Норми права в систмі соціальних норм

Правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах, в установах та організаціях конкретизують або доповнюють сформульовані в Кодексі Законів про працю та типових правилах загальні обов'язки працівників та роботодавців як суб'єктів трудових правовідносин щодо умов та специфіки кожного підприємства, в них закріплені обов'язки роботодавця та працівників конкретної юридичної особи.

У багатьох установах  існують серйозні вимоги щодо одягу, який повинні носити їх співробітники (так званий дрес-код). Більшість  класичних офісних працівників - менеджери - змушені обмежувати свої фантазії щодо одягу. Вигляд має бути солідний, але й привабливий. Якщо співробітник приходить до офісу одягнений не за правилами, йому можуть зробити зауваження. Дуже строгі порядки існують у державних кабінетах, іноземних компаніях і, особливо, в банках [7].

Наведемо витяг з  вимог до зовнішнього вигляду  одного з українських банків:

1. Одяг та взуття  повинні бути нейтральних, спокійних  кольорів, витримані у класичному  стилі, і не повинні бути  супермодними.

2. У робочий час в офісних приміщеннях банку та при виконанні професійних обов'язків вважається моветоном і забороняється носити: шорти, майки, футболки, сорочки яскравих кольорів, кросовки; чоловікам - джинси, взуття без носків, шкарпетки білого, червоного та інших яскравих кольорів, жінкам - глибоко декольтований і прозорий одяг, плаття і спідниці з розрізом, міні-спідниці, короткі топи.

3. Довге волосся доречно  зачісувати або укладати наверх  або назад тощо.

Соціально-технічні норми. У процесі людської діяльності формуються правила, які регулюють порядок поводження людей із засобами виробництва, встановлюються правила поведінки в певних умовах.

Такі правила називаються  технічними нормами, але в деяких випадках вони набувають суспільного  значення, тому що від їх сумлінного виконання залежить добробут, здоров'я, життя людей. Такі правила відтворюють в актах, що мають юридичне значення. (наприклад, технічні правила експлуатації АЕС). З цього моменту вони набувають ознак соціальних норм.

Релігійні норми - правила поведінки людей, що містяться в релігійних ученнях. Ці норми зафіксовані у джерелах, які становлять основу певного віровчення (Біблія, Коран).

Норма права - це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується відповідними державними органами в межах їх компетенції.

Норми права мають  такі ознаки:

1. Норма права - це  правило поведінки, що формулюється  або санкціонується державою  і має загальнообов'язковий характер.

Положення, які містять  норми права, не підлягають обговоренню  або оцінці з погляду їх доцільності  чи раціональності. Право призначене для встановлення і підтримання  єдиного порядку в суспільстві (для всіх громадян та організацій  країни). При наявності високого рівня правової свідомості і правової культури особа прагне дотримуватися норм права у своїй поведінці, це прагнення стає внутрішнім переконанням, спонукальною силою поведінки учасників суспільних відносин.

2. Норми права встановлюються або санкціонуються (тобто підтверджуються), а також охороняються державою від порушення з боку будь-кого, держава контролює дотримання правових норм і, в належних випадках, застосовує передбачені законом засоби примусу за правопорушення.

На практиці, у повсякденному житті у переважній більшості випадків норми права дотримуються громадянами добровільно або відповідно до вказівок, нагадувань державних органів або зацікавлених осіб (організацій) (наприклад, про виплату борга, про виконання трудових зобов'язань). Виконання норм права гарантується свідомістю людини, якщо їх зміст відповідає її моральним установкам; ефективним правовим вихованням; здійсненням певних організаційних заходів.

Проте виникають спори, які необхідно вирішувати - невиконання  зобов'язань, порушення прав осіб тощо. Тоді виникає необхідність застосування примусу. Можливість застосування примусу, передбаченого законом, існує як постійне попередження правопорушнику і захист прав потенційного потерпілого. Наявність такої можливості і є основне, що відрізняє норми права від інших соціальних норм [5].

3. Норма права - це формально визначене правило поведінки, що є первинною клітиною права. Норми права виробляються на підставі узагальнення певних казусів, тобто конкретних випадків, які підлягають регулюванню. Правові норми повинні сформулювати права на конкретні види дозволених дій або на об'єкти (майно), а також обов'язки, заборони і міри відповідальності за їх невиконання або порушення публічного порядку.

Прикладом формальної визначеності є статті Особливої частини Кримінального кодексу (КК), які передбачають склади конкретних злочинів і види покарань. Вони повинні застосовуватися буквально, у точній відповідності із законом і лише за вироком суду.

Формальна визначеність ясно виражена у детальних процедурах, особливо пов'язаних із судовою діяльністю і притягненням правопорушника до адміністративної відповідальності Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), Цивільний правовий кодекс (ЦПК), Господарський процесуальний кодекс (ГПК) та інші процесуальні кодекси і закони). Саме формальний характер судових процедур дозволяє встановити усі обставини справи, закріпити їх у ясній формі і винести справедливий вирок або рішення.

4. Формальна визначеність  права вимагає письмової, документальної  форми. Норма права набуває свого вираження у тексті нормативно-правового акта.

Така форма дає усім виконавцям норм права ясне і точне  уявлення про зміст, межі дії норм та інші необхідні відомості про  право. їх можна отримати лише при  опублікуванні чи публічному оголошенні тексту нормативно-правового акта.

5. Норма права має  точно визначені межі. Вона діє  у просторі (на території всієї  держави чи на окремих частинах), у часі (визначаються дати набуття  і втрати чинності правової  норми) та по колу осіб (визначається  її обов'язковість для всього населення країни чи лише для окремих її категорій - військовослужбовців, пенсіонерів, потерпілих внаслідок стихійного лиха та ін.).

Структура норми права являє собою її внутрішню будову, яка складається з таких компонентів: диспозиція, гіпотеза і санкція.

Диспозиція - така частина норми права, в якій викладений зміст правила поведінки. У ній сформульовані права і обов'язки, яких суб'єкти суспільних відносин набувають за наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною норми, дві інші частини є похідними від неї [2].

Наприклад, у ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" вказується: "Суб'єкти підприємницької  діяльності, які створюються після  набрання чинності цим Законом, незалежно  від виду діяльності і запланованих обсягів операцій ... зобов'язані зареєструватися як платники податку за місцем їх знаходження в податковому органі".

Гіпотеза - частина норми, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, які встановлені в диспозиції (де, коли, за якої умови, в якому разі).

Наприклад, ст. 77 Конституції  чітко визначає умови проведення позачергових виборів до Верховної  Ради України; ст. 111 Конституції передбачає, що Президент може бути усунений з  поста в порядку імпічменту в  разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Санкція - частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі. Є вираженням осуду і примусу, який застосовується державою до суб'єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права. Мета санкції - створити несприятливі наслідки для правопорушника.

Залежно від ступеня  невигідності наслідків санкції  поділяються на штрафні, правопоновлюючі  та заходи попереджувального впливу. Штрафні (каральні) санкції - позбавлення волі, позбавлення батьківських прав тощо. Правопоновлюючі санкції - відновлення порушених прав і законних інтересів: відновлення на попередній роботі (посаді) незаконно звільнених працівників; сплата аліментів; відібрання індивідуально визначеної речі у боржника і передача її кредиторові. До заходів попереджувального впливу відносять привід, арешт майна, затримання як підозрюваного.

Місце норм у системі  соціальних норм вочевидь виявляється  при аналізі їх співвідношення з іншими соціальними (неправовими) нормами, що здійснюється виявленням їх єдності, взаємодії та відмінностей.

1. Єдність цих норм  виявляється в тому, що вони:

• є результатом свідомо  вольової діяльності людей, тобто формуються та забезпечуються людьми;

• так чи інакше виражають  волю та інтереси народу;

• спрямовані на регулювання  суспільних відносин з метою забезпечення бажаного порядку та стабільності в  суспільстві;

• зумовлені соціально-економічним  ладом суспільства.

2. Взаємодія норм права  і неправових соціальних норм може виявлятися по-різному:

• в одних випадках у вимогах різних соціальних норм можуть міститися однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми взаємодоповнюються і, таким чином, сприяють більш повному  та швидкому досягненню бажаних результатів;

• в інших — різні  соціальні норми можуть містити  суперечливі, взаємовиключні вимоги, що створює свого роду конкуренцію  різних моделей поведінки. Але така ситуація не зовсім бажана: ускладнюється  реалізація вимог, що випливають зі змісту норм, які суперечать одна одній.

3. Відмінність між  цими нормами виявляється:

1) за способом формування:

• норми права виникають  разом із виникненням держави, встановлюються (санкціонуються) відповідними державними органами від імені держави;

• неправові норми існують у будь-якому суспільстві, утверджуються поступово, відображають волю всього суспільства або певних верств населення;

2) за сферою дії:

• норми права регулюють  найбільш важливі суспільні відносини, які стосуються основних інтересів  народу;

• неправові норми  регулюють і ті відносини, що перебувають  поза межами правового регулювання;

3) за формою вираження  та доведення до відома членів  суспільства:

• норми права завжди викладаються письмово у спеціальних  актах держави та утворюють єдину  узгоджену систему велінь; вони набувають чинності, змінюються офіційно, у точно визначеному порядку;

• неправові норми  існують у свідомості людей і  формального визначення не мають, тому й єдністю та узгодженістю велінь не характеризуються;

4) за методами впливу на суспільні відносини:

• норми права містять  детальну регламентацію поведінки  суб'єктів, чітко формулюють їх права  та обов'язки;

• неправові норми  виступають як загальні правила поведінки  суб'єктів, що сформульовані у вигляді  принципів, ідей тощо;

5) за способом охорони:

• норми права забезпечуються заходами державного примусу (застосуванням  юридичних санкцій);

• неправові норми  забезпечуються позадержавними засобами: звичкою, внутрішніми мотивами, громадським  впливом та ін.

Соціальна роль норм права  виявляється в тому, що:

• установлюючи загальну і рівну міру свободи суб'єктів  права, вони виступають ефективним регулятором  суспільних відносин;

• за їх допомогою здійснюється державне керівництво економікою, забезпечується раціональне господарювання, впроваджується принцип рівноправ'я у взаємовідносинах між громадянами;

• вони є юридичною  основою діяльності державного апарату, засобом удосконалення демократії, захисту прав і свобод громадян, нормативною базою правомірної  поведінки та забезпечення належного  правопорядку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, право - явище складне, багатогранне яке в загальносоціальному сенсі являє собою моральне право, право народів і в спеціально-юридичному сенсі - юридичний інструмент, пов'язаний з державою. 
          Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених юридичних норм, що виражають конкретні інтереси суспільства, встановлюються і забезпечуються державою і основним призначенням якого є упорядкування суспільних відносин. 
          Норма права, виступаючи клітинкою права, являє собою таке утворення, яке володіє специфічним внутрішньою будовою, своєрідною організацією, елементи якої мають в структурі норми права своє місце і відіграють особливу роль і формує систему права представляє собою внутрішню структуру права, що складається з взаємоузгоджених норм, інститутів , подінстітутов і галузей права.

  Незважаючи на те, як влаштовані системи права і законодавства держави, яка його система правоохорони, застосовує право все ж конкретна людина. Від того, які його уявлення про право та суті відбуваються юридичних явищ, багато в чому буде залежати результат правозастосування і в цілому ефективність правового регулювання. 
         Тут важливим є питання тлумачення, що займає центральне положення у функціонуванні права. В міру ускладнення права і розв'язуваних їм завдань ускладнюється і процес тлумачення. Чим складнішою є правова система, чим крупніше розв'язувані нею проблеми, тим більш важкі завдання стоять перед тлумаченням.Тлумачення нормативних актів завжди пов'язано з правосвідомістю і політикою того колективу, інтереси якого виражає інтерпретатор.

          При цьому: посадові особи та окремі громадяни пізнають, які вимоги пред'являються до них, інших індивідів, у чому суть їх права, які дії їм дозволені чи забороняються правом, які мають бути результати недодержання вимог правових норм; з'ясовуються питання про соціально-політичне значення норми, яка досліджується, як ця норма закріплює завдання, що стоять перед суспільством, висвітлюються її роль у зміцненні правопорядку, її місце у загальній системі права; є необхідним і важливим елементом юридичної діяльності, хоч здебільшого цей процес зовні показний, оскільки відбувається «автоматично» без явно вираженої мети щодо тлумачення словесного виразу правової норми; є тим засобом, за допомогою якого перекидається місток між загальним абстрактним приписом правової норми і окремим конкретно викладеним випадком, що підлягає правовому вирішенню, яке є необхідною сполучною ланкою між ними; є невід'ємною частиною єдиного процесу застосування права, його не можна розглядати як окрему стадію цього процесу; необхідне як передумова і для перевірки законності норми, для встановлення меж її дії; є особливо важливим для осіб і органів, які застосовують правові норми до конкретних життєвих фактів, оскільки застосування права до цих осіб і органів є їх головним обов'яз ком, тією формою, в якій втілюється зміст їх діяльності; необхідне не лише там, де виникають правовідхилення, а й там, де право вимагає від людей відповідної поведінки незалежно Від того, чи вчинено правопорушення, чи їх дії є правомірними; є одним із засобів зміцнення режиму законності, її забезпечення, тому що який би не був конкретний закон, без повного й глибокого його тлумачення неможливо зміцнювати законність і послідовно проводити у життя правову політику; має особливо важливе соціальне значення з позиції виховного впливу.