Суїцидальна поведінка в студентському віці: причини, характеристика, методи реабілітації

Національний  технічний університет України

"Київський політехнічний  інститут"

Факультет соціології і права

 

 

 

Курсова робота:

" Суїцидальна поведінка в студентському віці: причини, характеристика, методи реабілітації"

 

 

 

 

 

Виконав: Холін Віктор Вячеславович,

Студент 3-го курсу, група  СР-91

 

 

 

 

 

Київ – 2011

 

Вступ

І Феномен суїциду в  історичному аспекті

ІІ Визначення поняття "суїцид"

Суїцид в період студентського віку

Класифікація особистісних криз студентів : мотиви, характеристика, наслідки, шляхи реабілітації.

 А) Кризи пов'язані з навчанням

1. Криза першого курсу  (криза адаптації до умов навчання  у вузі).

2. Криза третього курсу  (криза середини навчання).

3. Криза п п'ятого курсу (криза випускника).

4. Криза відрахування

Б) Проблеми

1. Проблеми, пов'язані з непомірне високими вимогами до свого обранця.

2. Проблеми, пов'язані з  пошуком партнера кий обов'язково  мусить володіти, якоюсь рисою,  характеристикою і т.п,.

3. Комунікативні проблеми  в заведенні знайомств із представниками  протилежної статі.

4. Проблеми, пов'язані з чітким розмежуванням "дозволеного" для чоловіків, і для  жінок

5. Проблеми, пов'язані з переходом, від романтичної стадії кохання до еротичної.

6. Проблеми, пов'язані з  надмірною фіксацією на кар'єрі тощо.

7. Проблеми, пов'язані зі створенням студентської сім'ї

8. Проблеми, пов'язані з  підміною і змішанням понять "кохання"

9 Проблеми, пов'язані з  намаганням підвести стосунки під алгоритмічний тип "якщо… то…"

10. Проблеми пов'язані з неадекватним уявленням про нормальні стосунки, що формує думку про наявні стосунки як неповноцінні.

11. Проблеми, пов'язані з чітким розмежуванням партнера, необхідного для любові (або інтимних стосунків) і партнера, потрібного для сім'ї.

12. Проблеми, пов'язані з неадекватним сприйняттям ставлення до нас небайдужого нам представника протилежної статі.

13. Проблеми, пов'язані з розлученням двох закоханих,

ІІІ. Шляхи та методи допомоги суїцидентам

Висновки

Література

 

 

 

 Вступ

 

Життя особистості в час  загальних соціальних реконструкцій і потужного інформаційного тиску, які змушують перебувати в стані постійного емоційного напруження, стає загальною нормою. Ми настільки звикли до постійних стресів та емоційних навантажень, що таким проблемам як внутрішній неспокій, тривога, дискомфорт дуже часто не надається належна увага, не дивлячись на те, що вони можуть призводити до криз, тяжких душевних розладів, потрясінь, які в трагічних випадках закінчуються самогубством.Життєвий шлях кожної людини складається з чергування етапів стабільності та кардинальних змін, коли доводиться вирішувати питання, від яких залежатиме подальше існування. Добре якщо людина задоволена очікуваним результатом. А якщо та мета, ціль, до якої прямував виявилась хибною? В цей момент змінюються життєві орієнтири, людина опиняється перед екзистенціональним вибором: "Як жити далі?", "Навіщо я живу?", "В чому сенс мого життя і чи є він взагалі?"  Такі питання можуть виникати і в шістнадцять, і в тридцять і в сімдесят років, але найчастіше і найгостріше ці питання турбують людину під час вступу та навчання у вищому учбовому закладі, адже саме в цей момент людина мусить зробити ті вибори, які в подальшому структурують все її життя: це вибір професії, вибір оточуючого кола спілкування, вибір чоловіка/дружини, встановлення програми взаємовідносин з батьками та фінансової незалежності від них.Навчаючись в школі, дитина намагається визначитись з подальшою професією, проте всі ми розуміємо, що не завжди в нашому житті можливості співпадають з бажаннями. Добре, якщо абітурієнт з дитинства мріяв про певну професію. Проте дуже часто доводиться опинятися на життєвому роздоріжжі, не знаючи яким шляхом прямувати далі.  Вже під час навчання у вищому учбовому закладі, студент нерідко задумується над тим, чи вірно він зробив, вступивши саме на цю, а не на іншу спеціальність, який сенс навчатись і здобувати професію, якщо не уявляєш себе фахівцем в цій галузі та не бачиш особливих перспектив фінансового зростання в подальшому. У підлітка можуть виникати труднощі в опануванні певних дисциплін, конфлікти з викладачами та студентами, нещасливе кохання. І все це може призводити до життєвих криз, розчарувань, стресів.Темп та умови сучасного життя іноді заважає знайти омріяну психологічну допомогу від друзів, батьків, оточуючих і штовхає на відчуження, викликає почуття спустошеності, самотності непотрібності. Як наслідок людина може остаточно зануритись у власне "Я", втратити сенс життя, усвідомити власну непотрібність і вчинити фатальний замах на власне життя.Вивченню життєвих криз особистості присвячені роботи Т.Титаренко, Н.Хазратової, И.Кон, І.Кравченко, Ф.Василюка, Г.Шихі та інших. А.Амбрумова, Е. Вроно присвятили велику кількість праць вивченню особливостей суїдидальної поведінки у дітей та підлітків. Значну увагу до проблеми самогубства у неповнолітніх  почали приділяти в період з кінця ХІХ століття, зосереджуючись на її психологічних, моральних аспектах. Видатний російський фізіолог, психолог Володимир Бехтєрев (1857 – 1927) на основі досліджень стверджував, що більшість самогубств в цьому віці пов"язана не з психічними захворюваннями, а з недоліками морального виховання. Відомий український психіатр Іван Сікорськй (1842 – 1919) пов'язував суїциди учнів з морально-етичними чинниками.Попри активний пошук ефективних способів боротьби з цією жахливою проблемою, показники самогубств у дітей і підлітків зростають. Так в країнах Європи та Америки з 1950 по 1994 він зріс утричі, а в Росії у період з 1997 по 1999 рік покінчили життя самогубством 10 000 дітей! В університетах та інших навчальних закладах України апробуються спецкурси та спецсемінари присвячені психологічному консультуванню в кризових життєвих ситуаціях, загальноприйнятою стала допомога психолога у всіх навчальних закладах, суїцидологія відокремилась в самостійну галузь психології, проте не дивлячись на все це ми живемо поруч з явище суїциду, який стає все більш яскравим каталізатором психічного здоров"я нашого суспільства.В даній роботі ставлю собі за мету:аналіз явища суїциду від його зародження до наших часів, та погляди на цей феномен в працях філософів та психологів, аналіз соціально-психологічних умов та мотивів суїцидальної поведінки в підлітковому віці,визначення шляхів подолання суїцидальних спроб у студентів.

 І Феномен суїциду  в історичному аспекті 

 

Суїцид як спосіб кардинального  розв'язання життєвих криз відомий  з давніх-давен. Феномен суїциду  в різні епохи та в різних цивілізаціях то суворо переслідувався, то ледве не возвеличувався.  Так, світогляд Стародавнього Єгипту забороняв самогубство, але під впливом вчення єгипетських жерців про переселення душі стали траплятися випадки самогубства, а за часів Клеопатри в Єгипті навіть утворилася академія під назвою "сінапотануменон", у якій збиралися бажаючі позбавити себе життя. Релігія народів Західної Азії: персів, фінікійців, асирійців, вавілонян не схвалювала суїцидальні замахи, але жертвоприношення в той час сприймалися як обов'язкові. Так само і євреї забороняли самогубство, керуючись в першу чергу заповіддю "не вбий", проте існують гіпотези деяких дослідників які знаходять в єврейській історії суїцидальні замахи, такі як самогубство Самсона, Разіса та інші.                     В Індії позбавляти себе життя було (і залишилося) звичайною справою, адже Браміни вважають, що смерть є зміна місця життя душі, яка страждає у в'язниці тіла, і тому з вражаючою байдужістю були готові заподіяти собі смерть. В Китаї самогубство було доволі поширеним, адже так само, як і в інших релігійних вченнях вони вірили, що душа хоче позбавитись від земних мук, тим паче, що сам Будда подав такий приклад. Загальновідомими для нас є акт хороброго і величного позбавлення життя через "харакірі", який в Японії зустрічався дуже часто.  "Харакірі" було "добровільне" і "примусове". У першому випадку самогубець урочисто прощався зі своєю родиною, надягав сукню білого кольору, сідав на килим посеред кімнати і розпорював собі живіт. У ту саму мить його найкращий друг або син відрубував шаблею йому голову. Якщо японець був ображений рівним собі, він мав право викликати його недобровільний "харакірі", і останній був зобов'язаний тоді загинути разом з ображеним. У греків самогубство було явищем вельми рідкісним, адже переслідувалось законом, але якщо і траплялись акти самогубства  на грунті нещасного кохання або небажання розлучитися з коханою людиною, то тіло після сметрі такої людини зазнавало страшних знущань.Умови грецького життя, як зазначалося, не сприяли розвитку самогубств, але це не стосується римлян — увесь склад їх життя ніби спеціально був створений для сприйняття вчення стоїків. Самогубства в Римі в останні роки Республіки стали повторюватися так часто, що жодна сила не могла протистояти цьому. А між тим, кілька століть раніше самогубства в Римі були такою самою величезною рідкістю, як і в героїчній Греції. Закони Стародавнього Риму суворо карали самовбивць. Так, цар Гарквіній Приск, прагнучи припинити поширення у часи його царювання схильностей до самовбивств, що викликалися непомірне важкими роботами, на які прирікав їх сам цар, для настрашки міста видав наказ розпинати самогубців на хрестах, а потім віддавати їх на поживу диким звірям.Коли Рим стикнувся із грецьким світом, ідеї епікурейців, а особливо стоїків, стали ширитися з надзвичайною швидкістю. Навіть такі мислителі, як Цицерон, котрий засуджував самогубство, припускав добровільну смерть за певних обставин, наприклад, за фізичних страждань. Законодавство вже не переслідує самовбивць як злочинців, релігія не проклинає їх. Суспільна думка схиляється перед позбавленням себе життя подібно до Катона, Брута. Кассія.Епікурієць Лукрецій, який скінчив життя самогубством, висловив досить імовірні погляди на причину збільшення самогубств. Цією причиною переважно буває байдужість до життя, що розвивається, в свою чергу, під впливом надмірного страху перед смертю.За доби середньовіччя, кили в Європі утверджується християнська релігія, самогубства так само переслідуються.Питання життя та смерті, сенсу життя та безглуздя існування, цікавили філософів від стародавнього світу і до наших днів, нерідко відповіді на ці питання ми можемо знайти не лише в текстах, але і у вчинках самих мудреців. За Шекспіром (Гамлет), самогубці — це ті, хто повірив в абсолютний кінець, сой без сновидінь, в суцільну смерть; це ті, хто не задалися думкою про очікування його продовження. Єдина перешкода для всезагального вселюдського самогубства — боязнь нового буття, а зовсім не радість життя.[1] "Самогубці, — писав Ф. М. Достоєвський у "Щоденнику письменника", — це люди, які байдуже ставляться до питання релігії, неначе вони ніколи не чули про те, що вони істоти безсмертні".[2]За виразом В. Соловйова, між тими, хто заперечує життєвий сенс, є люди серйозні, це ті, хто своє заперечення завершує ділом — самогубством; та є несерйозні, які заперечують сенс життя лише роздумами та філософськими системами. М. Бердяєв глибоко проаналізував психологію самогубця, зазначивши, що людина, яка вирішує покінчити з життям остаточно втрачає віру, надію, а світ для неї стає чужим та ворожим, як наслідок людина повністю занурюється в себе. М.Бердяєв зазначає, що по природі своїй самогубець егоїст, адже крім себе нездатна когось помічати. "Самогубство по своїй природі є запереченням трьох найвищих християнських істин – віри, надії та любові. Самогубець – це людина, яка втратила віру. Бог перестав бути для неї реальною, доброю силою, яка керує життям. Вона також людиною, яка втратила віру, впала в гріх нудьги та відчаю і це найбільше. Нарешті, вона є також людиною, яка не має любові, не думає про себе та про інших, про ближніх."[3]     А.Камю вважає, що є одна справжня серйозна філософська проблема: вирішити, чи варто життю бути прожитим, або воно не варте цього, тобто треба відповісти на головне питання філософії. "Самогубство, зазначає А. Камю, завжди розглядалося виключно як соціальний феномен. Ми ж, навпаки, ставимо питання про зв'язок самогубства з мисленням індивіда".[4]Коротко розглянувши ставлення до суїциду видатних мислителів попередніх епох, світових цивілізацій різних періодів можна зробити висновок, що воно було неоднозначним: від повного заперечення до визнання та прийняття, проте завжди ці погляди формувались під впливом певних релігійних переконань. Розглянемо визначення поняття суїцид.

 ІІ Визначення поняття  "суїцид"

 

Самогубство в загально-психологічному аспекті трактують як поведінку  людини спрямовану на її знищення. "У  розгляді суїцидальної поведінки важливим є соціально-психологічні, біологічні, суспільні фактори, які впливають на її мотивацію".[5] В посібнику з психології суїциду самогубство трактують як навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом.[6]  Проте не всі дії людини які мають в наслідку її смерть можна вважати за суїцидальні. Самогубством вважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок).Самогубство, як вважає психолог кризового стаціонару для суїцидентів О.Калашникова, — це слабість, капітуляція, воно ніколи не може бути виправданим, навіть тоді, коли людина втратила все — кохання, здоров'я, віру в себе, сенс життя. Якщо людина вирішує позбавити себе життя, це означає, що в її свідомості відбуваються суттєві зміни. Сенс життя є фундаментальною життєвою категорією. Людина вирішує позбавити себе життя, коли під впливом тих чи інших обставин її існування втрачає сенс."Вихідним в етико-психологічному аналізі самогубств треба вважати категорію життєвого сенсу — одну з найзагальніших, найбільш інтегрованих характеристик розуміння життя та відчуття життя особистості".[7] 

 Суїцид в період студентського віку

 

"Різні люди по-різному адаптуються до негативних змін у соціумі (сфера стосунків з протилежною статтю, сфера навчання, сімейні стосунки):

 вступають в боротьбу  з тими, кого вони вважають противниками;

 просять допомоги;

 намагаються уникнути  травмуючих впливів" звинувачують  себе в тому, що сталось;

"опускають руки" та  ін.

 

Визначальним чинником вибору конкретної моделі поведінки є позиція  особистості, визначення та оцінка нею  характеру змін. Нерідко такій  позиції властиві амбівалентність, суперечливість, лабільність (лат. Labilis – нестійкий; мінлива невизначеність). Суїцидонебезпечною вважають позицію суб'єкта, щодо змін у ситуації, яку він тлумачить як безвихідну, безнадійну, програшну".[8]Кожна людина, не дивлячись на повсякденну заклопотаність мріє про щастя, і звісно, що у кожної людини своє уявлення про нього, але чи задумувались ми що таке щастя? Щаслива людина, це людина, яка має сенс свого життя і впевнено крокує до нього, долаючи всі можливі перешкоди на своєму шляху. Але що робити, якщо постають такі перешкоди, які на перший погляд неможливо подолати, коли здається, що все, чого ти досягав було марним. Такі переломні моменти можуть траплятися в різні періоди життя людини, проте нас зараз цікавить саме підлітковий вік, адже він є найскладнішим та найсуперечливішим періодом особистісного становлення. Саме в цей період змінюється соціальний статус дитини, розширюються та в деякій мірі переорієнтовуються контакти, відбувається відносне звільнення від батьківської опіки, і головне – формується новий світогляд, а з ним приходять нові цілі, ідеали, уявлення. У цей період у підлітка відбуваються зміни в будові тіла, розвивається мислення, виникає потреба у спілкуванні з однолітками. Прагнення бути незалежним від старших призводить до непорозумінь, конфліктів. В цей період формуються особливості характеру, підліток обирає собі ідеали, авторитети. Підліток починає шукати себе в цьому світі, намагається зрозуміти свою соціальну призначеність, а його внутрішній світ постійно ускладнюється і вимагає все більшої приватності.Наштовхуючись на нерозуміння та невідповідність в своєму житті реальності та омріяних ідеалів майбутнього підліток може піти на жахливий крок. Період статевого дозрівання , перехідний період є одним із найнебезпечніших періодів, адже за статистикою саме в цей час скоюється одна з найбільших частина суїцидів ( найвищий рівень суїцидальних спроб спостерігається у 16 –17 і 18-24 – літніх, існує навіть визначення пубертатний суїцид) Чому саме в цьому віковому періоді людина схильна до автоагресивної поведінки ((грец. аutos- сам agressio – напад) – специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдання шкои своєму соматичному або психічному здоров'ю)?.[9]  На думку Юнга, всі культурні і соціальні аномалії необхідно розглядати в світлі давніх архетипів. А мотиви і причини, що штовхають підлітка до здійснення самогубства, необхідно шукати в глибинах його духовного світу.Майже в усіх архаїчних товариствах період статевого дозрівання розглядався як найважливіший момент життя людини. Це час, коли підліток стикається з найважливішою миттю свого життя, з моментом ініціації.Ініціація — це ритуал, член архаїчної общини в якому переходить від безвідповідального, природного, інерційного існування (дитинства) до нового життя. Він стає повноправним членом колективу. Підліток в ході цього ритуалу вмирає для тваринного життя і знов народжується для "нового життя". Він стає "новою людиною".Оскільки сьогодні немає ритуалів з ініціації та сакральних обрядів, то замість умовної смерті і сакральної драми все закінчується смертю тотальною, після якої не існує нового народження. Передчуваючи, що міфологічний період буття закінчується, деякі найчутливіші діти переживають це настільки гостро, що не можуть прийняти недосконалу усічену реальність дорослих. У студентів причиною самогубства може стати ряд таких проблем, як складність адаптації до нових умов, відсутність опіки батьків, комунікативні труднощі, формування взаємовідносин з протилежною статтю, різке падіння самооцінки під час навчання, проблеми скупченості у гуртожитку, неможливість побути на один з собою, своїми проблемами, ранні шлюби.Спробуємо проаналізувати деякі з цих чинників.    

 Класифікація особистісних  криз студентів : мотиви, характеристика, наслідки, шляхи реабілітації.

  А) Кризи пов'язані з навчанням

 

"Перебіг навчального  процесу з його типовими стресами  та випробуваннями загострює  існуючі в особистості проблеми, нерідко призводячи до кризи,  показником якої виступає руйнація  життєвих планів з гострим  почуттям безсилля власної волі".[10] Класифікацію найбільш типових  криз, пов'язаних з циклом навчання  у вищому учбовому закладі  та орієнтовні шляхи виходу  із кризової ситуації розробила Н.Хазратова.[11]

 

Продемонструю згадану класифікацію:

 криза адаптації до  умов навчання у вузі (1 курс);

 криза "середини" навчання (2-3 курси);

 криза завершення навчання  і переходу в інший 

 соціальний статус (5 курс - початок трудової діяльності);

 криза відрахування  з вузу, яка створює депривацію  такого необхідного у 20-річному  віці почуття причетності  

 

Крім уже зазначених, можна виділити також типові, але, щоправда, меншою мірою пов'язані з навчанням кризи, а саме:

 крах ідеалу кохання(подібна криза так чи інакше спровокована травмуючими подіями у сферіміжстатевих стосунків);

 екзистенціональна криза. 

 

Крім того, трапляються  й такі типові студентські психологічні проблеми, як неприйняття свого міжособистісного статусу в групі; конфліктні стосунки з викладачем чи адміністрацією; проблеми самореалізації творчо обдарованих  студентів.Будь-яка з цих проблем (або їх комплекс) при загостренні можїперерости в критичний стан, спровокувати замах на життя. 

1. Криза першого курсу  (криза адаптації до умов навчання  у вузі).

 

Ця криза гостріше проявляється, як правило, у приїжджих (частіше – у вихідців з села) і зумовлюється не тільки незвичною ситуацією вузівського навчання, але й незвичністю нового місця проживання, не адаптованістю до умов не лише самостійного життя, але і життя в метрополісі. До вступу у вищий учбовий заклад ці діти  мали міцні емоційні зв'язки з батьками, не мали досвіду самостійного життя і вибрали фах (також заклад освіти) не самостійно, а з допомогою батьків. Звикнувши до повсякденної опіки батьків, до стабільного життя не перенасиченого інформацією, вони опиняються під впливом сильнодіючих на психіку факторів. Це, насамперед, травмуюча розлука з близькими, необлаштованість побуту, відчуття ізольованості та втрати дружніх зв'язків (що є наслідком відриву від звичної життєвої ситуації). Крім того, необізнаність з умовами проживання в місті, так само як і з умовами навчання спричиняє відчуття власної безпорадності, дезорієнтації в ситуації. А це, в свою чергу, призводить до побоювання стати об'єктом кепкувань з боку інших. Цей страх обмежує дії новачка, робить його замкнутим, сором'язливим, скутим, змушує занурюватись і як наслідок може призводити до важких криз і патологічних наслідків.Ефективною допомогою у таких випадках, за умови, якщо дитина вчасно звернулась за допомогою до психолога, може бути психологічний тренінг, в якому беруть участь (крім самих першокурсників) студенти старших курсів, з якими в результаті неофіційного спілкування можна обговорювати питання, що турбують, знаходити вирішення для поставлених проблем.  

2. Криза третього курсу  (криза середини навчання).

 

Ця кризу також можна  назвати екзистенціональною, адже саме в цей період відбувається переоцінка цінностей. Ця криза найбільш небезпечна за своїми результатами, адже за певних негативних умов може відбуватись втрата сенсу життя, а як вже згадувалось  саме цей чинник може призводити до самогубства.Як не дивно, у багатьох студентів, які у свій час успішно адаптувалися до навчання у вищому закладі освіти, середина навчання не проходить гладко, І хоча ця криза (як і всі інші кризи студентського періоду життя) теж трапляється далеко не в усіх, але вона є таки досить поширеною.Час, коли вона виникає, е дещо "розмитим" (у декого вона починається відразу після закінчення адаптаційних процесів; а в інших тільки на четвертому курсі), так само як і типові прояви цієї кризи.Проте найбільш поширеною "симптоматикою" цієї кризи є розчарування - у навчанні загалом, в обраному фаху й у власних перспективах та можливостях. У цей період відбувається справжня втрата сенсу —насамперед сенсу навчання. Запитання, які ставить собі студент, звучать так: "Для чого я вчуся? Навіщо мені вчитися далі?"Втрата сенсу навчання супроводжується уявленням про відсутність перспектив, негативними відчуттями, пов'язаними із щоденним відвідуванням університету, інколи це супроводжується виключно критичним ставленням до викладачів. Підвищується втомлюваність; академічна успішність нерідко знижується (при цьому, що цікаво, подібну кризу часто переживають студенти з високою академічною успішністю).Гострота цих переживань досить сильно варіює залежно від індивідуальності та загальної життєвої ситуації, але типовим є те, що колишній життєвий задум студента (скажімо, той, який він мав на першому курсі) руйнується або ставиться під серйозний сумнів - і це при повній відсутності будь-яких зовнішніх загроз для цього задуму.У чому ж причина виникнення цієї кризи? І в кого вона насамперед виникає?Як і багато інших криз, ця криза пов'язана з крахом певних ілюзій.При вступі до вищого учбового закладу абітурієнт мріє про здобуття омріяної професії, про цікавість процесу навчання, захоплююче спілкування в студентському середовищі, знайомство з новими друзями, зростання своїх можливостей (зокрема у формуванні власних професійних якостей та умінь).Проте іноді об'єктивна реальність виявляється іншою. І це не означає, що формування професійних умінь не відбувається чи спілкування в студентському середовищі є нецікавим. Річ у тому, що все це не супроводжується відчуттям зростання власних можливостей, або ж це відчуття виявляється значно меншим, ніж це, здавалося б, могло бути, зважаючи на всі зусилля, які доводиться затрачати. Водночас постають більш чіткими, помітними ті непривабливі риси ймовірного майбутнього, які раніше не помічалися.Студент третього курсу більш реалістично оцінює можливості власного працевлаштування - і виявляється, що цих можливостей зовсім не багато, до того ж вони не є надто привабливими. Те саме стосується влаштування особистого життя. Водночас виникає і загострюється тривога в зв'язку з необхідністю професійної й особисто-сімейної самореалізації.Профілактика подібних криз (а саме, запобігання занадто гострим проявам такої кризи) пов'язана з формуванням уміння самостійно ставити цілі і приймати рішення. Велику роль у цьому відіграє також минулий досвід взаємодії з реальністю, коли отримати ті чи інші блага можна було лише в результаті боротьби і праці. Саме такий досвід дає змогу цінувати навіть незначні досягнення, більш спокійно переживати розчарування; він також дає звичку систематичного докладання зусиль навіть за умов незначних результатів.