Соціально-психологічна реабілітація, яка сприяє формуванню творчої особистості

 

 

Соціально-психологічна реабілітація, яка сприяє формуванню творчої особистості

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Проблема творчого розвитку особистості в сучасному світі стоїть гостро. Забезпечення поступальності розвитку сучасного суспільства все більше  залежить від кількості в ньому творчих особистостей, здатних не тільки сумлінно виконувати певні стандартизовані, репродуктивні завдання, а й у разі необхідності виходити за їх межі, застосовувати свої творчі здібності для створення нової інформації, цінностей, технологій, матеріальних об’єктів тощо.

Соціальна група інвалідів, яка складає значну частку населення нашої держави, має як і інші соціальні групи значний творчий потенціал.

Основа соціально-психологічної реабілітації полягає  у коригуванні емоційного стану, що скоротить час одужання та адаптації, сімейної психології та терапії, розширенні інформаційного простору та формуванні творчої особистості. Тому від реабілітаційних закладів цілком закономірно очікують удосконалення роботи щодо розвитку творчого потенціалу особистості, утвердження цього напряму навчально-виховного процесу як перманентного пріоритету діяльності всіх соціальних педагогів.

1 Основні принципи формування  творчої особистості засобами соціально-психологічної реабілітації

 

Творча особистість володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне, їй притаманні творчі здібності, які відповідають творчій діяльності та є умовою її успішного здійснення. Життя доводить, що в складних умовах сучасного розвитку суспільних процесів в Україні, найкраще орієнтується, розв'язує завдання й працює творча людина, тому що вона більш гнучка і здатна до створення й використання нового. Тому готовність до творчості, творчого розв'язку проблеми є одним із механізмів психологічного захисту людини в складних умовах, у тому числі в критичних ситуаціях, з якими особи з обмеженими можливостями зустрічаються набагато частіше, ніж здорові.

При проведенні заходів соціально-психологічної реабілітації акцент робиться   на розвиток пізнавальних інтересів, творчого потенціалу людини, розширення контактів  із соціокультурним середовищем. Так, в межах соціально-психологічної реабілітації проводиться:

Діагностика й анкетування соціальним педагогом з метою вивчення  й виявлення здатностей, інтересів, схильностей і потреб людини, а також умов проживання в родині, соціального статусу родини.

Розробка індивідуальних програм залежно від віку клієнта, захворювання, що супроводжує, по наступних напрямках: просвітницьке - бесіди про здоровий спосіб життя, проведення заходів щодо тематичних, календарних свят і пам'ятних датам, патріотичне виховання, цивільне й правове виховання; корегувальне – дидактичні ігри, словесно-рольові, рольові, рухливі, спортивні (з помірним навантаженням) ігри; заняття з логопедом-дефектологом; пізнавальне - залучення дітей у роботу різноманітних творчих студій; емоційно-естетичне й досугове, метою якого є формування творчої особистості, реалізація творчих потреб і запитів, розвиток художнього смаку; виховання середовищем проживання - виготовлення природно-декоративних панно, оформлення пейзажних композицій і ін.

Формуванню творчої особистості сприяє дотримання соціальним педагогом під час організації реабілітаційних заходів таких принципів: принцип розвитку (передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей клієнтів); принцип самодіяльності (має на меті діяльнісний підхід, за якого клієнти відчувають себе співучасниками реабілітаційного ); принцип самоорганізації (передбачає спонукання учнів до організації свого робочого місця, планування роботи по виконанню навчального завдання, здійснення самоперевірки).

Зазначимо, що  творчість – величезний стимул для розвитку й становлення будь-якої особистості, а для людини з особливими потребами – це ще й можливість (часом єдина) заявити навколишнім про себе й свій внутрішній світ, який у багатьох випадках є дуже багатим і розвиненим.

Уже сам процес творчості сприяє самовизначенню, самовираженню й самореалізації особистості, незалежно від її фізичних і інтелектуальних здатностей, але для одержання найбільшого ефекту кожній людині, звичайно ж, необхідна демонстрація власних творчих досягнень. Для цього, природно, підходить і найближче оточення (батьки, близькі родичка й друзі), але значно більший позитивний ефект виникає саме при публічній демонстрації своїх творчих наробітків і їх суспільнім визнанні.

Люди з обмеженими можливостями відчувають величезну тягу до мистецтва, що підтверджує їхня активна участь у різноманітних творчих фестивалях і конкурсах. Творчість дозволяє таким людям виявити свої надзвичайні здатності, поділитися результатами своєї праці, відчути, що вони здатні щось зробити самостійно. Творча діяльність стимулює бажання інваліда спілкуватися, розбудовувати міжособистісні відносини. Це один зі способів зм'якшити стан відособленості від інших і переконати себе в приналежності до життя не тільки своєї соціальної групи, але й суспільства в цілому. Саме тому можливість творчого розвитку необхідна кожній людині з особливими потребами.

Розвиток творчих здібностей у  людей з особливими потребами не тільки можливий, а є нормою й не залежить від деформації в їхньому розвитку (фізичні недоліки, розумова відсталість, хронічні захворювання й ін.). Заняття творчістю для людей з обмеженими можливостями безсумнівно корисні й рекомендуються як складова соціальної реабілітації практично при будь-якому діагнозі й стані людини.

Творчу реабілітацію можна розглядати як комплекс медичних, психологічних і педагогічних заходів арт-педагогічної й арт-терапевтичної спрямованості, націлений на створення й забезпечення умов для соціальної інтеграції інвалідів, відновлення їх соціального статусу й здатностей до самостійної суспільної діяльності шляхом залучення особливих дітей і молоді в систему художньої освіти, естетичного виховання й морального розвитку.

Процес творчої реабілітації в неформальній обстановці дозволяє, у першу чергу, подолати самітність людини з особливими потребами. За спостереженнями фахівців, будь-яка дитина або парубок-інвалід, навіть оточений любов'ю й турботою родини, через відсутність повноцінного контакту з навколишнім світом своїх однолітків і життєвого досвіду, заміненого специфічним способом існування в умовах хвороби, залишаючись наодинці із самим собою, починає випробовувати почуття самітності, відчуття своєї «неповноцінності», внаслідок чого виникає пригніченість, депресія або агресивність.

Після прилучення до творчості в людині досягається позитивна динаміка загального емоційного настрою – від сторожкості й апатії до радісного бажання творити, спілкуватися й ділитися своїми досягненнями з однолітками й родителями, розширюються соціальні контакти, долається соціокультурна й психологічна ізоляція, підвищується самооцінка, розширюються можливості людиною та її оточенням. Це формує в інвалідів захист проти психологічного й духовного насильства з боку суспільства.

Таким чином, формування й становлення інваліда як творчої особистості можливо тільки шляхом збагнення механізму творчого процесу, подолання самітності, відчуття рівності з навколишнім світом і виховання соціального оптимізму в масштабах усього майбутнього життя.

Потрібне зазначити, що реконструкція соціально-культурного оточення дітей і молоді означає організацію комунікації і дозвілля з ровесниками за місцем проживання. Організація спілкування з ровесниками - неінвалідами формує коло міжособистісних відносин і задовольняє одну з важливих соціальних потреб - потребу в спілкуванні. Одна з поширених форм роботи - клуби спілкування, які відіграють важливу роль у подоланні фізичної і духовної самотності. Ці клуби компенсують однобічність функціональних зв’язків, сприяють розширенню кола спілкування, що, у свою чергу, покращує внутрішній стан людини, знімає почуття тривоги, занедбаності.

Активізація соціально-культурних і соціально-педагогічних функцій конкретної особистості у задоволенні основних соціальних потреб має на меті подолання почуття самотності, емоційної відчуженості і значною мірою досягається стимулюванням соціальної активності особистості. Спочатку вивчаються проблеми дітей і молоді, а потім створюються умови для подальшого розвитку їхньої ініціативи, зокрема, створюються центри соціальної активності, громадські організації та дитячі асоціації. Вихід особистості за вузькогрупові рамки, залучення її до системи безпосередніх стосунків з широким колом інших людей сприяє збагаченню індивідуального життя особистості.

Самоактуалізація і соціалізація неможливі без розвитку креативності особистості, виявлення і розвитку творчого потенціалу. Йдеться як про творчий підхід до життя, так і про компенсаторний вплив мистецтва на особистість. Тому в практиці соціальної роботи використовуються такі методи роботи, як арт-терапія, конкурси і фестивалі художньої творчості дітей і молоді.

Реабілітаційні функції виконує також взаємодія особистості з природою. Догляд за тваринами і рослинами знімає стрес, нормалізує роботу нервової системи, психічний стан. Спілкування з тваринами суттєво збагачує життя, може бути додатковим джерелом взаємодії людини з навколишнім світом. Тому в роботі з інвалідами можна використовувати таку форму соціальної реабілітації, як екологізація педагогічного середовища (конструювання і виготовлення екологічних куточків у ССМ, навчально-виховних закладах і за місцем проживання; іпотерапія; соціальна реабілітація сліпих за допомогою собак-поводирів; екологічні гуртки; обладнання гнізд; екскурсії у ліс, на річку, наметові табори тощо).

Один із шляхів соціальної реабілітації інвалідів є їх профорієнтація і працевлаштування. Профорієнтація передбачає попереднє дослідження функціональних можливостей молодої людини, її освітнього, професійного і соціального рівня. Завдання профорієнтації - встановити найпридатніші для інвалідів види роботи, надати їм можливість обрати роботу відповідно до їх навичок, здібностей і вмінь. Обов’язково слід враховувати особисті бажання кожного й виходити з найретельнішого оцінювання професійних здібностей.

Так, соціальна реабілітація дітей з обмеженнями у пересуванні здійснюється шляхом організації плідної праці, творчих занять. З цією метою для дітей-інвалідів проводяться заняття з плетіння мережива, влаштовуються курси з плетіння ґерданів, виготовлення іграшок, штучних квітів, виробів з бісеру. Творчі заняття справляють психолого-педагогічний вплив на особистість, сприяють згуртуванню інвалідів, об’єднанню їх у неформальні групи. Такі форми роботи створюють умови для відновлення почуття гідності, самоповаги, соціальної придатності й самоствердження особистості.

Соціально-психологічна реабілітація сприяє формуванню творчої особистості, яка знаходить опору у власному "Я”. Це є важливою передумовою самоактуалізації людини та її духовного оздоровлення. З іншого боку, соціально-психологічна реабілітація сприяє соціалізації особистості, засвоєнню культурного і духовного досвіду, набутого людством.

2 Основні форми та методи  соціальної реабілітації, що розвивають творчу особистість

 

Основними формами реабілітаційної соціальної роботи з дітьми і молоддю з обмеженими психофізичними можливостями є групова та індивідуальна.

Основними завданнями групової роботи є: допомога членам групи створити систему взаємодопомоги; урахування у процесі роботи характеру і змісту групових процесів, використання їх для досягнення цілей групи, допомога в цьому кожному члену групи; посилення здатності членів групи діяти незалежно; допомога кожній особистості усвідомити свою спільність з іншими в момент припинення діяльності групи. У рамках групової роботи як окремий метод розглядається метод арт-терапії, який виконує реабілітаційну функцію у межах короткотривалого спілкування, зокрема в умовах дитячого оздоровчого табору. Слід зазначити, що мистецтво і художня творчість мають велике значення у житті дитини з обмеженими можливостями. Творча діяльність стимулює бажання інваліда спілкуватися, розширювати міжособистісні стосунки. Це один зі способів пом’якшити своє почуття відокремленості від інших і запевнити себе в приналежності до життя не тільки своєї соціальної групи, а й суспільства в цілому.

Важливою формою соціально-педагогічної роботи з інвалідами є індивідуальна робота: аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, психофізичні можливості); виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різнорівневих соціальних факторів, соціальні потреби, ролі, статус, соціальні очікування, культурні й субкультурні цінності, норми); усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам’ять, здатність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій); дослідження особливостей психосоціальної адаптації, процесу взаємного впливу індивіда і його оточення; залучення  до соціально-педагогічного процесу (соціалізації). Безпосередня практика соціально-педагогічної допомоги включає конкретні методики, прийоми, засоби і техніки, які застосовуються соціальним педагогом відповідно до її мети, завдань і рівнів.

Вибір методів соціально-педагогічної реабілітації залежить від ряду взаємопов’язаних і взаємообумовлених соціально-психологічних, фізіологічних та соціокультурних факторів: категорії функціонального обмеження і обмеження життєдіяльності; віку; зовнішнього вигляду (наявності дефекту зовнішності); психофізичних можливостей; реакції батьків на інвалідність дитини, динаміки інвалідності; реакції найближчого оточення (родичів, друзів, колег по роботі, сусідів) на інвалідність дитини; віку батьків, їхньої емоційної зрілості; віросповідання батьків; соціокультурного і соціоекономічного статусу сім’ї; наявності в сім’ї інших дітей (інвалідів чи не інвалідів); місця проживання та інфраструктури (місто, сільська місцевість, багатоповерховий будинок тощо); наявності соціальної служби для надання соціальних послуг.