Статистичный аналіз безробіття в Україні

1.2. Поняття статистики статистичного аналізу

Статистика — наука, яка вивчає методи кількісного охоплення і дослідження масових, зокрема суспільних, явищ і процесів.

Сучасна статистична наука є складною, багатогалузевою системою наукових дисциплін. Основні складові частини статистики:

      теорія статистики;

      економічна статистика;

      галузеві статистики;

      соціальна статистика.

Предметом статистики є вивчення розмірів і кількісних співвідношень між якісно визначеними масовими явищами, а також закономірностей їх формування, розвитку, взаємозв′язку у конкретних умовах місця та часу.

Слід звернути увагу на такі принципові особливості статистичної характеристики досліджуваних явищ:

      кількісну розмірність явищ неможливо розглядати без їх якісної визначеності;

      статистика досліджує не поодинокі, а масові явища. Відповідно статистичні показники не відносяться до кожного окремого випадку, а завжди являють собою результат узагальнення даних за масою випадків.

Завдання статистичного дослідження полягає в узагальненні даних і у виявленні закономірностей явищ в конкретних умовах місця та часу, які проявляють себе лише у великій масі явищ через подолання властивої одиничним елементам випадковості. Головна функція статистики – постачання інформації.

Життя настільки складне і різноманітне, що майже завжди можна знайти факти, приклади, які б або підтвердили, або спростували одне і теж твердження. Тому, щоб охарактеризувати масове суспільне явище в цілому, необхідно розглянути всю чи дуже велику масу окремих явищ та процесів, що його стосуються. Таку масу називають статистичною сукупністю, об′єктом статистичного дослідження. Для вивчення цього об’єкта в статистиці застосовують ряд важливих понять і категорій:

      статистична сукупність;

      одиниця статистичної сукупності;

      одиниця статистичного спостереження;

      ознака;

      варіація;

      статистична закономірність,

      статистичний показник.

Статистична сукупність – це впорядкована множина існуючих елементів (однорідних у певному відношенні), поєднаних спільними, притаманними елементу множини, властивостями, умовами та причинами існування і розвитку. Статистична сукупність зовсім не обов′язково вміщує велику кількість одиниць, вона може бути і досить маленькою, наприклад, обсяг сукупності малої вибірки може складати іноді 5-10 одиниць.

Одиниця статистичної сукупності – це окремий елемент множини, який має всі властивості, що притаманні досліджуваній сукупності. Одиниця сукупності є носієм ознак, значення яких підлягають реєстрації.

Одиниця статистичного спостереження – це первинна одиниця, від якої одержують інформацію.

Ознака – це статистичний еквівалент властивостей (рис, якостей), що притаманні елементам (одиницям) сукупності і відбивають їх сутність, характер та особливість.

За характером вираження ознаки поділяються на:

      атрибутивні (описові, якісні) – не мають кількісного вираження, а лише словесне. Не піддаються прямому числовому визначенню; їх можна виразити тільки числомодиниць в сукупності або реєстрацією наявності чи відсутності властивостей, наприклад: стать, професія, ім’я та інші;

      кількісні (варіаційні) – мають числове вираження. На відміну від якісних вони можуть бути вимірюваними, тобто визначеними шляхом вимірів, зважувань і підрахунків (ціни, чисельність, вага, зріст, стаж тощо).

Варіація – це зміна значень конкретної ознаки при переході від однієї одиниці сукупності до іншої, інакше кажучи, це окреме значення (індивідуальний рівень) ознаки кожного елемента (одиниці) сукупності.

Статистична закономірність – це кількісна закономірність змін у просторі та часі масових явищ і процесів суспільного життя, які складаються з множини елементів (одиниць сукупності). Це форма прояву причинного зв’язку, виражена у послідовності, регулярності,повторюваності подій, якщо причини (умови), що викликали ці події не змінюються або мають незначні зміни.

Статистичний показник – це узагальнююча кількісна характеристика властивостей сукупності загалом чи її частин зокрема щодо конкретних умов місця і часу. Статистичні показники поділяються на абсолютні, відносні та середні величини.

Аналіз - це науковий метод дослідження об'єкта через роз­гляд його боків, властивостей і складових частин.

Статистичний аналіз - це процес вивчення та зіставлення отриманих цифрових даних між собою та з іншими даними, їх уза­гальнення. В аспекті, який ми розглядаємо, аналіз - це єдність пізнання та оцінки. Через систему ознак і характеристик у про­цесі пізнання дослідник отримує фактичні дані про правопо­рушення та державні заходи протидії їм. Оцінка ж вимагає зіставлення розрахованих статистичних показників з низкою інших даних для прийняття правильних управлінських рішень.

Будь-яке статистичне дослідження послідовно проходить 3 етапи:

      перший етап – збирання первинного статистичного матеріалу реєстрацією фактів чи опитуванням респондентів (метод статистичного спостереження);

      на другому етапі зібрані дані підлягають первинній обробці, систематизації та групуванню – від характеристик окремих елементів переходять до узагальнюючих показників у формі абсолютних, відносних чи середніх величин (методи зведення та групувань, табличний та графічний методи);

      третій етап передбачає аналіз отриманих під час зведення та групування матеріалів для одержання обґрунтованих висновків про стан явищ, що вивчаються, та закономірностей їх розвитку (методи вивчення варіації, диференціації та сталості, тенденцій розвитку, прогнозування, вивчення взаємозв’язків тощо).

Після обробки отриманих даних і зіставлення таблиць можна перейти до наступного етапу дослідження - якісного аналізу статистичних показників. Це - завершальний і найбільш відпо­відальний етап. Зібраний та оброблений статистичний матеріал у результаті аналізу може дати багатогранну характеристику явища, що вивчається. Основна мета статистичного аналізу полягає у виявленні закономірностей, виявленні впливу одного явища на інше, констатації взаємозалежностей і взаємодії різних явищ.

Предмет статистичного аналізу - це сукупність якісних і кількісних характеристик явища, що вивчається, в їх єдності й розвитку. Статистика не може обмежуватися тільки збиранням інформації про ознаки тих чи тих явищ або створен­ням "фундаменту з точних безспірних фактів". Статистик, який є одночасно і представником відповідної науки систематизує, аналізує їх і намагається ви­явити в них причинкові й інші зв'язки та закономірності.

Розділ ІІ. Статистичний аналіз безробіття в україні

2.1. Зайнятість населення та проблеми відтворення робочої сили

В Україні спостерігається концентрація безробітних і збільшення безробіття в окремих регіонах, тому існують труднощі з її державним регулюванням і ліквідацією.

З огляду на це, населення України повинно мати гарантії зайнятості під час реструктуризації підприємств і виробництв. Безперечною є необхідність проведення комплексу стратегічних і оперативних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. При формуванні ринкових відносин в економіці України варто враховувати демографічну ситуацію, що склалася останнім часом і загострила демографічний розвиток. А це не забезпечує навіть простого відтворення населення.

Аналіз демографічних показників свідчить про поглиблення негативних тенденцій, які спостерігались впродовж останніх п’яти (2007-2011) років і особливо у 2007–2009 рр. Загальне скорочення чисельності населення в 2009 р. становило 415 тис. чол., у тому числі за рахунок скорочення природного приросту – 300,4 тис. чол., а за рахунок від'ємного сальдо міграції – 114,6 тис. чол. Таке явище характерне для усіх регіонів України, при цьому найбільші темпи скорочення чисельності населення були в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Чернігівській областях і м. Севастополі.

У соціальній структурі населення України спостерігається постійна тенденція до скорочення сільського і міського населення, що є особливістю зайнятості населення у перехідний до ринку період. Скорочення чисельності населення України – негативне явище не лише з погляду демографічного розвитку і зайнятості населення, а також з економічної точки зору, оскільки зміни в статево-віковій структурі населення впливають на соціально-економічний розвиток економіки України, її стабілізацію і збільшення обсягів виробництва. Зниження питомої ваги молодих кадрів і збільшення зайнятих осіб старших від працездатного віку гальмує умови розвитку нових виробництв і прогресивних технологій.

Зайнятість населення здебільшого залежить від співвідношення працюючих і утриманців. Економічне навантаження на одного працездатного перевищує в селах порівняно з містами у 1,5 рази. Цей показник на 1 тис. осіб працюючих становить 791 чол., а в сільській місцевості – 1037, у тому числі 596 осіб старших від працездатного віку і 448 дітей. Водночас збільшився показник економічного навантаження на зайнятого у сфері матеріального виробництва, де припадає понад 2,2 чол., зайнятих у невиробничій сфері, дітей та пенсіонерів.

Вивчення демографічних процесів населення є одним із головних елементів економічного механізму державного регулювання зайнятості населення за сферами і галузями економіки. Проблеми позитивного функціонування підприємств і організацій усіх сфер економіки в умовах посилення конкуренції зможуть вирішувати лише ті, які мають постійний моніторинг сучасного стану зайнятості й використання робочої сили з чіткими орієнтирами розвитку на перспективу. Як наслідок реформування відносин власності, реструктуризації й реорганізації виробництва спостерігаються значні зміни в політиці державного регулювання зайнятості населення. Головна тенденція полягає в тому, що у сфері матеріального виробництва неухильно скорочується чисельність зайнятих. Цей показник у 2001 р. зменшився на 0,5 млн. чол., причому основне скорочення чисельності зайнятих припадало на сферу матеріального виробництва і, найперше, на промисловість і будівництво. Чисельність зайнятих скорочується і в галузях невиробничої сфери, особливо в освіті, науці й культурі.

Основні тенденції до скорочення зайнятих, характерні для останніх дев'яти років, нині уповільнюються. Так, за  2011 і 2010 рр. загальна чисельність зайнятих скоротилась на 6%, тоді як за 2009 р. щодо 2010 р. цей показник становив 9%. Означена ситуація виникла через відсутність можливості підприємств скорочувати зайнятих внаслідок нестачі коштів на забезпечення соціального захисту вивільнених, а також у результаті скорочення обсягів виробництва окремих видів продукції. Найважливіші процеси змін зайнятості відбувались у сфері матеріального виробництва, а скорочення чисельності зайнятих – в основному за рахунок працездатного населення. Порівняно з 2009 р., у якому скорочення чисельності зайнятих становило 0,8 млн. чол., протягом 2010 р. такий показник був 0,4 млн. чол., тобто збільшився удвічі, що свідчить про уповільнення темпів скорочення зайнятих у галузях економіки.

Впродовж останніх років найбільше скорочення зайнятих спостерігалось у промисловості й будівництві і становило 87% усіх вивільнених. Внаслідок негативних тенденцій тривали зміни в міжгалузевій структурі зайнятих. Ще більше скорочення було в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, – промисловість, будівництво, наука і наукове обслуговування за незначного збільшення чисельності зайнятих у сфері обслуговування і апараті органів управління. Загалом сучасний стан зайнятості населення характеризує загальний кризовий стан економіки.

Чисельність зайнятих в інших сферах діяльності, в основному індивідуалів–підприємців, згідно з офіційною статистичною звітністю становить 2,2 млн.чол., що на 7% менше, ніж у 2010 р., знизилась самозайнятість населення. Ця тенденція до скорочення категорій самозайнятих і зайнятих індивідуальною діяльністю пов'язана зі зниженням купівельної спроможності населення і попиту на товари індивідуального використання. Водночас держава продовжувала протекціонувати цьому виду діяльності, що дало змогу оптимально підтримувати рівень безробіття, а відтак знизити соціальну напруженість.

Загальний рівень економічної активності населення у 2011 р. становив 76,0%, тоді як відсоток зайнятих у галузях економіки дорівнював 68,1%. Зазначимо, що поширення торгівлі з наметів і лотків, створення робочих місць без урахування ефективної зайнятості призводить до знецінення праці, робить ілюзію добробуту в цій сфері й, таким чином, створює загрозу для реальної ситуації на ринку праці. На тлі загального незадовільного стану формування зайнятості населення як позитивну тенденцію слід виокремити скорочення чисельності незайнятого населення, що становило 0,8% у 2011 р. порівняно з 2,3% у 2010 р. Хоча ці зміни відбулись за рахунок підвищення рівня наявного безробіття і частина незайнятих перейшла до категорії безробітних з виплатою допомоги в разі безробіття.

Попри об'єктивну необхідність підтримки рівня зайнятості за рахунок самозайнятості й комерціалізації, оперативними і стратегічними заходами щодо державного регулювання зайнятості населення мають бути підвищений рівень продуктивності праці й впровадження активної політики ефективної зайнятості населення. Така зайнятість сприятиме створенню умов для мотивації до праці з метою ефективного використання трудового потенціалу.

Одним із головних інструментів упровадження ефективної зайнятості населення є економічний механізм державного регулювання зайнятості населення, який повинен розглядатися в системі глобальної стратегії в сфері зайнятості населення на всіх рівнях державного управління. В умовах соціально-економічної кризи існує загроза зникнення кадрового потенціалу в промисловості, будівництві, науці й науковому обслуговуванні. Оперативним заходом щодо державного регулювання зайнятості населення має бути забезпечення кожному зайнятому на виробництві мінімум вартості прожиткового рівня, з метою збереження існуючого кадрового потенціалу.