Контрольна робота з «Методи соціальної роботи з наркозалежними»

Критерії до підбору ВІЛ-інфікованих людей, які будуть приймати участь у освітніх програмах визначають соціальні працівники організацій, що проводять ці освітні програми у школах і різних навчальних закладах. Це мають бути люди які борються з хворобою. Задовільний психічний стан, люди які щиро бажають боротися зі своєю хворобою та допомогти іншим не отримати її. Для того щоб приймати участь у таких програмах потрібно пройти довгий шлях  від усвідомлення що ти маєш ВІЛ-статус і до того як з ним жити.

Залучення ВІЛ-позитивних до проведення освітніх програм у школах дає не поганий результат. На дітей підліткового віку великий вплив мають дорослі люди які живуть з цією хворобою і показують власний приклад, як боротися з нею. Багато підлітків мають хибне уявлення про ВІЛ-позитивних людей.

На таких заняттях люди з ВІЛ-статусом розповідають про хворобу на своєму та інших прикладах. Що діагноз “ВІЛ-інфекція” з першого дня може супроводжуватися гострими переживаннями. Для багатьох ВІЛ-позитивних психологічні кризи стали частиною життя. Проте це не означає, що ви безпорадні. Психологічні проблеми можна вирішувати, і, швидше за все, це будуть перші проблеми, з якими ви навчитесь справлятись, живучи з ВІЛ. 
Всяка незвична подія в житті людини викликає гостре переживання. Позитивний результат на ВІЛ-інфекцію викликає як-правило гостру емоційну кризу. Але це не значить, що з цим станом не можна впоратись. Психологічні проблеми необхідно і можливо вирішувати.

Дуже багато випадків, коли ВІЛ-інфіковані починають жити по-іншому після встановлення діагнозу. Ведуть здоровий спосіб життя, займаються спортом, раціонально харчуються, відмовляються від шкідливих звичок. 
ВІЛ може деморалізувати людину, травмувати її психіку, а може піднести духовно, дати нову енергію для життя – все залежить від самої людини. 
Спочатку переживання щодо свого майбутнього, тривалості життя дійсно потребують багато душевних сил, але з часом інші питання стають більш актуальними. Люди повертаються до звичних справ, проблем сім’ї, роботи, навчання. Більше того, часто говорять, що завдяки своєму статусу вони стали жити більш змістовно, переглянули ставлення до світу і до себе, знайшли нові цілі, змінили пріоритети, почали цінувати кожну мить, по іншому ставитись до своїх близьких.

Отримання статусу ВІЛ-інфікованого практично завжди призводить до зміни життя. Виникає комплекс медичних проблем, що включають у себе: невиліковність інфекції, тяжкість її протікання, відсутність доступних ефективних препаратів, госпіталізацію. Крім медичних проблем вірусоносії стикаються з безліччю соціальних, до їх числа можна віднести інвалідність, сирітство, матеріальну потребу, дискримінацію і остракізм у всіх сферах життєдіяльності, ізоляції, втраті соціальних зв'язків, незаконне зняття анонімності ВІЛ-статусу, відсутність відповідної інформації про захворювання, про свої права та обов'язки, недостатня кількість служб підтримки і надання допомоги вірусоносієм. Поряд з медичними та соціальними проблемами ВІЛ-інфіковані відчувають серйозні психологічні навантаження: внутрішні кризи, страх, стрес, самотність, руйнування особистості, втрату індивідуальності, самоповаги, труднощі в міжособистісних відносинах. Наявність різного роду проблем у ВІЛ-інфікованих, зумовлює застосування в соціальній роботі різних методів.

Такий потік шокуючої інформації для більшості  підлітків є великим  поштовхом у знаннях, діти стають більш обізнаними і все таки роблять кроки для того щоб уберегти себе  від хвороби.

Роль ВІЛ-позитивних людей у проведенні освітніх програм має велике значення для поширення здорового способу життя. Формує в учнів пріоритети основ здорового способу життя. Також формує в учнів стійку протидії до наркоманії, паління, алкоголізму. Зменшує кількість учнів, залежних від куріння. Забезпечує учнів знаннями про шкоду наркоманії, тютюну, алкоголю. Надає учням вибір для організації проведення свого позаурочного часу. Формує у учнів толерантне ставлення до людей з ВІЛ-статусом.

Просвітницькі програми повинні вестися протягом усього періоду навчання дитини в школі , починатися в молодших класах і триватиме до випуску. У ході програм повинна надаватися точна і достатня інформація про наркотики та їхній вплив на психічне , психологічне , соціальне і економічне благополуччя людини.

Інформація повинна бути доречною і надавати знання про наслідки зловживання наркотиками для суспільства. Необхідно робити акцент на пропаганді здорового способу життя та на формуванні життєвих навичок , обов'язкових для того , щоб протистояти бажанню спробувати наркотики або " наблизитися" до них у моменти стресу , ізоляції або життєвих невдач . Інформація повинна надаватися з урахуванням особливостей аудиторії ( статі, віку і переконань ) .

Висновки

Вживання наркотиків - одна з найбільш серйозних молодіжних проблем в нашій країні. Кількість наркоманів постійно зростає , а середній вік їх зменшується . Проблема посилюється кримінальною ситуацією , ризиком зараження різними інфекціями , включаючи СНІД . 
Лікування і звільнення від наркотичної залежності - це цілий комплекс медичних і соціальних заходів. Їх реалізація пов'язана з великими матеріальними і моральними витратами , а позитивний результат можливий далеко не завжди , так як на сьогодні адекватної системи допомоги наркозалежним в Україні не існує.

Виходячи з цього , не можна розглядати лікування на стадії яка склалася залежності як єдиний засіб боротьби з поширенням наркоманії . Такий підхід не дає і не може дати позитивного результату. Основний акцент повинен ставитися на профілактичні , превентивні заходи. 
Немедичне використання психоактивних препаратів неминуче в будь-якому суспільстві . Зрозуміти , яку роль відіграють наркотики в житті молодих людей необхідно . Вживання наркотиків вносить істотний збиток суспільству і особистості . Основна частина споживачів наркотиків молодь і одним з наслідків наркоманії є фізична і соціальна деградація найбільш активної частини населення.

У всьому світі шкільні програми - це найбільш поширені форми антинаркотичного освіти і зараз вони багатьом здаються панацеєю. 
Але слід враховувати , що в нашій країні антинаркотичні кампанії базувалися жорсткої адміністративної спрямованості всіх заходів. Побоювання можливої ​​соціальної депривації обумовлювали ухилення споживачів наркотиків та їх родичів від спостереження , лікування і будь-яких контактів з державою. Профілактичні програми повинні створюватися не за розпорядженням "згори " і не в єдиному варіанті для всіх шкіл міста.

Паралельно необхідні програми для батьків , вчителів , а також профілактика на місцевому територіальному рівні , так як шкільне просвітництво найчастіше не досягає підлітків , які найбільше його потребує , тих хто рідко відвідує школу або пішов з неї.

Для об'єктивного визначення серйозності і розмірів проблеми , пов'язаної з вживанням наркотиків в немедичних цілях і для оцінки ефективності політики у сфері наркоспоживання необхідно використовувати весь обсяг інформації про поширеність даного явища і пов'язаних з ним факторах індивідуального та соціально- культурного порядку . Політика , яка грунтується на утопічної вірі , що немедичне використання наркотичних препаратів можна викорінити , не здатна змінити ситуацію, що склалася у кращий бік.

Список використаної літератури

1. Соціальні відхилення - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: С69 Юрид. лит., 1989.
2. Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. В. А. Соболева, И. П. Рущенко. — Харьков: Торсинг, 2000. — 432 с.
3. Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты. Итоговые материалы международного проекта / Сост. И. П. Рущенко. — Харьков: Финарт, 2002. — 240 с.
4. Фридман Л. С., Флеминг Н. Ф., Робертс Д. Г., Хайман С. Е. Наркология / Пер. с англ. — М.: Бином; СПб: Невский диалект, 1998.
5. Учебное пособие для студентов медицинских институтов по наркологии / Пер. с англ.; Под ред. В. Б. Поздняка. — Минск: Интертракт, 1997.
6. Личко А. Е., Битенский В. С. Подростковая наркология. — Л.: Медицина, 1991.
7. Предупреждение подростковой и юношеской наркомании / Под ред. С. В. Березина, К. С. Лисецкого, И. Б. Орешниковой. — М.: Институт психотерапии, 2000.
8. Белогуров С. Б. Популярно о наркотиках и наркоманиях. Книга для всех. — СПб–М.: Невский диалект — Бином, 1998.