Митно-тарифна політика України в умовах вступу в СОТ

Світова організація торгівлі (СОТ) є об'єднанням держав, спрямованим на створення  єдиних правил міжнародної торгівлі. Своїми головними завданнями СОТ  називає лібералізацію міжнародної  торгівлі, забезпечення її справедливості та послідовності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту людей. Країни - члени СОТ  вирішують ці завдання шляхом:

• здійснення контролю за виконанням угод та домовленостей;
• проведення багатосторонніх торговельних переговорів та консультацій
• між зацікавленими країнами-членами;
• урегулювання торговельних спорів;
• проведення огляду національної торговельної політики країн-членів;
• технічного сприяння державам, які розвиваються, з питань, що належать до компетенції СОТ;
• співпраці з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Вступаючи до СОТ, країна одержує право голосу за всіма рішеннями, що приймаються  в межах організації. Як правило, рішення приймаються одноголосно. Передбачено й можливість прийняття  рішень більшістю голосів шляхом голосування, проте ця процедура  на сьогодні жодного разу не застосовувалася.

Україна стала 152-м членом СОТ. Заявки на приєднання подали ще близько 30 країн. На останньому засіданні 25.01.2008 р., члени Робочої  групи схвалили "вступний пакет" України: Звіт Робочої групи, розписи  зобов'язань з доступу до ринку  товарів та послуг, проект рішення  Генеральної ради та протоколу про  вступ. Вже 05.02.2008 р. вступний пакет розглянула та затвердила Генеральна рада СОТ. Президент  України та Генеральний директор СОТ цього ж дня підписали  Протокол про вступ України до СОТ.

У 10.04.2008 p. Верховна Рада України прийняла Закон  України "Про ратифікацію Протоколу  про вступ України до Світової організації торгівлі".16.04.2008 р. цей Закон було підписано Президентом України, про що цього ж дня було направлено повідомлення COT. Через 30 днів, а саме 16.05.2008 p., Україна стала членом Світової організації торгівлі.

Безперечним є той факт, що Україні потрібно інтегруватися у світову економіку, а без членства у СОТ подібна  інтеграція являється ілюзорною.

Членство  у СОТ означає членство у всіх договорах цієї системи і відповідність  національних законодавчих та адміністративних торговельних механізмів нормам, що містяться  у цих договорах. Якщо законодавчий і адміністративний механізми держави-члена  СОТ не стикуються з відповідним  механізмом країни, що не є учасницею  СОТ, виникають проблеми, насамперед тарифні перешкоди, які зачиняють  ринки для товарів держави  – не члена СОТ чи такі, що дуже обмежують її експорт.

Приєднання  України до системи СОТ потребувало гармонізації зовнішньоекономічного законодавства та вдосконалення торгівельної, тарифної, фінансової, інвестиційної бази відповідно до світових норм і стандартів.

Переговорна позиція України щодо доступу  до СОТ базувалася на:

• Концепції трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи СОТ;
• Законі України “Про Митний тариф України”, від 05.04.2001 №2371-111;
• Висновках та пропозиціях галузевих міністерств та відомств щодо зміни ставок ввізного мита на окремі види продукції.

В рамках двосторонніх переговорів погоджено біля 95% тарифних позицій.

В рамках переговорного процесу з вступу до СОТ Україна заявила про  приєднання до 16 з 19 існуючих секторальних угод та ініціатив, які охоплюють  широку гаму промислової продукції: хімічна гармонізація, “Сталь” , “Іграшки”, “Текстиль та одяг”, “Кольорові метали”, “Фармацевтичні препарати”, “Інформаційні технології”, “Папір”, “Сільськогосподарська техніка”. “Меблі” , “Наукове обладнання”, “Будівельна техніка”, “Медичне обладнання”, “Цивільна авіація”, “Дистильовані спирти” (через 3 роки після вступу до СОТ).

Одним з  аргументів противників вступу України до СОТ було те, що лібералізація доступу імпортних товарів на український ринок призведе до витіснення української продукції. Насправді, зміни ставок ввізного мита на товари впливають лише на зміни обсягів “еластичного” імпорту. У 2012 році обсяги імпорту товарів до України склали майже 17 млрд.дол.США, з них 6,65 млрд.дол. – це енергоносії, що склало 39% загального імпорту товарів. В цілому, за даними Мінфіну, з урахуванням пільг при імпорті товарів до України та договорів про вільну торгівлю ввізне мито стягується лише з 25% імпортних товарів. Таким чином, мова може йти про збільшення обсягів “еластичного” імпорту, який склав у 2012 році близько 4,2 млрд.дол. США. При цьому необхідно враховувати, що у 2012 році обсяги українського експорту товарів склали 18 млрд.дол. Таким чином, після вступу України до СОТ і, відповідно, лібералізації доступу до ринку товарів та одночасному отриманні спрощеного доступу до ринків 145 країн світу (95% світової торгівлі) вартість української експортної продукції, що отримала переваги, у 4,7 рази більше, ніж вартість імпорту, доступ якого до ринку України буде лібералізовано.

  Із загального обсягу 80% ставок мита знаходяться на рівні країн, які нещодавно приєдналися до СОТ (Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Албанія, Хорватія, Китай, Тайвань), 13% - є вищими за ті, що встановлені у згаданих країнах, і тільки 7% - нижчими. Після вступу України до СОТ тарифи “зв‘язані” на рівні, визначеному у процесі переговорів з країнами-членами Робочої групи. Це передбачає неможливість подальшого довільного їх підвищення у будь-який час. При цьому угоди СОТ передбачають можливість тимчасового підвищення тарифів та запровадження нетарифних заходів за умови проведення переговорів і досягнення відповідної угоди з членами СОТ.

Приєднання  України до СОТ стало початком її принципово нової зовнішньої економічної стратегії.

При вступі України до СОТ виникнули такі переваги:

• приєднання до СОТ є впливовим фактором реструктуризації та модернізації національного виробництва;
• відкриття широких можливостей щодо виходу на ринки більш ніж 130 країн-членів організації;
• недискримінаційні, передбачувані, стабільні, відкриті для чесної конкуренції відносини;
• збільшення довіри до України з боку торговельних партнерів та іноземних інвесторів;
• можливість вирішення міжнародних суперечок через механізм врегулювання спорів СОТ;
• спрощення договірних відносин стосовно встановлення торговельних бар'єрів;
• в ідеалі, відсутність політичної дискримінації (рівні відносини між впливовими та слабкими країнами на базі встановлених правил та механізмів).

В той  же час можна виділити і недоліки від вступу до СОТ:

• використання України розвиненими країнами як ринок для збуту своєї продукції;
• занепад неконкурентоспроможних галузей економіки;
• зменшення золотовалютних резервів, пов'язане зі збільшенням обсягів імпорту та його обслуговуванням;
• перетворення України в країну з вузькою спеціалізацією, що призведе до зростання імпортозалежності;
• дискримінація національних товаровиробників.

Треба також  зазначити, що можливо значення СОТ  є перебільшеним через недосконалість та невідпрацьованість механізму функціонування СОТ, і через це переваги від вступу можуть бути недосяжними або перетворитися на недоліки.

Можна виділити такі основні недоліки функціонування СОТ:

• Дискримінація з боку сильних держав-членів СОТ. Вважається, що механізм СОТ дозволяє стерти різницю у відносинах між розвиненими країнами та країнами, які розвиваються, завдяки застосуванню встановлених міжнародних правил та стандартів, але, на практиці, розвинені країни при необхідності можуть навіть використати правила СОТ на свою користь;
• Недосконалість процедур антидемпінгового розслідування. Через відсутність чітко визначених критеріїв, за якими може бути встановлений факт демпінгу, та практичну відсутність жорсткого контролю за його встановленням, розпочати антидемпінгове розслідування досить просто.
• Існування прихованих можливостей для вимушення сильними країнами більш слабких, маленьких за розміром країн лоббіювати їх інтереси у законодавчих органах, приєднуватися до певних угод та ін..
• Відсутність досвіду у вирішенні суперечок між країнами, особливо на етапах, коли виключається можливість досягнення згоди між країнами.
• Відсутність ефективних заходів для змушення країни виконати взяті зобов'язання. Звичайно, існують такі заходи як призупинення договору та введення компенсаційних платежів, але при застосуванні цих заходів у кінцевому разі у програші залишається країна-позивач. Треба зазначити, що ці заходи є тимчасовими, тобто до тих пір, поки країна-порушувач не погодиться виконувати взяті на себе обов'язки. При призупиненні договору країна-позивач повертається у вихідне положення, яке було до укладання договору та втрачає можливість отримання хоча б якихсь вигод від договору, при встановленні компенсаційних платежів країна-порушувач може взагалі вийти з ринку та знайти більш дешевий ринок збуту, внаслідок чого страждають покупці в країні-позивачі через зменшення можливості вибору, подорожчання імпортованого товару, також виникають перешкоди для лібералізації торгівлі. Взагалі відбувається дискримінація країни-позивача, оскільки вона здійснювала перебудови, які були обумовлені в договорі, ввела їх в дію як поступку країні-порушнику в обмін на певні вигоди, які так і не були отримані через недодержання країною-порушником своїх обов'язків.

Але все  ж таки багато залежить від того, як Україна зуміє скористатись своїм членством в СОТ. Однією з найважливіших умов успіху України в СОТ може стати вміння використати в своїх інтересах конкурентну боротьбу між США, Європейським співтовариством та Японією і одержати вигідні привілеї для своїх експортерів.

Треба пам'ятати, що успіх України у СОТ залежить не тільки від суто економічних показників, велике значення має й політичний аспект.

4. Проблеми митного регулювання і напрямки удосконалення митно-тарифної політики України

Зовнішньоекономічна діяльність держави повинна бути спрямована на стимулювання експорту своєї продукції, а не на сприяння імпорту готової продукції, як це, на жаль, певною мірою відбувається сьогодні в Україні. Стимулювати  експорт мають в першу чергу  податкова і митно-тарифна політика держави через відповідне субсидування експорту, реструктуризацію заборгованості, а також створення умов для  добросовісної конкуренції. Натомість, в Україні податкова і митно-тарифна  політика фактично створюють перешкоди  для експорту. Держава надає гарантії для товарних кредитів, стимулюючи імпорт і збільшуючи державний борг. 

Верховна  Рада України останнім часом прийняла ряд законів, які мають захистити  вітчизняного виробника від недобросовісної  конкуренції, але вони є недосконалими  і потребують доопрацювання. Зокрема, в Законі України "Про єдиний митний тариф" передбачено справляння компенсаційного  мита у разі вивезення за межі митної території України товарів, для  виробництва або експорту яких прямо  чи побічно використовувалась субсидія. Це може бути використано проти українських  експортерів і завдати їм значної  шкоди. Тобто український виробник одержує субсидії, наприклад - сільгоспвиробник по ПДВ, а на митниці з нього будуть знімати компенсаційні мита, тим самим спрощуючи боротьбу з нашим експортом на іноземних ринках збуту. 

В межах  СОТ існують можливості кількісних обмежень імпорту. Проте, Указ Президента України "Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ" від 27.07.96 № 478 жодного разу міністерствами і відомствами України реалізований не був. Цим указом передбачалося  використання квот по експорту та імпорту  залежно від потреб українського виробництва. Коли на П'ятому раунді переговорів щодо приєднання України  до СОТ розглядалося питання щодо захисних механізмів, передбачених умовами  СОТ, голова української делегації  це питання розглянув за півтори  хвилини, тому що було сказано, що указ діє "де-юре", але "де-факто" його не реалізують міністерства і відомства. 

Квоти існують  майже в усіх країнах світу, і  квоти використовують і Сполучені  Штати Америки, і Європейський Союз - всім відомі їхні квоти по сільськогосподарській  продукції, по сталі, по текстилю тощо. Росія показала нам досвід дипломатичної  роботи з приводу квот, коли встановила квоти для товарів Європейського  Союзу по килимах на 200 млн. екю, і  Європейський Союз змушений був відмінити  свої квоти по текстилю і трикотажу  для російських виробників. Таким  чином, Україна залишилася в дуже цікавій ситуації, тому що квоти  колишнього Радянського Союзу по текстилю були поділені по всіх країнах, і Україна одержала деякі квоти  по продукції, яку вона не виробляє. Плани щодо обміну ними з Росією закінчилися нічим, тому що вже мінятися нема чим - Росія не має квот по відношенню до Європи. 

Прикладом занепаду цілої галузі внаслідок  відсутності належного державного митно-тарифного регулювання є  переробка насіння соняшників і  виробництво олії. Необмеження кількісних квот вивозу сировини, стратегічно  важливої для переробних підприємств  України, призвело до того, що вивозячи соняшник, допускаючи ерозію ґрунтів тощо, ми ввозимо готову олію, і не самого кращого ґатунку. Змінити ситуацію ми не можемо, тому що в угоді з МВФ ми взяли на себе добровільні зобов'язання не вводити квоти на експорт.

Від 1-го січня 1999 року ми беремо на себе добровільне  зобов'язання не вводити квоти на імпорт відповідно до угоди про партнерство  і співробітництво з ЄС.

Щоб розумно  поєднати захист передових вітчизняних  виробників із стимулюванням їхніх  зусиль щодо науково-технічного вдосконалення  власного виробництва, потрібно цей  захист поступово послаблювати, причому  темпи цього послаблення повинні  бути відомими товаровиробникам наперед. Необхідно розрахувати розміри  і терміни встановлення ввізного мита на імпортні товари, аналогічні тим, виробництво яких починають розробляти або модернізувати національні  виробники. Залежно від складності і капіталоємності кожного виробництва  слід установити термін, протягом якого  первинна ставка мита буде незмінною, а потім поступово зменшуватиметься до нуля. За термін, коли діятиме постійне мито, товаровиробник матиме можливість повернути кредити з процентами за його використання, а за термін зменшення  мита - отримати прибуток, достатній  для оплати його підприємницького ризику і витрат праці.

Паралельно  держава повинна дбати про підвищення конкурентоспроможності національної продукції до світового рівня. Це необхідно здійснювати як за рахунок модернізації виробництва і підвищення якості продукції, так і за рахунок зниження ціни. Для просування першим шляхом держава повинна вкладати великі кошту в науку, розробку нових технологій, матеріалів, конструкцій, як це робили уряди нині розвинених країн, коли вони перебували на етапі становлення, і роблять це і тепер. Для підтримки експортерів доцільно звільнити виробників експортної та імпортозамінюючої продукції від мита на імпортовані засоби виробництва, створити умови для вільної купівлі ними необхідної валюти та для швидкого переказу її за кордон на придбання імпортних засобів виробництва.