Юридична відповідальність

• штраф;
• позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
• громадські роботи;
• виправні роботи;
• службові обмеження для військовослужбовців;
• конфіскація майна;
• арешт;
• обмеження волі;
• тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
• позбавлення волі на певний строк;
• довічне позбавлення волі.

Перелік покарань є обов’язковим для суду, вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Особливостями цього  виду відповідальності є стан судимості  після відбування покарання. Наявність  презумпції не винуватості. Необхідність визначення форми вини правопорушника, наявність обставин, що звільняють від відповідальності, наявність  основних та додаткових покарань.

 Таким чином, кримінальна  відповідальність – це найбільш  суворий вид відповідальності, що  призначається судом в рамках  матеріального та процесуального  закону.

Цивільно-правова  відповідальність є самостійним різновидом відповідальності, що характеризується певними особливостями:

• як правило, має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі;
• настає не перед державою, а перед потерпілим;
• діє презумпція винності правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини;
• можливою є відповідальність без вини. Прикладом є відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки;
• має дві форми – договірну, що настає за невиконання чи порушення умов договору та встановлюється як самим договором, так і законом, та позадоговірна, що настає лише за законом та за умови спричинення збитків особою, що не була з потерпілим у договірних відносинах.

Таким чином, цивільно-правова  відповідальність є засобом відновлення  та компенсації договірних та позадоговірних зобов’язань, що полягає у відшкодуванні правопорушником майнової шкоди та поновленні порушених прав.

Адміністративна відповідальність настає за скоєння адміністративних правопорушень. Через інститут адміністративної відповідальності реалізуються норми різноманітних галузей права – адміністративного, господарського, трудового, фінансового та ін. Це самостійний вид відповідальності, що характеризується наступними особливостями:

• досить широке коло суб’єктів, що притягають до адміністративної відповідальності. Серед них суд, органи державного управління, державні комісії, інспекції, посадови особи;
• особливий порядок притягнення, що встановлює можливість одночасного застосування засобів забезпечення провадження по справі;
• суб’єктами відповідальності можуть бути як фізичні особи, що скоїли адміністративне правопорушення та досягли 16-річног віку, так і юридичні особи;
• адміністративна відповідальність не тягне судимості;
• настає за вчинення адміністративного порушення. Що завдає шкоди порядку управління;
• засоби впливу поєднують матеріальний та моральний вплив. Основними видами адміністративних стягнень є штраф, оплатне вилучення чи конфіскація предметів, тимчасове позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт;
• визначені чіткі строки покладення адміністративних стягнень;
• можливість притягнення посадових осіб за невиконання чи неналежне виконання покладених обов’язків.

Таким чином, адміністративна  відповідальність є засобом забезпечення та відновлення порядку управління шляхом покладення на винних фізичних, юридичних і посадових осіб покарання у відповідності до Кодексу про адміністративні правопорушення та Статутів.

Відповідальність  в трудовому праві. Трудове правопорушення можна визначити як винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків суб’єктами трудових правовідносин. Трудове правопорушення відрізняється від інших галузевих правопорушень суб’єктами та змістом.

Суб’єктом трудового  правопорушення є працівник як суб’єкт  трудових правовідносин. Трудова дієздатність, а відтак і здатність нести відповідальність за трудовим правом наступає з 16 років, а учнів – з 14 років (ст. 188 КЗпП України).

Неправомірність діяння проявляється у невиконанні трудових обов’язків, що складають зміст  трудової функції працівника та порушенні  норм трудового права (наприклад, поява на роботі працівника в нетверезому стані; вчинення працівником прогулу тощо). Не слід вважати протиправним невиконання трудових обов’язків працівником, зумовлене станом здоров’я працівника, чи внаслідок недостатньої кваліфікації.

Невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил поведінки, не пов’язаних з виконанням трудової функції, не може бути підставою застосування юридичної відповідальності. Будь-які дії працівника, які відповідають законам чи іншим нормативно-правовим актам, є правомірними і не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення (наприклад, відмова від переведення на іншу роботу тощо).

Участь у страйку (за винятком незаконного) не розглядається  як порушення трудової дисципліни і  не може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності (ст. 27 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.

За загальним правилом, порушення трудової дисципліни вважається таким за умови, якщо воно відбулося  у робочий час. Потрібно мати на увазі, що для працівників з ненормованим робочим днем час після закінчення роботи вважається робочим.

Шкідливий наслідок як складовий  елемент об’єктивної сторони  трудового правопорушення виступає єдиним критерієм визначення виду юридичної  відповідальності працівника. Якщо наслідком трудового правопорушення є порушення встановленого на підприємстві внутрішнього трудового розпорядку, має місце дисциплінарна відповідальність. Якщо шкідливі наслідки виражаються у завдаванні майнової шкоди іншій стороні трудового договору, застосовуються заходи матеріальної відповідальності.

Таким чином, за наявності  одного трудового правопорушення у  системі трудового права можна  виділити два самостійні види юридичної  відповідальності: дисциплінарну та матеріальну. Вони відрізняються за правовим змістом, юридичними наслідками, процедурою застосування стягнень; але, як вже було відзначено, в обох випадках суб’єктом виступає працівник.

За одне і те саме правопорушення може застосовуватись лише одне (абсолютно  або альтернативно визначене) стягнення в рамках одного виду юридичної відповідальності. Однак трудове законодавство не забороняє можливості одночасно застосовувати (акумулювати) різні види юридичної відповідальності, якщо їх підставою є трудове правопорушення. Так, наприклад, вчинення працівником розкрадання майна роботодавця, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, може мати наслідком притягнення його до матеріальної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності одночасно.

Дисциплінарна відповідальність в трудовому праві полягає у обов’язку працівника відповісти за вчинене ним порушення трудової дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.

На підставі аналізу  законодавства дисциплінарну відповідальність умовно можна поділити н два види: 1) загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників); 2)спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників).

Загальна дисциплінарна  відповідальність передбачена ст. 147 КЗпП України. Вона є універсальною за характером та може застосовуватись до всіх працівників, що працюють за трудовим договором незалежно від виду здійснюваної ними діяльності.

КЗпП визначено два  види дисциплінарних стягнень: догана та звільнення. Перелік дисциплінарних стягнень загального характеру є  вичерпним.

Спеціальна  дисциплінарна відповідальність передбачена спеціальним законодавством: законами, що визначають особливості правового статусу окремих груп працівників (наприклад, „Про статус суддів”, „Про державних службовців” тощо), або підзаконними актами (статутами та положеннями про дисципліну).

Спеціальна дисциплінарна  відповідальність працівників відрізняється  від загальної більш широким змістом трудового правопорушення та більш суворими заходами дисциплінарного стягнення чи впливу.

Матеріальна відповідальність у правовій літературі визначається як обов’язок кожної із сторін трудових правовідносин (працівника та роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі та порядку.

В основі матеріальної відповідальності лежить обов’язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вжити заходів щодо запобігання шкоди, а також обов’язок самого роботодавця – створити умови, необхідні для нормальної роботи; забезпечити здорові та безпечні умови праці, а також впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові і виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП).

Матеріальна відповідальність працівника та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між  собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника, за загальним правилом, визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника (зобов’язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених у КЗпП). Роботодавець відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі незалежно від власного фінансово-0економічного стану.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне  діяння скоєно ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки). Форма та вид вини впливають на вид матеріальної відповідальності працівника, а отже, на розмір та порядок відшкодування шкоди. За умисне заподіяння шкоди працівник завжди відповідає в повному розмірі завданої шкоди.

За загальним правилом, обов’язок доказування наявності  умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності (вина працівника та факт шкоди) покладений на роботодавця. Виняток складають  випадки, коли вина працівника резюмується, що буває тоді, коли укладено договір про повну матеріальну відповідальність, або ж коли майно передано йому за разовою довіреністю, тобто матеріально відповідальні працівники вважаються винними у заподіянні шкоди, поки самі не доведуть протилежне.

Роботодавець зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану працівникові при виконанні трудових обов’язків. Шкода, завдана роботодавцем працівнику, полягає у повній чи частковій  втраті заробітної плати, яка зумовлена:

1. незаконним звільненням, переведенням, відстороненням працівника від виконання трудової функції;
2. порушенням роботодавцем законодавчо встановленої процедури розірвання трудового договору;
3. затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника;
4. недотриманням вимог законодавства про охорону праці, що призвело до трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівника.

Трудове законодавство  передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника. Так, якщо шкода була завдана роботодавцю діями працівника, які підпадають під ознаки трудового правопорушення, однак були вчинені в результаті нормального виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони, правовідносини матеріальної відповідальності не виникають.

¹ Фокина Н.И. К проблеме ответственности личности. – М., 1979. – С.206.

² Головко Н.А. Проблема моральной ответственности в этике. – К., 1972. – С.76.

³ Гряду нова Л.И. Социальная ответственность личности. – К., 1971. – С.31.

⁴ Див.: Плахотний О.Ф. Вказ.праця. – С.66.

⁵ Бахтин Н.М. Искусство и ответственность. – К., 1994. – С. 20, 24, 32, 44, 51, 225, 253.

⁶ Хачатуров Р.Л., Ягутян Р.Г. Вказ.праця. – С.25.

⁷ Див.: Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х., 2001. – С.435; Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. – М., 1999. – С.360.

⁸ Див.: Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права: Підручник. – К., 2002. – С.201.

⁹ Див.: Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – М., 1998. – С.421.