувають на території держави тимчасово або постійно, підпадають під дію приписів. У цьому виявляється тісний зв’язок двох меж дії нормативно-правових актів: за колом осіб і в просторі (територіальна дія).

Всі особи — суб’єкти права:

• громадяни держави;
• іноземні громадяни (у тому числі особи, що володіють дипломатичним імунітетом і привілеями);
• особи без громадянства (апатриди);
• особи з подвійним громадянством (біпатриди);
• біженці;
• почесні громадяни;
• усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності [11, с. 487-488].

Види нормативних актів  у дії за колом осіб:

1. Загальної дії — розраховані на всіх осіб, що перебувають на території держави. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (у тому числі за кордоном); на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні. Якщо на території України такі особи притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані суду, вони підлягають до кримінальної відповідальності за Кримінальним Кодексом України.

2. Спеціальної дії — розраховане на певне коло осіб. Деякі закони поширюються на всіх індивідуальних та колективних суб’єктів. Інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів та ін.). їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

3. Виняткові дії — роблять вилучення з нормативних актів загальної і спеціальної дії в процесі реалізації їх приписів (як правило, шляхом прийняття право застосованих актів).

Так, іноземні громадяни  й особи без громадянства зрівняні в правах і обов’язках із громадянами  держави (головним чином, у соціально-правовому  статусі). Однак є деякі винятки  в політико-правовому статусі  у ряді інших. Їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов’язки: обирати і бути обраними в представницькі органи країни, бути суддями, перебувати на службі в Збройних силах.

Винятковість дії актів  спостерігається відносно осіб, які  користуються правом екстериторіальності. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що перебувають на території не власної держави, наділені імунітетом — дипломатичним, консульським та ін., який встановлює певні пільги. Ці особи користуються особистою недоторканістю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування в питаннях, пов’язаною з їх службовою діяльністю. Власним правом екстериторіальності користуються і дипломатичні представники України в період їх перебування в інших країнах.

Так, працівники дипломатичних  представництв мають дипломатичні імунітети (виняток зі сфери дії  юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і  дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканими. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і від будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Вони мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне перевезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об’явити персоною нон грата, але до них не можуть бути застосовані заходи юридичної відповідальності та інші заходи державного примусу.

Дещо меншим є обсяг  консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці  міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або  спеціальних угод [11, с. 487-489].

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ Основні засади систематизації

2.1. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів

Нормативно-правових актів  дуже багато. Вони видаються різними  державними органами і в різний період. Ними важко користуватись і важко  їх знайти. У зв’язку із цим проводиться систематизація [2, с. 45].

Систематизація нормативних  актів – це діяльність з упорядкування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нормативних актів чи збірників[10, с.21].

У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв’язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Система права, що постійно змінюється, її розвиток і вдосконалення, прийняття нових нормативних актів, внесення до змін, скасування старих нормативних рішень об’єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.

Систематизація нормативно-правових актів необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку. Аналіз і оброблення чинних нормативних актів, групування правових приписів за певною схемою, створення  внутрішньо єдиної системи актів є необхідною умовою ефективності правотворчої діяльності, сприяє усуненню прогалин, протиріч у чинному законодавстві.

По-друге, вона забезпечує зручні умови при реалізації права, можливість оперативно знаходити і  вірно тлумачити усі потрібні норми. Крім того, систематизація є  необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів [14, с. 401-402].

Необхідність у такій  роботі зумовлена тим, що чинне законодавство  складається з багатьох правових актів, виданих у різний час, у  різних формах, різними органами, що ускладнює їх використання. Крім того, до правових актів періодично вносяться зміни і доповнення, оскільки змінюються реалії і норми стають застарілими, суперечливими, які потрібно вилучити або узгодити. Часто виявляються прогалини у праві та неповнота правового регулювання тощо. Усунення цих недоліків сприяє подальшому розвитку й удосконаленню права та правового регулювання.

Характерною рисою систематизації правових актів є те, що вона провадиться  на базі досягнень правової науки, з урахуванням накопиченого досвіду в цій роботі і з використанням найновіших правил законодавчої техніки. Усе це сприяє підвищенню ефективності права, доступності та належному застосуванню правових норм і, як наслідок, зміцненню законності [3, с. 68].

 

 

2.2. Загальна  характеристика кодифікації, інкорпорації і консолідації

В поняття систематизації нормативно-правових актів включаються такі основні форми правової діяльності: 1) облік нормативних актів; 2) інкорпорація; 3) кодифікація; 4) консолідація; 5) створення Зводу законів; 6) імплементація; 7) з використанням комп’ютерних технологій [3, с. 68].

1. Облік нормативних  актів — це збір державними  органами, державними і не державними  підприємствами, фірмами й іншими  установами й організаціями діючих  нормативних актів, їхня обробка  і розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб на їхні запити [1, с. 149].

Досвід законодавчої і правозастосовчої діяльності в  Україні і зарубіжних країнах  свідчить, що якість обліку нормативних  актів у державних органах і установах, ступінь його налагодженості, ефективність збирання і зберігання даних про чинні нормативні акти, про внесення до них змін і доповнень, багато в чому визначають юридичну культуру правотворчості, ефективності правозастосовчої діяльності та правового виховання.

Чітко налагоджений облік законодавства необхідний перш за все для кваліфікованого застосування правових норм у повсякденній практичній діяльності виконавчих органів, адміністрацій підприємств, установ, у роботі фірм, об’єднань тощо.

Особливу роль відіграє чітке і повне врахування законодавства у діяльності судових і прокурорських органів, у роботі адвокатури. Крім того, такий облік необхідний для кваліфікованої підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, переліків актів, що підлягають зміні чи визнаються такими, що втратили силу, для здійснення довідково-інформаційної роботи, підготовки висновків щодо проектів нормативних актів. Крім того, без належного обліку нормативних актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність навчальних і наукових юридичних установ.

Органи, установи і організації  здійснюють облік як для задоволення  власних потреб, так і для забезпечення (також і на комерційній основі) правовою інформацією інших установ та окремих осіб. В Україні підлягають обліку закони, нормативні укази Президента України і Уряду, акти органів виконавчої влади, постанови Конституційного Суду України.