Норми права в систмі соціальних норм

4) залежно від дії у часі:

- постійні;

- тимчасові;

5) залежно від дії  у просторі:

- міжнародні;

- загальнодержавні;

- місцеві;

- локальні.

Норми права класифікуються і за іншими критеріями.

Конституційно-правова норма - це формально  визначене, встановлене чи санкціоноване  Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права, і забезпечується всіма засобами впливу, що передбачені чинним законодавством [10].

Маючи загальні ознаки норм права, норми конституційного права характеризуються низкою особливостей.

1. Особливості структури.  В юридичній літературі прийнято  вважати, що правові норми включають  три елементи: гіпотезу (визначення  умов, за яких правова норма  підлягає застосуванню), диспозицію (власне правило поведінки) та санкцію (вказівка на наслідки, які настають у разі невиконання або неналежного виконання приписів, що містяться у правовій нормі). Аналіз конституційно-правових норм дає можливість стверджувати, що більшість із них не містить гіпотезу (наприклад, у ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава). Для більшості конституційно-правових норм характерна наявність диспозиції. Однак значна їх кількість не містить чітких вказівок на права та обов'язки учасників правовідносин, тобто в них відсутня диспозиція в тому сенсі, в якому її зазвичай розуміють (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 148 Конституції України Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України).

Елементи норм конституційного права України важко виокремити в конкретній нормі права. Як правило, конституцій но-правова норма не містить санкції. Така специфіка конституційно-правових норм зумовлена предметом конституційного права, однак це не виливає на правовий характер цих норм.

2. Особливості змісту  полягають у тому, що не всі  норми конституційного права  встановлюють конкретні права  та обов'язки учасників суспільних  відносин. Багато норм конституційного  права є нормами-принципами, дефініціями  тощо (наприклад, ч. 2 ст. 2 Конституції України встановлює, що Україна є унітарною державою), але це жодною мірою не впливає на ступінь їх обов'язковості для виконання [2].

Різноманітність конституційно-правових норм зумовлює необхідність їх класифікації. В основу такої класифікації покладаються ті сфери суспільних відносин, що регулюються конституційно-правовими нормами, а також підстави, які б найбільше відображали суттєві властивості конституційно-правових норм.

Конституційно-правові  норми класифікуються за кількома ознаками:

І. За об'єктом правового  регулювання:

1) норми, що визначають  основи конституційного ладу;

2) норми, пов'язані  з приналежністю до держави,  що регулюють відносини з приводу  громадянства;

3) норми, що визначають  загальні принципи статусу особи;

4) норми, що визначають  форму державного правління та  територіальний устрій держави;

5) норми, що визначають  основні принципи системи органів  державної влади;

6) норми, що визначають  основні засади, принципи організації  місцевого самоврядування, гарантії та форми здійснення місцевого самоврядування, його місце в системі народовладдя;

II. За роллю в механізмі  правового регулювання:

1) норми загального  змісту - такі, що встановлюють вихідні  засади правового регулювання  або принципи чи структуру  органів держави (установчі, відправні норми), та ті норми, що містять легальні визначення тих або інших правових понять (дефінітивні норми). Норми загального змісту визначають правові принципи, поняття або категорії, що мають юридичне значення. Тому вони підлягають обов'язковому врахуванню при застосуванні будь-яких відповідних їм конкретних норм права в цілому або його окремих інститутів;

2) конкретні (регулятивні)  норми, що безпосередньо встановлюють  права та обов'язки, умови їх  реалізації тощо;

III. За характером обов'язковості приписів, що в них містяться:

1) імперативні норми,  які характерні для тих норм  конституційного права, де сторони  відносин перебувають у нерівному  становищі;

2) диспозитивні норми,  тобто ті, що допускають регулювання  відносин за згодою сторін  і встановлюють правило лише на випадок відсутності домовленості між ними. Так, відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Ця норма є диспозитивною і надає парламенту України право обрати той або інший строк набрання чинності законом;

3) альтернативні норми  допускають різні варіанти поведінки  учасників відносин залежно від  конкретних умов;

IV. За характером основного призначення приписів, що в них містяться:

1) уповноважуючі норми,  які визначають права суб'єктів  суспільних відносин діяти в  той чи інший спосіб;

2) зобов'язувальні норми,  які покладають на суб'єктів  обов'язки вчиняти певні дії,  передбачені цими нормами, обирати той варіант поведінки, що відповідає їх вимогам;

3) забороняючі норми,  які містять заборони на вчинення  передбачених у них дій;

V. За територією дії:

1) загальнодержавні норми,  що діють на території всієї  держави і є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів права;

2) місцеві (або локальні) норми, які мають імперативну  силу на території певного  регіону. Такі норми закріплені  в актах суб'єктів місцевого  самоврядування (територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого  самоврядування). Особливим різновидом місцевих норм є ті, що видані суб'єктами правотворчості Автономної Республіки Крим;

VI. За дією в часі:

1) норми конституційного  права, що діють протягом невизначеного  часу, - це більшість норм конституційного  права;

2) норми з обмеженим строком дії - це норми, дія яких обмежується певними хронологічними межами або нехронологічними умовами;

VII. За сферою застосування:

1) загальні норми, тобто  ті, дія яких поширюється на  всі відносини, що регулюються  конституційним правом (це норми-принципи);

2) спеціальні норми,  що регулюють обмежене коло  суспільних відносин, пов'язаних  з певною сферою суспільного  життя або певним органом, тощо;

3) виняткові норми  конституційного права, що видаються  як доповнення до загальних  або спеціальних норм і встановлюють різноманітні винятки з правил, що містяться в них (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Ця норма є такою, що містить виняток щодо першої норми);

VIII. За призначенням  у механізмі правового регулювання:

1) матеріальні норми,  які вказують на те, що потрібно робити для їх здійснення;

2) процесуальні норми  визначають як, яким чином, в  якому порядку їх потрібно  реалізовувати.

Існує пропозиція за наведеним  критерієм виділяти також методичні  норми, що визначають правила застосування матеріальних та процесуальних норм, і техніко-юридичні, що відображають опис документів та параметрів деяких дій, які мають конституційно-правове значення1. На нашу думку, і методичні, і техніко-юридичні норми за своїм призначенням у механізмі правового регулювання є різновидом процесуальних норм, тому їх виокремлення не є виправданим [12].

Слід наголосити на відмінності  між матеріальними та процесуальними нормами конституційного права  та зазначеними нормами інших  галузей права (наприклад, кримінального  та кримінально-процесуального, цивільного та цивільно-процесуального тощо). Так, конституційно-правові процесуальні норми обслуговують не конституційно-правові матеріальні норми взагалі, а конкретні матеріальні норми1. Наприклад, процесуальні норми, що визначають порядок набуття громадянства України, неможливо застосувати до виборчого процесу.

Призначенням конституційно-процесуальних  норм є встановлення процедури реалізації визначених нормами конституційного  права повноважень або, відповідно, конституційних прав та обов'язків, а  також процедури притягнення до конституцій по-правової відповідальності належних суб'єктів.

У фаховій літературі вживаються терміни "процесуальні" та "процедурні" конституційно-правові  норми. Стосовно співвідношення цих  понять існують два погляди:

1) вони ототожнюються, оскільки будь-яка юридична процедура є юридичним процесом (цієї думки дотримується більшість вчених);

2) конституційно-правовими  процесуальними є лише ті норми,  які регулюють провадження в  конституційних або інших прирівняних  до них судах; провадження в інших державних органах регулюється процедурними нормами5.

Науковці пропонують також розрізняти терміни "конституційні  процесуальні норми" та "конституційно-процесуальні норми" ("норми конституційного  процесуального права"). Під першим терміном слід розуміти процесуальні норми, що містяться у тексті Конституції України, а під другим - усі ті, що належать до галузі конституційного процесуального права, незважаючи на те, де вони наявні - у конституції, в законі чи підзаконному акті.

Зауважимо, що таке розмежування зазначених термінів не має практичної необхідності, оскільки через подібність назв може виникнути плутанина. На наше переконання, для характеристики особливого призначення процесуальних норм у масиві норм конституційного права достатньо виокремлювати конституцій по-процесуальні норми (або норми конституційного процесуального права), що визначають порядок реалізації матеріальних конституційно-правових норм, які містяться у джерелах конституційного права України.

 

2.2. Шляхи  вирішення проблемних питань пов’язаних з нормами права у системі соціальних норм

 

Для регулювання поведінки  людей та їх об'єднань у суспільстві  формуються певні правила поведінки, які орієнтують на досягнення певної мети, - соціальні норми.

Соціальні норми - це правила поведінки людей та їх об'єднань, що покликані врегульовувати життя суспільства з метою забезпечення в ньому порядку і стабільності.

Система соціальних норм відображає досягнутий рівень економічного, соціально-політичного і духовного  розвитку суспільства, а також історичні та національні особливості життя країни, характер державної влади, якість життя людей.

Норми, які регулюють  суспільні відносини, відображають і конкретизують дії об'єктивних законів, тенденції розвитку суспільства, тобто такі закономірності, які діють з історичною необхідністю. Об'єктивний характер цих законів, тенденцій пов'язаний з їх науковим пізнанням людьми і використанням їх у цілеспрямованій соціальній діяльності.

Соціальні норми також  пов'язані із розвитком природничих  і технічних наук, з науково-технічним прогресом суспільства, усієї людської цивілізації.

Ефективність дії соціальних норм залежить від міцного суспільного порядку, свідомого дотримання норм громадянами. Соціальні норми за своєю природою означають певний стандарт поведінки. Загальнолюдські норми і принципи знаходять вираження у державному і міжнародному праві, у діючих життєвих відносинах людей і народів.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні  поведінки суб'єктів, що забезпечує системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин. На їх основі можна прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передбачених конкретними соціальними нормами [9].

Основні види соціальних норм.

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла. Моральним є те, що приносить людям добро. Дії, які мають наслідком зло, оцінюються як аморальні.

У суспільстві сформувалися моральні вимоги загальнолюдського  значення, які є досягненням цивілізації, зокрема - це турбота про старих, надання матеріальної та моральної допомоги хворим і незаможним та ін.

У всьому світі і в  нашому суспільстві, зокрема, ведуться дискусії з точки зору моралі, наприклад, щодо проблеми абортів та евтаназії, чи можна узаконити вільний продаж маріхуани (що вже зроблено у Голландії), чи можна погодитися на клонування людей, обговорюється професійний і моральний рівень нашої медицини. Ці проблеми турбують суспільство, важливо вирішити їх хоча б на теоретичному рівні.

Звичаї - це правила поведінки, що склалися історично і в результаті багаторазових повторень увійшли у звичку людей (наприклад потискання рук при зустрічі та при прощанні).

Звичай, що закріпився у  свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується підсвідомо, не обмірковується. Спроби змінити чи відмінити поведінку, встановлену звичаєм, протягом певного часу відкидаються. Наприклад, багаторазові спроби позбутися звичаю вживання спиртних напоїв при святкуванні урочистих подій. Звичаєм є зустрічати Новий рік з ялинкою.

Традиції - правила поведінки, які впроваджуються у суспільну практику за ініціативою певних структур (держави, громадських об'єднань), у багатьох випадках з метою витіснення (заміни) певних існуючих правил поведінки.

Так, Указом Президента України  встановлено День української писемності і мови. Деякі традиції можуть перерости  у звичаї.

Корпоративні норми - встановлюються та забезпечуються об'єднаннями громадян і є обов'язковими лише для членів цих об'єднань. Вони залежать від завдань певних об'єднань і спрямовані на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання створювалися. Вони мають відповідати Конституції України. Закріплюються у статутах, положеннях, постановах.