Основні моделі споживчої поведінки у суспільстві та їх характеристика

 

 

 

 

 

«Основні моделі споживчої поведінки у суспільстві та їх характеристика»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП.

Розділ 1. Теорія «споживання».

1. Актуалізація поняття «споживання» в межах сучасної соціології.
2. Спосіб і стиль споживання.
3. Типи споживачів.

Розділ 2. Речі і соціальні  відносини у сучасній культурі.

2.1. Споживча поведінка.

2.2. Модель споживчої поведінки  з точки зору соціології.

2.3. Способи використання речей.

2.4. «Матеріалізм», «споживацтво», «речизм», «консьюмеризм»: визначення понять.

ВИСНОВОК.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Споживання - використання природних  і штучних речей. Людське споживання має одну особливість: воно як правило одноразове, причому помітна тенденція до постійного зниження терміну користування речами. Споживання прагне до нескінченності. І це не все. Саме споживаюче людство зростає. Відбувається справжній вибух споживання. Як ніби цього мало. Споживацтво зводиться в культ, стає одним з основних мотивів поведінки.

Споживацтво - свідоме збільшене споживання понад потрібного, гонитва за речами, покупки заради користолюбства . Чим ближче до споживацтва, тим менше використовуються виготовлені та придбані речі. Відразу зауважу, що нерозумно обмежувати розгляд споживацтва індивідом і закликати кожного до достатку малим. Ми часто купуємо вимушен, під тиском соціального середовища і вимог держави. Крім того, споживання зовсім не обмежується індивідом .

Людина не тільки бере у природи занадто багато, біда в тому, що вона майже нічого не повертає. Споживання не автоматично веде до споживацтва, але у людини «споживання» визначається не потребами, а тому неминуче перетворюється на споживацтво. Спочатку споживання і придбання викликані необхідністю, але навіть бідні люди необхідністю ніколи не обмежуються. Якщо ж говорити про цивілізації і культурі загалом - вони марнотратні. Споживацтво веде до виснаження, часом швидкого.

Споживацтву слід протиставляти  не економію, а просте життя. Споживання, засноване на потребах - підтримує життя , споживацтво життя гнітить. Вже не штучні речі служать життю, а вона витрачається на їх виготовлення, придбання, використання. Крім марнотратства, споживча поведінка нераціональна. І ми знаходимо марнотратство і плутанину як на рівні індивіда, так і на рівні великих соціальних об'єднань, особливо в державі. Кожен може споживати менше і відмовитися від споживацтва як стилю життя. Споживацтво можна інтерпретувати як манію , хвороба . Лікуватися від неї потрібно насамперед для самого себе . У ситуації , коли рух людства визначається цивілізацією , боротися проти навколишнього нас споживацтва марно. Але усвідомлювати витікаючу від нього небезпеку нам необхідно [http://drevniy-daos.livejournal.com/].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ «СПОЖИВАННЯ».

 

1. Актуалізація поняття «споживання» в межах сучасної соціології.

Дослідження даної категорії  дозволило визначити основні  фактори трансформації культурної свідомості та економічної поведінки  індивіда, групи, суспільства вцілому. Тому, у просторі сучасної вітчизняної  науки, соціологія споживання зможе  структурувати знання та відповісти на низку питань, що виникають у  час інформатизації суспільства.

Спершу споживання розглядалось лише в контексті економічної  науки, як умова досягнення цілей  виробництва. Однак, дещо пізніше були закладені основи соціологічного підходу  до індивідуального споживання. Перші  спроби розробки теорії споживання були зроблені видатними суспільствознавцями  ХІХ-ХХ століть. К.Маркс відстоював ідею нерозривності зв'язку «виробник-товар». Американський вчений Т.Веблен наприкінці ХІХ століття висунув теорію показного  споживання. Німецький соціолог Г.Зіммель  запропонував ключові ідеї теорії моди. Економіст і соціолог В.Зомбарт  розглянув концепцію розкоші. М.Вебер  сформував концепцію статусних груп. Важливо зазначити, що для науковців цього часу характерний погляд на споживання з боку діючого індивіда, що переслідує власний свідомий інтерес.

Однак тривалий час в соціології домінувала проблематика виробництва, а споживання було лише наслідком. В  емпіричних дослідженнях переважали питання  розподілу благ, диференціації рівня життя. Процес інституціоналізації категорії «споживач» в США здебільшого завершився в першій половині 1970-х років: у 1969 році утворилась Асоціація вивчення споживачів, а в 1974 році розпочато видання спеціалізованого журналу «Journal of Consumer Research». Щоправда, ядром їх наукової спрямованості лишився маркетинг. І в 1980-х роках на Заході з'являється соціологія споживання, в центрі уваги якої - свідома діяльність людей у конструюванні власної ідентичності засобом споживання. Також увага дослідників стає націленою не лише на розподілі благ, а і на свідому діяльність індивіда при споживанні На перший план виходить завдання розуміння споживання як діяльності. Тобто, в основі цієї дослідницької програми лежить «розуміюча соціологія» М.Вебера. До того ж, соціологія вивчає не будь-яку дію, а соціальну, що діячем за змістом співвідноситься з діями інших людей і орієнтується на неї.

Сучасним французьким  теоретиком П'єром Бурдьє зроблений  великий вклад у теорію споживацтва  головною його роботою «Відмінності: соціальна критика суджень про смаки», що була видана у Франції у 1979 році. Також інший теоретик споживання Бодрійяр розробив концепцію «суспільства споживацтва». Великий вплив на дослідження проблеми споживання мали роботи американського соціолога і психолога І.Гоффмана. В постмодерністських дослідженнях предметом аналізу є вже не простий акт купівлі, а процес споживання вцілому. Рішення про придбання витікає з усієї попередньої історії даного індивіда, залученого до культури країни, що проживає в певному періоді часу, а також з досвіду використання такої чи аналогічної речі ним самим або іншими людьми з його оточення. Постмодерністський підхід опирається, в першу чергу, на такі методи дослідження, як глибинне інтерв'ю, семіотичний аналіз використання речей, споживання як процес передачі інформації за допомогою символів.

У вітчизняній соціології проблема споживання традиційно вивчалась  в контексті досліджень соціальної нерівності. Такі дослідження з'явились  ще у часи зародження радянської соціології у формі обмежених досліджень, аналізу рівня споживання різних класів і прошарків населення. В  центрі уваги дослідників було питання: які групи що споживають? Але вивчення не має обмежуватись даним питанням. Доцільно вивчати групи споживання з їхніми інтересами та цінностями; у якій взаємодії перебувають члени групи та групи загалом; яке місце тут займає «продукт», «послуга»; хто чи що впливає на формування цінностей, і, безпосереднє ранжування продуктів від масових до елітних.

 

Соціологія споживання, як самостійна наука, в Україні необхідна  як можливість детально дослідити ці питання, проаналізувати їх та систематизувати знання як необхідну базу до розуміння трансформаційних процесів у культурній та економічній свідомості та поведінці як індивіда, так і всього суспільства [http://intkonf.org/].

 

2. Спосіб і стиль споживання.

Спосіб життя охоплює  всі сторони соціального життя людини. Його ядром є праця , способи отримання засобів до існування. Проте однією з його сторін є і образ споживання, тобто сукупність форм споживчої поведінки , нав'язаних соціальним полем. Спосіб життя і споживання - це необхідність , вискочити за межі якої можна, лише залишаючи межі поля , що народив відповідні форми життєдіяльності. Соціокультурне поле нав'язує адекватний йому образ споживання за кількома напрямками:

1. Ресурси (насамперед економічні ) нерівномірно розподілені між полями і визначають межі споживання. Поле - це простір обмежених можливостей . Різні поля - різні можливості . Один з проявів примусової сили поля по відношенню до споживання товарів і послуг індивідами , які у її межах, - платоспроможний попит. Різні дохідні шари, професійні групи, класи тощо соціально-економічні спільності розрізняються у своїй споживчій поведінці насамперед різним платоспроможним попитом. Не можна спожити на суму , що істотно перевищує наявні грошові ресурси. Кредит - це виняток, що підтверджує дане правило, оскільки його обсяг і умови зазвичай пов'язуються з рівнем доходів та наявним майном , використовуваним в якості застави. Важливою характеристикою ресурсів є і стан пропозиції товарів на ринку . Обсяг і характер ринкових ресурсів зумовлюються станом виробництва . Не можна не тільки спожити , а й усвідомлено бажати того , чого ще немає в природі. Пропозиція як ресурс формує попит.
2. Програма життєдіяльності. У кожному соціокультурному полі є приписувані програми споживання (цінності, норми). Вони нав'язують індивідам обмеження вибору, заборони. Порушення встановлених культурних кордонів ведуть до клеймування індивіда як « некультурного », «дивного» , «дикого » і т.д. , що загрожує його виключенням з даної групи. В одних полях програма жорстка , в інших - м'яка , терпима . Відмінності між ними зводяться переважно до однозначності культурних програм і жорсткості санкцій за їх порушення . Так , є сім'ї , територіальні спільності і т.д., де люди можуть дозволити одягатися, фарбуватися, не так, «як прийнято», їх можуть засуджувати , над ними можуть іронізувати , але це в принципі не небезпечно. Є ж поля (суспільства, населені пункти, сім'ї), де відступ від норм , поділюваних владними суб'єктами (батьками , церквою або органами влади) загрожує суворим покаранням. Навіть у відносно ліберальних суспільствах є товари та послуги , що суперечать культурній програмі (наприклад , наркотики). Їх споживання загрожує серйозними для статусу негативними наслідками.
3. Мова споживання, тобто сукупність правил інтерпретації споживчих практик. Один і той же споживчий акт в різних полях , інтерпретується по різному , виступаючи , наприклад , як символ приналежності до «своїх » або « чужих» , до «культурних» або «некультурних», «що мають смак» і «позбавлені його». Образ споживання як сукупність спостережуваних і інтерпретованих форм споживчої поведінки носить знаковий характер. Інакше кажучи, за цими ознаками навколишні читають текст, що характеризує соціальну ідентичність індивіда чи групи . Численні зовнішні прояви образу споживання - це «застереження» , які прослизають або голосно кричать про соціальне становище індивіда , незалежно від його намірів.

Образ споживання нав'язує індивідам  соціокультурну ідентичність. Наприклад , бідність проявляється в масі деталей споживчої поведінки , які індивід часто хотів би приховати , але зробити це в не в змозі . Як дурню важко прикинутися розумним, так і бідному важко зійти за багатого .

Табл.: Образ и стиль  споживання.

Образ споживання	Стиль споживання
Обмеження вибору , примус до вибору	Вільний вибір.
Детермінованість характеристиками поля	Вибір серед доступних стилів , виходячи з індивідуальних схильностей
Жорстка прив'язка до місця  в системі суспільного виробництва ( класова , професійна приналежність )	Відносна автономія по відношенню до місця в системі суспільного виробництва
Стабільність , традиційність	Мінливість , рухливість
Знаковий характер	Символічний характер.
Домінуюча форма диференціації  в індустріальному	Одна з ключових форм диференціації  в постіндустріальному
Закритий для експериментів	Відкритий для експериментів

[http://www.consumers.narod.ru/]

 

3. Типи споживачів.

Всіх споживачів товарів  і послуг можна умовно розділити  на групи залежно від стилю життя .

Критеріями відбору служать  інтереси , думки і дії людей. Велике значення мають також інтелектуальні та моральні претензії , бажання і  небажання .

Як правило , люди, які  мають однакові інтереси , звички і  думки , воліють купувати товари однакової  якості і однаково упаковані ; дивляться  одні й ті ж телепередачі , читають  одні й ті ж газети і журнали , а також однаково сприймають рекламу.

Одним з підходів до поділу споживачів на групи є визначення переважаючих рис характеру - ригоризм , авантюризм , матеріалізм , егоцентризм , активність.

1 ) ригористи - люди суворі , жорсткі , кісткові , негативно сприймають все нове .

Вони вважають , що сучасне  суспільство , яке втратило початкові цінності - хворе ; єдиний вихід з положення, - повернення до колишніх ідеалів. Однак слід зазначити , що , керуючись життєвим кредо ригористів , суспільство давно б зупинилося у своєму розвитку.

 

2 ) Матеріалісти - люди , що твердо стоять на ногах. Вони прагнуть до створення матеріального благополуччя для себе і своїх дітей. Для них гроші - це можливість відчути себе в безпеці. Такі люди вважають за краще робити покупки , які забезпечать їм благополуччя на довгий час , зазвичай це нерухоме майно (будинки , квартири , земельні ділянки) і дорогі ювелірні прикраси.

3 ) Активісти - люди з  активною життєвою позицією , які  вважають , що сучасне життя і  суспільство потребують постійного  поліпшення . Домогтися цього можна  лише постійними активними діями  . Серед людей даного типу найбільшу  кількість підприємців , управлінців і політичних діячів.

4 ) Авантюристи - люди , життєве  кредо яких - « сторонній спостерігач  ». Вважаючи , що проблеми суспільства  від них далекі , представники  даного типу намагаються уникати  проблем взагалі або , при неминучості  зіткнення з ними , адаптуватися до них.

5 ) егоцентристи - люди , що бездумно пропалюють життя і прагнуть отримати від нього все. Вважаючи , що життя дуже коротке , вони намагаються насолоджуватися кожним її моментом і знаходити в ній те , що доставляє повне задоволення. Егоцентристи вважають , що суспільство має робити для них все , вони ж в свою чергу не зобов'язані йому нічим .

Як вже зазначалося  раніше , стиль життя багато в  чому визначає потреби й уподобання людей. Так , ригористи традиційні в  їжі і вважають за краще відвідувати  ресторани з європейською кухнею.

Авантюристи , які прагнуть до всього незвичайного , віддають перевагу екзотичним ресторанам . У ресторани fast - food типу Макдоналдс зазвичай ходять активісти , а егоцентристи частіше  відвідують місця , де подають вегетаріанську їжу високої якості. Матеріалісти з однаковою частотою відвідують традиційні та екзотичні ресторани , не менше привабливими їм здаються кафе швидкого харчування.

Відносно грошей і придбаних  на них товарів також є значні відмінності. Наприклад , ригористи  воліють ходити по магазинах з  готівкою і тільки тоді , коли сума достатня для придбання того чи іншого товару. Вони не люблять кредитні картки і  в кредит купують товари дуже рідко.

Егоцентристи , навпаки , витрачають гроші необдумано і у великих  кількостях. Люди цієї групи типові марнотрати і магазинні маніяки. Вони здатні дуже швидко розлучитися  з грошима , причому нерідко з  досить великими сумами , і тільки після  здійснення покупки замислюються над  тим , що вони зробили [http://www.shoppingood.ru/].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. РЕЧІ І СУЧАСНІ  ВІДНОСИНИ У СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ.

 

2.1. Споживча поведінка.

Споживча поведінка - процес формування попиту покупців, що здійснюють вибір товарів з урахуванням цін і особистого бюджету , тобто власних грошових доходів . Так само це сукупність ознак і показників , які характеризують дії споживачів , включаючи їх попит на товари і послуги , споживчі переваги і структуру споживання.