Соціально-етічні (біоетіка, евтназія, Клонування, медичний експеримент) проблеми медицини

канської медичної асоціації (АМА), висловлює своє неприйняття  евтаназії -

"убивства з милосердя" (від грецьк. еиїЬапазіа; еи - добре,  досконало, іЬапа-

Іоз - смерть).

Результати опитування громадської  думки з цього приводу засвідчили

зростання числа її прихильників. У США воно становить понад 50 %. Диску-сії навколо евтаназії відбуваються, як зазначає "Лікарський вісник" (часопис

Українського лікарського  товариства Північної Америки), в  двох напрямках -

фахової етики та раціональної суспільної моралі. Аргументи на захист евта-назії такі: смерть є невід'ємною частиною життя й до цього факту варто ста-витися з розумінням, як до неминучого явища, особливо з огляду на обме-же-ні можливості медицини. Сучасне ж суспільство всіляко уникає психологіч-ного прийняття смерті як логічного та неминучого кінця життя.

Розмірковуючи над цими питаннями, багато вчених - супротивників

евтаназії вважають, що майже  ніколи не можна констатувати абсолютну без-надійність стану хворого. Лікарі знають випадки "чудесного" одужання ціл-ком безнадійних хворих. Медицина спроможна гарантувати результат хво-роби тільки з тим або іншим ступенем вірогідності. Таким чином, зменшува-ти страждання хворого за рахунок скорочення його життя чи, простіше кажу-чи, чинити вбивство з гуманних цілей є злочином перед дійсним гуманізмом.

Варто мати на увазі, що з  юридичної точки зору нікому, а  тим більше лікареві, не дано права вбивати людину тільки тому, що вона "безнадійно" хвора. Та водночас, обговорюючи проблему загалом, слід враховувати й те, що боротьба проти смерті не повинна перетворюватися в насильництво над життям.

В Женевській декларації лікарів  сформульована обіцянка лікаря збіль-шувати тривалість людського життя з моменту його зачаття - "навіть під заг-розою я не використаю мої знання в галузі медицини на противагу законам людяності".

Але їх далеко не завжди можна  передбачити. Хто ж повинен визнача-ти стан безнадійності хворого? Лікар самостійно, разом із колегами, конси-ліум із декількох лікарів? І хто буде вирішувати питання про продовження реанімації або відключення апарату? Самі медики? Родичі хворого? Юристи? А може, усі разом?

У фаховому аспекті докази захисників ідеї евтаназії виглядають так: евтаназія - це доступний, легкий спосіб позбутися найтяжчих страждань  пе-ред неминучою смертю. Сьогодні, як відомо, медична технологія дає можли-вість продовжити життя безнадійно хворим, що досить часто викликає на за-ході протести, страх пацієнтів, рідних перед "машинним існуванням". Логіч-ним продовженням права на відмову від лікування заради підтримання життя є право, як це не парадоксально, на смерть за допомогою лікаря.

Надмірні фахова скрупульозність  і застереження сприймаються хво-рими, що прагнуть евтаназії, як байдужість, бажання лікарів відгородитися від них глухою стіною залізних правил, як прояв егоїзму лікаря, який замість глибоких морально-етичних роздумів і аналізу кожної конкретної ситуації спрощує собі життя, нехтуючи можливістю полегшити смерть хворому, по-силаючись на моральну заборону.

У відповідь на це, супротивники евтаназії вказують, що в разі її легалі-зації, неминуче виникнуть різноманітні зловживання, непідвладні навіть юридичним застереженням. Зловживання, за даними "Лікарського вісника", можуть бути різними — евтаназія проти бажання хворого, під впливом емо-ційних чинників, певних умов тощо.

Узагальнені аргументи супротивників  евтаназії такі: лікар — борець із

смертю, використання евтаназії  призведе до підриву довіри й руйнування

моральних принципів лікарської діяльності. Частина лікарів і юристів виз-нають за хворим право відмовитися від лікарської допомоги заради продов-ження життя, заперечують правомірність і гуманність дій, що не дозволяють евтаназії.

В ряді країн активна та пасивна евтаназія кримінально  карні. Так, у ФРН введення хворому в термінальному стані, великої дози знеболюючих для пришвидшення смерті є причиною для притягнення лікаря до криміналь-ної відповідальності за двома статтями: навмисне вбивство в разі передбаче-ння смерті чи ненавмисне, якщо смерть не передбачалась. Те, що даний хво-рий, можливо, все-одно помер би через короткий час, не виправдовують дій лікаря.

В ряді країн (наприклад, у  Польщі) кримінально карною є й  пасивна евтаназія. Нідерланди - єдина країна, де евтаназія фактично легалізована. За приблизними даними, там 5-10 тис. хворих на рак закінчують життя у такий спосіб.

Виконання процедури автаназії  потребує п'яти умов: повторна та настійна вимога хворого, важкі страждання без перспективи полегшення, поінформо-ване, послідовне без тиску ухвалення рішення, відсутність інших методів лікування, а доступні виявилися неефективними або були заперечені хворим, наявність однозначної незалежної, але такої ж точки зору інших лікарів (а по можливості й медичних сестер, священика та ін.).

В питаннях життя та смерті медицина допускає єдиний принцип: бо-ротьба за життя хворого не припиняється до останньої хвилини. Обов'язок кожного медичного працівника - дотримуватись цього гуманного принципу, "як це робили багато поколінь справжніх лікарів.

Соціально-етичні проблеми клонування людини

Можливість клонування людини громадською думкою сприймається неоднозначно, існують обгрунтовані думки «за» і « проти». Примітно, що знову  зіткнулися позиції наукових кіл  та духовенства, що виражають полярні  точки зору в цьому питанні. При  цьому більшість вчених досить стримано ставляться до можливості клонування людини , значно кількість і противни-ків  цього серед них . Релігійні діячі  в переважній більшості категорично  про-ти проведення експериментів такого роду, хоча представники деяких екстра-вагантних  культів підтримують ідею клонування людей.

Проблема клонування людини - проблема етична в першу чергу. Лю-дина вторгається в сферу буття , за яку не відповідальний в силу своєї приро-ди, що тягне непередбачуваність наслідків таких кроків. Не випадково, пред-ставники основних релігійних течій  в сучасному світі - християни, іудеї  і му-сульмани , проявляють рідкісну єдність в різко негативному  ставленні до клонування людини. Божественним чином або природно відбувається люди-на, але він ні в якому  разі не повинен стати продукцією виробництва в прямо-му значенні цього виразу.

Залежно від цілей виробництва  клону розрізняють клонування, спря-моване на відтворення людської істоти, як способу розмноження ( репродук-тивне  клонування ) і клонування для медичних цілей ( терапевтичне клонува-ння ), наприклад, в цілях регенерації органів  тієї ж людини або виробництва  медичних препаратів. Другий різновид клонування не спрямована на повно-цінне  відтворення істоти і методологічно  протікає без використання матки - донора.

Чільним напрямком у сфері  терапевтичного клонування є дослідження  в галузі вирощування т.зв. стовбурових  клітин , які являють собою свого  ро-ду будівельний матеріал організму, вони з'являються на 4-5 день його розвит-ку.

На думку багатьох, дослідження  в області стволових клітин і  є тим са-мим екстраординарним випадком, коли клонування людини може бути доз-волено , тому що вони можуть допомогти  зберегти життя сотням і тисячам  естественнорожденних . Однак, як правило, законодавець ігнорує цю думку і  найчастіше використовує тільки один регулятор для впорядкування  цих відносин - заборона.

Думки вчених з питання  дозволу клонування людини розділилися. Сам Ян Вілмут вважає , що клонування людини абсолютно неприпустимо, його французький колега Жан- Француа  Маттеї переконаний у необхідності того, « щоб ООН виробила спеціальні міжнародні обов'язкові норми з біоети-ки, враховують останні досягнення науки, аж до внесення доповнень до Дек-ларації з прав людини». Саймон Фішел, науковий директор клініки в Ноттін-гемі, навпаки, вважає, що « у багатьох відношеннях клонування може при-вести до величезних переваг». З цією ідеєю згоден, наприклад, і російський академік Струнников, який виклав свою точку зору в інтерв'ю газеті «Извес-тия».

Реакція церкви на нове відкриття  була однозначною. Так Мартін Робра, секретар Світового церковного Ради, заявив про необхідність введе-ння мораторію на генетичні дослідження. З різким засудженням експеримен-тів з клонування виступив глава римсько -католицької церкви Іван Павло II .

Газета « Оссерваторе  романо », офіційний друкований орган  Святого Престолу писала: «У наукових дослідженнях і експериментах існують  межі, які не можна переступати  не тільки з етичних міркувань, але  й з причини, що випливає з самого характеру природи. Час від часу церква уточнює ці межі, засуджуючи утилітарний підхід до них і відкидаючи все те, що, навіть буду-чи технічно можливим, не може бути виправдано з моральної точки зору».

Який би точки зору не дотримувалися влади, ясно одне - питання  про клонування людини потребує правовому  регулюванні . Реакція політиків  не змусила довго чекати. Білл Клінтон, наприклад, заявив: «Це чудове відкрит-тя (клонування ) піднімає безліч важливих питань. Воно може принести ко-ристь у сферах науки та сільського господарства , проте загрожує серйозни-ми етичними проблемами ».

А вже через короткий час  на підставі рекомендацій Національної кон-сультативної комісії з питань біологічної етики Клінтон направив в конгрес законопроект, що забороняє клонування людей, як в державних, так і в при-ватних інститутах. Справа в тому, що за американськими законами уряд мо-же регулювати діяльність лише тих установ , які фінансуються з державного бюджету , тому в США питання про комерційне використання досягнень науки, який обговорювався в попередньому розділі , стоїть досить гостро.

У Європі вже є законодавча  основа для заборони клонування людини - недавно Рада Європи схвалила Конвенцію  з прав людини та біомедицину, в яку  потрібно буде внести лише деякі доповнення. Цей документ, який накла-дає суворі обмеження на можливі зловживання  досягненнями медичної і біо-логічної науки , у квітні 1997 року був відкритий  до підписання 40 країнами - членами  Ради Європи. У Великобританії прийнятий  в 1990 році закон « Про взаємне  запліднення та ембріології »  забороняє клонування людини з вико-ристанням  клітин ембріона , проте , на думку Шейли  Маклін , професора пра-ва і медичної етики університету Глазго, « ця технологія не використовує ем-бріон , вона використовує дорослих особин ».

Отже клонування має такі етичні проблеми: при клонуванні людини кожна " невдала копія " виявиться  виродком , але при цьому повноправним людиною і за його потворність  відповідальність буде нести фактично все людство. Буде нести як спільнота  людей , які не зуміли зупинити аморальні  посягання науки .

При використанні клонування , нарікають противники жіночої рівноправності і фемінізму , не потрібні будуть мужики . Це невірно з біологічної та соціальної точок зору. Наші жінки  змушені були після війни обходитися без чоловіків , які не прийшли  назад. Навряд чи це принесло кому-небудь користь. І навряд чи жінки , подібно геродотовським амазонкам , зможуть і в плані продовження роду завжди обходитися без чоловічих статевих клітин. Тут наукові заперечення набагато більш серйозні. Але про них трохи пізніше. Клонування буде порушувати " промисел божий" , заявляють з амвона . Добре , відповідають вчені , апендицит теж у божих " руцех " , однак ніхто , навіть сам патріарх і папа , не обходиться без послуг лікарів. Вчені ж говорять якраз про "виправлення " тих генетичних дефектів , які й виникли - то завдяки божому " недогляд " .

Клонування людини - це не те ж саме , що і генна інженерія  людини. При клонуванні ДНК копіюється , в результаті чого з'являється ще одна людина , точний близнюк існуючого  індивіда і отже - НЕ монстр або урод . Генна ж інженерія увазі б  модифікацію людської ДНК , в результаті чого може з'явитися людина , несхожий ні на одного іншого , раніше існуючого . Це імовірно могло б привести до створення дуже незвичайних людей , навіть монстрів. Генна інженерія  людини , маючи великий позитивний потенціал , дійсно дуже ризиковане підприємство , і повинна була б проводитися  тільки з найбільшою обережністю  і під наглядом . Клонування ж  безпечно і банально в порівнянні з генною інженерією . Якщо ви побоюєтеся клонування людини , то генна інженерія  людини вас повинна просто жахати .

Етичні  принципи проведення дослідження на людині

Рішення проводити дослідження  повинно грунтуватися на усвідомленому  бажанні кожного психолога внести відчутний внесок у психологічну науку і сприяти благополуччю Людини. Відповідальний психолог обдумує  різні напрямки, де потрібні енергія  і можливості людини. Прийнявши рішення  про проведення досліджень , психологи  повинні здійснювати свої задуми з повагою до людей , які приймають  в них участь, і з турботою про  їх гідність і благополуччя .

Принципи , про які йдеться  нижче, роз'яснюють досліднику етичне відповідальне ставлення до учасників  експериментів в ході проведення дослідницьких робіт - від початкового задуму до кроків , необхідних для захисту конфіденційності даних дослідження . Ці Принципи повинні розглядатися в контексті документів, які додаються в якості доповнення до Принципів .

1 . При плануванні досвіду  дослідник несе персональну відповідальність  за складання точної оцінки  його етичної прийнятності , спираючись  на Принципи досліджень .

Якщо , спираючись на цю оцінку і зваживши наукові та людські  цінності , дослідник пропонує відхилитися  від Принципів , то він додатково  бере на себе серйозні зобов'язання з  розробки етичних рекомендацій та прийняття  більш суворих заходів щодо захисту  прав учасників досліджень .

2 . На кожному дослідника  завжди лежить відповідальність  за встановлення та підтримку  прийнятної етики дослідження  . Дослідник також несе відповідальність  за етичне поводження колег  , асистентів , студентів і всіх  інших службовців з випробуваними.

3 . Етика вимагає , щоб  дослідник інформував випробовуваних  про всі сторони експерименту , які можуть вплинути на їх  бажання брати в ньому участь , а також відповідав на всі  питання про інші подробиці  дослідження . Неможливість ознайомлення  з повною картиною експерименту  додатково посилює відповідальність  дослідника за благополуччя і  гідність піддослідних.