Комплексно-статистичний аналіз зайнятості населення регіону

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний заклад: Луганський національний університет імені

Т.Г. Шевченка

 

 

Кафедра: «Економічної теорії та прикладної статистики»

 

з дисципліни: «Методологія регіональних статистичних обстежень»

на тему: «Комплексно-статистичний аналіз зайнятості населення регіону»

 

 

 

                                                                                   Виконала: магістрантка

                                                                  спеціальності  
                                                                                          «Прикладна статистика»

                                                                       Лозиченк Я. О.

                                                                 Перевірила:

                                                                                доц., к. фіз.-мат. наук

                                                         Іє О.М.

 

 

 

 

Луганськ

2012

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні проблеми статистичної зайнятості населення ……..5

1. Поняття зайнятості населення і завдання її статистичного виявлення ...5
2. Види та форми занятості населення………………………………..…...10
3. Регулювання зайнятості населення в Україні…………………………..14

Розділ 2. Статистичний аналіз зайнятості населення Луганської області……………………………………………………………………………19

2.1 Аналіз зайнятості населення Луганської області. …………………..….…19

2.2 Динаміка і структура зайнятості регіону………. ……………………....…22

2.3 Стан ринку праці в Луганській області в 2010 році ….……..………….…26

 

Розділ 3. Проблеми зайнятості населення в Україні……………………....28

3.1. Зайнятість населення та проблеми  відтворення робочої сили……...……28

3.2 Системи статистичних показників зайнятості населення України....……33

Висновки…………………………………………………………………………40

Література…………………………………………………………………….….42

Додаток 1. Склад зайнятого населення Луганської області за видами економічної діяльності …………………………………………………………45

 

Вступ

Однією з найскладніших  соціально-економічних проблем в  умовах ринкової трансформації економіки  України є формування національного  ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому  процесі. Разом з інформацією  про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу  макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з  одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі  країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати  його повністю.

Стан та розвиток ринку  праці тієї чи іншої країни, а  також ступінь та методи його регулювання  з боку держави обумовлені різними  за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями  соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою  суспільства і, нарешті, глобальними  тенденціями у сфері зайнятості.

Актуальність теми: реформування риночних відносин в країні, а також  на регіональному рівні зв’язано з рівнем підготовки та кваліфікації зайнятого населення та його перерозподілом. Регулювання зайнятості являється  одним із найважливіших напрямків  соціально-економічної політики, від  успішного рішення якого залежить економічна та соціальна стабільность в регіоні.

Метою даної роботи - аналіз зайнятості населення регіону України та проблем відтворення робочої сили.

Об’єктом дослідження  є зайнятість населення регіону України, а предметом – особливості, тенденції та закономірності соціально-демографічного та економічного розвитку Луганської області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні проблеми статистичної зайнятості населення

1.1. Поняття,  види та значення зайнятості

Розвиток ринку безпосередньо  пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї  з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

Зайнятість – це дозволена  законом трудова діяльність людей, що приносить доход і задовольняє  їхні потреби [16, 210 с.].

Поняття «зайнятість» включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства – діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства [3]. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття „зайнятість”, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Відповідно до Закону України  „Про зайнятість населення”, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення [2].

Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної  політики, спрямованої на створення  робочих місць та розвиток підприємницької  діяльності.

До зайнятого населення  сучасне законодавство відносить  громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме [21,66 с.].

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;
• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;
• направлених для виконання платних громадських робіт;
• громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;
• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
• працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення  можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих  регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті  в народному господарстві, яка  міра їх участі в ньому, а також  відповідність між трудовими  ресурсами та робочими місцями.

Зайнятість населення  в будь-якій країні, а тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною  ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.

Оскільки зайнятість населення  виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки  в цілому, потрібно з цієї позиції  проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.

Зайнятість населення  має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й фізичного здоров'я особистості, всебічного її розвитку.

Концептуально виділяють  такі види зайнятості: повну, ефективну  і раціональну.

 Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;
• службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;
• соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

Зайнятість доцільно розглядати з режимом повного робочого дня  і зайнятість з режимом неповного  робочого дня.

Регламентована тривалість дня в даний час для роботи в нормальних умовах праці складає 40 годин в тиждень. Повним робочим  днем необхідно вважати передбачений законодавством скорочений робочий  день для окремих категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15 до 16 років – 24 години; від 16 до 36 років – 36 годин в тиждень.

Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка зайнятість з режимами неповного  робочого часу. В більшості індустріально  розвинутих країн світу робочий  тиждень складає 35 годин. Високий  темп росту зайнятих за схемою гнучкої  зайнятості властивий для таких  країн, як Німеччина, Англія. В структурі  зайнятих жінок в цих країнах 44% працюють за гнучким графіком і  неповним робочим часом.

Завдання управління полягає  у вивченні якісних аспектів зайнятості, тобто відповідності фізичних, професійно-кваліфікаційних  здібностей людини технічним характеристикам  робочого місця і виконуваних  нею функцій.