Комплексно-статистичний аналіз зайнятості населення регіону

Найбільше у Білокуракинському  – 61,2% та Біловодському – 46,2% районних центрів зайнятості.

Безробітними виконувались роботи щодо благоустрою та озелененню територій населених пунктів, зон  відпочинку і туризму, придорожніх  смуг; догляду за особами похилого віку; підсобні роботи на будівництві  та ремонті об'єктів соціальної сфери; інші кваліфіковані та некваліфіковані роботи, що мали суспільно корисну спрямованість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Проблеми зайнятості населення в Україні

 3.1. Зайнятість населення та проблеми відтворення робочої сили

В Україні спостерігається  концентрація безробітних і збільшення безробіття в окремих регіонах, тому існують труднощі з її державним  регулюванням і ліквідацією.

З огляду на це, населення  України повинно мати гарантії зайнятості під час реструктуризації підприємств  і виробництв. Безперечною є необхідність проведення комплексу стратегічних і оперативних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. При формуванні ринкових відносин в  економіці України варто враховувати  демографічну ситуацію, що склалася останнім часом і загострила демографічний  розвиток. А це не забезпечує навіть простого відтворення населення.

Аналіз демографічних  показників свідчить про поглиблення  негативних тенденцій, які спостерігались впродовж останніх років і особливо у 1995–1997 рр. Загальне скорочення чисельності населення в 1997 р. становило 415 тис. чол., у тому числі за рахунок скорочення природного приросту – 300,4 тис. чол., а за рахунок від'ємного сальдо міграції – 114,6 тис. чол. Таке явище характерне для усіх регіонів України, при цьому найбільші темпи скорочення чисельності населення були в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Чернігівській областях і м. Севастополі.

У соціальній структурі населення  України спостерігається постійна тенденція до скорочення сільського і міського населення, що є особливістю  зайнятості населення у перехідний до ринку період. Скорочення чисельності  населення України – негативне  явище не лише з погляду демографічного розвитку і зайнятості населення, а  також з економічної точки  зору, оскільки зміни в статево-віковій  структурі населення впливають  на соціально-економічний розвиток економіки України, її стабілізацію і збільшення обсягів виробництва. Зниження питомої ваги молодих кадрів і збільшення зайнятих осіб старших від працездатного віку гальмує умови розвитку нових виробництв і прогресивних технологій.

Зайнятість населення  здебільшого залежить від співвідношення працюючих і утриманців. Економічне навантаження на одного працездатного  перевищує в селах порівняно  з містами у 1,5 рази. Цей показник на 1 тис. осіб працюючих становить 791 чол., а в сільській місцевості – 1037, у тому числі 596 осіб старших  від працездатного віку і 448 дітей. Водночас збільшився показник економічного навантаження на зайнятого у сфері  матеріального виробництва, де припадає понад 2,2 чол., зайнятих у невиробничій сфері, дітей та пенсіонерів.

Вивчення демографічних  процесів населення є одним із головних елементів економічного механізму  державного регулювання зайнятості населення за сферами і галузями економіки. Проблеми позитивного функціонування підприємств і організацій усіх сфер економіки в умовах посилення  конкуренції зможуть вирішувати лише ті, які мають постійний моніторинг сучасного стану зайнятості й  використання робочої сили з чіткими  орієнтирами розвитку на перспективу. Як наслідок реформування відносин власності, реструктуризації й реорганізації  виробництва спостерігаються значні зміни в політиці державного регулювання  зайнятості населення. Головна тенденція  полягає в тому, що у сфері матеріального  виробництва неухильно скорочується чисельність зайнятих. Чисельність  зайнятих скорочується і в галузях  невиробничої сфери, особливо в освіті, науці й культурі.

Впродовж останніх років  найбільше скорочення зайнятих спостерігалось у промисловості й будівництві  і становило 87% усіх вивільнених. Внаслідок  негативних тенденцій тривали зміни  в міжгалузевій структурі зайнятих. Ще більше скорочення було в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, – промисловість, будівництво, наука  і наукове обслуговування за незначного збільшення чисельності зайнятих у  сфері обслуговування і апараті органів управління. Загалом сучасний стан зайнятості населення характеризує загальний кризовий стан економіки.

Попри об'єктивну необхідність підтримки рівня зайнятості за рахунок  самозайнятості й комерціалізації, оперативними і стратегічними заходами щодо державного регулювання зайнятості населення мають бути підвищений рівень продуктивності праці й впровадження активної політики ефективної зайнятості населення. Така зайнятість сприятиме  створенню умов для мотивації  до праці з метою ефективного  використання трудового потенціалу.

Одним із головних інструментів упровадження ефективної зайнятості населення  є економічний механізм державного регулювання зайнятості населення, який повинен розглядатися в системі  глобальної стратегії в сфері  зайнятості населення на всіх рівнях державного управління. В умовах соціально-економічної  кризи існує загроза зникнення  кадрового потенціалу в промисловості, будівництві, науці й науковому  обслуговуванні. Оперативним заходом  щодо державного регулювання зайнятості населення має бути забезпечення кожному зайнятому на виробництві  мінімум вартості прожиткового рівня, з метою збереження існуючого  кадрового потенціалу.

Одним із стратегічних заходів  щодо державного регулювання зайнятості населення є державний протекціонізм, який дає змогу зберігати стабільність у суспільстві й підтримувати на певному рівні життєзабезпеченість  населення, хоча такі заходи призводять до імітації добробуту в сфері  зайнятості. Стратегічною лінією держави  має стати розширення приватного сектора, регулювання створенням малих  і середніх підприємств. Головна  мета таких заходів полягає в  легалізації тіньового бізнесу  зняттям обмежень в сфері підприємництва і вдосконалення механізму оподаткування, що дасть змогу більшості населення, незайнятого трудовою діяльністю, організувати приватний бізнес, а іншим легалізувати тіньовий бізнес.

Однією із форм залучення  працівників і безробітних до системи ринкової соціально орієнтованої економіки є ринок праці, який в Україні існує у вигляді служб зайнятості на макроекономічному і регіональному рівнях.

Дослідження підтверджують, що головною причиною звільнення за особистим  бажанням є низька заробітна плата. А відтак одним із основних стратегічних заходів є державне регулювання  зі збільшення заробітної плати залежно  від вартості робочої сили і затрат праці, як основного економічного важеля в механізмі державного регулювання  зайнятості населення. Для цього  має бути вирішено головне стратегічне  завдання із удосконалення пропорцій  в оплаті праці між працівниками різних галузей економіки і особливо промисловістю й бюджетними організаціями, а також кооперативних і комерційних  підприємств.

Оперативним заходом щодо державного регулювання зайнятості населення і ринку праці мусить стати реформа заробітної плати, яка ґрунтуватиметься на ринкових відносинах, сприятиме посиленню мотиваційних чинників до праці й підвищуватиме  її роль у відтворенні робочої  сили. Враховуючи необхідність підтримки  здоров'я працюючого і задоволення  його соціальних потреб, слід посилити зв'язок оплати праці з кінцевими  результатами виробництва, професіоналізмом і кваліфікацією, а також зростанням продуктивності праці. Для підвищення заробітної плати одним із заходів  є вдосконалення системи оподаткування, нарахувань на заробітну плату і  виведення з тіньового сектора  доходів фізичних і юридичних  осіб.

Основні напрями удосконалення  політики зайнятості населення в  ринкових умовах мають бути спрямовані на [1, 32 с.]:

• збереження ефективних і створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;
• підготовку робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки на ринку праці;
• сприяння самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва;
• підвищення якості робочої сили, розвиток системи професійного навчання кадрів протягом періоду друдової діяльності з урахуванням потреб ринку праці;
• посилення мотивацій до легальної продуктивної зайнятості;
• сприяння професійній підготовці та зайнтості осіб із обмеженими фізичними та розумовими можливостями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Статистичні показники занятості населення

Найважливішою складовою  продуктивних сил суспільства, а  також носієм відносин, що формуються в процесі відтворення робочої  сили є трудові ресурси.

Трудові ресурси – це частина населення, потенційно здатна працювати, але не обов’язково включена у виробничий процес. З точки зору фактичної участі у виробництві товарів та послуг в статистиці праці використовують такі поняття, як економічно активне и економічно неактивне населення [24, 204 с.].

До трудових ресурсів належить населення, що має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які  необхідні для роботи в національній економіці, а саме:

• населення у працездатному віці (чоловіки 16-62 років і жінки 16-60 років, за винятком непрацюючих інвалідів І і II груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах);
• населення, вік якого більший і менший відповідно за нижню та верхню межу працездатного віку, зайняте в народному господарстві [5, 95 с.].

За методологією МОП працездатний вік населення — 15-70 років включно.

Розрізняють два методи розрахунку чисельності трудових ресурсів: демографічний та економічний.

Чисельність трудових ресурсів демографічним методом визначається на підставі даних переписів населення про постійне населення як сума чисельності працездатного населення і працюючих осіб пенсійного віку і підлітків.

Чисельність трудових ресурсів економічним методом визначається за даними про фактичну зайнятість як сума чисельності зайнятого населення та незайнятого населення у працездатному віці.

Головною складовою трудових ресурсів є працездатне населення.

Працездатний вік   - условний вік людини в залежності від її участі в трудовій діяльності. Працездатний вік   - установлюється законодавством. В Україні в групу населення, яке знаходиться в працездатнім віці входять чоловіки 16-62 років та жінки 16-60 років.

Працездатне населення в  працездатному віці – сукупність людей здатних працювати за віком та за станом здоров’я.

Непрацездатне населення  в працездатнім віці – сукупність людей працездатного віку не здатних працювати за станом здоров’я – непрацюючі інваліди I и II груп та непрацюючі особи, які отримують пенсію на пільгових умовах.

Працездатність оцінюється такими показниками:

Показник працездатності всього населення ():

 

Показник працездатності населення в працездатному віці ():

 

Коефіцієнт демографічного навантаження ():

 

Коефіцієнт пенсійного навантаження ():

 

Коефіцієнт заміщення  трудових ресурсів ():

 

Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо. Принципами зайнятості в ринкових умовах є:

• право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці. Тобто людина незалежно від статі, віку, національності має пріоритетне право брати або не брати участі в суспільній праці, самостійно вибирати для себе зручні режими праці і зайнятості. Роль суспільства полягає в створенні для всіх однакових умов щодо реалізації їхніх здібностей;
• відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю, сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через свободу і добровільність вибору сфери суспільно корисної діяльності. Вплив держави на зайнятість має бути непрямим і ґрунтуватися переважно на заохочувальних і стимулюючих заходах, виявлятися в активній і заінтересованій участі суб’єктів (найманих працівників в особі своїх профспілок, роботодавців і уряду) соціально-трудових відносин у вирішенні питань розвитку зайнятості та її регулювання.

Реалізація цих принципів  сприятиме активному впливу на стан зайнятості, поліпшенню всіх її якісних  характеристик, таких як освітній, професійно-кваліфікаційний  склад зайнятого населення, його галузева і демографічна структура, соціально-економічна мобільність, конкурентоспроможність тощо.

 Відповідно до Міжнародного  класифікатора статусу зайнятості (МКСЗ-93) виділяються шість груп  зайнятого населення:

• наймані працівники;
• роботодавці;
• особи, які працюють за свій рахунок;
• члени виробничих кооперативів;
• члени сім’ї, які допомагають у роботі;
• працівники, які не класифікуються за статусом. 

Працездатне населення складається  з двох груп – економічно активних

і економічно неактивних осіб. Співвідношення між ними залежить від  соціальних, економічних, політичних та демографічних умов.