Юридична відповідальність

Важливим принципом  відповідальності є відповідність правопорушення та покарання. Він забезпечує реалізацію положень Міжнародних пактів про заборону жорстоких нелюдських покарань. Що принижують людську гідність. Відповідно до нього смертна кара є виключним засобом впливу, а позбавлення волі забезпечує можливість перевиховання та виправлення правопорушника. Змістом цього принципу є необхідність диференціації та узгодженості покарань за різноманітні за ступенем небезпеки правопорушення. Ця вимога забезпечується шляхом чіткого визначення заборон та їх сприйняття суспільством як справедливих; можливістю визнання протиправними лише таких діянь, негативний характер яких може бути доведений засобами юридичного процесу та за які застосовуються засоби державного впливу.

• Принцип справедливості забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Моральність та справедливість характеризує рівень об’єктивності права, впливає на можливість добровільного виконання суб’єктами його положень, а справедливість санкцій вселяє віру у соціальну цінність юридичної відповідальності як засобу виправлення і перевиховання правопорушників та підтримання суспільного порядку. Справедливість досягається за умови дотримання в процесі покладення та реалізації юридичної відповідальності певних вимог.

Обґрунтованість відповідальності передбачає об’єктивне дослідження обставин справи, збір та всебічну оцінку доказів, доведення наявності факту правопорушення до ступеню вини конкретної особи, визначення можливості застосування санкції, встановлення певної міри впливу у відповідності до санкції норми та з врахуванням конкретних обставин справи і особистості правопорушника. Всі вищезазначені вимоги потребують письмового закріплення з обґрунтуванням особливостей кожної з них.

Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі свідчень як на себе, так і на родичів, не винуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду; можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку.

Право на захист є важливим принципом юридичної відповідальності, оскільки закріплює її справедливість шляхом встановлення процесуальних прав притягнутого до відповідальності, які забезпечують можливість знати, в чому полягає звинувачення, оспорювати його, приймати участь у дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, оскаржити застосування запобіжних засобів, рішення по справі та порядок його виконання.

Невідворотність відповідальності забезпечує караність кожного факту вчинення правопорушення. Невідворотність відповідальності залежить від ряду факторів. Це і ефективна робота правоохоронних органів, їх компетентність; підготовленість органів, що застосовують санкції; обов’язкова і своєчасна реєстрація факту правопорушення; збудження справ по кожному факту правопорушення. Важливого значення має наявність досконалого законодавства, що не надає можливостей окремим суб’єктам порушувати чи ігнорувати закон. Якщо за певне діяння повинно настати застосування засобів державного примусу, то без законних підстав ніхто не може бути звільненим від відповідальності та покарання ні за яких умов.

Основними факторами, що забезпечують реальність та ефективність цього принципу, є досконалість процесуального законодавства; компетентність правоохоронних та судових  органів; загальна політична ситуація, що сприяє чи. Навпаки, створює умови для боротьби з правопорушеннями, а також ступінь довіри населення правоохоронним органам та державі у цілому.

Своєчасність відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності на протязі строку давності. Це певний строк, на протязі якого здійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винний визначається після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується. Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичної відповідальності – забезпечення суспільного порядку та злагоди, а не покарання суб’єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення.

Необхідно також зазначити, що в  деяких випадках не передбачається строку позовної давності. Це торкається особливо небезпечних злочинів проти людини та людства.

Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення; у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права. Цей принцип визначає загальну націленість права на забезпечення суб’єктивних інтересів та засновується на конституційному визнанні прав та інтересів людини вищою соціальною цінністю.

Принцип доцільності виявляється у досягненні мети юридичної відповідальності шляхом відповідності обраної у відношенні правопорушника міри впливу, індивідуалізації засобів покарання у залежності від ступеню суспільної небезпеки скоєного, особливостей особи правопорушника та обставин скоєння правопорушення. Доцільність виявляється і у наданій законом можливості державному органу обрати з передбаченої санкцією норми найбільш доцільної у конкретних умовах міри впливу.

Індивідуалізація покарання надає можливість забезпечити покладення відповідальності на винну особу та несення цієї відповідальності нею особисто. Реалізація цього принципу зумовлює необхідність персонального визначення суб’єктів правопорушення, нормативне закріплення переліку обставин, що поліпшують і обтяжують відповідальність та чітке визначення правового статусу всіх суб’єктів права.

Відповідальність за винні  діяння забезпечує врахування ступеню усвідомлення особою неприпустимості своєї поведінки та викликаних нею негативних наслідків. Невинна особа не може бути притягнута до відповідальності. Винність правопорушника доводиться у різних галузях по-різному. Так, в межах кримінального права діючий принцип презумпції невинуватості забезпечує покладення тягаря доказування на спеціальні органи і до доведення цієї вини судовими органами особа вважається невинною. У сфері цивільних правовідносин діє протилежний принцип і особа передбачається винною, доки не доказане зворотне. В цій же галузі діє принцип відповідальності без вини (Наприклад, відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки).

Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності. Він здійснюється шляхом чіткого визначення видів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальних норм; закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства, нормативне визначення підстав юридичної відповідальності, чітке визначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов його скоєння та закріплення процесу призначення відповідальності, а також її реалізації.

Соціально-політична цінність юридичної відповідальності виявляється у наявності чітко визначеної мети та функціонального призначення.

 Функції юридичної відповідальності – це основні напрямки впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями юридичної відповідальності є наступні:

• репресивно-каральна (деякі автори називають її штрафною)⁷ функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб попередження нових правопорушень.

Покарання реалізується або є шляхом зміни правового статусу порушника  завдяки обмеження його прав та свобод, або ж шляхом покладення на нього доповнюючи обов’язків. Однак, покарання не є самоціллю відповідальності, оскільки вона не повинна принижувати правопорушника чи бути жорстоким. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції попередження (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб’єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим – засобом попередження можливих правопорушень як винним суб’єктом, так і оточуючими.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та націлена на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов’язків.

Виховна функція націлена на формування у суб’єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого відношення до наданих прав і покладених обов’язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод. Це підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. Виховна функція має дві форми – загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Деякі автори, окрім традиційних, виокремлюють сигналізаційну (інформативну) функцію⁸, змістом якої є визначення моделі поведінки, що суперечить інтересам суспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливу на правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видів відповідальності.

Інші науковці обґрунтовують  можливість існування організуючої (регулятивної) функції відповідальності⁹. Її змістом є забезпечення регулювання суспільних відносин шляхом попередження правопорушень, покарання винних у їх скоєнні осіб та відновлення порушених в результаті правопорушень прав і законних інтересів.

Таким чином, наявність  мети, функцій юридичної відповідальності, її заснованість на системі принципів, свідчить про самостійний характер цієї категорії, яка має теоретико-правовий та практично-правовий характер, забезпечуючи порядок у суспільстві.

ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ  ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Різноманітність відносин, що охороняються державою, а також  норм, що встановлюють охоронні засоби, визначають різний ступінь суспільної небезпеки правопорушення та наслідки, можливість класифікації юридичної відповідальності за різноманітними критеріями.

І. За змістом санкцій, що застосовуються за вчинене правопорушення, розрізняють штрафну та правопоновлюючу відповідальність.

Штрафна (каральна) відповідальність настає за вчинення злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків. Вона:

• має відносно-визначений характер, оскільки штрафні санкції, як правило, передбачають низчу та вміщують межу покарання, а також призначаються з урахуванням обставин вчинення правопорушення. Особи правопорушника, мотивів, засобів та наслідків порушення норми;
• засоби покарання призначаються спеціальними органами держави чи посадовими особами;
• передбачає більш жорсткі міри покарання, що призначаються за правилом покриття більш суворим покаранням менш суворого;
• передбачає чітку професіональну форму реалізації, що закріплюється нормативно;
• забезпечує покарання правопорушника і має примусовий характер.

Правопоновлююча відповідальність настає у відповідності до норм цивільного права. Вона:

• має абсолютно-визначений характер, що зумовлюється можливістю чітко визначити розмір спричинених збитків без врахування особливостей обставин правопорушення;
• забезпечує можливість відшкодування спричинених збитків чи виконання покладених обов’язків добровільно без втручання держави;
• передбачає застосування всіх передбачених засобів впливу і більш суворі міри не перекривають менш суворі, як у штрафній відповідальності;
• може здійснюватись поза процесуальної форми, якщо не потребує примусового виконання;
• може застосовуватись на будь-якій стадії відповідальності.

ІІ. За формою здійснення розрізняють:

Судову відповідальність, що призначається органами правосуддя в результаті розгляду ними певної справи.

Адміністративну, що покладається спеціальними органами за порушення порядку управління.

ІІІ. За галузевою ознакою розрізняють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність.

Конституційна відповідальність в якості самостійного різновиду почала розглядатись лише останнього часу. Її особливостями є джерела вміщення, підстави призначення, суб’єкти та наявність особливих санкцій.

Метою цього виду відповідальності є захист Конституції держави як Основного закону. Що має вищу юридичну силу та пряму дію. Ця мета досягається шляхом застосування до порушників конституційних норм наступних санкцій:

• відсторонення від посади вищих посадових осіб держави;
• відставка посадових осіб чи всього органу;
• дострокове припинення повноважень державних органів чи посадових осіб;
• розпуск громадських об’єднань;
• визнання неконституційними актів чи окремих частин актів;
• призупинення дії актів виконавчих органів влади.

Таким чином, конституційна  відповідальність має політичний характер; є основним інститутом публічного права; настає як у випадку вчинення правопорушення, так і при невиконанні обов’язку; є засобом охорони та захисту Конституції.

Кримінальна відповідальність – це найбільш суворий вид відповідальності. Вона настає за вчинення злочинів та встановлюється лише законом. Кримінальний кодекс закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, а кримінально-процесуальний регламентує порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину та притягнутий до кримінального покарання інакше, ніж за вироком суду та у відповідності до закону. Ст. 51 КК України передбачає наступні види покарань: