Державне регулювання страхової діяльності в Україні

Система "континентального" права ("романно-германська" або "кодифікована"), яка існує в Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії та інших державах, полягає у жорсткій законодавчій регламентації діяльності суб'єктів страхового ринку та систематичному контролі за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій. Слід зауважити,що саме цю модель державного регулювання страхової діяльності почала розвивати Україна на початку 90-х років.

За "англо-американською" системою права (системою "загального" або "прецедентного" права, яка діє в США, Великобританії, Австралії, Канаді та

інших державах, закон не є найвищим та єдиним джерелом права; поряд із законом важливого значення набув судовий прецедент, а законодавством визначено найбільш загальні умови  та правові межі економічної діяльності без їх деталізованої регламентації. У рамках цієї правової системи будується ліберальна модель регулювання страхування, в якій основну увагу приділяють контролю за фінансовим станом страхових компаній на підставі їх звітності, але відсутні жорстка регламентація, затвердження страхових тарифів тощо. Ліберальна модель може бути децентралізована та централізована залежно від державного устрою [9].

Децентралізована модель державного регулювання, яка характерна для США, відповідає принципам економічного федералізму. Кожен штат має свою власну автономну страхову систему  і, відповідно, власний наглядовий орган, який встановлює нормативи страхової  діяльності в штаті та контролює  звітність страховиків, які функціонують на його території. Єдиного органу з нагляду за страховою діяльністю в США не існує. Вимоги до страховиків не є уніфіковані, внаслідок чого в різних штатах страховики можуть працювати в принципово різних правових умовах. Централізована модель, яку використовують у Великобританії, характеризується єдністю системи регулювання. Британських страховиків контролюють єдиним органом з нагляду за страховою діяльністю, вони ж підпорядковані загальним правилам та нормативам. У британській моделі механізм державного регулювання доповнюється саморегулюванням, тобто в рамках цієї моделі деякі регулювальні функції держави передано саморегулювальним організаціям. Операції зі страхування, як і в континентальній моделі, підлягають ліцензуванню, однак нагляд за страховиками з боку державних органів порівняно слабкий та полягає, зазвичай, у здійсненні контролю за їх фінансовим станом. Слід зауважити, що саме британська модель регулювання страхової діяльності була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Європейського Співтовариства. Серед основних ознак глобалізації страхового ринку виділяють наступні: пришвидшення концентрації страхового капіталу, а також активний процес купівлі акцій та злиття страховиків різних держав світу; інтернаціоналізація та географічний перерозподіл ризиків каналами міжнародного ринку перестрахування; інтернаціоналізація фінансових операцій страховиків [3,9].

Слід зауважити, що державне регулювання страхової діяльності в ЄС

базується на ухваленні та виконанні Директив, які видаються  окремо зі страхування життя та загального (ризикового) страхування.

Глобалізація страхового ринку відбувається не тільки в межах  двох протилежних систем – "континентальної" та "англо-американської", але й в

межах світового страхового простору. Наведемо порівняльну характеристику підходів до регулювання страхової діяльності (рис.4.1):

Вплив держави на страховий  ринок здійснюється переважно через  формування законодавчої і нормативної бази діяльності учасників страхового ринку та передбачає вибір моделі державного регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 4.1 – Порівняльна характеристика підходів до регулювання страхової діяльності [9].

Кожна країна розвиває свою унікальну систему, яка може поєднувати риси «чистих» моделей та власні особливості. Ступінь жорстокості або ліберальності визначається не ступенем втручання держави у функціонування страхового ринку та діяльність страхових компаній, а ступенем контролю держави за дотриманням єдиних правил і норм усіма суб’єктами страхової діяльності. Найбільш доцільною та виправданою вважається «жорстока» модель державного регулювання. Що стосується України, то система державного регулювання діяльності страхових компаній еволюціонувала в напрямку континентальної моделі.Її можна визнати скоріше жорсткою, ніж ліберальною, що цілком відповідає розвитку страхової справи тавсієї економіки загалом. В таблиці 4.1 показані особливості моделей державного регулювання страхової діяльності:

Таблиця 4.1 – Особливості  моделей державного регулювання  страхової діяльності

Моделі державного регулювання
Континентальна	Ліберальна			Змішана
		Централізована	Децентралізована
Німеччина,Швеція, Японія		Велика Британія	США	Франція
Заснована на жорсткій регламентації.		Едина система регулювання, страхові компанії дотримуються загальних  правил і нормативів.	Створює різні умови,в  яких працюють страховики.	Нормативна регламентація  діяльності страховиків поєднана з  гнучкими підходами, які дають можливість забезпечтит достатній рівень конкуренції.

 

Модель державного регулювання  страхового ринку України можна  розмістити між континентальною та змішаною, про що свідчить неодноразова зміна центрального органу у справах нагляду за страховою діяльністю, отримання ліцензії на кожний вид страхування, чіткі вимоги до платоспроможності страховиків, захист інтересів страхових компаній державою, умови вільної конкуренції під час страхової діяльності.

Також необхідно зазначити, що характерною рисою сучасного етапу розвитку фінансового сектора провідних країн світу є консолідація систем нагляду за його діяльністю на основі концентрації наглядових функцій (табл.4.2)

 

 

 

 

Таблиця 4.2 – Особливості державного регулювання страхового ринку в зарубіжних країнах [9].

Країна	Орган регулювання	Особливості
Франція	Державна комісія страхового надзору. Страхова Рада у складі Мінстерства економіки і фінансів.	Діє страховий кодекс, нормативна регламентація страховиків, поєднана із гнучкою політикою нагляду  страхових тарифів.
Німеччина	Федеральне відомство  по надзору за страховою діяльністю.Територіальні  органи здійснюють поточний нагляд.	Жорстка система контролю з боку страхового нагляду, який утримується за рахунок відрахувань страховиків.
Швеція	Страховий інспекторат	Застосовує тест попиту, тобто маркетинговий підхід, який враховує попит страхувальників. Тобто  держава ускладнюєє просування на ринок  нових структур.
США	Відділи по надзору за страховими операціями в кожному штаті.	Немає жодного закону про  страхування.
Велика Британія	Страховий відділ в департаменті торгівля і промисловості.	Інформаційна відкритість  та гласність діяльності страхових  компаній та органів державного нагляду.
Японія	Єдиний регулятор –  The Fanancial Supervisiory(FSA)	Страхова система закрита  для участі іноземних страховиків  та жорстко регульована.

 

Як бачимо з таблиці, система державного регулювання за страховим ринком залежить від рівня розвитку страхування, історичних та національних традицій, стабільності економіки. Нагляд може здійснюватися спеціалізованим органом, Департаментом уряду, Центральним банком або єдиним мегарегулятором.

 

5. Напрями вдосконалення системи державного регулювання страхової діяльності в Україні

 

 

На сьогодні в сфері  страхування залишається безліч невирішених проблем, які перешкоджають  його розвитку. Деякі з проблем  наведені на рис.5.1:

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 5.1 – Основні проблеми регулювання страхової діяльності в Україні

 

Недостатній розвиток нормативно-правової бази, на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на страховому ринку, а також неузгодженість вже прийнятих законодавчих актів між собою, своєю чергою, має наслідком відсутність необхідного обсягу повноважень державних органів для застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних i фізичних ociб за порушення страхового законодавства, зокрема за відсутність укладених договорів з обов’язкових видів страхування. Це також спричиняє неузгодженість дій як державних органів між собою, так і різних саморегулюючих організацій (об’єднань страховиків), які функціонують на страховому ринку України.

Також однією з серйозних проблем, що заважають поступальному розвитку страхових організацій та самого страхового ринку загалом, є відсутність впорядкованої системи страхового обліку, звітності та статистики страховиків. Нині дуже мало вітчизняних вчених приділяють увагу у своїх наукових дослідженнях цьому питанню. Страховий облік, на нашу думку, дозволить надати керівництву страхових організацій повну картину про реальний стан справ всередині підконтрольних їм суб’єктів страхової діяльності, а це своєю чергою буде мати за наслідок швидке і ефективне реагування на виклики як внутрішнього так і зовнішнього середовища. Загалом можна констатувати той факт, що відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхових організацій, недостатність статутного капіталу страховиків та низький рівень професійної підготовки їхніх кадрів з питань страхування обмежує можливості потенційних інвесторів та споживачів страхових послуг щодо якісного відбору страхових організацій, а це своєю чергою зменшує спроможність страхового ринку до мобілізації вільних фінансових ресурсів для подальшого ефективного використання в системі народного господарства, підвищення обсягів страхового посередництва та сприяння розвитку ринку страхування вцілому. Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, спрямованої на подальший розвиток системи регулювання страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій, приведення страхового законодавства України відповідно до правових документів Європейського Союзу щодо регулювання та нагляду за ринком страхових послуг [10].

Система державного регулювання  страхової діяльності повинна бути доповнена системою гарантій виконання  страховиками своїх зобов’язань  по договорах страхування. Для створення даного захисту з боку держави необхідно:

– внести зміни до закону або прийняти спеціальний закон, що регламентує особливий порядок  визнання неспроможними страхові організації  при їхньому банкрутстві. Зокрема, повинен бути встановлений особливий  порядок черговості задоволення  вимог кредиторів страхової організації, при якому в першу чергу  задовольнялися б вимоги страхувальників  по договорах страхування;

– створити за рахунок відрахувань  від премій страхових організацій  спеціальний резервний фонд на випадок  їхнього банкрутства, з якого  могли б здійснюватися страхові виплати по договорах, укладеним  по найбільш соціально значимим видам  страхування (наприклад, по страхуванню  житла, домашнього майна, на випадок  смерті, страхуванню пенсій, деяким видам страхування громадянської відповідальності) [8].

Одним з важливих завдань  державного регулювання страхової  діяльності є забезпечення рівних можливостей  для надання страхових послуг всім учасникам ринку, недопущення  монополізації страхової діяльності.

Для вирішення даного завдання доцільно:

– організувати державний  контроль за фактами прояву монополізму  на окремих сегментах страхового ринку;

– вчасно припиняти зловживання  страховими організаціями своїм  домінуючим положенням;

– не допускати дій органів  влади, спрямованих на обмеження  конкуренції на державних і регіональному  страхових ринках;

– обмежити можливості монополізації  страхової діяльності в окремих  галузях економіки шляхом проведення страхування в галузевих страхових організаціях [6].

Особливу актуальність у  цей час набувають проблеми штучного обмеження конкуренції в результаті дій органів влади в окремих  регіонах або державних відомствах при проведенні страхових операцій. У зв’язку із цим завдання державних органів влади повинні полягати в тому, щоб не допускати створення привілейованого положення для окремих страхових організацій при проведенні страхових операцій у яких-небудь регіонах або у відношенні яких-небудь державних або інших програм, здійснювати на конкурсній основі відбір страховиків для участі в реалізації програм, проведених з використанням державних ресурсів.

Особливе значення має  розвиток системи перестрахування, використання якого в розумних масштабах  дозволяє страховикам підвищувати  свою фінансову стійкість. У той  же час надмірна передача ризиків  і перестрахування обмежує розвиток страхових організацій, робить страховиків  надто залежними від виконання  перестрахувальниками страхових зобов’язань  по договорах перестрахування, перетворює страховиків у страхових посередників [10].