Правова статистика

Вивченню злочинності у перші  роки радянської влади приділялася значна увага. Було випущено багато публікацій авторами, які стояли близько до керівництва кримінально-правової статистики в різних установах або ЦСУ (роботи по лінії міліції і карного розшуку (В. Халфін), з тюремної статистики (В. Р. Якубсон), зі статистики засуджених (А. А. Герцензон, Д. П. Родін, М. Н. Гернет). Так, А. А. Герцензон опублікував результати дослідження в монографії «Боротьба зі злочинністю в РСФСР» (1928), М. Н. Гернет -у низці монографій: «Моральна статистика» (1922), «Злочинність і самогубства під час війни і після неї» (1927), «Злочинність в СРСР і за кордоном» (1931).

У середині 60-х років в СРСР ввели  нові форми звітності про стан злочинності і боротьби з нею, які мали представляти МВС союзних  республік прокуратурі республіки. Узагальнення даних цих звітів, а також про кількість осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі, було покладено на Прокуратуру СРСР. Прокуратура зіткнулася з тим фактом, що в органах внутрішніх справ через відсутність системи єдиного обліку реєструвалися не всі злочини, а лише ті, про які надійшли відомості в органи міліції. У зв'язку з тим, що значна частина кримінальних справ порушувалася органами прокуратури і судами, дані про ці злочини не могли знайти відображення у звітності МВС.

Для забезпечення повноти обліку Прокуратура СРСР затвердила в кінці 1960 року Інструкцію про єдиний облік злочинів, обов'язкову як для органів прокуратури, так і МВС. Ці заходи стали початковим етапом у відродженні єдиної системи кримінально-правової статистики як важливої частини правової статистики. В подальшому ЦСУ разом з Прокуратурою і Верховним Судом СРСР затвердило єдині форми обліку і статистичної звітності з показниками, які характеризують стан злочинності, судимості, слідчої і судової роботи. Прокуратура СРСР 30 грудня 1965 року затвердила нову Інструкцію про єдиний (первинний) облік злочинів⁷.

У цей самий період ЦСУ затвердило розроблений Прокуратурою СРСР єдиний статистичний звіт з провадження  слідства і дізнання та звітність  про роботу прокурорів. Була удосконалена і звітність судів: до неї внесено зміни, спрямовані на координацію показників звітності судів зі звітністю прокуратури. Вона включила також дані про касаційний і наглядовий розгляд справ.

ЦСУ разом з ВЦРПС спробували розробити методику обліку правопорушень, які не тягнуть кримінальної відповідальності і розглядаються в товариських судах, комісіях у справах неповнолітніх і адміністративних комісіях виконкомів місцевих органів влади, а також обліку хворих на алкоголізм і наркоманію. Існуючі форми звітності давали певний матеріал для аналізу адміністративних правопорушень лише в окремих галузях управління і не могли висвітлити загальної картини вчинюваних у державі адміністративних проступків. Крім того, ці відомості були не зовсім зіставлювані і, як правило, не містили даних, що характеризують правопорушників. Згідно з рішенням директивних органів у 1988 році статистика правопорушень знову була зосереджена у системі Держкомстату СРСР.

З цього часу систематично (двічі  на рік) публікувалися дані про стан злочинності і судимості в державі. Висвітлювалися такі питання, як зовнішня міграція в СРСР, крадіжки народногосподарських вантажів на транспорті, злочини проти власності, злочинність у середовищі молоді, пожежі та їхні наслідки, правова захищеність громадян тощо. Разом з МВС, Мінюстом і Прокуратурою СРСР Держкомстатом було розроблено систему показників моральної статистики, методологічні підходи визначення латентної злочинності і міжнародних зіставлень даних про злочинність, проведено ряд одночасних вибіркових обстежень різних категорій населення про ставлення до окремих видів правопорушень і діяльності правоохоронних органів. Однак низка гострих проблем лишалась невирішеною.

У сучасних умовах потреба в Україні  в чіткій і єдиній системі кримінально-правової статистики, яка б задовольняла своїми показниками не лише практиків, а й наукові установи, особливо відчутна. Інтеграційні процеси актуалізували розробку системи показників про злочини для забезпечення міжнародних зіставлень.

Згідно з Концепцією правової реформи в Україні, одним з головних завдань її поетапної реалізації є забезпечення достовірності і підвищення доступності інформації про діяльність правоохоронних органів, судово-правової статистики. За замислом її розроблювачів, завдання реєстрації злочинів може залишатися за органами внутрішніх справ, але за умови відокремлення спеціального підрозділу реєстрації повідомлень про скоєння злочинів і незалежності його від слідчих і оперативно-розшукових підрозділів. У цьому йдеться не про створення єдиного державного центру правової статистики під патронатом Держкомстату (тим більше Мінюсту, МВС, прокуратури чи інших відомств), а про спільний розгляд і вирішення зацікавленими органами методологічних питань, які стосуються системи показників, збирання, оброблення, а також аналізу даних правової статистики, з урахуванням досвіду роботи Держкомстату, його можливостей у використанні сучасних технологій оброблення інформації і проведення соціологічних обстежень. Саме така статистика може бути об'єктивним індикатором суспільних процесів. Лише на її основі можуть створюватися комплексні програми щодо зміцнення правопорядку в державі, удосконалення законотворчої, правозастосовної і управлінської діяльності.

Оприлюднення даних кримінально-правової статистики відкрила перед наукою і практикою нові можливості й одночасно поставила непрості питання про систему її показників, підвищення їх об'єктивності тощо. Назріла потреба організувати муніципальну статистику в Україні, вагоме місце в якій має бути відведене даним як кримінальної статистики, так і статистики правопорушень. Тут корисним може бути досвід земської статистики України XIX ст. Без її утворення не можна розраховувати на реальну державну політику щодо реформування місцевої влади на демократичних засадах, на зміцнення законності.

Потрібно забезпечити гласність  статистичної інформації, її доступність для широких верств населення.

ІІ. Предмет статистичної науки

Статистика в XX ст. стала всеосяжною. Відомий англійський вчений в галузі економічної статистики У. Дж. Рейхман писав, що ми живемо в еру статистики, зараз кожен з аспектів явищ природи, а також людська й інша діяльність піддаються виміру за допомогою статистичних показників.

Дійсно, про будь-яке явище ми можемо судити лише на базі тих чи інших статистичних показників.

Предмет статистичного  пізнання за своєю природою є складним і суперечливим. Досліджувані сукупності постійно змінюються і розвиваються. Разом з тим на певний історичний період вони залишаються стійкими і незмінними. Все це існує в реальній дійсності об'єктивно. Таким чином, об'єктом дослідження статистичної науки є явища, які, з одного боку, стабільні, а з іншого — знаходяться у постійному розвитку і зміні у часі і просторі. Крім того, кожна сукупність є носієм різноманітних властивостей і якостей, які взаємодіють у варіаційному співвідношенні, породжуючи нові типи явищ. До того ж слід звернути увагу і на вивчення інтенсивності такої взаємодії і розподіл помилок, які залежать від кількості спостережень.

Статистика вивчає кількісну  сторону масових явищ суспільного життя в нерозривному зв'язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.

Існують й інші точки  зору на предмет статистичної науки. Одні вчені вважають, що статистика — це універсальна наука, тому вона повинна вивчати усі явища в повному обсязі; на думку інших, статистика є лише методом пізнання дійсності. Такі визначення предмета статичної науки не відповідають реаліям сьогодення і завданням наукового пізнання. Дійсно, деякі науки (фізика, хімія, біологія та ін.) застосовують статистичні методи при дослідженні явищ, але це свідчить лише про те, що існує тісний зв'язок між науками. Явища природи статистика, з нашої точки зору, вивчає лише в тому разі, коли вони вплинули на рівень суспільного явища (наприклад, кількість автотранспортних пригод, вчинених внаслідок несприятливих погодних умов).

З наведеного тлумачення предмета статистичної науки можна  зрозуміти, що статистика вивчає лише суспільні явища, але не поодинокі, а обов'язково масові. Вона вивчає закономірності в розвитку того чи іншого суспільного явища з точки зору його кількісної характеристики, використовуючи свої специфічні прийоми. Але вивчення кількісної сторони явища обов'язково доповнює і якісні властивості сукупності, бо кількість завжди переходить в якість при достатньо значній кількості одиниць сукупності. Кількісна сторона суспільних явищ — це перш за все їх розміри. Коли змінюється кількість, то обов'язково змінюється і якість, і цей процес є невідворотним.

Під якістю ми розуміємо внутрішню сутність і особливість усієї сукупності явищ та їх природну розмірність, завдяки чому всі явища відрізняються одне від одного, а також те, що робить їх тим, чим вони є в реальній дійсності. Так, адміністративні правопорушення і злочини відрізняються за ступенем суспільної небезпечності, тобто за якісною ознакою. Але завжди треба мати на увазі, що якість не існує окремо від кількості⁸.

Кількість — це така характеристика явища, яка характеризує і відображає сукупність у числах — показниках і відрізняє конкретну міру явищ, встановлює загальні властивості, виявляє схожість і відмінність окремих рис. Завдяки цьому сукупність можна поділити на однорідні частини, а також виявити певні типи явищ і об'єднати їх в інші групи⁹.

Істотним у визначенні предмета статистики є те, що вона вивчає явища в конкретних умовах простору і часу. Це в першу чергу обумовлено тим, що явища суспільного життя безперервно змінюються, розвиваються, тому для їх вимірювання і встановлення закономірностей обов'язково необхідно конкретизувати, на якій території (наприклад, район міста або області, області в цілому чи вся Україна) і за який проміжок часу (місяць, квартал, рік) або на яку дату (на 1 січня або на 15 січня чи на якусь іншу) ми вивчатимемо явище.

Таким чином, предметом  статистичної науки є кількісна сторона різноманітних масових суспільних і природних явищ в їх нерозривному зв'язку з якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.

ІІІ. Поняття  закону великих чисел. Динамічні  і статистичні закономірності

Одним з найважливіших  завдань аналізу рядів динаміки є виявлення і вивчення закономірностей у розвитку суспільних явищ і процесів, тобто встановлення загальної тенденції ряду динаміки та її характеру.

Під загальною тенденцією ряду динаміки (трендом) розуміють тенденцію зміни у певному напрямку рівня ряду динаміки. Загальна тенденція може мати вираз рівнів ряду у вигляді або сталих величин, або їх неухильної зміни в бік зменшення чи зростання¹⁰.

Характер ряду динаміки — це те, яким чином відбуваються ці зміни: за рівняннями прямої лінії або якоїсь кривої¹¹.

Загальну тенденцію  ряду динаміки можна виявити шляхом огляду рівнів ряду динаміки. Найчастіше для цього використовується графічний спосіб.

Іноді необхідна істотна  перебудова рівнів ряду. Найчастіше це відбувається тоді, коли рівні ряду внаслідок дії багатьох випадкових і короткочасних обставин мають коливання, які ускладнюють аналіз показників ряду динаміки. В таких випадках у статистиці застосовують різні прийоми перебудови рядів динаміки з метою виявлення прихованих закономірностей, які неможливо виявити візуально. Головні із цих методів — укрупнення інтервалів, обчислення ковзної середньої, аналітичне вирівнювання.

Найпростіший метод  — укрупнення інтервалів (періодів) — це перехід від первинних даних до укрупнених середніх даних за більший відрізок часу. Наприклад, якщо ми маємо первинні дані за кожний окремий місяць, то їх можна замінити на дані за квартал, півріччя або рік. Таке укрупнення інтервалів проводиться поступово: від малих до все більших інтервалів, поки загальна тенденція ряду динаміки не стане досить чіткою. Але слід відзначити, що застосування цього способу можливо лише при рівності порівнюваних інтервалів. При такому способі кількість членів ряду динаміки значно скорочується, а також випадає з поля зору рух рівнів ряду динаміки усередині цього укрупненого періоду. Укрупнені періоди обов'язково характеризуються середніми рівнями ряду.

В табл. 1 наведено дані про кількість зареєстрованих злочинів по лінії карного розшуку для обчислення і виявлення загальної тенденції ряду динаміки.

У стовпчику 3 табл. 20 відмічено, що вирівнювання здійснюється за квартал. У стовпчику 4 цієї ж таблиці обчислено загальну кількість зареєстрованих злочинів за квартал. Після цього обчислюємо середню кількість зареєстрованих злочинів за кожний місяць протягом кварталу. Ця середня кількість обчислюється шляхом ділення загальної кількості на три місяці, тобто за середньою арифметичною простою. Дані, наведені в стовпчику 5 табл. 20, підкреслюють наявність деякої тенденції до зростання кількості зареєстрованих злочинів в IV кварталі року порівняно з І кварталом цього ж року.

Таблиця 1 Кількість зареєстрованих злочинів по місяцях