Правова статистика

План

 

Вступ

 

І. Поняття та історія розвитку статистики

1.Виникнення правової  статистики

2. Розвиток судової  статистики у дореволюційний  час

3. Правова статистика  у радянський період та сучасний  стан її розвитку в Україні

 

ІІ. Предмет статистичної науки

 

ІІІ. Поняття закону великих чисел. Динамічні і статистичні закономірності

 

ІV. Методологія, методи та етапи статистичної науки

 

V. Галузі статистичної науки

 

Література

 

Вступ

 

Пошук нових способів з'ясування та аналізу криміногенної  ситуації в Україні є основним завданням правової статистики. Це пояснюється тим, що статистичні дані відображають не тільки конкретну інформацію, а й зміни, що відбуваються в діяльності правоохоронних органів і законодавстві нашої держави останніми роками. Водночас прийняття низки законодавчих актів, а також перехід на безпаперову систему обліку правозначущих явищ і процесів з використанням електронно-обчислювальної техніки істотно змінило документи первинного обліку і звітності міліції, прокуратури, Служби безпеки, митних органів, судів та інших державних установ, що займаються кримінально-правовою, адміністративно-правовою та цивільно-правовою статистичною діяльністю.

 

І. Поняття та історія розвитку статистики

 

Термін «статистика» походить від лат. «status», що буквально означає стан, становище¹. Уперше термін «статистика» введено в науковий обіг німецьким науковцем Готфрідом Ахенвалем (1719-1772), який у 1746 році в Марбрузькому, а пізніше в Геттінгентівському університетах почав викладати навчальну дисципліну «Державознавство», або «статистика» (від італ. «statista» - державна людина) - наука, що займається дослідженням державних здобутків, знання про які необхідні всякій освіченій людині, а, особливо, державній. Серед державних здобутків Г. Ахенваль виділяє все те, від чого залежить сила і могутність країни, все, в результаті чого держава стає багатою і бідною². Насамперед статистику трактували як сукупність знань про державу, пізніше статистикою почали називати збирання і узагальнення даних про масові явища і, нарешті, як специфічну наукову галузь.

У сучасному розумінні  термін «статистика» використовується в таких значеннях:

• під статистикою розуміють практичну діяльність органів державної статистики для отримання всебічної та об'єктивної інформації щодо економічної, соціальної, демографічної та екологічної ситуації в Україні;

• під статистикою розуміють сукупність цифрових показників, щодо кількісної та якісної характеристики явищ і процесів, яка подана респондентами під час статистичних спостережень;

• під статистикою розуміють окрему галузь науки, яка має свої предмет і метод дослідження³.

 

1.Виникнення правової статистики

Статистичним обліком  займалися ще у давні часи, набагато раніше, ніж людство стало замислюватися над правильністю масових спостережень та необхідністю державного управління. Військова і фінансова невизначеність викликали потребу у необхідності дослідження масових явищ, які були на той час недосконалими, але дали можливість визначити кількість осіб, що могли бути призвані до військової служби, та кількість земель, що підлягали оподаткуванню, тощо. Цифри, що були отримані у результаті спостережень такого роду, мали не тільки характер довідок, але саме ці недосконалі та несистематичні спостереження стародавніх і середніх віків були тією школою, у якій поступово відпрацьовувалась сучасна планомірна і досконала система масових спостережень.

Історія зберегла нам  цілу низку свідчень про кількісні  спостереження масових явищ ще у дуже давні часи. У стародавніх законодавчих пам'ятках Китаю (Шу-Кинг) та Індії (Дарлазастра) повідомляються результати таких спостережень, проведених понад дві тисячі років до Різдва Христова. Священні книги стародавніх євреїв («Вихід», «Числа», «Ісуса Навина», «Царів», «Ездри», «Не-ємії») свідчать про те, що у цього народу статистика набула досить високого ступеня розвитку, оскільки вперше у цих книгах проведено перепис населення і наземних катастроф.

У книзі «Геродот»  йдеться про численні дослідження, що проводились у Стародавньому Єгипті та Персії. У Стародавньому Римі в працях Платона, Ксенофонта, Плутарха, Арістотеля та інших містяться досить повні дані не тільки про результати спостереження, а й способи його проведення, що при вивченні надписів дає можливість сучасним історикам вести мову не тільки про кількість населення цих країн, а й їх ієрархічний склад. Вже із стародавніх часів римські «цензи» проводились періодично. До наших часів збереглися 36 переписів Риму, наприклад, збірник «Breviariom Avgusti», у якому зібрано всі офіційні дані під час царювання Августа.

Значно біднішими чисельними спостереженнями масових явищ був період середніх віків, а саме їх перша половина. Найбільш яскравими пам'ятками середньовічної статистики є описи абатств, єпископів, графств та бенефіцій, що складалися на основі указів (капітулярій) Карла Великого (так званого Вгеvіаnі), а також королівських володінь, маєтків, що проводилось ретельно і повно. У Росії в 1266 р. найбагатшим збірником такого характеру була ціла низка так званих «писцевих книг». До кінця середніх віків накопичилась вже достатня кількість цифрових спостережень різного характеру, але найважливішими з них є церковні записи, що містили відомості про кількість народжених, померлих та осіб, що перебували у шлюбі. Такі записи стали вестися і в Європі, зокрема, XVI ст. Періодичне обнародування матеріалу висвітлювалось у церковних книгах, а саме спочатку в Англії (1592), Лондоні (1603) - де велися безперервні і достатньо повні списки руху населення.

У середині XVIII століття під словом «статистика» розуміли фактичні відомості про державу. Передусім це були дані про кількість та переміщення населення держави, її економіку та територіальний поділ. У подальшому зміст цього слова розширювався, змінювався і уточнювався: Історія кримінально-правової статистики Росії (до складу якої в той час належала й Україна) бере початок з організації у 1802 році міністерств. Саме з того часу почали накопичуватися дані про злочинність та кримінально-правову боротьбу з нею. Збирання різних статистичних відомостей існувало й раніше, але воно не мало систематичного характеру, а в матеріалах описували економічно-географічний стан окремих регіонів і майже не містилися відомості про злочини, злочинців і діяльність органів, що здійснюють правосуддя.

Маніфестом  від 8 вересня 1802 року про утворення міністерств було покладено початок нової системи державної статистики, а саме кримінально-правової⁴, яка зосередилася на той час в Міністерстві юстиції і Міністерстві внутрішніх справ. Уся статистика Міністерства внутрішніх справ поділялася на основну і поточну та мала відомості «про питання поліції», керівництво якою було покладено на МВС. Зазначені питання мали, з одного боку, виявити можливі діяння, які порушують правопорядок, а з іншого - показати, як справляється поліція з покладеними на неї обов'язками.

Основним джерелом даних  про злочинність була статистика Міністерства юстиції, яке згідно з  маніфестом від 25 липня 1811 року «Про заснування міністерств» здійснювало «устрій  суду цивільного і кримінального». Цим було покладено початок організації нової системи судової статистики: місцеві судові органи (об'єднані в губернському масштабі) зобов'язані були звітуватися перед міністром За певними формами звітів. Спеціального статистичного відділення міністерство не мало до 1872 року, і всі статистичні матеріали зосереджувалися в архіві. На основі отриманих з місць матеріалів міністерство складало щорічні звіти про свою діяльність. Усі справи розподілялися по кожній губернії на 6 груп: 1) «цікаві», тобто цивільні; 2) кримінальні; 3) слідчі; 4) боргові за векселями; 5) спірні й апеляційні; 6) безспірні за приписами, вимогами і проханнями. Кожна губернія давала також відомості про кількість підсудних і осіб, які утримуються під вартою.

 

2. Розвиток судової статистики у дореволюційний час

Помітною віхою в  організації кримінально-правової статистики стала судова реформа 1864 року. Вона для своєї ефективної діяльності вимагала і нової організації кримінально-правової (судової) статистики. Судова реформа 1864 року ввела суд присяжних, адвокатуру, реорганізувала прокуратуру, встановила новий порядок судочинства і судоустрою. Вона скасувала станові суди, проголосила відокремлення суду від законодавчої і виконавчої влади, незалежність суддів. Була розпочата робота щодо реформування кримінального законодавства, що безпосередньо визначає об'єкти кримінально-правової статистики.

Нова система кримінально-правової статистики ґрунтувалася на чіткій організації первинного обліку, за якого кожна кримінальна справа і кожен підсудний реєструвалися в окремих картках. Первинний облік за індивідуальною формою - найвигідніший для статистичної роботи, оскільки дає можливість охарактеризувати одиницю сукупності значним числом показників. Це краще як для зведення і групування, так і оперативних цілей - отримання всіх можливих довідок про справу чи обвинувачуваного. Така система обліку має важливе значення і для будь-якого статистичного дослідження. Картки були базою усієї системи кримінально-правової статистики і прирівнювалися до основних процесуальних документів. Первинний облік здійснювався безпосередньо суддями і слідчими шляхом заповнення карток. Протягом майже чотирьох десятиріч (1872-1909) у Росії існувала так звана купонна система, яка давала можливість Міністерству юстиції стежити за рухом кримінальних справ, що розглядалися в судах⁵.

Фактично «купонна система» вперше встановила принципи, які давали можливість розв'язати проблему єдиного  обліку злочинів. У статистичному  відділенні Міністерства юстиції документи  первинного обліку зводилися, групувалися і основні висновки щорічно публікувалися у «Сводах статистических сведений по делам уголовным». Статистичні дані, які видавалися Міністерством юстиції, збиралися з 1874 року. До того часу загальні судові положення були введені лише в округах 6 судових палат, які включали 33 губернії європейської частини Росії.

«Свод статистических сведений по делам уголовным» становив собою звіт з трьох частин. Перша частина - «Сведения о производстве дел в судебных местах» - складалася з 10 таблиць, в яких містилися окремі стадії, що їх проходила кримінальна справа в процесі слідства. Друга частина - «Статистические сведения о подсудимых по окружным судам и судебным палатам» - 28 таблиць; третя частина - «Статистические сведения о подсудимых в судебно-мировых установлениях» - 20 таблиць. Дві останні частини докладно характеризували особу підсудних за різними демографічними і правовими ознаками.

Міністерство юстиції, узагальнюючи відповідні статистичні  і матеріали, мало можливість визначити  напрями розвитку судової системи, з'ясувати, наскільки типові ті недоліки, які виявилися під час перегляду вироків з окремих судових справ. Важливо зазначити, що в усіх своїх циркулярах Міністерство юстиції і урядовий Сенат вказували на необхідність використання статистичних даних. Крім практичного застосування, вони постійно використовувалися в науково-дослідницькій роботі для удосконалення кримінальної статистики.

У цей самий період (з червня 1870 р.) було встановлено  систему реєстрації засуджених шляхом введення Міністерством юстиції довідок про судимість, що мало важливе значення для кваліфікації рецидиву. Довідки, які надходили до Міністерства юстиції, зосереджувалися у спеціально організованому «Архіві довідок про судимість». Однак з 1 січня 1872 року загальні судові місця звільнилися від обов'язку складання довідок про судимість. Вони замінялися згаданими вище статистичними листами про особу підсудного, які були основними первинними документами кримінально-правової статистики того часу.

 

3. Правова статистика  у радянський період та сучасний стан її розвитку в Україні

У радянський період відбувався процес адаптації правової статистики до нових умов. Згідно з Положенням про державну статистику, затвердженим 25 липня 1918 року Раднаркомом, передбачалося, що Центральне статистичне управління (ЦСУ) організує статистичне вивчення всіх галузей життя держави і суспільства. На нього, зокрема, було покладено «ведення моральної статистики»⁶.

У 1919 році ЦСУ, за згодою з Народним комітетом юстиції (НКЮ), виробило і  затвердило проект статистичного листка для обвинуваченого. Обліку мусили підлягати як усі злочинні діяння, так і всі обвинувачені (виправдані та засуджені).

У 1921 році було розроблено довідковий листок про засудженого. Довідкові листки мали надходити в статистичне відділення НКЮ для друкування списку обмежених судом у своїх правах засуджених і довідок про судимість. Статистичні ж листки про засуджених мали надходити у відділ моральної статистики ЦСУ для складання звітів про рух судимості. Збирання цих матеріалів почалося у 1922 році.

У період 1918-1922 років відділи моральної  статистики (які пізніше називалися відділами соціальних аномалій) отримували переважно дані відомчої статистики. У процесі розгортання статистичних досліджень органами ЦСУ в центрі і на місцях через згадувані відділи моральної статистики здійснювалися збирання і узагальнення матеріалів таких видів статистики: кримінально-правової; цивільно-правової; правопорушень неповнолітніх; самогубств; абортів; алкоголізму. Ці дані регулярно публікувалися в статистичних збірниках. У 1918-1920 роках відомості про рух злочинності публікувалися за короткою програмою у звітах НКЮ з'їздам Рад. З 1922 року відділи моральної статистики за згодою з заінтересованими відомствами ввели спеціальний облік засуджених. На кожного засудженого суддя заповнював статистичну картку. Такі картки направлялися у губстатвідділи, де здійснювалася їх обробка.

Зведені звіти по губерніях, республіках  і державі в цілому публікувалися як у загальних статистичних збірниках ЦСУ, так і спеціальних збірниках. Зокрема, було видано такі збірники: «Статистика засуджених в СРСР в 1923-1924 рр.» (ЦСУ, 1927); «Статистика засуджених в СРСР у 1925, 1926 і 1927 рр.» (ЦСУ, 1930); «Аборти у 1926 р.» (ЦСУ, 1929).