Соціально-психологічна реабілітація, яка сприяє формуванню творчої особистості

Сутність, зміст, напрямки соціальної реабілітації залежать від специфіки закладу, в якому вона проводиться, а також функцій, меж компетенції, повноважень цього закладу.

Як відомо, творчість зв'язують із виробленими суспільством і культурою шляхами реалізації окремою особистістю або групою людей вищих досягнень у різних сферах життєдіяльності й напрямках духовно-морального й соціокультурного розвитку людину. Творчість як діяльність породжує щось якісно нове, неповторне, оригінальне, унікальне; діяч розглядається як суб'єкт творчості, творець. Він має у своєму розпорядженні потенціал, резерв, який може служити для подальшого багатогранного розвитку особистості.

Коли мова йде про творчість, обмеження життєдіяльності відступають на останній план, а іноді не мають ніякого значення. Однак для розвитку творчого потенціалу, креативності інвалідів у суспільстві повинні бути створені додаткові спеціальні умови. Виявлення цих умов можливо лише за допомогою аналізу тих факторів, які впливають на розвиток активності й творчості осіб, що мають обмеження життєдіяльності.

Творчий розвиток соціальної групи інвалідів визначається впливом безліч факторів. Як відомо, творчість являє собою такий спосіб активізації особистості, який дозволяє їй краще виразити себе й глибше зрозуміти свою індивідуальність. Обмеження життєдіяльності не містять у собі обмеження творчих ідей, відторгнення від прояву майстерності, таланта. Втілюючи свої задуми у творчості, людина проявляє духовне єднання з іншими людьми, з культурою в цілому, що у випадку з інвалідом сприяє його інтеграції в суспільство. У якості одного з таких провідних факторів виступає сучасна нормативно-правова база, у цілому, що орієнтує на гуманістичні концепції, пов'язані з розвитком громадянського суспільства, що передбачає рівноправність усіх соціальних груп. У контексті цих ідей актуалізується проблема розвитку активної творчої позиції соціальної групи інвалідів у всіх сферах життєдіяльності.

Соціально-психологічні фактори, що впливають на розвиток творчого потенціалу інвалідів, пов'язані з обліком особливостей всебічної організації життєдіяльності соціальної групи інвалідів і вхідних у неї співтовариств із різними дериваціями: сенсорними, сенсомоторними, інтелектуальними, пов'язаними з опорно-руховими, соматичними й іншими обмеженнями. Часто не береться до уваги специфіка комунікацій інвалідів і специфіка їх інтеграції в соціум у груповому й індивідуальному аспектах. У сучасних умовах облік особливостей інвалідів може забезпечувати підтримку й розвиток творчих задумів і самореалізації людину.

Соціокультурні фактори в розвитку соціальної групи інвалідів відіграють важливу роль і виражаються, насамперед, у збагненні ними потенціалу культури за допомогою технічних засобів реабілітації, що компенсують ці обмеження для осіб із сенсомоторними обмеженнями життєдіяльності. Усе це дозволяє долучатися не тільки до освоєння різних видів мистецтва, але й активно з урахуванням особистісного потенціалу брати участь у створенні нового продукту сучасної культури.

Педагогічні й андрагогічні фактори орієнтують на створення комплексної системи творчого розвитку, що охоплює всі вікові етапи життєдіяльності людини, усі основні види формального, неформального й інформативного утвору, сучасні напрямки наукової й культурної картини миру.

Один з перших інститутів соціалізації, у яку включається людина із проблемами в розвитку після родини, - це система творчого розвитку особистості. Вона має у своєму розпорядженні широкий арсенал ресурсів для спонукання до творчості на всіх вікових етапах людини. Певна адаптивність, що розвивається в процесі безперервного розвитку людини, пов'язана з умінням домагатися соціально-значимих цілей з установкою на відповідальність, сумлінність, уміння розширювати особисті й професійні контакти, з постійною роботою над удосконалюванням власної особистості.

В організаційно-управлінських факторах відбивається ідея реалізації цілісного підходу до створення умов для само здійснення й самореалізації інваліда. Необхідної складовій такого підходу виступає система супроводу. Вона враховує обмеження життєдіяльності й сприяє мінімізації труднощів адаптації до соціуму, залучаючи при цьому різноманітний потенціал медичної, психологічної, соціальної підтримки, інформаційно-комунікативних і технічних засобів реабілітації.

У загальній системі наукових підходів слід приділити увага такому факторові як систематизація досліджень в області творчого розвитку соціальної групи інвалідів і подальша розробка поля досліджень, що сприяють формуванню цілісної вистави в цьому аспекті.

Реальний облік вище названих факторів відкриває перспективи для наукового обґрунтування й реалізації практичних ініціатив в області створення умов для творчого розвитку соціальної групи інвалідів.

Заняття з естетичного виховання (музичні, малювання, ліплення, аплікація) спрямовані на розвиток здатності адекватно сприймати навколишній світ.

Арт - терапія (реабілітація шляхом творчості) – це лікування за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому людина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища. Арт - терапія пов’язана з візуальним мистецтвом та має на увазі можливість актуалізації психічних резервних можливостей, формування на їх основі адекватної поведінки за рахунок творчої образотворчої діяльності. Головне, щоб дитина – інвалід крізь малюнок могла виразити внутрішній стан, відчуття, переживання, без акценту на художні достоїнства. З іншої сторони, застосовується прийом естетотерапії, заснований на невербальному впливі художніх форм на формування духовної особистості. При цьому він виступає у пасивній ролі глядача чи в активній ролі, виражає свої емоції в художньому образі.

Малювання - слугує засобом вирішення психологічних проблем (страхи, неспокій, самотність, подолання негативних переживань, формування уміння та впевненості руки).

Основна увага при проведенні корегувальної арт – терапії приділяється ставленню інваліда до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо. Арт - терапію, як методику корекції, доцільно використовувати в комплексі функціонально – системної медико – соціальної реабілітації. Застосування арт - терапії підвищує пізнавальну активність, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арт - терапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.

Педагогічна корекція за допомогою арт - терапії у дітей з обмеженими можливостями здоров’я має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме: віку,

ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.

Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи.

Педагог зобов’язаний: усвідомлювати і пам’ятати про труднощі дитини – інваліда в реалізації можливостей своїх функціональних систем; встановити напрямки і завдання корегувальної робот із арт-терапії; підібрати ті види арт-терапії, які конкретна людина спроможна обрати для себе; дати можливість людині самостійно вибрати завдання; встановити з нею доброзичливий двобічний контакт; регламентувати роботу. Такі правила проведення корекції арт – терапії стимулюють пізнавальну та творчу активність, організують поведінку, підвищують самооцінку.

Методика Марії Монтессорі. Метод Монтессорі заснований на спостеріганні за дитиною у природних умовах та прийнятті її такою, якою вона є. У групах Монтессорі дитина навчається самостійно за допомогою спеціально розробленого навколишнього середовища – Монтессорі – матеріалів, де є можливість самоконтролю; дитина сама вбачає свої помилки, дорослому не потрібно вказувати на них. Роль соціального педагога полягає у здійсненні керівництва самостійною діяльністю дитини, а не в її навчанні.

Музикотерапія. Впливаючи на психоемоційний стан людини, музика призводить до певних гормональних і біохімічних змін в організмі, позитивно впливає на інтенсивність обмінних процесів. Позитивні емоції, що виникають під час звучання музики,  стимулюють інтелектуальну діяльність людини.

Виконанню поставлених завдань із музикотерапії сприяє програмний репертуар. Важливим елементом музикотерапії  є виразне виконання музичного твору. Разом з тим при роботі необхідні наочні прийоми, що залучають людину до музики. Зорово сприйманий образ сприяє розумінню змісту виконуваної пісні, її запам'ятовуванню. З цією метою застосовуються й персонажі лялькового театру, за допомогою яких інсценується зміст того або іншого твору.

Музикотерапія сприяє активізації творчої, пізнавальної й розумової діяльності. Люди багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику, але найголовніше – це «школа почуттів», що формується завдяки особливій властивості музики – викликати співпереживання слухачів.

Засоби музикотерапії сприяють загальному розвитку особистості. Емоційна чуйність і розвинений музичний слух дозволяють людям з особливими потребами в доступній формі відгукнутися на добрі почуття і вчинки, допомагають активізувати розумову діяльність, постійно вдосконалюючи рух до загального оздоровлення всього організму в цілому.

Ігротерапія. Головне значення гри полягає в тому, що завдяки особливим ігровим прийомам дитина моделює взаємодію з оточуючим світом та людські стосунки. Це надає засвоєним раніше предметним діям певного сенсу. Отже, в ході гри дитина засвоює мотиви людської діяльності. На основі цього формується прагнення до суспільно важливої діяльності, що стає основним моментом готовності до шкільного навчання та включення до трудової діяльності.

Дидактична гра є особливими видом ігрової діяльності. Вона спеціально створена дорослими з навчальною метою. Структуру дидактичної гри утворюють основні (дидактична та ігрова задача, ігрові дії, правила, дидактичний матеріал, результат) та додаткові компоненти (сюжет і роль). Обов’язковою умовою є дотримання правил, які спрямовують гру в заданому напрямку, визначають послідовність ігрових дій, регулюють взаємодію учасників, дозволяють педагогу керувати грою.

Перед включенням гри в корегувальну або розвивальну програму необхідно провести її експертизу – встановити її психолого-педагогічний ресурс, знайти адекватні способи та прийоми включення в роботу з дітьми, визначити можливості її модифікації.

Казкотерапія -  це система передачі життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції і творчих здібностей. Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з оточуючим світом.

Казки викликають інтенсивну емоційну реакцію. Казкові образ звертаються одночасно до свідомості та до підсвідомості. Казка дозволяє вийти за рамки звичайного життя, в доступній формі вивчати світ почуттів і переживань, ідентифікувати себе з певним персонажем і таким чином подивитись на свої проблеми зі сторони.

Привабливість казки як засобу педагогічного впливу для дитини обумовлена її властивостями: відсутність прямих повчань, напучувань; події казкової історії логічні, природно витікають одна з одної, що дозволяє дитині засвоювати причинно-наслідкові зв’язки і спиратись на них; через образи казки дитина знайомиться з досвідом багатьох поколінь. В казкових сюжетах зустрічаються ситуації і проблеми, які переживає кожна людина (відділення від батьків, життєвий вибір, взаємодопомога, кохання, боротьба добра і зла). Перемога добра забезпечує дитині відчуття психологічної захищеності.

Дитина засвоює, що випробування сприяють внутрішньому росту людини; відсутність фіксації імені головного героя та місця подій; головний герой – це збірний образ, з яким дитина може ідентифікувати себе; цікавий сюжет, наповнений загадками, чарами, неочікуваними перетвореннями героїв забезпечує активне сприйняття і засвоєння інформації.

Корегувальні функції казки: психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій; символічне відреагування фізіологічних та емоційних стресів; усвідомлення і прийняття змісту власної активності.

Види роботи з казкою:

1. Використання казки  як метафори. Казкові образи і сюжети асоціюються з життєвим досвідом дитини. Ці асоціації можна обговорити.

2. Малювання за мотивами  казки. Вільні асоціації проявляються в малюнках, які аналізують та обговорюють.

3. Обговорення поведінки  і мотивів вчинків персонажів. Є приводом для розмови про моральні цінності, систему оцінювання себе та оточуючих.

4. Програвання епізодів  казки.

5. Використання казки  як притчі-повчання. Підказка варіанту вирішення ситуації на прикладі казкового сюжету.

6. Творча робота за  мотивами казки (дописування, переписування, робота з казкою).

У процесі реалізації цієї технології важливо не регламентувати діяльність людини, організовуючи процес навчання так, щоб у ньому були елементи творчості, які передбачають комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни. Стимулюють творчу діяльність учнів вдалий підбір творчих завдань, використання ігрових моментів та ін. 

Висновки

Самоактуалізація і соціалізація неможливі без розвитку креативності особистості, виявлення і розвитку творчого потенціалу. Йдеться як про творчий підхід до життя, так і про компенсаторний вплив мистецтва на особистість. Тому в практиці соціальної роботи використовуються такі методи роботи, як арт-терапія, конкурси і фестивалі художньої творчості дітей і молоді.