Соціологія політики

 

 

 

 

 

 

Семінарське заняття 

на тему:

“Соціологія політики”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

1. ПОНЯТТ І  КАТЕГОРІЇ СОЦІОЛОГІЇ ПОЛІТИКИ

2. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ  СОЦІОЛОГІЇ ПОЛІТИКИ

3. СОЦІОЛОГІЧНІ  ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ  В УКРАЇНІ

4. ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

 

 

 

1. Понятт і  категорії соціології політики

Соціологія політики є однією з галузей соціологічного знання, яка вивчає взаємозв'язки між  суспільством і державою, суспільством і політичними інститутами, соціальні  механізми влади, механізми впливів  у суспільстві. В соціологічних словниках і науковому посібнику «Соціологія: наука про суспільство» (Харків: 1996) соціологія політики визначається як галузь соціології, що досліджує взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами життя суспільства, політичних інститутів — з іншими соціальними інститутами.

На перший погляд соціологія політики і політологія (знання про  політику) можуть видатись тотожними  науковими дисциплінами, оскільки обидві вивчають політику і політичне життя  суспільства, політичні процеси, політичні  події і політичні суб'єкти з їх сутнісними характеристиками. Однак насправді це дві самостійні науки. Спробу розмежувати їх зробили американські дослідники Р.Бендікс та С.Ліпсет. Висновок полягає у наступному: «Наука про політику (тобто політологія) виходить з держави і вивчає, як вона впливає на суспільство, в той час як політична соціологія виходить з суспільства і вивчає, як воно впливає на державу, тобто на формальні інститути, що служать розподілу і здійсненню влади». Хоча цей висновок доволі схематичний і спрощений, все ж він дає уяву про специфіку саме соціологічного дослідження політичної сфери.

Взагалі ж політика —  настільки багатоманітний феномен, що він досліджується багатьма соціогуманітарними науками. Політологія вивчає політику як цілісний об'єкт і внутрішні, притаманні лише їй закономірності владних відносин. Філософія досліджує політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації. Юриспруденція (або науки про право) займається вивченням галузі правових і державних норм та інститутів на їх стику. Історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й опису емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів і ідей. Психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Соціологія ж аналізує вплив соціального середовища на політичну сферу в цілому. Тому можна вважати, що соціологія політики утво-

рилася на межі таких  двох загальних наук, як соціологія І політологія. Маючи практично  один і той же об'єкт дослідження, ці науки використовують відмінні методи, стратегію і тактику досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства.

Інші дослідники вважають, що в широкому сенсі політологія  включає політичну соціологію і  вони співвідносяться як ціле і частина. Політичну соціологію цікавлять найперше взаємодії індивідів, соціальних спільнот і соціальних інститутів з огляду влади і впливів. Яким чином соціальні процеси знаходять свій вияв у політичних структурах, як здійснюється інституціо-налізація соціальних рухів, які політичні впливи необхідні для підтримання соціальної стабільності і розв'язання політичних конфліктів, якими є найбільш оптимальні канали політичного самовиразу для спільнот різного роду, якими є соціальні підстави переходу від одного політичного порядку до іншого — ці та інші питання складають предмет соціології політики.

Отже, предметом соціології політики є соціальні механізми  влади і впливів у суспільстві  на різних етапах його розвитку і функціонування. Власне вивчення механізмів перетворення соціального в політичне, зокрема механізмів формування з соціальної спільноти політичного суб'єкта, і вирізняє соціологію політики з-поміж інших політологічних дисциплін, таких, як політична економія (яка досліджує характер впливу економічних процесів на політичні структури) чи політична екологія (яка вивчає, в який спосіб деградація довкілля пов'язана з політичними процесами і впливає на них).

Соціологія політики має також свої власні об'єкти: події, процеси, суб'єкти політичної сфери. Водночас вона досліджує й ті об'єкти, які є в економічній, політичній і духовній сферах суспільства. Саме тому вона виходить за межі політології. Прикладом може бути соціологічний опис економічних суб'єктів, які виступають на політичній арені з метою чинити вплив на органи влади (як от страйки шахтарів з їх вимогами до уряду), або контент-аналіз політичної символіки якогось національного руху.

Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний суб'єкт». Це поняття допомагає зрозуміти механізм перетворення соціального в політичне. Політичним суб'єктом може стати окрема людина (якщо вона бере

участь у голосуванні  на виборах, входить до політичної партії тощо), соціальна спільнота (наприклад, нація, яка виборює самостійну державу), соціальний інститут (наприклад, армія  тої чи іншої країни, яка здійснює державний переворот).

Російський соціолог В.Амелін вважає основними ознаками політичного суб'єкта три наступні:

• здатність приймати політичні рішення;

• здатність реалізувати  ці рішення у політичній практиці або контролювати їх реалізацію;

• спроможність нести  відповідальність за свої рішення.

Він же пропонує розрізняти політичні суб'єкти за рівнем їх активності та соціальної підтримки. У першому  випадку вирізняються політичні  суб'єкти-генератори політичних відносин (тобто ті, що виробляють політичні рішення або ідеї) та носії цих відносин (тобто ті, що лише реалізують ззовні поставлені цілі). У другому випадку поділ йде на політичних суб'єктів-лідерів (які мають широку соціальну базу і підтримку багатьох людей, партій тощо) та звичайних громадян (які представляють лише самих себе). Отже, якщо соціологію можна визначити як спосіб вивчення суб'єктів загалом, то соціологію політики — як спосіб вивчення суб'єктів (людей, соціальних спільнот та соціальних інститутів) у політиці.

Що ж таке політика? Для одних — це яскраві політичні лідери, талановиті керманичі держави, які дбають за інтереси і потреби народу. Для других — це нескінченні двобої політичних партій, інтриги, політичні ігри, нехтування моральними нормами заради оволодіння владою. Для третіх — це безліч різноманітних організацій і закладів, де кожний чиновник претендує на право управляти людьми. Всі ці неоднозначні судження свідчать про складність і багатоманітність такого соціального явища, як політика, зумовлюють широкий спектр його визначень. Вітчизняні соціологи зазначають, що політика — це відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами. Соціологія політики вивчає проблеми влади, політичних прав і свобод з точки зору конкретної людини, соціальних спільнот, прошарків і груп, громадських об'єднань і організацій, політичних партій тощо.

У навчальному посібнику  «Соціологія: наука про суспільство» підкреслюється, що політика є особливим  видом регуляції соціального  життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв'язку з поглибленням соціальної диференціації. Розподіл праці, виникнення приватної власності, поглиблення етнічних, професійних, поселенських відмінностей приводить до того, що з'являються соціальні групи з різними, а то й несумісними інтересами. Для їх регуляції вже не досить норм моралі, звичаїв, традицій. Задля збереження цілісності спільноти або суспільства в цілому та їх нормального функціонування стають необхідними більш жорсткі нормативні регулятори, які підтримуються вже не всезагаль-ним осудом і засудженням, а силою і примусом.

Для характеристики політичних явищ і процесів соціологія використовує цілу низку понять. Найбільш широким  з них є «політична сфера», яке включає всі явища політичного характеру, простір, де протікають політичні процеси. Якщо політика — це специфічний вид діяльності людей, пов'язаний з утвердженням права індивідів, груп і спільнот на управління суспільством, на владу, то політична сфера — це той простір, в межах якого політика здійснюється. Як зазначає відомий харківський соціолог О.Якуба, структура політичної сфери розкривається через поняття політичної свідомості, норм, організацій, закладів, політичних відносин. На її думку, а також на думку багатьох вітчизняних і зарубіжних соціологів, центральним поняттям, яке зв'язує всі інші, є поняття влади. Це зумовлено тим, що боротьба за завоювання влади та її здійснення виступає змістом політики, її основою. М.Веберу, який вводить до наукового обігу багато положень соціології політики, належить визначення політики як прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади (чи йдеться про відносини між державами, чи усередині держави, чи між групами людей). Інший відомий соціолог Р.Арон також визначає політику як боротьбу за владу та пов'язані з нею переваги.

У соціологічній літературі існує декілька визначень влади, які розробляються представниками різних соціологічних шкіл і напрямків. Біхевіористи вважають, що влада є  певним типом поведінки, заснованим на можливості зміни поведінки інших людей (X.Саймон). Інструменталістські визначення трактують владу як можливість використання певних засобів, зокрема насильства (Е.Каплан, Г.Лассвел). Згідно з

телеологічними визначеннями влада — це досягнення певних цілей  і одержання накреслених результатів (Т.Парсонс). Структуралісти визначають владу як особливого роду відносини між тим, хто управляє, і тим, хто виконує накази і розпорядження (М.Дюверже). Влада також визначається як вплив, що здійснюється на інших (Е.Бенфілд). Нарешті, є конфліктологічне розуміння влади, що зводиться до можливості прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях (Г.Лассвел). Польський соціолог Є.Вятр, який наводить ці визначення, підкреслює, що вони зосереджують увагу на якому-небудь одному аспекті явища влади, якійсь одній її характеристиці. Спробу поєднання декількох визначень влади робить Н.Смелзер «Влада, — пише він, — передбачає здатність нав'язувати свою волю іншим і мобі-лізовувати ресурси для досягнення поставленої мети».

 

2. Основні складові  соціології політики

Оскільки політика —  явище складне і багатоманітне, то і структура соціологічного знання про неї є складною і розгалуженою. У зв'язку з цим дослідники вирізняють такі внутрішні складові соціології політики, як соціологія політичних рухів і партій, соціологія держави, соціологія політичної свідомості і політичної поведінки, соціологія міжнародних відносин тощо. Зупинимось докладніше на деяких з них.

Коли йдеться про соціологію політичних рухів і партій, то наголошується, насамперед, на їх типології та понятті політичної системи. Політичні рухи організуються суспільними

силами, які намагаються  змінити існуючий соціальний порядок  або закріпити його шляхом здійснення тиску на уряди чи шляхом боротьби за владу. Політична партія є політичним рухом, який має високий ступінь організації і прагне до реалізації своїх цілей, борючись за владу або за здійснення цієї влади в соціальній практиці. Є.Вятр будує типологію політичних рухів, виходячи з різних критеріїв. Якщо брати до уваги роль суспільних класів у створенні політичних рухів, то можна виділити рухи, які мають класовий (робітничий рух, селянський рух тощо), міжкласовий (національно-визвольний рух) і позакласовий характер (політичні рухи, в яких беруть участь професійні групи або соціальні прошарки).

Якщо мова йде про  ставлення до існуючого політичного  устрою, то з цієї точки зору можна  вирізнити:

• консервативні політичні  рухи (які прагнуть зберегти існуючий стан речей);

• реформаторські (які  стоять на позиціях збереження певного політичного устрою, але вважають за потрібне вдосконалити його);

• революційні (які відкидають існуючий лад і мають намір  замінити його іншим);

• контрреволюційні (які  скеровані проти певного політичного  ладу, що встановився внаслідок перемоги революційних або реформаторських рухів, і мають на меті замінити його попереднім устроєм).

Якщо критерієм є  ступінь і форма організації  політичних рухів, то соціологічному аналізу  піддаються стихійні, слабоор-ганізовані політичні рухи, рухи з високим  ступенем організації. Найбільш розповсюдженою нині формою останніх є політичні партії.

Залежно від статусу  в політичній системі партії поділяються  на урядові (і до того ж консервативні, бо прагнуть зберегти владу у своїх  руках), і опозиційні (або радикальні, бо прагнуть усунути правлячі партії від влади).

Функціональний критерій зумовлює поділ на партії «індивідуального представництва» (які концентрують свою діяль-

ність на доборі кандидатів на виборчі посади) та «соціаль-. ної  інтеграції» (метою яких є згуртування довкола своїх гасел різнородних верств населення).

Відмінності в організаційній побудові дозволяють виділити так звані  децентралізовані (наприклад, консервативні  і ліберальні в Західній Європі і  США), централізовані (наприклад, соціалістичні  партії континентальної Європи) і строго централізовані (комуністичні і фашистські) партії.

Політичні партії, що відстоюють більш-менш прогресивні доктрини, прийнято називати лівими, реакційні — правими, а ті, що займають проміжне становище, — партіями центру. М.Дюверже, однак, як і багато інших західних вчених, не визнає поділу на ліві і праві партії за ідеологічними ознаками і вважає таку диференціацію умовною, придатною лише для схематичного опису політичного спектру.

Партії є важливим елементом політичної системи, до якої, крім них, входять політичні інститути, а також політичні ролі, відносини, процеси, принципи політичної організації суспільства, політична свідомість, політична культура тощо. Як підкреслюють вітчизняні соціологи, політична система суспільства визначається:

• класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентського, президентського);

• типом держави (монархія, республіка);