Сучасні політичні технології

Варто зупинитись на визначенні «деструктивні технології». Це технології, що зумовлюють руйнування суспільного організму, втрату керованості ним, породжують правовий нігілізм, аморальність, політичну апатію.  
Гуманітарні технології спрямовані на досягнення політичного результату завдяки участі суб’єктів політичного процесу у вирішенні складних проблем.  
Технології політичні – сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату. Вони включають в себе, насамперед, вивчення та набуття знань щодо реально існуючих об’єктивних умов, за яких відбувається діяльність суб’єктів політики. Це означає володіння інформацією щодо того, які соціальні групи, залежно від їх причетності до форм власності, до рівня доходів та інших показників, проживають на території країни та конкретного регіону; який відсоток становить кожна група щодо всієї маси населення; які потреби, інтереси, сподівання у кожної з цих груп; у яких відносинах вони перебувають стосовно одна одної, а також щодо органів державної та місцевої влади (взаєморозуміння, поваги, недовір’я, ворожнечі та ін.). Необхідне володіння такою інформацією стосовно національних груп, якщо територія багатонаціональна. Важливою складовою знань про реальні об’єктивні умови є інформація про розстановку політичних сил, вплив політичних партій, рухів, громадсько-політичних об’єднань, а також засобів масової інформації на конкретні соціальні (національні) групи населення.

А.Колодій визначає політичні технології як систему прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності. Д.Видрін використовує також поняття «антитехнології», звертаючись до яких суб’єкти політики роблять ставку на досягнення часткового або найближчого результату, ігноруючи загальні й довготривалі наслідки своєї діяльності, тобто на політичну стратегію. Тут наявна парадигма незалежності політики від моралі. Зразком таких антитехнологій Д.Видрін називає популізм. Характерно, що прикладна (практична) політологія досліджує і прогнозує конкретні політичні події, надає можливість суб’єктам політичної діяльності за допомогою технологій досягти намічених цілей.

 

1.3. Класифікація політичних технологій

Можна класифікувати політичні технології на:

— аналітичні (технології збирання й аналізу політичної інформації);

— директивні (технології прийняття політичного рішення);

— мобілізуючі (технології форсування підтримки політичного рішення значними масами населення.

Загальне поняття "політична інформація" містить декілька складових. Це не лише знання про політичні симпатії й антипатії соціальних, національних та інших груп, про потреби й інтереси населення, а й сукупність даних про тенденції розвитку їхніх взаємин, а отже — про можливість зміцнення між ними союзів або виникнення напруження в майбутньому.

Важливим аспектом аналітичних технологій є уміння визначати специфічні характеристики кожної конкретної ситуації й запобігати механічному застосуванню стратегій, які могли б мати успіх не за цих, а за інших обставин. Політична дія завжди конкретна, розвивається у специфічному контексті, який необхідно правильно розуміти, щоб досягти успіху.

Окремо виділимо складові аналітичних виборчих технологій:

— аналіз громадської думки для складання достовірної картини настанов і думок людей на момент проведення опитування; виявлення вірогідних виборців стосовно певних кандидатів, політичних партій, засобів масової інформації під час виборчої кампанії;

— аналіз результатів минулих виборчих кампаній, що має на меті відстежити динаміку змін у регіоні;

— вивчення демографічного і соціального складів електорату;

— проведення інтерв'ю серед репрезентативних груп, що дає змогу з'ясувати суб'єктивні настанови виборців;

— моніторинг громадської думки: одномоментні опитування, що їх здійснюють протягом декількох днів.

З директивних технологій, що їх використовують при формулюванні передвиборчих програм, найважливішу роль, на думку Д. Видріна, відіграють "технології змісту":

— акумулятивна технологія, що передбачає формулювання таких положень у програмі, які б кваліфіковано акумулювали інтереси різних соціальних і національних груп;

— інноваційні технології, що передбачають обов'язкове формулювання нових ідей, ще не засвоєних масами, що забезпечують оригінальність і ефективність програми;

— технології, що конкретизують, спрощують і роблять зрозумілим зміст політичних програм.

Окрім цих технологій, виділяють ще директивні технології способу прийняття рішення.

Основною ланкою і водночас результатом політичної дії зокрема і політичного процесу загалом є політичне рішення. Як момент політичного процесу і як продукт певних політичних суб'єктів, політичне рішення виступає у двох іпостасях. Для тих, хто його приймає, рішення є усвідомленим вибором напряму і способу дії, а для тих, кому воно адресоване, — директивною вказівкою, яку необхідно виконувати.

Оскільки основною функцією політичної системи є регулювання усієї суспільної системи, управління нею, політичні рішення є різновидом управлінських рішень у широкому розумінні цього терміну. їх основна особливість, порівняно з адміністративними рішеннями, полягає у необхідності виявити, врахувати, гармонізувати суспільні інтереси.

Політичні рішення класифікують за такими основними критеріями:

— суб'єктами прийняття (закони, постанови парламенту, нормативні акти, рішення політичних партій, груп тиску);

— терміном дії та масштабністю цілей (стратегічні (охоплюють загальні й перспективні цілі суспільного розвитку), тактичні (стосуються безпосередньо виконання стратегічних рішень), оперативні (для досягнення поточних політичних завдань);

— ступенем соціальних наслідків (функціональні, які забезпечують стабільність системи, і дисфункціональні, що порушують її рівновагу).

Процес прийняття політичного рішення передбачає такі етапи:

— висловлення інтересів і підготовка громадської думки;

— аналіз проблеми і підготовка проекту рішення;

— прийняття рішення;

— виконання рішення.

На стадії підготовки рішення відбувається складний процес погодження різних позицій зацікавлених сторін. Він проходить на рівні експертної оцінки проекту рішення з залученням радників, науковців. Це фактично стадія підготовки самого акта вибору. Цей вибір залежить:

— по-перше, від того, чи запропоновані взагалі альтернативні курси політики;

— по-друге, характер вибору ґрунтується на передбаченні можливих наслідків кожного з альтернативних курсів;

— по-третє, у сумнівних ситуаціях характер вибору залежить від психологічної підготовленості суб'єктів прийняття рішень до ризику, урахування чинника непередбачуваності. Особливо важливими на стадії підготовки рішень є аналітичні політичні технології.

Прийняття рішення — це сам акт вибору. Він може здійснюватися одноосібно і колективно. Відповідно існують директивні технології одноосібного прийняття рішення та технології колективного прийняття рішення.

Американський психолог А. Джордж дійшов висновку, що є три типові моделі й відповідно три способи прийняття одноосібного рішення: "формальна", "змагальна" і "колегіальна".

• Формальна технологія прийняття політичного рішення характеризується ієрархічною побудовою системи комунікації, чіткими і відпрацьованими процедурами проходження інформації та прийняття рішень (була характерною для президентів США Г. Трумена, P. Ніксона, Франції — Ш. де Голля, лідерів колишнього СРСР).

• Змагальна технологія сприяє відкритому обговоренню політичного рішення і появі альтернативних проектів її вирішення (діяльність "мозкового центру" Президента США Ф. Д. Рузвельта).

• Колегіальна технологія потребує колективної діяльності в пошуку оптимального рішення (використовувалася Президентом США Дж. Кеннеді).

У практиці прийняття колективних (групових) рішень найчастіше використовують дві технології: технологію консенсусу і технологію голосування. Використання консенсусу (згоди всіх) як методу досягнення групового рішення можливе лише тоді, коли інтереси учасників суттєво збігаються.

Технологія голосування полягає в уточненні різниці в позиціях учасників дебатів, а потім встановлення, за яку з позицій висловиться більшість.

Оскільки прийняття рішення є актом вибору, то найбільшої шкоди під час його проходження через владні структури може завдати брак інформації, її блокування або спотворення, а також односторонній авторитетний тиск із боку влади чи впливових зацікавлених груп. Негативно впливає на якість рішень порушення політиками правил професійної етики під час обговорення й прийняття рішень.

Виконання рішення відбувається на рівні адміністративно-управлінських органів, які в цьому процесі використовують легальні засоби примусу (право), агітацію, маніпуляцію громадською думкою тощо.

На стадії підготовки рішення відбувається складний процес погодження різних позицій зацікавлених сторін. Він проходить на рівні експертної оцінки проекту рішення з залученням радників, науковців. Це фактично стадія підготовки самого акта вибору. Цей вибір залежить:

— по-перше, від того, чи запропоновані взагалі альтернативні курси політики;

— по-друге, характер вибору ґрунтується на передбаченні можливих наслідків кожного з альтернативних курсів;

— по-третє, у сумнівних ситуаціях характер вибору залежить від психологічної підготовленості суб'єктів прийняття рішень до ризику, урахування чинника непередбачуваності. Особливо важливими на стадії підготовки рішень є аналітичні політичні технології.

Прийняття рішення — це сам акт вибору. Він може здійснюватися одноосібно і колективно. Відповідно існують директивні технології одноосібного прийняття рішення та технології колективного прийняття рішення.

Американський психолог А. Джордж дійшов висновку, що є три типові моделі й відповідно три способи прийняття одноосібного рішення: "формальна", "змагальна" і "колегіальна".

• Формальна технологія прийняття політичного рішення характеризується ієрархічною побудовою системи комунікації, чіткими і відпрацьованими процедурами проходження інформації та прийняття рішень (була характерною для президентів США Г. Трумена, P. Ніксона, Франції — Ш. де Голля, лідерів колишнього СРСР).

• Змагальна технологія сприяє відкритому обговоренню політичного рішення і появі альтернативних проектів її вирішення (діяльність "мозкового центру" Президента США Ф. Д. Рузвельта).

• Колегіальна технологія потребує колективної діяльності в пошуку оптимального рішення (використовувалася Президентом США Дж. Кеннеді).

У практиці прийняття колективних (групових) рішень найчастіше використовують дві технології: технологію консенсусу і технологію голосування. Використання консенсусу (згоди всіх) як методу досягнення групового рішення можливе лише тоді, коли інтереси учасників суттєво збігаються.

Технологія голосування полягає в уточненні різниці в позиціях учасників дебатів, а потім встановлення, за яку з позицій висловиться більшість.

Оскільки прийняття рішення є актом вибору, то найбільшої шкоди під час його проходження через владні структури може завдати брак інформації, її блокування або спотворення, а також односторонній авторитетний тиск із боку влади чи впливових зацікавлених груп. Негативно впливає на якість рішень порушення політиками правил професійної етики під час обговорення й прийняття рішень.

Виконання рішення відбувається на рівні адміністративно-управлінських органів, які в цьому процесі використовують легальні засоби примусу (право), агітацію, маніпуляцію громадською думкою тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ТЕХНОЛОГІЇ ЯК СКЛАДОВА ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Загальна характеристика технологій як складової публічної політики

Вибір теми та актуальність обумовлені динамічними змінами в характері політичних процесів, форм управління й організації життєдіяльності українського суспільства та суперечливістю сучасних трансформаційних тенденцій. Направленість та управління змінами, які здійснюються для підвищення ефективності, відкритості, прозорості та публічності взаємодії влади і суспільства, вимагають наукового обґрунтування. Самоорганізація суспільних відносин реалізується через узгодження інтересів соціальних груп на рівні політичної системи суспільства. Механізми та способи узгодження цих інтересів детермінуються характером зворотного зв'язку і впливу політичної системи на суспільство в цілому. Політична система й суспільство перебувають у процесі безперервної взаємодії – суспільство формує політичну систему, яка, в свою чергу, формує суспільну систему. Політична система України перебуває в стані затяжної трансформації, що також опосередковано вказує на внутрішню незбалансованість і суперечливість суспільних процесів. У цій ситуації проблема адекватності управління політичною системою, що трансформується, набуває особливої значимості. Відповідна проблематика виходить за межі суто політологічних розвідок і має міждисциплінарний характер.