Державне регулювання страхової діяльності в Україні

 

Вступ

 

Необхідність забезпечення високого ступеня відповідальності страховика за соціально-економічні наслідки своєї діяльності обумовлює формування суспільної потреби в організації державного страхового нагляду.

Страховий ринок як частина  фінансово-кредитної сфери є об'єктом державного регулювання і контролю в цілях забезпечення його стабільного функціонування з урахуванням значущості страхування в процесі суспільного відтворення. Державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, ухвалення законів за окремими видами підприємницької діяльності, що відображають порядок укладення договорів страхування і вирішення суперечок, що виникають. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства обов'язкові види страхування.

В умовах зростання впливу тенденцій світового фінансового ринку на функціонування національних страхових ринків посилюється необхідність здійснення державних заходів щодо підтримки фінансової безпеки страхового ринку. Формування системи державного регулювання страхової діяльності є досить складним процесом, що вимагає проведення значної роботи у сфері законодавчої діяльності, а також потребує вивчення досвіду зарубіжних країн у цій галузі з урахуванням особливостей національного розвитку та наявних проблем і потенційних можливостей вітчизняного страхового ринку.

Актуальність теми дослідження  зумовлена потребою комплексного висвітлення  чинної в Україні системи державного регулювання страхової діяльності, у тому числі основних методів та інструментів державного регулювання, з метою глибокого та всебічного аналізу цієї системи й обґрунтування шляхів подальшого вдосконалення її функціонування.

Наукові дослідження в  сфері державного регулювання страхового ринку висвітлювалися у працях багатьох вчених, серед яких А.В. Василенко, Е.С. Гребенщиков, Л. Временко, Р.Г. Соболь, О.Й. Жабинець, О.Ф. Філонюк, В. Фурман та інші [1]. Але в умовах розвитку страхового ринку та глобалізаційних процесів страхова індустрія потребує постійних коректувань відносно державного регулювання.

 

 

2.  Суть, еволюція та розвиток державного регулювання страхової діяльності в Україні

 

 

Державне регулювання  страхового ринку – сукупність економічних, адміністративно-правових та організаційно-технологічних відносин між суб’єктами страхового ринку і державою під час цілеспрямованого комплексного впливу останньої на страховий ринок як єдину систему. Вплив держави на страховий ринок здійснюється переважно через формування законодавчої і нормативної бази діяльності учасників страхового ринку та передбачає вибір моделі державного регулювання [1].

Велике значення у становленні  та стратегічному розвитку страхового ринку має стан його державного регулювання, оскільки останнє суттєвим чином впливає на абсолютний рівень ризику в суспільстві. При цьому державне регулювання страхової діяльності становить собою створення державою рамочних умов для функціонування страхового ринку, у межах яких його суб’єкти вільні у прийнятті своїх управлінських рішень. Необхідність державного регулювання страхування в умовах переходу країни до ринкових відносин не викликає сумнівів з погляду світового досвіду. Інша справа, що форми та методи, ступінь поширення, специфіка такого регулювання розрізняються залежно від особливостей держави, ступеня її економічного розвитку, національних традицій та інших характеристик. Таким чином, більшість систем державного регулювання характеризується цілим рядом особливостей. Однак немає єдиних і універсальних регулюючих принципів і процедур. Обрані методи залежать від політичних, економічних і соціальних переваг уряду [11].

Загалом процес формування державного регулювання страхового ринку України можна поділити на декілька етапів.

І етап: 1991 – 1996 роки – стихійне регулювання страхового ринку країни. У травні 1993 року вийшов Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», що передбачав впровадження єдиного державного реєстру страхових компаній, дозвіл на здійснення страхової діяльності за тими видами, які зазначені в ліцензії, створення органу нагляду за страховою діяльністю.У липні цього ж року прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про ліцензування страхової діяльності». 1993 року створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд.

ІІ етап: 1996 – 2001 роки –  зародження «цивілізованого» державного регулювання страхового ринку України. Основною подією стало прийняття  в березні 1996 року Закону України  «Про страхування». Закон установив  систему контролю за рівнем платоспроможності  страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють  нагляд за страховою діяльністю, упорядкував  види обов’язкового страхування.1998 року ухвалена Кабінетом Міністрів Перша Програма розвитку страхового ринку України, яка визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998–2000 роки.У процесі адміністративної реформи Указом Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» від 15. 12. 1999 №1573/99 функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України, у складі якого створено Департамент фінансових установ та ринків.

ІІІ етап: із 2001 року й до сьогодні – розвиток державного регулювання вітчизняного страхового ринку. Позитивною подією в контексті державного регулювання страхового ринку стало прийняття у жовтні 2001 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» № 2745-ІІІ.2 лютого 2001 року Кабінетом Міністрів затверджено «Програму розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки».У грудні 2002 року за Указом Президента України № 1153/2002 та згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України – Держфінпослуг.У 2005 році була розроблена «Програма розвитку страхового ринку України на 2001-2010 роки». Було розширено можливості страхових компаній у сфері кредитування своїх клієнтів, встановлено обмеження щодо інвестування коштів страхових резервів в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України. Важливе значення для розвитку страхового ринку й поліпшення його регулювання мало прийняття низки законів, що регламентують окремі галузі, види, підвиди страхування (закони України «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення», «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру»). На сьогодні планується редакція Закону України «Про страхування» ,яка відбудеться 16.05.2013, на підставі 357-16, 2774-15 [1,2].

Отже,можна зробити висновок, що на сьогодні страхова діяльність в  нашій країні проходить трансформаційний та вдосконалюючий процес, але беззаперечно вона має величезне значення для  розвитку країни в цілому.

Роль держави в регулюванні  страхової діяльності досить значна і, на наш погляд, повинна зводитись до такого:

• встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній;
• використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи;
• контроль за виконанням суб'єктами страхового ринку чинного законодавства України;
• визначення обов'язкових видів страхування.

На сьогоднішній день державне регулювання страхового ринку залишається найбільш дієвим і найважливішим механізмом контролю ефективності функціонування страхових компаній та забезпечення фінансової безпеки страхового ринку. Об’єктивна необхідність державного регулювання страхової діяльності в Україні зумовлюється чинниками, відображеними на рис. 3.1

Загалом державне регулювання  страхової діяльності являє собою систему засобів і методів, здійснюваних на правовій основі з метою визначення рамок і правил функціонування страхового ринку та діяльності страхових компаній на ньому [4].

 

 

 

 

 

 

Рисунок 3.1 – Чинники,які  зумовлюють необхідність державного регулювання  страхової діяльності [4].

Для виконання завдань  регулювання страхової діяльності і забезпечення фінансової безпеки страхового ринку уповноваженими органами державної влади можуть використовуватися різні методи та інструменти регуляторного впливу. Зупинимося на кожному з них більш детально. Загальна економічна теорія поділяє усю сукупність методів державного регулювання за формою впливу на прямі та непрямі, або опосередковані.(рис. 3.2)

Відмінності у їх використанні проявляються, між іншим, у різних об’єктах, на які здійснюється регуляторний вплив. Зокрема, деякі дослідники зазначають, що прямі методи безпосередньо впливають на функціонування суб’єктів ринку (у нашому випадку – діяльність страховиків). У свою чергу, методи непрямого впливу стосуються ринкового середовища, в якому ці суб’єкти діють, тобто ринку в цілому. Реалізація заходів прямого впливу здійснюється за допомогою інструментів адміністративного та нормативно-правового характеру (нормативно-правові акти, ліцензії, нормативи тощо), а також економічних інструментів, що забезпечують прямий вплив на функціонування суб’єктів ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 3.2– Механізм державного регулювання страхового ринку [7].

 

Слід відмітити, що підходи  до характеристики змісту прямих та непрямих методів регулювання страхової діяльності в сучасній вітчизняній економічній літературі дещо різняться. Так, наприклад, В. М. Фурман виокремлює такі методи прямого регулювання страхової діяльності:

• страхове законодавство;
• пряма участь держави у становленні страхової системи захисту майнових інтересів;
• захист сумлінної конкуренції на ринку, запобігання та припинення монополізму;
• діяльність органів страхового нагляду.

Що ж до непрямих методів  регулювання страхової діяльності, то в даному випадку В. М. Фурман поділяє думку більшості дослідників і відносить до цієї групи методів ряд економічних важелів впливу на страховий ринок (включаючи грошово-кредитні, податкові та інші) [9].

Співвідношення між застосуванням  методів прямого і непрямого  впливу у страховій галузі визначається багатьма факторами, зокрема рівнем розвитку страхового ринку, цілями державної політики у цій сфері, а також зумовлюється певними історичними та національними особливостями становлення та розвитку страхового ринку. Крім того, важливу роль у виборі

конкретних інструментів регулювання страхового ринку відіграє поточна економічна ситуація в країні та рівень зовнішніх загроз фінансовій безпеці страхового ринку. Так, наприклад, під час виникнення кризових явищ в економіці, на думку більшості дослідників, більш доцільним є застосування прямих методів регулювання страхової діяльності. Крім того, багатьма науковцями зазначається, що прямі методи можуть бути більш ефективними і, як правило, частіше використовуються в країнах з перехідною економікою.

З іншого боку, для забезпечення розвитку ринкових відносин і формування конкурентного середовища на страховому ринку перевага повинна надаватися непрямим методам регулювання. Залежно від характеру поставлених завдань і терміну їх реалізації розрізняють довгострокове та короткострокове регулювання. Відповідно, заходи державного впливу, що здійснюються в рамках антициклічного регулювання страхового ринку, реалізуються в короткостроковому періоді. У свою чергу, довгострокове регулювання страхової діяльності передбачає досягнення стратегічних цілей, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, сприянням ефективному розвитку страхових послуг, формуванням оптимальної структури страхового ринку тощо  [5].

Практична реалізація заходів  державного регулювання страхової діяльності здійснюється з використанням певного набору інструментів регулювання. Залежно від виду використовуваних інструментів (засобів впливу) методи прямого і непрямого регулювання поділяються на правові, адміністративні та економічні. Правові методи регулювання страхової діяльності передбачають формування певної нормативно-правової бази функціонування страхового ринку і реалізуються через такі інструменти регулювання, як закони, кодекси, нормативи, методичні інструменти.У той же час правові методи регулювання нерозривно пов’язані із застосуванням економічних та адміністративних важелів впливу. Так, наприклад, законодавча регламентація норм поведінки суб’єктів страхового ринку може передбачати встановлення певних економічних нормативів, виконання яких відповідно контролюється державою із застосуванням адміністративних важелів впливу. Важливе місце в системі державного регулювання страхової діяльності займають також адміністративні та економічні важелі впливу. Що стосується економічних інструментів регулювання, то їх сутність полягає у створенні таких економічних умов, які б призводили до вибору страховими компаніями тих напрямків функціонування, які були б вигідними та необхідними для суспільства. Економічні засоби впливу застосовуються в рамках непрямих методів регулювання страховою діяльністю і включають інструменти грошово-кредитної, податкової, бюджетної політики та інших складових економічної політики держави. Зокрема, основними з цих інструментів є податки, субсидії, ціни (страхові тарифи), процентна ставка, заробітна плата тощо [7,10].

Таким чином, систему державного регулювання страхової діяльності України можна представити так (рис.3.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 3.3 – Механізми  системи державного регулювання  страхової діяльності в Україні

 

Як бачимо з рисунку, метою  регулювання є сприяння розвитку страхового ринку шляхом взаємодії економічних інтересів страховиків, страхувальників та держави, при цьому держава використовує різні важелі впливу та нормативно-праову базу, а також регулювання відбувається за допомогою державних органів влади.

 

 

 

 

4. Зарубіжний досвід державного регулювання страхової діяльності

 

 

У світовій практиці використовують два основних підходи до державного регулювання страхової діяльності, кожен з яких реалізовується в рамках однієї зі систем права – "континентальної" та "англо-американської".