Юридическая ответственность

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………	2
Розділ 1. Загальна характеристика юридичної відповідальності ……..	5
Поняття юридичної відповідальності ……………………………...	5
Ознаки та принципи юридичної відповідальності ………………..	8
Розділ 2. Види юридичної  відповідальності ……………………………	14
2.1. Кримінальна відповідальність ……………………………………..	14
2.2. Адміністративна відповідальність………………………………….	17
2.3. Цивільно-правова відповідальність………………………………...	20
2.4. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність…………………..	22
Висновки …………………………………………………………………..	26
Список використаної літератури…………………………………………	28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Термін "відповідальність" вживається в різних змістах, найбільш часто як борг, обов'язок чи покарання. В першому випадку мова йде  про активний аспект відповідальності. Саме тут відповідальність виступає як усвідомлення особою свого місця  в суспільстві, своєї ролі в розвитку суспільного прогресу, своєї особистої  участі в справах держави. Відповідальність в цьому змісті є своєрідним моральним, політичним регулятором поведінки людей в сучасному на майбутньому. Інтерес до цього аспекту відповідальності особливо зріс коли виявилося, що юридично можна виправдати жорстокий і нелюдський злочин.

В другому суть відповідальності розглядається в ретроспективному аспекті, як відповідальність за минуле. Відповідальність в цьому є з  однієї сторони, несення особою не сприятливих  наслідків своєї поведінки, а  з другої – завдання особі позбавлень, адекватна негативна реакція  суспільства на її поступок. Деякі  вчені вважають, що про юридичну відповідальність можна говорити лише в плані покарання ( в широкому змісті цього слова).1

Юридична відповідальність нерозривно пов'язана з державою. Це накладає серйозний відбиток на її зміст. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається  з того, що державні органи вимагають  від даної особи відповіді  за скоєний нею проступок, а головне  – ця особа повинна нести позбавлення, передбаченні правовими санкціями. В кінцевому рахунку, відповідно, юридична відповідальність заключається з цієї точки зору в реалізації санкції.

Необхідно зазначити, що юридична відповідальність перш за все існує  з метою охорони суспільного  ладу. Поряд з цим охорона демократичного правопорядку не єдина мета юридичної  відповідальності. Остання також  має за мету виховувати людей, тому, що правопорушення карається перш за все в свідомості людини.

 

 

Обєктом даної  роботи є юридична відповідальність.

Метою даної роботи є детальний розгляд юридичної відповідальності, ознайомлення з видами та основними підставами виникнення юридичної відповідальності.

Завданням курсової роботи є:

1. Розглянути детальну характеристику юридичної відповідальності.
2. Розглянути основні види юридичної відповідальності.
3. Визначити основні принципи юридичної відповідальності.
4. Ознайомитися з джерелами, що регулюють відповідальність.
5. Дослідити реалізацію захисту юридичної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика юридичної відповідальності

1. Поняття юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це передбачене законом і  застосоване органами держави примусове  обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудженням порушника закону. Розрізняють такі основні види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, кримінальна.[9]

Юридична відповідальність застосовується лише за певних обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт вчинення правопорушення.

Юридична відповідальність на відміну від інших видів  відповідальності (моральної, громадської, сімейної) застосовується лише до тих, хто вчинив правопорушення, тобто порушив норму права, закон, адже юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Правопорушення виражається у певних діях, частіше всього активних, хоч буває і в «пасивних». Правопорушення завжди виражається у поведінці, що суперечить юридичним нормам, тобто є протиправною. При цьому така поведінка завжди завдає комусь шкоди: іншим людям, організаціям, суспільству, державі. Власне кажучи, вона тому і забороняється правом, що викликає негативні соціальні наслідки.

Правопорушення виражається  в діях, що усвідомлюються, хоч трапляється  і навпаки (останнє стосується переважно  підлітків, тому момент настання здатності нести юридичну відповідальність за правопорушення прямо пов'язаний з настанням певного віку, який дає змогу судити і про рівень свідомості особи). Проте завжди особисте свідоме ставлення правопорушника до своїх вчинків, безумовно, заслуговує на осуд. Таке ставлення може виражатися насамперед в прямому умислі — цілеспрямованому, розрахованому вчиненні правопорушення, а може виражатися і в не обережності, тобто необачному, самовпевненому, легковажному ставленні до своїх протиправних дій та їх наслідків.

Як умисне, так і необережне вчинення правопорушення завжди свідчить про зневажливе — хоч і різною мірою — ставлення правопорушника до інтересів суспільства, держави, інших громадян. Це дає підстави обвинуватити правопорушника, вбачати в його поведінці вину, визнавати винним. Правопорушення — це протиправна винна дія, що завдає шкоди суспільству, людям.

Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно з'ясувати принаймні  такі питання; чи заборонений цей вчинок законом, правовою нормою, для цього необхідно знати законодавство, вивчити встановлені державою правила поведінки людей у суспільстві. Чи завдано протиправною поведінкою шкоди суспільству, колективу, окремим людям? Які ступінь і характер шкоди? Тут оцінюється не тільки матеріальна, а й моральна та інша шкода, завдана правопорушенням. Хто порушник норми права? Чи дієздатна ця особа? Як ставився до правопорушення його «вчинитель», суб'єкт? Чи винний він у вчиненому? Встановити це буває досить нелегко, оскільки для цього треба проникнути у свідомість, психологію, наміри правопорушника.[11]

Залежно від ступеня шкоди  правопорушення поділяються на дві  групи: проступки і злочини. У  нашому суспільстві немає таких  людей і організацій, на яких не поширюється  вимога додержання законів, інших юридичних  норм. Але із загальності цієї вимоги випливав, що на кожну протиправну  дію, хто б її не вчинив, держава  має «відповісти» — притягнути до юридичної відповідальності (або  у деяких випадках вжити інших  примусових заходів).

Необхідність такого реагування держави виражається у принципі невідворотності відповідальності за правопорушення. Цей принцип цілком узгоджується з основами соціальної справедливості, демократії, рівності усіх перед законом. Він сприяє підвищенню ефективності боротьби з тими відхиленнями, які виражаються в правопорушеннях.

Відповідальність за правопорушення має настати неминуче, «невблаганно». У протилежному разі у правопорушника, можливо, і у громадськості, формується уявлення про безвідповідальність, ослаблюються, «нейтралізуються» внутрішні сили, мотиви, що утримують від неправомірних дій. Розрахунок правопорушника на те, що його проступок залишиться нерозкритим, а якщо і виявиться, то йому якось «минеться», оскільки відповідати буде хтось інший, - глибока помилка. І розплачуватися за неї доводиться надто дорого. І все ж більшість людей дотримуються вимог закону не через страх перед покаранням, а тому, що законодавство відповідає як потребам суспільства, так і їхнім особистим інтересам, воно є справедливим і необхідним.[15]

Кожна людина, яка порушила своїми діями закон, не повинна уникнути, ухилитися від невигідних, небажаних, неприємних для неї заходів, що застосовуються примусово уповноваженими на це органами, особами. Невідворотність відповідальності як неминучість реагування, «відповіді» держави на будь-які і будь-чиї дії, що порушують закон, поширюється на всіх незалежно від віку.

Незнання закону не звільняє від  відповідальності. Уявіть собі, що сталося  б, коли б цей принцип не діяв: тоді більшість правопорушників, очевидно, спробувала б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Знати закони суспільства  і додержувати їх — моральний  обов'язок кожної людини. Як уже зазначалося, наше право пройняте гуманістичною  моральністю, що значно полегшує знання і розуміння законів.

Як самостійний і необхідний елемент механізму правового  регулювання юридична відповідальність характеризується трьома специфічними ознаками:

• являє собою вид державного примусу;
• єдиною підставою застосування відповідальності виступає правопорушення;
• виражається в застосуванні негативних, негативних заходів до осіб, що скоїли правопорушення.

1.2 Ознаки та  принципи юридичної відповідальності

Така відповідальність завжди виражається у неприємних, небажаних, невигідних для самого громадянина  наслідках. Втім, це властиво не лише юридичній, а й іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спортивної секції, навчальною групою.

Чим же відрізняються міри юридичної відповідальності від  інших мір відповідальності, що застосовуються, наприклад,  за неслухняність у  сім'ї?

По-перше, усі ці міри передбачені  законом, правовими    нормами. Це відповідальність лише за законом.[14]

По-друге, усі вони застосовуються лише тоді, коли вчинюються дії, що суперечать закону, праву. Отже, це відповідальність саме (і тільки) за правопорушення.

По-третє, усі вони здійснюються органами держави, яким громадянин зобов'язаний (причому зобов'язаний юридично, на підставі закону) «дати відповідь» за свої проступки і які, зі свого  боку, мають право (причому юридичне право) притягти до відповідальності. Отже, це відповідальність завжди перед  державою.

По-четверте, ці міри виражаються  у примусовому позбавленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цінностей, можливостей. Отже. це примусово караюча відповідальність.

По-п'яте, ці міри завжди виражають  осудження правопорушника саме державою, гостро критичну, безумовно незадовільну оцінку його поведінки. Така оцінка звучить не тільки у «відповіді» держави на правопорушення, а й у реакції на проступок з боку громадськості, колективу, батьків. Юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відповідальністю.[14]

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає моральним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його законів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викликати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність необхідна насамперед в ім'я справедливості, щоб «відповісти» належним чином  на негативне (байдуже, безвідповідальне, зневажливе, а іноді навіть вороже) ставлення до людей, суспільства, держави, що виявилося у правопорушенні, щоб обмежити в чомусь, покарати правопорушника. При цьому покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність — так вимагає закон, зокрема ст. 50 Кримінального Кодексу України.[2]

Але не можна зводити юридичну відповідальність лише до «відплати» правопорушнику, її цілі є ширшими, а головне — гуманнішими, їх в  основному три:

1) охоронна — захистити,  охороняти від посягань на  такі найважливіші для всіх  людей цінності, як права і  свободи громадян і організацій. Якщо такі посягання вчинено, то юридична відповідальність має на меті відновлення, відшкодування, «ремонт» блага, що постраждало;

2) виховна — змінити погляди, свідомість правопорушника так, щоб він у майбутньому не допускав подібних проступків;

3) запобіжна (профілактична) — на окремих людей, які могли б (через недостатню свідомість або з інших причин) вчинити правопорушення, вплинути таким чином, щоб вони утрималися від цього.

Юридична відповідальність буває різною і залежить від виду правопорушення, «розмірів» шкідливості (або небезпеки) його наслідків, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду. Урахування цих обставин — неодмінна умова справедливості покарання.[7]

Дві обставини — ступінь  шкідливості (або, небезпечності) правопорушення і особа правопорушника — завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при  його застосуванні до конкретних осіб. Це цілком відповідає засадам соціальної справедливості і виражається у принципі індивідуалізації відповідальності: вона повинна відповідати ступеню тяжкості правопорушення (тяжкості «вчиненого», як виражаються юристи) і особливостям особи правопорушника.