Суїцидальна поведінка в студентському віці: причини, характеристика, методи реабілітації

3. Криза п п'ятого курсу (криза випускника).

Звернення з приводу вищеназваної кризи здебільшого мають місце  уже після закінчення вищого закладу освіти (як правило, за два-три місяці після випускних іспитів).Ця криза має певну типову динаміку. Перші її ознаки спостерігаються протягом весняного семестру п'ятого курсу. Вони проявляються у високій напруженості, підвищенні стурбованості, переживанні страху та невпевненості, у загальному відчутті психологічного дискомфорту. Як правило, п'ятикурсник пов'язує цей стан з наближенням захисту дипломної роботи та випускними іспитами. Але це не зовсім так: після закінчення випробувань цей стан не зникає. Захист дипломної роботи, випускний екзамен та випускний вечір проходять "на одному диханні", спрацьовує інерція "старої" системи мотивів, які спонукали на навчальну діяльність протягом останніх курсів. Як правило, вони обумовлюють очікування, що закінчення вищого учбового закладу  буде початком нового, привабливого етапу життя. Навчання сприймається як джерело обмежень, яке необхідно терпіти заради кінцевої мети - отримання диплому. Коли ж воно насправді закінчується, має місце ефект, подібний до описаного В.Франклом явища "екзистенційного вакууму".Коли вручення дипломів та випускний вечір залишаються позаду, випускник несподівано опиняється наодинці з відчуттям, що він начебто на ходу вистрибнув із швидкого поїзда. Усвідомлення того, що тепер тільки він сам відповідатиме за себе, приходить не відразу. Але поступово воно призводить до почуття ізольованості, страху, невпевненості. Пошуки роботи, які часто не зразу мають позитивний результат, сприяють фіксації негативних почуттів. Соціальна невлаштованість, матеріальна несамостійність, враження відірваності від спільного життя посилюється контрастом зі студентським пожвавленим спілкуванням із включеністю в життя академгрупи. У деяких випадках гострота згаданих переживань набуває справжніх кризових форм.Причина цієї кризи, пов'язана з найсуттєвішими джерелами страхів юнацького віку. Загалом, їх можна інтерпретувати як страх власної нереалізованості - насамперед у двох важливих сферах: професійній (соціально-статусній) та сімейно-інтимній. Тому цей страх сильніше виражений в особистостей з вищим рівнем домагань і меншим вихідними можливостями їх реалізації.  Відповідно цей страх переживається значно легше і спокійніше, якщо випускник уже хоча б частково реалізував себе в одній з цих сфер - наприклад, створив сім'ю чи влаштувався на роботу.Допомога студентам з типовими психологічними проблемами передбачає кілька можливих шляхів:Об'єктивація тривоги та страхівЦей шлях передбачає насамперед конкретизацію очікування п'ятикурсника щодо ситуації закінчення вузу.

Необхідно, щоб розмите  і невизначене почуття тривоги  та побоювання об'єктивувалося в конкретному страхові:

 страхові не отримати  диплом;

 страхові не влаштуватися  на роботу;

 страхові опинитися  без житла (страхові злиднів).

Щоб ефективно  боротися  з  почуттям  страху,необхідно  спочатку об'єктивувати його ("заземлити" його на щось)1; в іншому разі страх має тенденцію ставати безконтрольним і, підпорядковуючи несвідоме, а саме несвідоме, за визначенням З.Фрейда штовхає людину на самогубство;- локалізація страху,Коли страх є об'єктивованим (пов'язаним, скажімо, з праце влаштуванням), з'являється можливість працювати з ним на раціональному рівні;- систематична десенсибілізація.Дослідниця Хазратова Н1. зазначає, що протягом консультування студен подумки поступово, крок за кроком, під дією певного чинника занурюється в свій внутрішній світ, в ситуацію, яка є потенційно загрозливою травмуючою.

Так, наприклад, якщо в ситуації невдалого пошуку роботі найстрашнішим  для випускника є момент відмови  від запропонованих ним послуг, то вищеназвана техніка виглядатиме так:

 клієнт спочатку уявляє  себе в ситуації, коли йому  необхідно йти до роботодавця  (стан, коли є дискомфорт і легка тривога, але ще немає страху). Необхідно адаптуватися, звикнути до цієї ситуації, прожити її і зробити її у такий спосіб комфортнішою для себе;

 клієнт уявляє, що входить до кабінету роботодавця. Знову ж, необхідно відчути цю ситуацію до дрібниць, прожити її, щоб адаптуватися і звикнути до неї;

 кульмінаційним є уявлення  того моменту, який видається  найбільш неприємним і лякаючим: моменту відмови. Його треба  уявити найбільш детально і  спробувати ще і ще раз пережити  свої негативні емоції, не "блокуючи" їх, а навпаки, сприймаючи їх  як належне. 

Уявне програвання подібних неприємних ситуацій певною мірою зменшує  їхню значущість, послаблює зв'язок негативної зовнішньої оцінки з самооцінкою. 

4. Криза відрахування 

Ця криза буває спровокована ситуацією невдалого перескладання  академзаборгованості і відрахуванням  із вищого учбового закладу. Цікавою  особливістю названої кризи є  те, що про неї частіше розповідають психологу батьки відрахованого  студента, а не сам студент.Н.Хазратова наводить такий приклад: "мати студентки, відрахованої після першої сесії, так розповідає про переживання своєї доньки:"Вона нічого мені не розповіла про те, що її відрахували. Приходила пізно і в якомусь дивному стані. Питаю її, в чому справа, а вона відмовчується або каже, що працювала в бібліотеці, а потім заходила до знайомих. Напередодні я прокинулася близько другої години ночі. Бачу, що у ванній кімнаті горить світло. Відчиняю двері: вона там. і накурено у ванній страшно. Вона дивиться на мене і раптом так тихо каже: "Мамо, допоможи мені".Тут і розповіла мені все. А я уже боюсь, чи там тільки відрахування, чи немає чогось гіршого".[12]Сама подія - відрахування з вузу - є тільки чинником, який запускає механізм особистісної кризи, але не є її причиною. Причина, на думку дослідниці криється більш глибоко - її витоки у базовому протистоянні особистості та організації як джерела обмежень та регламентації.Більшість студентів після проходження адаптації до умов навчання у вузі всерйоз сприймають "правила гри", існуючі в цій організації. Але не всім вдається  підпорядкувати  власне "Я"  соціальній  регламентації. Найчастіше така проблема (у різних формах) проявляється у тих студентів, які відчувають за собою підтримку батьків і вже мають досвід обходження з їх допомогою встановлених правил. Саме тому психологічну допомогу доводиться надавати батькам, а не студентам. Найскладніше у цій ситуації - необхідність трансформації надзвичайно поширеного стереотипу про виправданість будь-якого методів допомоги своїй дитині. Як правило, той факт, що вміння батьків обійти закони (з метою забезпечити своїй дитині перебування в університеті й отримати диплом) заважає студенту адаптуватися до умов навчання, заперечується. Ще гострішою є ситуація, коли сім'я неповна коли мати вбачає сенс свого життя в соціальному облаштуванні своєї дитини.Втім потрібно враховувати і вік батьків студентів, який часто не сприяє суттєвим особистісним змінам; крім того, ця проблема не може бути вирішена тільки за рахунок психологічних методів. Але слід зазначити основне – надзвичайно важлива роль спілкування в допомозі дітям, які знаходяться в стресовій ситуації -  від цього може залежати їх життя.Б) "Криза злиття", або проблеми взаємовідношень з протилежною статтю Характеризуючи вік 16-25 років, а більшість сьогоднішніх студентів якраз потрапляють до цих вікових рамок, І.Попик [13]  зазначає, що характерним для цього віку є гостра потреба злиття з коханою людиною. І хоча, можливо, ця потреба більш яскраво виражена в дівчат, однак вона притаманна і хлопцям, які водночас, згідно з вимогами культури, багато часу приділяють питанню матеріального і професійного облаштування життя. Те, що молоді люди прагнуть "злиття" (термін Г.Шихі, відомої дослідниці вікових криз особистості), майже ні в кого не викликає сумнівів. Водночас такого роду злиття в юнацькому віці рідко проходить без виникнення різних проблем у взаємовідносинах із протилежною статтю. Часто причиною цих проблем є надзвичайно сильний, однак неусвідомлюваний вплив культурних стереотипів, які нам нав'язують в першу чергу батьки, засоби масової інформації, художні фільми, книги, "сценарії" сімейних взаємовідносин.В ідеалі ми прагнемо знайти ту безумовну любов, яку відчували в ранньому дитинстві, коли нас любили не за наші хороші вчинки чи зразкову поведінку, а просто за те, що ми є в цьому світі. Джуді Кур'янські відносить потребу в безумовній любові до найвищого рівня потреб людини.1 Єдине, що парадоксально, це те, що ми все життя прагнемо знов оволодіти тим, що належало нам і було абсолютно природним одразу після нашого народження.В своєму житті ми завжди прагнемо знайти омріяний ідеал, але чи усвідомлюємо ми якими рисами ми наділяємо цей ідеал? Багато людей, а в основному жінок, на жаль, не розуміють, що ми часто шукаємо в інших те, що повинні забезпечити собі самі. Зокрема, ми можемо шукати в потенційному партнерові реалізацію своєї потреби в окремому житті, багатстві, освіченості, артистичності, впевненості в собі, впливовості тощо. Основна проблема з такими потягами (призначеними для того, щоб компенсувати наші потреби) полягає в тому, що потяг віддано на задоволення потреб, однак якщо потреби зміняться, або партнер буде не спроможний більше їх задовольняти, то "любов" піддається сильному випробуванню.Розчарування в партнері, в ідеалі часто може призводити до тяжких душевних переживань, які надто "тонка" натура може не витримати.Під "кризою злиття" І. Попик розуміє специфічну проблему або сукупність проблем, які створюють суб'єктивне уявлення про неможливість реалізувати свою природну потребу в приєднанні до іншої особи, а також особливий стан переживання, який супроводжує цю неможливість. На основі консультативної роботи І.Попиком було виділено основні причини "кризи злиття": 

 Б) Проблеми 

1. Проблеми, пов'язані з непомірне високими вимогами до свого обранця.

Ці вимоги водночас можуть навіть вступати між собою в явні протиріччя (висловлювання типу: "Покохати - так королеву, загубити - так мільйон!" або "Я чекаю принца на білому коні"; чи "Я хочу, щоб вона була гарна, розумна, висока, блондинка з голубими очима, мала квартиру, автомобіль, хорошу професію, була цнотливою, вміла куховарити, шити, прати, щоб з нею було цікаво спілкуватися, щоб вона була найпристрашнішою, ну і звісно, щоб я був для неї "центром Землі").Звичайно, немає нічого поганого в тому, аби знайти те, про що мрієш. Головне - аби знайдене не було фантомом, вигадкою. А такі "ідеальніОбрази" просто не можуть бути реальними. Отже слід ставити перед собою реальні цілі.    

2. Проблеми, пов'язані з  пошуком партнера кий обов'язково  мусить володіти, якоюсь рисою,  характеристикою і т.п,.

Ці проблеми тісно пов'язані з проблемами попереднього пункту, але на відміну від них можуть не обов'язково сприяти пошуку когось "найідеальнішого". Часом ці проблеми пов'язані із стереотипним уявленням жінок про чоловіків і чоловіків про жінок ("Жінка обов'язково повинна бути гарною" або "Чоловік повинен бути розумним"). Іноді ми шукаємо в інших те, що хотіли б бачити в собі, однак нам не вистачає рішучості, активності, таланту або просто усвідомлення реального стану речей. Ми можемо прагнути зблизитися з певним типом людей тому, що це доведе нам наявність у нас риси або досягнення, в реальності яких ми сумніваємося. Іноді, коли ми не усвідомлюємо свої справжні потреби, ми шукаємо людину, яка володіє бажаною для нас рисою, і стаємо закритими для багатьох інших знайомств з особами протилежної статі, які насправді можуть "підходити" нам набагато більше. Так ми потрапляємо в "зачароване коло" "однакових" партнерів, які попри всю відповідність нашим вимогам, "чомусь" нас не задовольняють. 

3. Комунікативні проблеми  в заведенні знайомств із представниками  протилежної статі. 

Іноді ми переконуємо себе в зручній істині: "Я не вмію знайомитися не тільки з тим, про  кого весь час мрію - мені взагалі  важко встановлювати контакти з  людьми". Іноді закомплексованість дозволяє нам познайомитись, проте в спілкуванні з новою людиною все ж таки тримає в жорстких рамках. Невпевнені у собі чоловіки, зокрема, якщо вони і наважаться познайомитися з дівчиною, то обирають собі не ту, що їм подобається або виглядає "надто розкішно", а отже недоступно, а скромну звичайну дівчину, яка ніби всім своїм виглядом сіренької мишки каже, що не зможе відмовити в знайомстві, та з якою можна себе відчувати справжнім героєм. А потім познайомившись з дівчиною такого типу, яка зовсім не буде відповідати особистим вподобанням, вони створюють сім'ю, спокійно існують і лише в певний момент життя починають усвідомлювати, що вона зовсім не така, яку шукав, що не кохає він її, і не бачить сенс в подальшому подружньому житті, і починає руйнувати своє і її розмірене співіснування. І все це бере свій початок зовсім не від об"єктивних факторів, а лише від внутрішньої невпевненості.                                 

4. Проблеми, пов'язані з чітким розмежуванням "дозволеного" для чоловіків, і для  жінок

Звичайно, витікають ці проблеми з багатотисячолітнього домінуючого  становища чоловіка, яке хоча і  послабилось останнім часом, однак  все ще продовжує "спрацьовувати" на глибинних рівнях причин нашої поведінки. Такого роду нерівноправні стосунки призводять до психологічних проблем обох партнерів, хоча й можуть сприйматись як "єдино правильний варіант". Зокрема, можна почути таке: "Вона повинна розуміти, що я - чоловік, тому мені вирішувати, що ми маємо робити, куди йти. на що тратити гроші". В дівчат також можна зустріти відповідний стереотип: хлопець, який подобається, повинен сам зробити перший крок для знайомства, призначити побачення і не дай Бог, щоб дівчина сама коли-небудь зателефонувала хлопцю, з яким зустрічається. Така поведінка утверджує хибну думку про те, що лише хлопець має право активно обирати собі супутницю життя, а все, що доступно для дівчини - лише пасивно приймати або не приймати його прояви уваги. І хоча зараз ми постійно можемо чути такі поняття як "фемінізм", або "емансипація жінки", проте минуло вже багато часу, але все ж таки з моменту переорієнтації з матріархату на патріархат мало що змінилося в свідомості особистостей. 

5. Проблеми, пов'язані з переходом, від романтичної стадії кохання до еротичної.

Проблема пов'язана безпосередньо зі страхом злиття. Ця проблема виникає внаслідок страху перед сексом як перед втратою свого "Я". Найчастіше він притаманний дівчатам, які, окрім усього, вважають, що якщо вони "це" зроблять, то їх ніхто, в тому числі і вони самі, не буде поважати, Їх обов'язково використають і покинуть, вважають вони під впливом нав'язаних стереотипів. В хлопців це більш пов'язано з страхом за свою "Я-Концепцію" і її презентацію оточенню. По-перше, вони бояться за свій імідж серед інших хлопців, а іноді й дівчат, якщо будуть демонструвати байдужість до цього аспекту відносин з протилежною статтю. По-друге, вони бояться, що в разі спроби щось зробити в цьому напрямку зони зазнають фіаско. ("А раптом я виявлюся не таким уже най-най-най? Вонаможе розказати про це всьому курсу".) Дівчата іноді відкриваються: "Я хочу бути з ним, але боюся, що це все одно нічим хорошим не закінчиться". Однак частіше страх не звучить у висловлюваннях: "Він мені подобається, але я думаю, що мені це все не потрібно". Попри всю байдужість, яка висловлюється вголос, тим, хто так говорить, нерідко насправді дуже потрібні близькі стосунки, але вони бояться довіритися, розкритися, стати вразливими. Часто в їх житті раніше вже траплялися ситуації, коли їх хтось зрадив, не зрозумів після того, як вони довірилися. Причому це не обов'язково має бути кохана людина. Це міг бути будь-хто значущи для цієї людини: батько, мати, сестра, вчитель, друг тощо.Інший тип проблеми: "Мені нічого, крім сексу, від тебе не треба". В результаті такого сприйняття близьких стосунків як самоцілі часто приходить внутрішнє спустошення. 

6. Проблеми, пов'язані з  надмірною фіксацією на кар'єрі тощо.

Ось типовий випадок; "Найперше - я хочу чогось досягнути: закінчити  університет, знайти престижну роботу, проявити і реалізувати себе в  ній" Відносини з протилежною  статтю в цьому випадку або  відсутні, або не сприймаються всерйоз, ними жертвують заради досягнень  в інших сферах життя, або вони переносяться на пізніше. І все не було б так страшно, якби такі установки (попри всі плюси щодо присутнього тут аспекту цілеспрямованості) не вступали в протиріччя з "потребою злиття", яка якраз і припадає на віковий період більшості студентів, тобто 17-21 рік, хоча така сублімація і може здійснюватися відносно успішно і безпроблемно, Однак, часто в таких випадках потреба злиття просто витісняється у несвідоме через суб'єктивне визнання несумісності успішного здійснення особистого життя і досягнень у професійній діяльності. Здається, що ця проблема нічим особливо не загрожує, але всі ми добре знаємо про низьку народжуваність, знаємо про людей, які досягли висот у матеріальному забезпеченні, проте не влаштували власне життя, можливо корені слід шукати саме тут. 

7. Проблеми, пов'язані зі створенням студентської сім'ї

Незалежно від того, щасливим є шлюб чи ні, проблеми існують в  обох випадках, хоча можуть сильно різнитися за інтенсивністю і видами. Серед цих проблем – проблема розподілу домашніх обов'язків, проблеми вагітності (особливо небажаної), догляду за дитиною, проблема зміни сімейної структури після появи дитини і пов'язані з цим зміни у взаємовідносинах, проблеми буденності і зменшення романтизму стосунків, проблеми відносин з неодруженими однокурсниками, а отже. Іншими в порівнянні з їхніми турботами, відповідальністю і проведенням вільного часу. Якщо один або обоє з подружжя є інфантильними особами, їм не вдається побудувати зрілі стосунки через неадекватне їх розуміння. Іноді після появи сім'ї подружжя починає активно програвати сценарії відносин, запозичені з батьківських сімей. Якщо ці сценарії є неконструктивними, то це перешкоджає розвитку і функціонуванню новоствореної сім'ї.   

8. Проблеми, пов'язані з  підміною і змішанням понять "кохання"

("Я кохаю тебе таким,  який ти є в дійсності, хоча  не все мені може подобатися, але я приймаю тебе в цілому") і "закоханість" ("Я кохаю  тебе, бо ти ідеальний"). У випадку  "любові" людина кохає іншу  людину такою, якою вона є  в дійсності (тому нерідко любов  може приходити чи міцніти  з роками, коли люди краще пізнають одне одного), а у випадку "закоханості" маємо власний вигаданий образ цієї людини, який може не тільки не мати нічого спільного з оригіналом але й бути протилежним йому. На жаль, часто любов також сприймається як спосіб щось отримати від іншого, в той час як справжня любов має за мету віддавати.