Уявлення молоді про життєвий успіх

  Поняття “успіх”, що у широкому значенні трактується як “життєвий успіх”, а непросто досягнутий результат певної соціальної діяльності чи проекту, займає одне зосновних місць в системі цінностей культури, визначаючи межу життєвих прагнень та перспектив особистості. В соціологічному контексті поняття “успіх” фіксує перехід індивідуальної дії в суспільне визнання певних соціальних практик з подальшим закріпленням цих практик в якості відтворюваних структурних елементів суспільства.

  Тому доречно говорити про “соціальний успіх” як суспільно значимий та визнаний результат соціальних дій особистості (на відміну відпоняття “життєвого успіху”, яке фіксує суб'єктивний рівень оцінки індивідом результатів власних соціальних практик).

  Підґрунтям такого розмежування є те, що поняття “успіх” має соціальне й особистісне наповнення, що відображає протиріччя між соціокультурним, колективно-масовим розумінням успіху, який вимірюється сукупністю певних цілком обчислюваних і демонстративних критеріїв, і особистісним розумінням життєвого успіху, вираженим за допомогою суб'єктивних критеріїв, що не завжди піддаються вимірюванню і зоровому сприйняттю [2, c. 66].

  Поняття “життєвий успіх” відображає рівень відповідності результатів соціальних практик особистості її планам та очікуванням. Категорія “життєвий успіх” може використовуватися як у вузькому значенні, для означення досягнення бажаного і значущого результату у вирішенні певної локальної життєвої задачі, так і в широкому розумінні, як оцінка змістовності і цілісності життя, реалізації особистістю її життєвого призначення [8, c. 17].

  Показниками життєвого успіху особистості є ступінь реалізації особистісного потенціалу, мрій, надій і прагнень особистості, її самоактуалізації, задоволеності досягненнями в значимій сфері діяльності, ступенем, способом, результатами своєї самореалізації, тим, як склалося життя, а також самооцінка життєвого успіху.

  Суб'єктивна оцінка особисті власної життєдіяльності проявляється в емоційно-оцінному ставленні до життя, основними компонентами якого є щастя (як безпосереднє емоційне ставлення до процесу життя), задоволеність (опосередковане свідомими когнітивними оцінками ставлення до життя як до цілісного процесу) і сенс життя (ставлення до життя, як до виправданого, обґрунтованого, зрозумілого та цілісного) [11, c. 283].

  Специфікою життєвого успіху є те, що він ґрунтується на особистісних суб'єктивних оцінках успішності соціальних практик, і ці оцінки можуть не відповідати прийнятим в суспільстві стандартам успішності. Внутрішнє задоволення результатами своєї діяльності не завжди супроводжується визнанням цих досягнень з боку суспільства.

  Категорія успіху характеризує суспільне буття соціального суб'єкта, описує й структурує життєвий простір, а також є показником ефективності соціальної системи загалом. Специфікою предметного поля соціології в дослідженні успіху є зосередження на аналізі існуючих в суспільстві уявлень про успіх та успішних людей, ціннісних орієнтацій, символів та ідеалів, пов'язаних з успіхом, критеріїв та чинників досягнення успіху, факторів, що впливають на формування успішності людини, стратегій та практик успішної діяльності соціальних агентів.

  Проблема соціального успіху в соціологічній літературі є малодослідженою, оскільки більшість досліджень присвячені вивченню окремих аспектів і елементів цього феномену. Поняття “успіх” зазвичай розглядається у більш вузькому значенні: як успіх конкретної дії чи діяльності, здебільшого, професійної, навчальної або виробничої. Успіх розглядається в контексті морально-етичних проблем, є спектр робіт, присвячених проблематиці політичного успіху.

1.2 Умови формування життєвої успішності людини

життєвий успіх соціум корисність

  Важливим аспектом формування життєвої успішності є стійкість людини до деструктивної дії, стрес факторів оточуючого середовища. В сучасній психологічній літературі витривалість людини щодо несприятливого впливу життєвих труднощів пов'язують з такою особистісною якістю як життєстійкість. С. Мадді, з ім'ям якого пов'язують введення в науковий обіг поняття життєстійкості (в оригіналі - hardiness, російськомовний варіант «жизнестойкость» запропоновано Д. Леонтьєвим), стверджував, що ця особистісна риса характеризує «міру здатності особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи внутрішню збалансованість та не знижуючи успішність діяльності» [5, с. 3]. Змістовно життєстійкість є певною системою уявлень людини про саму себе та свої відносини з оточуючим світом, що забезпечує подолання складних, стресових ситуацій завдяки дії трьох відносно незалежних компонентів: «залученності» - переконання, що активна участь у тому, що відбувається, надає шансу досягти успіху; «контролю» - впевненості в тому, що боротьба та протидія несприятливим обставинам, хоча й не обов'язково гарантують успіх, але дозволяють вплинути на результати того, що відбувається; «прийняттю ризику» - переконанню людини в тому, що будь-які несприятливі обставини життя сприяють її розвитку, завдяки придбанню цінного досвіду, незалежно від того, позитивним, чи негативним він є [5, c. 5].

  Оскільки високий рівень життєстійкості проявляється в здатності людини обирати конструктивні стратегії розв'язання складних життєвих ситуацій, очевидно, що життєстійкість пов'язана із здатністю до конструктивного копінгу (вибору ефективних стратегій долаючої поведінки).

  На сьогодні існує досить велика кількість визначень копінг-поведнки, сутність яких зводиться до того, що вона є індивідуальним способом взаємодії із життєвими труднощами, спрямованої на їх попередження, уникнення, подолання, розв'язання, пом'якшення, звикання, переінтерпретацію (раціоналізацію).

  За твердженням С. Нартової-Бочавер, завданнями копінгу є : мінімізація негативної дії обставин; терпіння, пристосування або перетворення життєвих ситуацій; підтримка позитивного образу «Я», впевненості у своїх силах; підтримка емоційної рівноваги; збереження досить тісних взаємозв'язків з іншими людьми. Ефективним копінг визнається за умов, якщо він усуває фізіологічні та зменшує психологічні прояви напруження; надає людини можливості поновити необхідну їй діяльність та активність; захищає від психічного виснаження; створює відчуття психічного благополуччя [4, c. 20].

  Концептуальною ідеєю дослідження було уявлення про те, що хоча «особистий досвід задається тими чи іншими життєвими ситуаціями, характером поведінки людини в них, особливостями взаємодії з іншими тощо» [10, с. 11], для того, щоб він став частиною самосвідомості людини об'єктивні обставини життя мають бути перетворені (реконструйовані) завдяки дії певних механізмів осмислення, інтерпретації, оцінювання, запам'ятовування, структурування та ін. Тобто можна сказати, що завдяки дії цих механізмів, об'єктивна історія життєвого шляху перетворюється на її відтворення у внутрішньому світі суб'єкта життєвого шляху - на суб'єктивну реконструкцію особистого життєвого досвіду у свідомості людини.

  Важливим компонентом забезпечення життєвої успішності є інноваційна готовність людини, яка складається з власне готовності до прийняття і використання змін та толерантності до невизначеності.

  Відображаючи загальне ставлення до цінностей в сучасному суспільстві, молодь прагне реалізувати себе: знайти своє місце у житті, освоїти гідну професію, бути активною особистістю, мати матеріальний достаток, досягти певного життєвого успіху.

1.3. Життєвий успіх очима молоді

  У зв’язку з демократичними процесами в Україні, оптимізацією суспільного життя українського суспільства актуальними постають проблеми, пов’язані з самореалізацією сучасної молоді. У цьому аспекті досить важливим є з'ясування питання, як саме молодь розуміє поняття життєвого успіху, які завдання вона ставить перед собою. Це допоможе зрозуміти спрямованість життєдіяльності сучасної молоді, що дасть змогу суспільству створити відповідні умови для її самореалізації.

  Молодь, як особлива соціально-демографічна група населення, посідає відповідно особливе місце в суспільстві і яскраво виокремлюється своїми специфічними проблемами та способами їх вирішення, звичками та переконаннями, потенціалом як фізичним – в сфері фізичної роботи, так і розумовим – у галузі інтелектуальної праці. Держава робить великий розрахунок на молодь, як на майбутнє нації, і всіляко сприяє її добробуту та розвитку і, чи не найголовнішим засобом цього сприяння являється державна молодіжна політика.[1, с. 100].

  Однак, саме тут і постає суперечність: а що ж таке отой добробут? І як він має впливати на життя молоді? Чи однаково розуміють суть поняття добробут, ті хто являються її наставниками? Тут варто визначити певні розбіжності у поглядах, адже для більшості молоді добробут окреслюється рамками безтурботного життя, в той час як більш свідомі люди розуміють у добробуті соціальну стабільність, здатність створювати і на високому рівні споживати матеріальні та духовні блага. Що ж тоді означає поняття життєвий успіх для молоді? Чи поєднується він з тим же добробутом? Важко відповісти, адже сучасна молодь характеризується як надто неоднорідна маса, щоб про неї говорити щось в загальному. Враховуючи це, сучасна молодь класифікується за певними ознаками на 3 основні групи:

1) соціально – духовна та психологічно свідома ;

2) молодь, яка ще не визначилася  з цінностями та потребами  у своєму житті;

3) байдужа молодь, яка живе так  званим сьогоднішнім днем.

  Отже, для свідомої молоді поняття життєвий успіх нерозривно пов’язане з процесами соціального становлення, самовизначення, утвердження свого місця і ролі в суспільстві. Для таких людей характерним є цілеспрямованість і прагнення не лише доматеріальних благ, а й до духовних. Їх потреби на високому рівні і вони всіляко намагаються задовольнити ці потреби, зокрема, самі створюючи собі умови для цього, не чикаючи лише пасивного споживання суспільних благ. Для свідомої молоді життєвий успіх пов’язаний з кар’єрним ростом, створенням сім’ї, набуттям високого соціального статусу, що в свою чергу породжує самоутвердження молодої людини в житті, розуміння покликання та мети свого існування. Свідома молодь – це той цвіт нації, з якого суспільство в найближчому майбутньому зможе пожинати щедрі плоди і використовувати їх на своє благо. До цієї категорії людей ми б зарахували молодих підприємців, політиків, діячів культури, активних учасників суспільного життя держави, тобто саме тих представників молодого населення, кому не байдужа доля подальшого розвитку та життя нації.

  Що ж до другої групи молоді, котра ще не визначилася у житті, то для таких людей характерним є „пливти за течією“, не виявляючи ні великої активності, ні повної пасивності. Думаю, такий тип молоді пов’язує життєвий успіх, скажімо з тим, щоб не закінчилася та річка, що несе їх по життю. Гадаю, у їх долі вирішальну роль відіграє саме те середовище, в яке людина потрапляє, покидаючи батьків і входячи в самостійне життя. Так як людина є інертною,

то середовище робить з неї або  позитивний, або негативний елемент  суспільства. Така молодь перебуває на тому етапі розвитку, коли вирішується її подальше життя і характер діяльності.

  Саме від найближчого оточення залежить наскільки правильно молода людина обере свою життєву стежину. Для цього типу молоді майже всі дороги відкриті і вона має всі шанси досягти життєвого успіху в повному розумінні його значення, варто лише правильно її на це спрямувати. Важко сказати чи усвідомлює повністю така молодь суть поняття успіх, але те, що вона його прагне досягти як чогось хорошого, корисного, що принесе щасливе і безтурботне життя – то це точно. Сюди можна віднести молодь старшого шкільного віку, студентів першокурсників тобто тих, хто веде підготовку до подальшого самостійного життя, але ще не до кінця усвідомили своїх здібностей і вподобань, не визначилися зі своїм подальшим майбутнім.

  Стосовно третьої групи молоді, то її можна назвати байдужою і охарактеризувати такий тип молоді як негативне явище у соціокультурному розвитку суспільства, адже вони лише гальмують цей процес. Суспільство змушене надавати цим людям „блага“, нічого не отримуючи натомість корисного від них. До цієї групи людей можна віднести молодь з неблагополучних сімей, дітей вулиці , які з самого дитинства розчарувалися у житті. Для них життєвий успіх майже невідоме поняття і тому вони навіть не знають до чого їм прагнути, що і є однією з головною проблем їх життєдіяльності в майбутньому. Однак за гуманістичною спрямованістю нашого суспільства – всі мають право на шанс досягти успіху в житті. Для цього створюються різного роду служби, що покликані допомагати дітям і молоді з неблагополучних сімей знаходити свою дорогу до повноцінного життя. Ось тут і проявляється найбільшою мірою покликання соціального педагога, який має вселити в таких людей віру в майбутнє, показати їм як здобути отой життєвий успіх, дати їм відчути смак повноцінного життя, тим самим допомогти зробити той вирішальний поштовх до кращого життя, сила від якого буде повсякчас супроводжувати людину, надихати її, давати силу й наснагу на подолання проблем та невдач.[7, с. 40].

  Але незалежно до якої із груп молода людина відноситься, вона є окремою

індивідуальністю і разом з  тим кожна має свої певні обмеження  чи то матеріальні, чи то фізичні,щодо розвитку своїх здібностей та можливостей. І тут визначається завдання держави, котре  полягає в тому, щоб надати всім молодим людям рівні можливості для їх розвитку, незважаючи на їх походження та матеріальне забезпечення, беручи до уваги їхнє прагнення досягти успіху на благополуччя собі і державі в цілому.