Форма державного правління

Більшість сучасних держав – республіки. Прийнято поділяти республіки на такі різновиди:

президентська республіка — це така республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом, а саме прямими виборами населення (виняток складають США, де президента обирає колегія вибірників, обрана виборцями). Уряд призначається президентом і несе відповідальність тільки перед ним. До таких республік відносяться Аргентина, Бразилія, США.

парламентська республіка — це така республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд. Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом або окремими зборами, сформованими винятково для виборів президента. Президент не є главою уряду і не є вільним у його формуванні та має виключно представницькі функції. Фактично главу і склад уряду визначає парламент, точніше партія, яка перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом. До парламентських республік сьогодення можна віднести Німеччину, Угорщина, Італія, Індія.

Слід зазначити, що в  сучасних умовах президентські та парламентські  республіки зустрічаються досить рідко. Поширення дістали змішані форми – президентсько-парламентські або парламентсько-президентські республіки. До таких республік можна віднести Білорусь, Перу, Росія, Франція, Україна. Цей різновид поєднує риси парламентської і президентської республік. Вибори президента здійснюються всенародним голосуванням (як у президентській республіці), але президент не очолює уряд (як у парламентській республіці). Уряд призначається президентом та підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом. В деяких випадках згоди парламенту потребує лише призначення прем’єр-міністра. Уряд відповідає перед президентом, але і парламент має право висловити йому недовіру, що тягне відставку уряду. Для змішаної республіки властиве виведення посади президента за тріаду законодавчої, виконавчої і судової влади: президент має самостійний статус.

Таким чином, саме ідея народного  представництва як засіб обмеження правління верховної влади надзвичайно важлива, адже саме народу належить первинна, установча влада, саме він може вирішувати питання про зміну форм правління.

Згідно статті 5 Конституції  України наша держава є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (24,с.4).

На теперішній час, за формою державного правління Україна є змішаною республікою, а саме президентсько-парламентською республікою. Ознаками цього є наступне:

• Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);
• він має досить вагомі власні прерогативи, які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду;
• він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб);
• поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом).

Протягом останнього десятиріччя, шляхом внесення змін до Основного Закону форма державного правління змінювалась з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську і навпаки. Зокрема, 8 грудня 2004 року, в результаті компромісу між політичними силами, командою майбутнього президента Ющенка та Віктора Януковича, Верховна Рада України внесла зміни до Основного Закону (набули чинності 1 січня 2006 року), перетворивши Україну з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську державу. У 2010 році Конституційний суд України визнав неконституційними зміни, які були внесені у 2004 році і Україна повернулася до Конституції 1996 року, тобто до президентсько–парламентської республіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Форма  державного устрою

 

Проблема державного устрою є важливою для будь-якої держави. На жаль дуже мало уваги у науковій літературі приділяється цій проблемі. Хоча в кожному підручнику, з основ правознавства чи теорії держави і права тлумачиться види державного устрою. Різні гіпотези висували вчені науковці, характеризуючи поняття територіального і державного устрою.

Наприклад, російський радянський вчений В. Ржевський, який був  впевнений в тому, що поняття територіального  устрою треба використовувати замість  поняття державного устрою в його не широкому значенні (9, с. 19). Деякі дослідники взагалі ототожнювали поняття державного і територіального устрою (10, с.197).

Отже, форма державного устрою – це спосіб територіально-політичного устрою держави, порядок взаємин між державою та її окремими частинами.

Форма державного устрою характеризує державу з точки  зору її територіального поділу та відповідної організації державних  органів. За формою державного устрою всі держави поділяються на прості і складні. Простою формою державного устрою є унітарна (єдина) держава.

Проста (унітарна) держава (від лат. “unus” - один) — це єдина централізована держава, яка складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, губерній), які не мають ознак суверенітету (23, с.38).

Найважливіші ознаки унітарної держави:

а) до складу унітарної держави не входять державні утворення, наділені ознаками суверенітету;

б) вона має єдину систему державних органів;

в) в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства;

г) у ній існує єдине громадянство;

ґ) у міжнародних відносинах унітарна держава виступає як єдиний представник;

д) вона має єдину фінансово-бюджетну систему;

е) на система державних символів.

Нині більшість держав світу мають унітарну форму (Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). В багатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Різновидами унітарних держав є:

• централізовані. Регіональні органи цих держав формуються шляхом призначення зверху (Казахстан, Нідерланди, Франція);
• децентралізовані. Регіональні органи утворюються незалежно від центру, зазвичай, за допомогою виборів (Велика Британія, Італія, Нова Зеландія) (23, с.38).

До складної форми  державного устрою належать федерація, конфедерація та імперія.

Федерація – це добровільне об’єднання декількох самостійних держав (суб’єктів федерації) у єдину союзну державу.

Федерацію визначають такі ознаки:

а) наявність конституції федерації в цілому і конституції у кожному з її суб'єктів

б) наявність декількох правових систем, з яких одна (система федерального права) має верховенство щодо правової системи суб’єкта федерації;

в) наявність двох рівнів державної влади. Федеральна влада (влада держави у цілому) має всю повноту зовнішнього суверенітету і значну частину внутрішнього суверенітету. Влада суб’єкта федерації має тільки внутрішній суверенітет;

г) існування громадянства як всієї федерації, так і громадянства її суб'єктів.

У науковій літературі існує декілька підходів щодо розподілу федерації на різновиди. Зокрема, федерації розподіляють на такі, що засновані на договорі та такі, що засновані на автономії.

Федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої — суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації. Як відомо, союзною (договірною) федерацією був Союз Радянських Соціалістичних Республік. В сучасних умовах союзні федерації, фактично не існують. Хоча слід зазначити, що ряд країн, наприклад, США, ФРН, у своєму розвитку пройшли через етап договірної федерації.

Федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої — державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність у вирішенні питань місцевого (автономного) значення. У сучасному світі ми спостерігаємо Російську Федерацію, заснованою на автономії.

Крім цього федерації можуть поділятись на:

- територіальні (Бразилія, Німеччина, США);

- національні (Бельгія, Індія);

- змішані (Росія).

Сьогодні в світі  існує 24 федеративні держави, більшість  з яких – великі та середні за територією і чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, США, Німеччина, Бразилія, Бельгія).

Історично відома така форма державного устрою як конфедерація (наприклад, США в початковий період свого існування, Німецький союз у 1815-1866 рр.)

Конфедерація – це тимчасовий союз держав, об’єднаних для досягнення певних цілей (наприклад, виборення незалежності) одним або кількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Тобто держави поєднують лише окремі напрямки своєї діяльності (наприклад, оборону, зовнішню політику, зовнішню торгівлю).

До ознак  конфедерації слід віднести:

а) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів;

б) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

в) рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов'язковими і їхнє невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;

г) наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів (14, с.98).

Конфедерація  – це досить нестійка, перехідна форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Розвиток конфедерації підпорядковується „залізному історичному закону”: вона або розпадається на окремі держави (Об’єднана Арабська Республіка 1958-1961 рр., яка розпалася на Єгипет та Сирію), або еволюціонує у федерацію (США).

Через етап конфедеративних  відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і нині офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рік існувала конфедерація Сенегамбія, що об’єднувала Сенегал і Гамбію

На цей час  риси конфедерації має Європейський Союз. У 2003 р. Була утворена конфедеративна держава Сербії та Чорногорії, яка проіснувала до 2007 р.

Історично відома ще одна форма державного устрою – імперія.

Імперія — це така форма державного устрою, при якій держава складається з двох частин (метрополії та колонії) з принципово відмінною компетенцією.

Для більшості  імперій характерним був колоніальний устрій. Такі імперії складалися з  метрополії – центру держави, в підпорядкуванні  якої перебували колонії. Владні повноваження належали виключно метрополії. Для  правового статусу як колонії, так і її населення характерна дискримінація – обмеження у правах.

До основних ознак імперії належать:

а) наявність складових частин держави, які знаходяться у принципово відмінному правовому становищі;

б) метрополія, як основна складова частина імперії, характеризується тим, що повністю визначає правове становище всієї держави, у тому числі і складових (колоній), виходячи з власних інтересів;

в) наявність колоній, як складових частин держави, які повністю або майже повністю позбавлені самостійності у вирішенні будь-яких внутрішніх та зовнішніх питань.

До числа  найбільших колоніальних імперій відносилися  Британська, Французька, Іспанська  імперії. Національно-визвольний рух  у колоніях цих державних утворень призвів до розпаду імперій та появи нових національних держав.

Щодо України  то, як свідчить історичний розвиток України, вона упродовж 70 років входила до складу федеративної держави, якою був  Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 1922 – до 1991рр.). Але й за тих  часів Україна залишалась за своїм політично – територіальним устроєм унітарною державою. На сьогоднішній день Україна є унітарною державою за статтею 2 пунктом 2 Конституції України. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям.

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, соціальному, духовному та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2 Конституції України). Існуючий поділ України є адміністративно – територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно – територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ і Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форм державного устрою України як унітарної держави (15, с. 162).