Поняття та зміст: юридична деонтологія

 

3. Сформулювати загально-теоретичну  модель юриста високого рівня  кваліфікації, враховуючи всю сукупність  вимог професійного, особистого  характеру, проаналізу-вавши досвід  іноземних держав.

 

4. На підставі існуючих  результатів наукових досліджень  прогнозувати тенденції розвитку  юридичної науки, визначати необхідні  зміни щодо системи кваліфікаційних  вимог в межах конкретних юридичних  спеціальностей.

 

5. Виробляти практичні  рекомендації для вирішення проблем  правової діяльності, що безпосередньо  залежить від рівня професійної  підготовки, правової культури пра-цівника,  його морального обліку в цілому.

 

6. Надати організаційно-методичну  допомогу студентам-юристам на  первинному етапі навчання, підготувати  їх до ґрунтовного засвоєння  матеріалу, сформувати осо-бисті  уявлення стосовно юридичної  теорії та юридичної практики, кваліфіковано підго-тувати їх  до самостійного вибору майбутньої  юридичної спеціальності. 

 

7. Сформувати стійку систему  знань щодо морального обліку  юриста, зробити їх елементом  особистої культури, базою для  подальшого формування правової  свідо-мості особи. 

 

На підставі аналізу вище перелічених завдань юридичної  деонтології слід зверну-ти увагу  на особливу роль деонтологічних знань  у системі гуманітарних наук. Юридич-на і медична деонтології націлені на забезпечення високоякісного, високогуманного  ставлення до такої соціальної цінності як особа. Медик, юристи повинні захищати інтереси особи -жкиття, честь, гідність, тобто всі ті природні якості, без  яких вона стає просто індивідуумом - частиною живої природи.

 

Вдаючись до характеристики юридичної науки та виходячи з  методологічних вимог системно-функціонального  аналізу, ми починаємо попереднє  ознайомлення зі спе-цифічною сферою людської діяльності, метою якої є здобуття нових знань про оточу-ючу нас  дійсність. Мова йдеться про наукові  знання, тобто ті, які являються  реальним відображенням дійсності, мають об'єктивний характер, обгрунтовані, виважені, си-стематизовані та перевірені практикою. Пізнання дійсності може відбуватися на побу-товому рівні, однак  їх якість та цінність значно нижчого  гатунку ніж тих, що отримані у  ході наукового дослідження. Це загальне правило, але щодо цінності знань, то в ньому можуть бути винятки.

 

Вся сукупність наукових знань, які людство отримало за свою багатовікову історію, систематизовані за певними  критеріями, що дозволяє користуватися  науковою інформацією того чи іншого напряму, вносити додатки, узагальнювати  її тощо. Оз-найомлення з цією системою є необхідним етапом для характеристики саме юридич-них знань. Спочатку слід ознайомитися з поняттям самого терміну  наука, існують різні визначення, але за основу пропонується взяти  філософське тлумачення цього слова, де наука - це сфера дослідницької діяльності, що націлена на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення включає в собі всі умови та моменти цього виробництва: вчених з їх знаннями та здібностями, кваліфікацією та дос-відом; наукові установи, експериментальне та лабораторне обладнання; методи нау-ково-дослідницької роботи, понятійний апарат, систему наукової інформації. Та-кий широкий підхід до розуміння цього терміну дає змогу поглянути на нього з точки зору структурної організації, наповнення такими значущими компонентами, без яких процес наукового пізнання стає неможливим або неякісним.

 

В історичному аспекті  наука - це також результат та необхідний наслідок суспіль-ного розподілу праці  тому, що виникає внаслідок відмежування розумової (інтелекту-альної) діяльності від фізичної праці та поступовим перетворенням її в специфічний  вид занять, що стосувалося спочатку незначної групи людей. Цікавим  у цьому плані слід відмітити  те, що передумови для виникнення науки  взагалі перш за все з'явилися  у Китаї, Індії, Вавілоні, Єгипті, де накопичувалися величезні емпіричні  знання з хімії, фізики, логіки, математики, астрономії. Це досягнення східної  цивілізації було пере-роблено у  чітку систему знань в Древній  Греції, де з'явилися мислителі, що спеціаль-но займалися наукою, яка ще не мала галузевого розмежування.

 

В даний період виділяють  три головних блоки наукового  знання, які структурно відображують раціональне сприйняття дійсності: науки про природу, про суспільство  та науки про 'мислення.

 

Передусім зазначимо, що термін "юридична наука", який дуже часто  використо-вується, може мати узагальнюючий  характер та означати всю сукупність юридичних 

 

наук - всі знання про правову  дійсність (правознавство або юриспруденцію). Проте, мова може йтися і про конкретну  юридичну науку, наприклад, конституційне  право, цивільне право або кримінологію, кримінальний процес тощо. Перш ніж  висвітлити внутрішню побудову юридичних  знань, слід визначити ті риси, які  характеризують правознавство в  цілому, відокремлюючи його у самостійну сферу людських знань. З цією метою  необхідно ознайомитися з тим, що входить у правову сферу наукових дос-ліджень, на яких принципах та за допомогою яких методів функціонує юридична наука та які функції  і завдання покладені на всю систему  юридичних знань.

 

По-перше, визначимо предмет  юридичної науки. Предмет науки - це та сфера життєдіяльності суспільства, на пізнання якої націлена дослідницька діяльність. Для юридичної науки  предметом являється держава  та право. Предмет науки структурно складається з об'єктів - конкретних явищ державно-правової дійсності, які  в свою чергу формують предмети конкретних галузевих наук (як правило - це певні  види сус-пільних відносин, що складаються  у тій чи іншій сфері дії  права). Об'єкт юридичної науки (правознавство) таким чином за своїм обсягом  вужчий від предмету та наповнює його конкретно історичним змістом. У  зв'язку з цим, не слід плутати предмет  право-знавства, як систему всіх юридичних  знань, з предметом конкретної юридичної  науки. Саме з цих конкретно-наукових предметів складається загально-теоретичне уявлення про сукупний предмет юридичної науки в широкому розумінні, який фактичне не існує в якості єдиного цілого та сприймається лише на філософському рівні мислення. Розу-міння предметів конкретних юридичних наук вимагає більш деталізованого підходу, що обумовлюється здійсненням безпосередніх досліджень реально існуючих явищ оперу-ванням конкретними даними позитивного матеріалу. Ми вже зазначили, що у предмети юридичної науки включаються держава і право. Однак і держава, і право, і вся держав-но-правова організація може існувати лише в умовах суспільства, тому їх вплив на суспільство і вплив суспільства на окремі явища державно-правової дійсності являється одним з аспектів дослідження предмету юридичної науки.

 

Тому мову треба, вести  про конкретні методи окремих  юридичних наук, які можуть бути універсальними або суто специфічними, що характерні лише для однієї галузі наукових знань або їх незначної  кількості. Філо-софською основою всякої методології пізнання є принцип  відображення об'єктивних

 

закономірностей розвитку та функціонування явищ оточуючої дійсності, розуміння їх в єдності та взаємодії.

 

Серед методів, які використовуються окремими юридичними науками, слід на-звати  методи порівняння, аналізу та синтезу, статистики, метод історизму, систем-но-функціональний метод, спеціально-юридичний та деякі  інші.

 

Розглянемо найбільш поширені у правознавстві методи.

 

Спеціально-юридичний метод. Його сутність полягає в описі  явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності со-ціальних суб'єктів з точки зору юридичних  моделей поведінки, з позицій  законного або протиправного, обов'язкового або можливого. В ході такого описування відбу-вається реконструкція фактів та явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявля-ються тенденції та закономірності юридичної практики, вдосконалюється юридична термінологія.

 

Метод порівняння. Являє собою  сукупність пізнавальних засобів та процедур, що дають можливість установити схожість та відмінність між явищами, що вивчаються. Як систематично розроблений  метод сформувався в XIX столітті в порівняльному мо-вознавстві, етнографії. Зараз широко використовується юридичною  наукою. Шляхом порівняння однопланового  юридичного матеріалу, яке здійснюється за єдиними кри-теріями (за часом, за суб'єктами, за обсягом), виявляються  характерні риси, ознаки правових явищ, їх особливе, загальне^або одиночне. При цьому виявляються також  причинні зв'язки між явищами, що генетично  не пов'язані між собою (економічна криза суспільства та правотворча  діяльність держави). У зв'язку з  визначною ефектив-ністю методу порівняння, для вирішення практичних проблем в системі юридичних знань склалася навіть ціла наукова галузь - порівняльне правознавство, де вивченню підлягають різні правові системи окремих національних держав. В результаті вияв-ляється можливість удосконалення зовнішньо-політичної діяльності, урахування існу-ючих особливостей міждержавних стосунків, запобігання негативним фактам держав-но-політичного життя, що мали місце у чужому досвіді, використання у державному будівництві більш прогресивного та передового, перевіреного світовою практикою. Порівняння, як метод, має науковий характер лише в тому випадку, якщо порівню-ються не випадкові факти правової діяльності, а лише закономірні та типові, які ма-ють достатній ступінь достовірності. Слід додати, що порівняння відіграє значну роль в умовиводах стосовно узагальнення інформації, виявленні аналогії предметів та явищ.

 

Методи статистики. Ці методи використовуються майже усіма науковцями у ході вирішення дослідницьких  завдань. Змістовно це означає, що існує  певна група статистичних методів, які в загальному вигляді розкривають  порядок застосування математичних знань до пізнання правової дійсності, вивченні кількісних змін у держав-но-правовому  житті та обробці цих даних. Серед  статистичних методів розрізняють:

 

методи дескриптивної (описової) статистики, індуктивної (вибіркової) статистики, ста-тистики взаємозв'язків. Всі вони тією чи іншою мірою впливають  на процес пізнання. Фактично ми маємо  справу з цифрами, формулами, графіками, гістограмами, се-редніми величинами, генеральними сукупностями тощо. Наприклад, завдяки деск-риптивному методу, можна  виявити ряд узагальнюючих показників, що характеризу-ють певну сукупність явищ. Так, до сукупності соціальних норм відносимо такі показ-ники: існують  в суспільстві, виступають в якості правил поведінки, регулюють відно-сини соціальних суб'єктів.

 

Системно-функціональний метод. Використовується у зв'язку з тим, що всі явища правової дійсності  існують не ізольовано, а взаємодіють  з деякими іншими, складаючи таким  чином єдину сукупність, що відповідає вимогам системності. Крім того, що кожне явище виступає елементом  системи, воно являється одночасово підси-стемою, яка складається з  інших систем. Кожний елемент системи  виконує в ній свою функцію. Тому вивчення окремих правових явищ, що мають значний елементарний склад, з позицій їх системно-функціональної організації має значний науковий ефект. Наприклад, дуже корисно і  навіть необхідно використовувати  цей метод у ході вив-чення  системи державних органів, їх розподілу  на законодавчу та судову гілки влади  за^фуцкуюнальним призначенням. Те ж саме стосується структури правової норми.

 

Підводячи підсумок питанню  методології юридичної науки, слід зазначити, що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сумісництва, іноді  один метод складає передумови для  використання іншого методу, таким  чином, складається ціла система  послідовних цілеспрямованих дій, які об'єднуються поняттям "дослідницька діяльність". Завдяки функціям, можна  простежити, як, якими шляхами розвивається система науково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на систему соціальних зв'язків, яка  кінцева мета отриманих результатів дослідження або які завдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук, юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностич-ну, комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції - такі, як ідеологічна, практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки, які розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити:

 

1. Теоретико-пізнавальна  - теоретичне засвоєння держави  та права на рівні за-гальних  закономірностей виникнення, розвитку  та функціонування, формування за-гальних  уявлень про окремі правові  явища, констатація існуючого  стану правової дійсності у  тому чи іншому аспекті розуміння. 

 

2. інтерпретаційна - пояснення  сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального  значення тощо.

 

3. Ідеологічна - всяка система  знань являється елементом ідеології  людської свідо-мості. ідеї про  право, про державу складаються  в цілісні системні утворення  у вигляді теорій, концепцій. Вони  відображають інтереси та волю  певних соціальних станів, формують  програмні цілі партій, об'єднань, держав, виробляють оціночні критерії  щодо правової дійсності, закріплюють  загальноправові цінності та  ідеали.

 

4. Прогностична - крім інтерпретації  існуючих явищ юридична наука  на підставі виявлення певних  закономірностей та тенденцій  формулює перспективи на майбутнє  шляхом висунення гіпотез та  прогнозів. Наукове передбачення  володіє значною цінністю для  практики соціального будівництва  та являється однією з найважливіших  функцій всіх суспільних наук. і 

 

5. Практико-прикладна - усі  теоретичні досягнення, які людство  отримує в ре-зультаті наукового  дослідження, мають своїм завданням  служити на користь людям, допомагати  їм у вирішенні практичних  завдань. Теорія для практики - ось основний принцип дослідницької  діяльності, одне з головних її  завдань. Наукові рекомендації  повинні допомагати роботі державного  апарату, сприяти удосконаленню  правового регулювання, створенню  надійних правозахисник механізмів  тощо.

 

6. Еврестична - дуже близько  до теоретико-пізнавальної, але означає  не роз-повсюдження та систематизацію  юридичних знань, теоретичне засвоєння  дійсності, а здобуття нових  раніше невідомих знань про  державу та право. 

 

7. Методологічна- розглядається  як внутрішньосистемна функція,  яка вказує на шляхи, засоби  та прийоми отримання нових  юридичних знань, можливості їх  викори-стання у різноманітних  сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави та права у системі юридичних наук.

 

8. Комунікативна - вказує  на необхідність взаємозв'язку  та взаємодії всієї систе-ми  юридичних наук, дотримання однакових  темпів приросту та удосконалення  юри-дичних знань, використання  наукових досягнень неюридичної  сфери, запобігання