Уявлення молоді про життєвий успіх

  При аналізі проведеного автором інтерв'ю простежуються певні закономірності. Частина респондентів розуміє, що чинники успіху в сучасному суспільстві – складні й багатогранні, і тому не зводяться лише до однієї певної моделі успіху. Цей факт підтверджує гіпотезу щодо ефекту плюралізації соціальних явищ в ситуації постсучасності. У процесі проведення глибинного інтерв'ю практично всі респонденти погоджуються з тим, що праця як фактор життєвого успіху є на даний момент неактуальною. Так, згідно з даними Інституту соціології НАН України, практично половина населення (45,4%) вважає, що їх зарплата набагато нижча за потрібну (тоді як вважають, що трохи вище за потрібну – 0,6%). У той же час 43,8% респондентів не бачать можливості для просування на місці служби [5, с. 89]. У повній відповідності з такою досить песимістичною оцінкою стану речей і перспектив модель успіху, яка спрямована на матеріальну забезпеченість, в суспільстві сприймається як найбільш актуальна (особливо у порівнянні з моделями, наприклад, професійного успіху або життєвого покликання).

  На відміну від молодого покоління, для респондентів старшого віку характерною рисою життєвого успіху є саме професійна кар'єра як шлях досягнення посадових, статусних і матеріальних благ. У радянську епоху кар'єра з ідеологічних міркувань розглядалася як негативно забарвлений феномен, а слово «кар'єрист» взагалі сприймалося як образа. «Система освіти ніколи не орієнтувала людину на успішну «швидку» кар'єру. Ідеологічно пропагувався образ «простого трудівника», що чесно й сумлінно виконує свої обов'язки» [3, с. 54]. Можливо, тому старше покоління, вибираючи саме професійну кар'єру як показник успіху в житті, співвідносить її із категоріями «бажане», «ідеальне» більше, ніж з категоріями «актуальне» й «досягнуте». З погляду ж молодого покоління, показником успіху є саме високий матеріальний статус, а також професіоналізм, який надає можливості прискореного руху до найвищих статусів. Різниця в уявленнях проявляється в тому, що для старшого покоління важливо почувати себе грамотним фахівцем, а для молодого – «добре» оплачуваним фахівцем: «Людина старшого віку подивиться, на якій посаді працює фахівець, після цього скаже, успішний чи ні. А молодь на посаду не дивиться, може, він працює зварником, але вийшов і сів в «Мерседес» і поїхав, - і про нього скажуть, що він успішний».

  У цілому відмінність в уявленнях полягає в тому, що для старшого покоління цінується успіх, оплачений багатьма роками важкої, завзятої праці. Для молоді не має принципового значення, за рахунок чого досягнутий успіх, – цінується успіх сам по собі. Можливо, дана ситуація викликана ситуацією ціннісної постмодернізації, для якої характерними є, зокрема, фрагментарність і короткостроковість планів в конструюванні біографічного проекту.

  Наявність вищої освіти є одним із факторів успішної професійної кар'єри. Освіта завжди виступала знаком статусу й мобільності, однак в сучасному суспільстві важливим стає не зміст знань, не особливий тип світогляду, а її «поверхневий» рівень, рівень знаків та соціального визнання цих знаків. Вища освіта стала занадто масовою, доступною, і тому губиться її цінність, яка замінюється «знаками» цих знань. [3, с. 40]. Чим більше знаків і чим вони престижніше, тим ширше можливості статусної мобільності. Пред'являючи на ринку праці свої дипломи-знаки, випускник демонструє свою готовність «бути в курсі», «бути гнучким і мобільним». Освіта є одним з найважливіших факторів досягнення життєвого успіху. Одержання диплому про вищу освіту завжди передбачало просування до привілейованого положення в суспільстві (в

тому числі і в  радянському), тим більше, коли воно підкріплювалося успішною службовою кар'єрою (в тому числі, наприклад, вступом у політичну партію).

  Соціокультурний контекст історичної епохи може більшою мірою актуалізувати одну із сторін цінності освіти – прагматичну або культурну, при цьому наповнюючи їх специфічним змістом. У сучасних умовах освіта теж має певну цінність у досягненні успіху. Відмінність полягає лише в тому, що «радянська людина» не могла уявити собі можливість працювати поза своєю спеціальністю, а тим більше – розглядати це як адаптацію до існуючих умов. В сучасності ж освіта виступає лише символом «соціального престижу», причому професії часто не відповідають отриманій спеціальності, і друга (а іноді й третя) вища освіта стає необхідною умовою на ринку праці. Дана ситуація характеризується, по- перше, процесом запозичення моделей успіху західного зразка, по-друге відсутністю певної етики успіху. Проблема формування етики успіху активно розробляється  російськими соціологами, які намагаються створити «ідеологію успіху». Деякі загальні тенденції ставлення до освіти як фактору досягнення успіху були зафіксовані в ході аналізу якісної інформації. Буквально в кожному біографічному інтерв'ю відзначалася важливість вищої освіти, однак у відповідях часто вказувалося амбівалентне ставлення до нього.

  «Гарна освіта  – завжди запорука успіху. Без  вищої освіти досить важко «вибитися» у наш час. Якщо раніше можна було після технікуму швидко піти вгору кар'єрними сходами, то зараз із такою освітою тобі сміло вкажуть на двері» [А.І., 28 років, менеджер]. В одному з інтерв'ю молода студентка, що

одержує вищу освіту, відзначила: «Освіта – невід'ємний фактор, але не основний. Багато прикладів, як медалісти й відмінники працюють водіями маршруток і прибиральницями». На запитання про значимість, одержуваної

освіти ця ж респондент відповіла «Це престижно, і цього  вимагають батьки»

[Г., 17 років, студентка].

  Амбівалентність  ціннісного дискурсу в даному  випадку пов’язана із ситуативністю та фрагментарністю сприйняття соціальної реальності. Існує маса типових успішних біографічних проектів, де люди досягли успіху без наявності вищої освіти. Деякі респонденти відзначали це, а один з респондентів прямо відзначив, що, «не маючи освіти, почуваю себе цілком успішною» [Т.М., 47 років, військовослужбовець].

  Як свідчать наведені  судження, уявлення про значимість  вищої освіти практично не пов’язані із віковими відмінностями. Як старше, так і молодше покоління відзначають амбівалентність значимості вищої освіти: важливість – але при цьому необов'язковість такого фактору досягнення успіху, як вища освіта.

  В уявленнях старшого  покоління досягнення успіху  прямо залежить від уміння відповідати нормам, правильно користуватися вже існуючими каналами соціальної мобільності, «вмонтуватися» в систему. А от в уявленнях молодих життєвий успіх залежить від уміння знайти нестандартні можливості та вчасно «осідлати удачу» – не звертаючи особливої уваги на правила, за якими діє більшість. Це й не дивно, адже в радянський час шляхи досягнення успіху були куди більш жорстко регламентовані, а проходження їм вважалося куди більш обов'язковим, ніж нині (а тим більше – в 90-ті роки, які були соціалізативним періодом для великої частини сучасної української молоді).

  Старше покоління  інтеріоризувало норму, згідно  з якою шлях до успіху – це подолання сходинки за сходинкою. Причому цей алгоритм припускає, що в ідеалі (якщо йти за правилами гри) життєвого успіху може досягти практично кожний. Для молодого ж покоління, що соціалізувалося в ситуації соціальної аномії й зламу традиційних систем соціальної мобільності, шлях до успіху куди більш схожий на «гру в рулетку», причому заздалегідь відомо, що виграш дістанеться далеко не всім.

  Саме в цій ситуації зростає роль вдалого збігу обставин як необхідного та обов’язкового фактору досягнення життєвого успіху.

  Практично у всіх думках, виражених в інтерв’ю, частіше за все

простежувалася одна і та ж відповідь на запитання  про важливість збігу обставин в ситуації для досягнення успіху. В 22 інтерв'ю відповідь була однозначною, що «вдалий збіг обставин визначає можливість досягнення успіху». При цьому деякі респонденти відзначали, що «необхідно зручний випадок використовувати. Але знову таки, чекати «вдалу» ситуацію не варто,

бо час – це гроші, а потрібно рухатися до успіху самотужки  в міру можливостей» [А.І., 28 років, менеджер]. «Вдала ситуація – результат довгої

роботи, швидше за все  на підсвідомому рівні, про яку людина може й не підозрювати» [О., 20 років, студентка].

  Традиційно важливим фактором життєвого успіху вважається соціальний капітал. В основі існування та накопичення капіталу лежать соціальні зв’язки. В теорії П. Бурдьє соціальний капітал є одним із типів капіталів неекономічної природи, які він розглядає у своїх дослідженнях символічної влади й панування, соціального виробництва в науці, культурі і освіти, а також у дослідженнях, присвячених відтворенню соціокультурних відмінностей і стратифікацій. П. Бурдьє визначає соціальний капітал як «сукупність існуючих або потенційних ресурсів, пов'язаних з наявністю стійкої мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного знайомства й визнання, або, інакше кажучи, членства в групі» [7, с. 248].

  Необхідність такого виду капіталу («потрібних» знайомств) відзначали практично всі учасники інтерв'ю. Дана категорія, властива для радянського минулого, стійко фігурує в повсякденному комунікативному дискурсі молодого покоління (тобто «покоління перебудови»). При цьому молоде покоління, що не має досі достатньої кількості соціального капіталу, відзначали, що «у нашому суспільстві все визначає блат» [Є., 25 років, водій]. Характерним є те, що для старшого покоління необхідність «потрібних знайомств» також визначає всі важливі події в житті людини.

  Усвідомлення важливості такого ресурсу для досягнення життєвого успіху, як наявність впливових зв’язків, більш поширене в соціокультурному просторі нашої країни, ніж у просторі західних країн. Так, згідно з дослідженням Інституту соціології НАН України «Громадська думка в Україні - 2009»1, думки відносно потрібних якостей для досягнення успіху розподілилися наступним чином: «заможні батьки» - 36,5 % (в нашій країні) і 15,5% (в західних); «походження з родини з високим соціальним становищем» - 37,9% (в західних – 24,3%); «впливові родичі» - 51,1% і 12,9% , відповідно, «впливові друзі» - 27,0% і 7,3% [8, с. 21].

  Таким чином, особливих вікових відмінностей при аналізі даних не виявлено: для всіх поколінь фактори досягнення успіху є схожими, варіюється тільки їх значимість. Респонденти взагалі схильні визначати успіх не як конкретне, інструментальне поняття, а як поняття інтегральне, тобто таке, яке проявляється у безлічі аспектів, що охоплюють все соціальне життя – приватну і публічну її сфери, об’єктивний і суб'єктивний аспекти, особистісну самореалізацію та ін..

  У ситуації постсучасності така поліваріантність є доречною. Ситуація плюралізму, амбівалентності, фрагментарності форм життєвого успіху припускає, що для сучасного суспільства характерним є стан ситуативної гри, у яку залучені активні, діяльні актори. Іграїзація (термін

російського соціолога  С.О. Кравченко) припускає ситуаційність  вибору різних моделей життєвого успіху, що легко вміщуються у свідомості одного індивіда. В такому випадку атрибути та шляхи досягнення життєвого успіху стають предметом особистого вибору людини, яка усе більше почуває себе вільною в цьому індивідуалізованому світі. Однак ця плюралістичність форм і зовнішніх символів успішності, стилів життя й споживання нерідко приводить до аксіологічної амбівалентності, зокрема, у деяких проявах зафіксованої в ході інтерв’ю.

ВИСНОВКИ

  Розглядаючи концепцію "життєвий успіх" як конструкт першого порядку сполучається поняття з різним змістовним наповненням, що часто приводить до неясності.

  Поняття “успіх”, що у широкому значенні трактується як “життєвий успіх”, а непросто досягнутий результат певної соціальної діяльності чи проекту, займає одне зосновних місць в системі цінностей культури, визначаючи межу життєвих прагнень та перспектив особистості.  Показниками життєвого успіху особистості є ступінь реалізації особистісного потенціалу, мрій, надій і прагнень особистості, її самоактуалізації, задоволеності досягненнями в значимій сфері діяльності, ступенем, способом, результатами своєї самореалізації, тим, як склалося життя, а також самооцінка життєвого успіху.

    Специфікою життєвого успіху є те, що він ґрунтується на особистісних суб'єктивних оцінках успішності соціальних практик, і ці оцінки можуть не відповідати прийнятим в суспільстві стандартам успішності.

    Проблема соціального успіху в соціологічній літературі є малодослідженою, оскільки більшість досліджень присвячені вивченню окремих аспектів і елементів цього феномену. Поняття “успіх” зазвичай розглядається у більш вузькому значенні: як успіх конкретної дії чи діяльності, здебільшого, професійної, навчальної або виробничої. Успіх розглядається в контексті морально-етичних проблем, є спектр робіт, присвячених проблематиці політичного успіху.

  Важливим аспектом формування життєвої успішності є стійкість людини до деструктивної дії, стрес факторів оточуючого середовища. В сучасній психологічній літературі витривалість людини щодо несприятливого впливу життєвих труднощів пов'язують з такою особистісною якістю як життєстійкість.

 Важливим компонентом забезпечення життєвої успішності є інноваційна готовність людини, яка складається з власне готовності до прийняття і використання змін та толерантності до невизначеності.

  Відображаючи загальне ставлення до цінностей в сучасному суспільстві, молодь прагне реалізувати себе: знайти своє місце у житті, освоїти гідну професію, бути активною особистістю, мати матеріальний достаток, досягти певного життєвого успіху.