Релігія як соціальний інститут

У III - початку IV ст християнство вело боротьбу за панування в Римській імперії, що завершилася перемогою.

Християнство володіло якостями надзвичайно важливими  в усіх відношеннях. Його космополітична спрямованість, що виробилася в попередньому столітті, - “немає ні елліна, ні римлянина, ні іудея, ні багатого, ні бідного, перед богом всі рівно”, його демократичність по відношенню до соціальних низів, реально не загрозлива правлячим шарам суспільства, створювали умови якнайкращого розповсюдження в багатонаціональній масі населення. Його вірнопідданська позиція відносно властей, пов'язана з проповіддю непротивлення і повного підпорядкування, як не можна краще личила для держави, однією з головних турбот якого було добитися покірливого підпорядкування з боку всіх шарів суспільства [5, стор. 156].

У другій половині III ст йшов процес подальшої централізації  церкви, і на початок IV ст з існуючих єпархій виділилося декілька митрополій, кожна з яких об'єднувала групу єпархій [ 3, стор. 160]. З того часу церква як орган управління набуває відносної самостійності і стає владаркою особливих інтересів по відношенню до віруючих. Однією з найважливіших цілей церковної організації стає підтримка і відтворення цілісності і стійкості самого інституту церкви. В ході цього процесу активізується діяльність органів управління по введенню розпоряджень, що вимагають безумовного підпорядкування апарату церкви, посилюється особливий метод ідеологічний діяльності - нормативно-правова регламентація, пов'язана з розробкою певних ідейних обгрунтувань і створенням структур організаційної діяльності, направлених на пропаганду цих ідей, їх реалізацію. [1, стор. 121].

Розділ 3 Особливості розвитку релігії як соціального інституту в Україні

3.1. Релігія як соціальний інститут: сучасне трактування

У статусі сучасного  соціального інституту релігія  розглядається як відносно самостійна та багатокомпонентна підсистема суспільного  життя. Серед її численних складових  визначальними постають насамперед такі п'ять:

1) відповідна форма  свідомості;

2) система релігійної  діяльності;

3) сукупність певних  відносин між людьми, що характеризують  релігію;

4) система релігійних  символів, цінностей і норм;

5) мережа властивих  релігії організацій, закладів і установ. Кожен з перелічених компонентів є, безумовно, важливим як для формування, утвердження, структурування та функціонування релігії, так і для її адекватного (такого, що відповідним чином відображає особливості релігії) пізнання. Некоректними є чисельні спроби або взагалі звести релігію лише до якоїсь однієї з її складових, або ж, принаймні, інтерпретувати одну з цих складових як головну, вирішальну, а всі інші як похідні, другорядні. Лише взяті системно, разом, означені п'ять елементів повною мірою охоплюють релігію як складний інститут суспільного життя. Однак, коли цей соціальний інститут розглядається під певним кутом зору, та чи інша з перелічених характеристик релігії може виходити на перший план.

3.2. Розвиток  релегійних інститутів в Україні

В Україні спостерігається  відносно швидкий розвиток протестантських  громад (п'ятдесятників). Усупереч твердженням, що на сході України переважає  православ'я, а на заході — католицизм, виявилося, що захід ще й вірний служитель  православ'я, оскільки православних парафій удвічі більше, ніж католицьких. Тому точнішими є твердження про релігійний захід і атеїстичний схід України. Останнім часом в Україні виникли нові, екзотичні для неї, релігійні громади (кришнаїти, бахаї, мормони, дзен-буддисти). У Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі існують незареєстрованні секти сатаністів.

Проголосивши себе незалежною державою, Україна конституційно  гарантувала своїм громадянам свободу  совісті та віросповідань. Це створило широку правову основу для плюралізації духовного життя, світоглядних позицій  і настанов, сімейних, територіальних, етнонаціональних соціальних спільнот. Посилилися активність і вплив релігійних організацій. До ідей вищого суду, істини, добра, викорінювання зла, бездуховності (необов'язково в ортодоксальному церковному трактуванні) звертається значна частина громадян, у тому числі творчої інтелігенції. Зростає рівень довіри до церкви, релігійних організацій, відбувається переорієнтація значних мас населення з атеїстичного світогляду на релігійний чи еклектичний. Часто цей процес пов'язаний не з глибоким усвідомленням «новими віруючими» сутності релігійних повчань, а з прийняттям зовнішніх форм релігійності (носіння хрестиків, придбання релігійних книг, ікон, відвідування богослужінь, вінчання, хрещення дітей, поховання померлих тощо). Релігійна віра сприймається багатьма як реабілітаційний засіб впливу на людей в умовах соціально-економічної кризи і нестабільності.

По-справжньому віруючу  людину характеризують єдність віри, культової поведінки, належності до певної конфесійної громади. Така людина не просто заявляє про свою віру в Бога, а й веде діалог з об'єктом своєї віри за допомогою культових дій. Водночас, як відзначають американські дослідники в середині XX ст. у багатьох розвинутих країнах намітився розрив між особистою вірою в Бога як станом свідомості і культовою поведінкою віруючих. Так, наприкінці 80-х років у США вважали себе віруючими 94% , а церкву відвідували лише 40% американців. В Україні на початку 90-х років віруючі становили 40% населення, а регулярно відвідували богослужіння не більше 8%.

Релігійна поведінка відтворюється в релігійності населення, яка традиційно є предметом соціологічних досліджень. В Україні релігійність часто змінювала свої параметри, що зумовлено політичними процесами в XX ст.

Останнім часом основні  релігії світу зазнали помітних змін, оскільки стійкі релігійні форми, що існували протягом століть, вже не задовольняють духовних потреб сучасної людини. Криза світових релігій супроводжується виникненням осколкових, фрагментарних, локальних релігійних форм з одного боку, і спробами зблизити не тільки близькі «Мойсееві релігії» (іудаїзм, християнство та іслам), а й об'єднати в екуменічне ціле релігії далекі (християнство, індуїзм, буддизм, даосизм). Нові, нетрадиційні релігії найчастіше виникають не на гуманістичній, а на авторитарній основі.

Ще один аспект своєрідності сучасних вірувань полягає у зростанні кількості людей, які схиляються до прийняття віри як такої, «вірять» не в Бога, а в надприродні сили. Багато з них ідентифікують себе з православ'ям, католицизмом, іншими християнськими конфесіями, але найчастіше їх світогляд характеризують невизначеність, еклектизм, підвищений інтерес до східних релігійних вчень, спіритизму, сучасної паранаукової та парарелігійної міфології, що вибудовується навколо парапсихології, астрології, непізнаних літаючих об'єктів тощо.

Цей тип свідомості зумовлений потребою масової свідомості вірити «хоч у що-небудь», високими патерналістськими  очікуваннями, звичкою покладати  надії на вищі сили, що незримо керують  людськими долями, а також процесами  секуляризації та дедогматизації свідомості. До квазірелігійної віри схильні люди, чия свідомість не сприймає закостеніння будь-якої догматики — ні комуністичної, ні християнської, ні ще якоїсь.

Особливості нової релігійності пов'язані з поширенням нетрадиційних  релігійних вірувань, які розвиваються за такими напрямами:

— неохристиянство, новий  орієнталізм — нетрадиційні культи східного походження, що укоренилися  на Заході й поширюються в пострадянських країнах;

— нетрадиційні окультні секти, що тяжіють до містики та магії;

— теософічні товариства, що визнають існування прихованих сил  у людині та космосі, пізнання яких доступне тільки обраним («посвяченим»), що пройшли спеціальну психічну підготовку;

— сатанізм (дияволоманія), прихильники якого обожнюють  зло, вдаються до екстремізму.

Останнім часом заявили  про себе релігійні секти тоталітарного  типу («Аум Сенрике», «Біле Братство»  та ін.), які своїм віровченням  та особливою культовою (обрядовою) діяльністю вчиняють психічний тиск на людину, домагаються розчинення її свідомості у колективній свідомості секти, повного підпорядкування її особистості керівникам і вождям. Зростання чисельності таких організацій пояснюють тим, що в сучасному суспільстві поряд з процесом індивідуалізації буття людини діє і контртенденція до масовизації соціального життя, посилення взаємозалежності між людьми.

3.3. Рост уваги  до релегійних вірувань в сучасній  Україні

В Україні в останнє  десятиліття XX ст. намітилася тенденція  зростання релігійності серед молоді. Фахівці твердять про появу так  званих «молодіжних» релігій, зорієнтованих на 18—24-річних людей. Саме цієї пори трансформується внутрішній світ людини, наступає криза ідентичності, за якої відбувається вибір «дорослої» системи цінностей, що часто зумовлює «релігійний вибух», пов'язаний з психічними зривами, пошуками «сильної руки», «авторитету».

На рубежі II і III тисячоліть більшість громадян українського суспільства  переживає кризу ідентичності, потребуючи допомоги і підтримки держави, нації, партії, спільноти тощо. Авторитарні  релігії виникають не за бажанням «апостолів зла», а у зв'язку із захворюванням соціального і культурного організму, особливо в умовах соціальної аномії, реорганізації соціальних інститутів, зниження інтеграційних процесів у суспільстві.

Помітний інтерес виявляє соціологія релігії до проблеми впливу конфесійної належності віруючих на ціннісні орієнтації та соціальну поведінку. У США ще в 50-ті роки XX ст. досліджували розходження у соціальних цінностях протестантів, католиків та іудаїстів які зафіксували істотні розбіжності у тлумаченні представниками різних конфесій цінності «свобода слова», у їх ставленні до азартних ігор, уживання спиртного, абортів, розлучень.

Проведені в Україні  дослідження відмінності ціннісних  орієнтацій віруючих різних християнських  конфесій виявили їх соціально-демографічну диференціацію. Кожна з конфесій залучає і задовольняє потребу у вірі зовсім різних людей. Так, зростання протестантських (особливо неопротестантських) громад відбувається, в основному, за рахунок молодих, освічених людей, які успішно адаптувалися в новій соціально-економічній реальності, уміють вирішувати свої матеріальні проблеми і схвально ставляться до реформ. У їх психоемоційному стані домінують почуття впевненості й бажання діяти. Більшість жінок, які належать до православних конфесій, переборюють матеріальні труднощі, з острахом і недовірою ставляться до нововведень.

Соціологічні дослідження  свідчать, що протягом останніх 80-ти років  у нашій країні відбулося два  протилежних процеси розвитку релігійності. У 20-ті роки XX ст. стався масовий відхід різних груп населення, особливо молоді, від релігії та церкви. Такий процес називають секуляризацією, а пов'язане з ним руйнування релігійних вірувань і поширення атеїзму — атеїзацією населення. Наприкінці XX ст. окреслився зворотний рух «світоглядного маятника», що втілилося в наростанні масштабів і ступеня релігійності. Цей процес називають сакралізацією. Він пов'язаний зі збільшенням кількості віруючих, релігійних громад.

У сучасному суспільстві  особливим соціальним процесом стає екуменізм — спроби деяких християнських церков усвідомити свою сутнісну єдність, прийти до нової згоди та зближення. Усвідомлюючи, що центральною проблемою християнства є загальна проблема всіх вищих релігій світу (проблема спасіння), сучасні християни дотримуються однієї з трьох позицій щодо інших релігій:

— ексклюзивізм — концепція  спасіння і вічного життя виключно християн;

— інклюзивізм — впевненість, що спасіння досяжне для всіх людей, незалежно від релігії, яку вони сповідують;

— плюралізм — позиція, згідно з якою всі світові релігії надають рівні можливості до спасіння, оскільки всі вони сприяють трансформації людського існування та розглядаються як самостійні шляхи до спасіння.

Отже, з урахуванням  особливостей сучасного світу, соціологія релігії зосереджується передусім на процесах секуляризації, зростання динаміки релігійності населення, появи нетрадиційної релігійності, індивідуалізації та приватизації релігії, розвитку екуменістичних тенденцій. Рост релігійної свідомості в україні на нашу думку пов’язано з можливістю відкрито висловлювати свою думку у цьому питанні, що було неможливо за часів радянської влади. З іншого боку ріст прихильників різни х релегійних культів спостерігається у складні часи розвитку держави, що і спостерегаеться  зараз на україні. Люди намагаються знайти підтримку будь-де навііть у досить складних і заперечливих форм релегійних вірувань.

    ВИСНОВИК

Можна багато сперечатися  про положення релігії в сучасному  суспільстві. Проте однозначно оцінити  її роль, можливості і перспективи просто неможливо. Весь досвід ХХ ст показав неспроможність однобічних прогнозів щодо подальших доль релігії: або її неминучого і близького відмирання, або прийдешнього відродження минулої потужності. Сьогодні очевидно, що релігія грає помітну роль в житті суспільства і що вона зазнає глибокі і необоротні зміни.

На положення релігії  в сучасному суспільстві вирішальну дію надають дві головні сили сучасності - наука і політика. Їх еволюція в сучасному суспільстві  ведуть до неоднозначних для релігії наслідків: руйнуючи традиційні встановлення, вони часом і відкривають для неї і нові можливості.

Успіхи в оволодінні природою за допомогою техніки, досягнуті  в ХХ столітті на основі гігантського приросту наукових знань, надали глибоку  дію на релігійну свідомість. Проте типові для минулого століття очікування близького кінця релігії в результаті розвитку науки не збулися. Наука не витіснила релігію, але вона викликала глибокі зміни в релігійній свідомості - в розумінні Бога, миру, людини. Вирішивши багато проблем пізнання світу і оволодіння людиною силами природи, наука відсунула кордон пізнання до ще складнішим, ніж раніше проблемам. Сьогодні наука вийшла далеко за межі плотського доступного людині, наочного. Це дає новий шанс для релігійного світовідчування, не говорячи вже про те, що збільшена на науково-технічній основі потужність людського діяння ставить нас тепер перед проблемою наслідків науково-технічного прогресу і його етичної спроможності. А в результаті напрошується вивід, що самі по собі наука і техніка - без релігії - ще не дають вирішення сучасних проблем, коли людство опинилося перед загрозою самознищення.