Сучасна укринская мова

 

                                                             -15-

– це не тільки правильна  вимова й правильне використання усього розмаїття функціонуючих у мові фахових термінів – це й освоєння найновішої власне української та інтернаціональної термінології з тієї чи іншої галузі знання, виникнення якої зумовлене розвитком суспільства, науки, техніки, культури тощо, її активація у мовному вжитку, що, безсумнівно, підносить рівень професійної освіти. Значному поліпшенню якості професійної підготовки фахівців-медиків сприяло б включення в навчальні програми спеціальних курсів, які б передбачали вивчення фахової наукової термінології, що суттєво б поповнило та активізувало їхній фаховий словник, піднесло культуру усного й писемного професійного мовлення тощо. Визначення місця й ролі термінології в сучасній професійній освіті становить одне з важливих питань при підготовці фахівців будь-якої галузі знання. Розширення функцій української мови зі здобуттям статусу незалежності знайшло якнайширше відображення в професійній освіті, оскільки навчання в переважній більшості навчальних закладів України здійснюється українською мовою, що, в свою чергу, поставило перед науковцями й викладачами спеціальних дисциплін вказаних навчальних закладів цілий ряд проблем щодо нормалізації, вдосконалення й функціонування української національної термінології, джерел, з яких вона поповнюється, щодо вибору найбільш відповідних термінів і використання їх у певних мовленнєвих ситуаціях тощо. При цьому слід враховувати той факт, що більшість іншомовних термінів, поява яких в українському словнику зумовлена змінами в політичному та економічному житті України, є інтернаціоналізмами, котрі активно функціонують у всіх розвинених мовах світу та які є певною мірою тим скріплювальним елементом, що сприяє інтеграції мов, особливо споріднених. Вилучення з українського словника інтернаціоналізмів лише збіднює виражальні можливості української мови, позбавляє змоги варіювати мовними засобами тощо. 

     Дуже часто автори сучасних медичних термінологічних словників, зокрема прихильники питомо українських термінів, беруть за основу той термінологічний матеріал, який міститься у джерелах ще з початку ХХ ст., не враховуючи того, що на даний час він є застарілим і не відбиває дійсного стану сучасної термінологічної лексики. Так, у «Російсько-українському словнику медичної термінології» О. К. Усатенка, 1996 р. видання, подано і традиційний переклад деяких медичних термінів, і ті відповідники, які на даний час є дискусійними (наприклад: алергічний – алергійний, периферичний – периферійний, анестизуючий – анестезувальний), але з огляду на сучасні тенденції термінотворення, більш прийнятними для української мови.  
     Медицина не стоїть на місці, з’являються новітні, найсучасніші методи діагностики хвороб, нетрадиційні методи їх лікування, отож, відповідно, виникає потреба у творенні нових термінів, у їхній уніфікації, а також в уніфікації їхньої граматичної структури. Таким чином, медичне термінотворення є спільною справою і медиків, і мовознавців, головною метою якого має бути впровадження напрацьованого матеріалу в науковий та

 

                                                            -16-

професійний обіг. Актуальною проблемою для медичної термінології сьогодення є розробка єдиної концепції термінотворення з використанням досвіду і позитивних надбань вчених різних поколінь. Темою загального обговорення лінгвістів-науковців є проблеми вживання та унормування термінів, питання надмірної синонімічності, засміченості термінології численними мовними покручами, відповідність наукових термінів структурі української мови, доцільність запозичень, недопустимість подвійного калькування, що є властиве українським терміносистемам і різко негативно позначається на них. Вироблення власних унормованих термінологічних систем сприятиме розвиткові наукової думки в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            -17-

        2.4  Медична термінологія і латинські вислови

     Фармацевтична термінологія, як і термінологія інших наук, широко використовує грецькі і латинські слова та словотворні елементи. Ще в геніального грецького лікаря Гіппократа (460-377 р. до н.е.) були дій, присвячені вивченню лікарських засобів (у давнину професії лікаря і фармацевта не розмежовувалися). В імператорському Римі жили і працювали грецькі філософи, учені та лікарі. Одним з їх був Клавдій Гален (II ст. н.е.). Саме він запропонував з рослинної і тваринної сировини видобувати корисні речовини, застосовуючи методи подрібнення ("галенові препарати").У величезній за обсягом (37 книг) енциклопедичній праці римського письменника і вченого Плінія Старшого (1 ст. н.е.) "Природнича історія" значну увагу приділено лікарським засобам рослинного і тваринного походження.

     Епоха Відродження (Ренесансу) відкрила для наступних поколінь багато літературних творів, пам'ятників монументальної скульптури. У цей період у всі європейські мови проникнув великий вплив латинської лексики, що відносилась, головним чином, до інтелектуального життя суспільства, його культури, науки, медицини. Саме в цю епоху закладаються основи міжнародної медицинської термінології на латинській мові.

     Медична освіта неможлива без володіння основами латині. Вивчення латинської мови має велике значення в підготовці медичного спеціаліста середньої ланки, оскільки допомагає свідомо засвоювати і розуміти медичні терміни латинсько-грецького походження, з якими він зустрічатиметься і буде послуговуватися у своїй практичній діяльності. Медикам з давніх часів відоме таке латинське прислів'я: Invia est in medicina via sine lingua Latina – Непрохідний шлях у медицині без латинської мови. справедливе це твердження і наша година.

     Фармакологія – наука, яка вивчає дію лікарських засобів на організм. Латинська фармакологічна термінологія включає назви груп лікарських засобів (наприклад, sedativa – заспокійливі засоби та ін.), номенклатурні назви окремих засобів, що відбивають фармакотерапевтичну дію (наприклад, Cordiaminum від лат. cor, cordis n - -серце; Analginum від гр. algos – біль, an – заперечення, відсутність тощо), а також рецептурні формулювання й вислови.

Фармакопея (від грецького pharmakon – ліки+poіeo – роблю, виготовляю) – це звід державних законів про лікарські засоби й форми, збірник стандартів, що визначають склад лікарських засобів.

     Крилаті латинські виречення виявилися найбільш стійкими в медицині, де поряд з термінологією вони зберігаються як невід'ємні складові професійної мови. Invia est in medicina via sine lingua latina – шлях у медицині без латинської мови непрохідний. Веnе dignoscitur, bene curatur – добре розпізнається, добре лікується. Цей принцип класичної медицини витримав іспит часом і протягом тисячоріч залишився непохитним, незважаючи на зусилля знахарів і шаманствующих адептів нетрадиційного лікування.

 

                                                         -18-

     Contrariacontrariіscurantur – протилежне виліковується протилежним. Один із принципів класичної аллопатии.

     Similia similibus curantur – подібне виліковується подібним. Основна парадигма гомеопатії.

     Contra spem spero – без надії сподіваюся. Основний девіз лікаря-професіонала, зобов'язаного робити допомога в ситуації, що представляється безнадійної. Проходження цьому девізу особливо актуально в наш час, коли обговорюється питання про допустимість і гуманність эвтаназии.

     Est medicina triplex: servare, cavere, mederi – у медицини три задачі: оберігати, попереджати, лікувати.

Hygiena amica valetudinis – гігієна -подруга здоров'я. З характерної для латині лаконічністю представлений основний принцип профілактичної медицини.

     Locus minoris resistentiae – місце найменшого опору. У медицині – це мішень, що найчастіше уражається при визначеній патології (шейку стегна при травмі, судини серця, головного мозку, нижніх кінцівок при атеросклерозі).

     Primum nоn nocere – насамперед не шкодити. Принцип, якому випливає кожен лікар, зіставляючи передбачуваний ефект лікування з можливим ризиком ускладнень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                               -19-

                                     Висновок

     Медична термінологія - це мова , якою спілкуються лікарі різних спеціальностей. Він повинен бути ясним для читача і слухача по відношенню до понять. Найбільш прийнятними для існування в медичній термінології слід вважати ті слова , які прийняті більшістю фахівців , зрозумілі всім і відображають суть явища чи предмета. Смислове значення того чи іншого терміна в медицині тільки тоді стає загальним надбанням , коли воно зафіксовано точним терміном, що не допускає різних тлумачень , простим , однозначним. У будь-якій мові лексика найбільш рухлива його частину. Словотвір в ній йде спонтанно і форми цього процесу різноманітні, що є показником ступеня розвитку мови , оскільки слова тут вступають у синонімічні відносини і обростають полісемією . Особливістю латинської мови є його суворе підпорядкування основам медичної та фармацевтичної термінології , номінації - вирази латинськими термінами наукових понять у теоретичних і практичних дисциплінах медико -біологічного,фармацевтичного та медичного змісту.

     Для всіх наук , в тому числі і для медичної науки , вірно твердження, що в термінології відображається результат пізнавального процесу в цій галузі знання . Термін є інструментом пізнання , оскільки дає можливість збагачувати наукові факти , множити знання і передавати їх наступним поколінням учених. Нескінченний процес пізнання світу , виникнення нових і модернізація вже наявних понять , відкриття та створення все нових і нових об'єктів реальної дійсності вимагають від мови забезпечити говорить на даному мовою колектив необхідною кількістю слів для їх номінації. Велика кількість термінів ускладнює їх запам'ятовування , проте « підігнані » під яке-небудь широко відоме і часто вживане слово , вони швидко входять в мовний ужиток , а потім закріплюються в мові , так як стереотипність форм скорочення дає можливість легко зберегти їх у пам'яті.

     Виходячи з цього,  можна зробити висновок про те, що за своїми словотворчим можливостям термінологія , використовувана в медичних анотаціях безмежна. Не маючи еквівалентів в інших мовах , аналізовані терміни запозичуються різними мовами і стають частиною інтернаціональної лексики.

     Але медична термінологія в медичних анотаціях не є явищем позитивним. Перенасичення анотацій медичними та хімічними термінами призводить до того , що людина , що не має спеціальної освіти , не в силах розібратися у змісті анотації .

 

 

 

 

 

 

 

                                                          -20-