Форма державного правління

Отже, можна узагальнити, що:

за своєю суттю  державний устрій – це поняття, що охоплює все коло питань щодо державного ладу в організаційному від ношені, являє собою певний тип держави, який виявляється в політичних, економічних, соціальних основах і принципах організації держави, правового статусу громадян цієї держави, територіального устрою держави і системи державних органів;

за своїм змістом  державний устрій – це певний механізм держави, тобто має організаційні основи української держави;

за своєю формою державний устрій – це територіальна  або національно–територіальна  організація державної влади, що поділена на окремі складові частини, які перебувають у тісному  взаємозв’язку між собою і вищими органами держави, тобто це поняття щодо всього кола питання про внутрішній поділ держави на складові частини, їх правове становище, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими частинами (16, с.86).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Форма  державного режиму

 

Форма правління і  форма державного устрою надають  уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інститутів держави, дійсний стан демократії відбиваються в понятті „державний режим” (23, с.39).

У вітчизняній юридичній науці питання про державний режим вивчене недостатньо. В умовах недослідженості цієї проблеми питання про роль державного режиму в структурі державного ладу конкретної країни у межах досліджень не розглядалося по суті. Незаперечним було лише те, що деякі наслідки еволюції державного режиму не справляли суттєвого впливу на державний лад і не відігравали особливої ролі в його структурі. Хоча державний режим має важливе значення у формуванні будь–якої держави. Варто зауважити ще й те, що при дослідженні проблеми державного режиму виникало безліч суперечностей про не розмежованість характеристик політичного і державного режимів.

Форма державного режиму – це сукупність прийомів і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства (17, с. 37)

Це поняття дає відповідь на питання, які методи застосовують у процесі здійснення державної діяльності і досягнення тих цілей, що стоять перед державою, а також настільки реально громадяни впливають на стан державних і суспільних справ. Поняття державного режиму не слід ототожнювати з поняттям політичного режиму. Останній має більш широке значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, але й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи — політичних партій, рухів та інших об’єднань громадян.

Існує безліч класифікацій державних режимів, з яких найбільш розповсюджена – розподіл держави  на демократичні та антидемократичні (авторитарні й тоталітарні).

Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, але й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної і правової культури населення. Однак визначальним фактором служить характер державної влади (23, с.40).

Розрізняють демократичний  і антидемократичний державні режими.

Демократичний режим – це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

Політичний режим  є настільки демократичний, наскільки  держава гарантує людині прояв її свободи у трьох аспектах: як індивіду (особисті); як соціальному суб’єкту (члену громадських і професійних  груп, інших інститутів суспільства); як громадянину (підданцю держави), міра свободи якого конституційно визначена і гарантована.

До основних ознак демократичного режиму належать:

а) рівність громадян перед законом, гарантованість державою їх прав і 

свобод;

б) виборність представницьких органів влади населенням;

в) юридично визначена  строковість повноважень представницьких 

органів;

г) розвинена  система демократичних інститутів;

ґ) пряма участь громадянина у вирішенні загальних  справ;

д) реальне здійснення поділу державної влади.

Демократичному режиму властиві: реальність особистих і політичних прав і свобод громадян; політичний та ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність і влади, і опозиції в виключно конституційних рамках, консенсуальний тип політичної культури.

Такий різновид державного режиму є типовим для  держав Західної, Північної і Центральної  Європи, Північної Америки. Окремі параметри  демократичного режиму досягнуті постсоціалістичними країнами.

Ліберальний режим, для якого характерні:

а) визнання автономії (незалежності) людини від держави;

б) захист природних прав людини, причому пріоритет віддається особистим правам перед соціальними;

в) конституційне  обмеження втручання держави  до сфери економічних відносин;

г) розподіл державної влади;

ґ) верховенство закону.

У сучасній державній  практиці ліберальний режим збігається з демократичним. Відмінність між  ними полягає, передусім, у стані  забезпеченості соціальних прав трудящих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдання не на державу, а на інституції громадянського суспільства (наприклад, благодійні організації, недержавні пенсійні фонди тощо) (23, с.40).

У деякій науковій літературі виділяють такі різновиди  демократичного режиму: ліберально –  демократичний, національно – демократичний, радикально – демократичний (18, с.90).

В умовах антидемократичного державного режиму при здійсненні державної  влади значно звужується, а то й  зовсім усуваються можливості реального  впливу громадян та їх об’єднань на управляння державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи.

До основних ознак антидемократичного режиму належать:

а) формальне  закріплення в конституційних актах  мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;

б) надмірна централізація  державної влади;

в) застосування примусових методів управління;

г) протиправне  використання силових структур.

До різновидів антидемократичного режиму належать: авторитарний, деспотичний і тоталітарний режими.

Авторитарний режим характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, а також обмеженням прав і свобод громадян.

Авторитарному режиму властиві:

а) обмеження обсягу політичних прав і свобод;

б) обмежений  політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозволено існування  тільки двох партій);

в) фактична, а  часом і формальна відсутність  розподілу влади;

г) недемократичний  характер виборів (відсутність у  виборців реальної можливості вибору).

Авторитарний  режим є характерним для низки  країн, що розвиваються (Індонезія, Малайзія, Таїланд), хоча окремі його елементи можуть виявлятися і у традиційно демократичних  державах (наприклад, у Великій Британії часів Другої світової війни).

Деспотичний режим (режим необмеженої влади і свавілля в управлінні), для якого характерні:

а) ніким і  нічим не обмежена влада правителя  над усіма членами суспільства, його цілковита сваволя;

б) крайня централізація  влади;

в) безправність підданих.

Класичні деспотії – стародавні (Вавилон, Ассирія, Єгипет) та середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави.

Тоталітарний режим – крайня форма антидемократичного режиму, який характеризується:

а) тотальним контролем держави над усіма сферами суспільного життя;

б) принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина;

в) пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей;

г) однопартійна політична система (монополізацією влади в руках однієї партії, яка повністю підпорядкована вождю);

ґ) заборона існування опозиції;

д) наявність загальнообов’язкової державної ідеології;

е)формальний і декоративний характер виборів;

є) принципове заперечення розподілу влади;

ж) терористичним поліцейським контролем;

з) мілітаризацією суспільного життя і знищенням громадянського суспільства;

и) вождізм.

Ідеологія тоталітарних режимів завжди революційна. Термін і поняття “тоталітаризм” проявився  в західній науці в 30-ті роки ХХ ст. для характеристики фашистських  і комуністичних режимів, а спеціальні дослідження можна було побачити в 50-ті роки ХХ ст. (Х. Арендт, Р. Арон).

Х. Арендт в книжці “Происхождение тоталитаризма” (1951р.) вбачала різницю тоталітаризму  від більш ранніх форм абсолютизму, тиранії чи диктатури у: тоталітарності контролю, досягаємого за допомогою сучасних технологій; утворення за допомогою системи терору психологічної ситуації повної залежності та відчуття приниженості.

Р. Арон вважав, що тоталітаризм полягав у таких  трьох складових:

- велич тоталітарного  режиму в ролі спасителя людства;

- перетворення  держави в всемогучий інструмент  партії з необмеженою владою;

- установлення обов’язкової  ідеології, яка оправдає тоталітарний  режим (20, с.91).

Тоталітарний режим можливий як у високорозвиненому, так і  слаборозвиненому суспільстві та державі (нацистська Німеччина, фашистська Італія, СРСР і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські й азіатські держави) (23, с.41).

У більшості випадків тоталітарні  й авторитарні режими співпадають. Щоправда, на відміну від тоталітарного режиму, в авторитарному наявна економічна свобода, допускається існування виборчої системи і боротьба політичних партій у парламенті (Чилі).

У деякій науковій літературі також відокремлюють такі види антидемократичного режиму: тиранічний (панування тиранічних способів здійснення влади при режимі одноособового правління в античних державах), військово–диктаторський, расистський, фашистський та мусульмансько – фундаментальний.

У більшості  сучасних країн демократичні державні режими (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в не багатьох країнах, переважно Близького Сходу, Африки зберігаються різні модифікаційні антидемократичних державних режимів, основи яких знайшли своє закріплення в конституціях країн.

В Україні після  ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності. В її політичному режимі сполучаються риси демократичного режиму з застосуванням авторитарних підходів. Тому повна централізація і жорстокий державний контроль у деяких випадках є необхідним. Головний показник будь-якого перехідного періоду є людина якщо в політичній спільноті підґрунтям і метою політичної дії не виступає індивід, то там немає демократії або вона існує формально. Багато вчених на сьогоднішній день активно використовують термін “посттоталітаризму” – це державний режим вже не тоталітарний, але ще й не зовсім демократичний (21, с. 19).

Демократія виникла  ще в умовах первіснообщинного ладу і є історично першою природною  формою здійснення влади народу. В  Україні накопичені вікові традиційні народоправства, які були властиві нашому народові з найдавніших часів. Ще у V ст. візантійський історик Гірокопій Кесарійський зазначив у своїй практиці “Війна з готами”: “Ці племена, слов’яни і анти, не управляються однією людиною, а віддавна живуть у народоправстві (демократії), і тому щастя і нещастя в житті вважається спільною справою” (22, с. 281).

За формою державного режиму Україна – демократична держава. Демократичний режим в Україні  порівняно з західними моделями ще не достатньо розвинутий і знаходиться на стадії якщо не становлення, то усталення, тобто завершення процесу формування. Тому в цілому демократію в Україні треба сприймати не стільки як статичний стан, скільки як рух державного режиму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Отже, охарактеризувавши проблему форми держави і форми української держави потрібно відзначити, що форма держави – це спосіб організації і характер здійснення державної влади. У різних формах держави відображається сутність, зміст тієї чи іншої країни. Це поняття дає загальне уявлення про державний лад країни. Форма держави розкривається при характеристиці трьох її елементів: форма державного правління, форма державного устрою, форма державного (державно - політичного) режиму.

Таким чином, при  аналізі цих понять можна зробити підсумок:

Форма державного правління – це порядок утворення  і взаємодія вищих державних  органів влади і управління. Розрізняють  дві основні форми державного управління: монархію і республіку. За формою державного правління наша держава є президентсько–парламентською республікою. Одна із особливостей президентсько–парламентської республіки України полягає у обмежених повноваженнях уряду в законодавчому процесі, що відрізняє її, наприклад від Франції, яка є такою ж державою зі змішаною формою правління. Якщо уряд Франції має право вносити поправки в законопроекти і в будь-який момент відкликати законопроект, то уряд України володіє слабким впливом на законодавчий процес і прийняття законодавчих рішень.