Контрольна робота з «Методи соціальної роботи з наркозалежними»

Перераховані проблеми визначають спрямованість медико-соціальної роботи з даною групою хворих: сприяння в отриманні допомоги у зв'язку із захворюванням, яке є причиною інвалідності; профілактика зривів і рецидивів хвороби; сприяння у проходженні медико-соціальної експертизи; сімейне консультування і сімейна терапія; забезпечення благополучного соціального мікрооточення; вирішення проблем працевлаштування; сприяння в отриманні пенсії, соціальних виплат та допомог; сприяння у вирішенні житлових проблем, включаючи приміщення таких хворих у спеціальні гуртожитки або інтернати. Правова допомога таким клієнтам - це участь у визначенні дієздатності, в можливій опіку та піклування; сприяння у здійсненні батьківських функцій; при необхідності контроль за дотриманням режиму адміністративного нагляду.

Технології медико-соціальної роботи з наркологічними хворими передбачають профілактичні, лікувальні та спеціалізовані програми.

Профілактичні програми спрямовані на попередження споживання алкоголю і наркотиків, зловживання ними, а також попередження будь-яких форм поведінки, що відхиляється. Об'єкти цілеспрямованого впливу - в основному діти і підлітки в цілому і ті групи, в яких ризик прилучення до прийому ПАР особливо великий. До групи ризику відносять дітей з обтяженою (особливо в наркологічному плані) спадковістю; виховуються в неблагополучних сім'ях і дисфункціональних; в сім'ях з наявністю осіб, що зловживають алкоголем або хворих алкоголізмом або наркоманією; відстають у особистісному та соціальному розвитку. Робота з такими групами ризику ведеться в навчальних закладах, спеціалізованих установах і т.д.

Лікувальні програми передбачають раннє виявлення і направлення на лікування хворих з тією чи іншою наркологічної проблематикою. Центральне місце займають терапевтичні програми, мета яких - надання хворим лікувальної допомоги, утриманням їх у режимі тверезості або відмови від наркотиків (ремісія), проведення заходів вторинної та третинної профілактики (відновлення фізичного, особистісного і соціального статусу хворих). Не менш важливі програми, в рамках яких здійснюється соціально-психологічна допомога членам сім'ї і найближчому оточенню клієнтів.

Спеціалізовані програми, нерозривно пов'язані з терапевтичними, передбачають реабілітацію, реадаптацію, ресоціалізацію наркологічних хворих. У рамках цих програм долаються розриви і протиріччя між особистістю та суспільством. Колишній хворий знову інтегрується в макро - і мікросоціум з максимальним урахуванням її індивідуальних особливостей, схильностей, можливостей, а також з урахуванням реалій його сімейного та трудового модусу, даної громади, соціально-економічної ситуації.

Мережа закладів соціального обслуговування, що займаються профілактикою і рішенням наркологічних проблем, в Росії лише починає формуватися. Створюється нормативно-правова база діяльності соціальних працівників в наркології.

Прикладом технології медико-соціальної роботи у сфері наркології є діяльність відділень медико-соціальної допомоги дітям та підліткам, що відкрилися в ряді наркологічних диспансерів м. Москви.

З 1992 року в Москві функціонує нова установа соціальної допомоги населенню - Центр медико-психологічної допомоги дітям і підліткам Південно-Західного округу з притулком-притулком при фонді «Ні алкоголізму і наркоманії», що надає тимчасової притулок до 6 місяців для дітей у віці до 16 років , які опинилися в кризовій ситуації, 99% яких - діти осіб, що зловживають алкоголем або хворих на алкоголізм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Складові програм зменшення шкоди

Стратегія Зменшення Шкоди – невід'ємна складова комплексного підходу до вирішення проблеми ВІЛ/СНІД у світі. Це профілактика/зменшення негативних медичних та соціальних наслідків для людини, що вживає ін'єкційні наркотики.

Передумови. Стрімке поширення ВІЛ-інфекції у світі, зокрема у середовищі споживачів ін'єкційних наркотиків (СІН), довело неефективність традиційних технологій профілактичної роботи, таких як «війна з наркотиками», і стимулювало пошук нових, більш дієвих та гуманних стратегій.  Для вирішення проблеми ВІЛ/СНІД і наркозалежності розроблено комплексний підхід за трьома напрямками:

1. Зменшення попиту на вживання наркотиків – первинна профілактика вживання наркотиків серед дітей та молоді; лікування та реабілітація наркозалежних.
2. Зменшення поставок – боротьба з незаконним обігом наркотиків, спрямована на організаторів наркобізнесу.
3. Зменшення Шкоди – зведення до мінімуму ризиків у середовищі споживачів наркотиків, які ще не готові або не можуть відмовитися від їхнього споживання.

Історія. Стратегія Зменшення Шкоди (синоніми: зменшення ризику, harm reduction) виникла на початку 80-х рр. ХХ століття в Західній Європі як реакція на постійну, репресивну, проте малоуспішну «війну з наркотиками». Як відповідь на хвилю епідемії гепатиту В, а пізніше – ВІЛ-інфекції, в Голландії, а після і в інших західних країнах, стали з'являтися групи самодопомоги споживачів наркотиків, які, крім усього іншого, займалися поширенням стерильного ін'єкційного інструментарію.

Підхід Зменшення Шкоди належить до заходів вторинної профілактики. Ця стратегія спрямована на людей, які з тих або інших причин вже вживають наркотики і, можливо, ще не готові від них відмовитися. Стратегія Зменшення Шкоди як захід вторинної профілактики – це попередження ускладнень ін'єкційного споживання наркотиків, на відміну від первинної профілактики (профілактика вживання наркотиків серед молоді шляхом інформаційно-просвітницької роботи) та третинної профілактики (реабілітація споживачів наркотиків).

Ціль стратегії Зменшення Шкоди: запобігати та перешкоджати поширенню деяких негативних явищ (насамперед – ВІЛ-інфекції та вірусних гепатитів, а також тромбофлебіту, передозувань, тощо) серед споживачів ін'єкційних наркотиків та у суспільстві в цілому.

Методи Зменшення Шкоди:

• Обмін шприців на стаціонарних і мобільних пунктах обміну шприців (ПОШ) та за допомогою аутріч-роботи.

• Аутріч-робота (від англ. оutreach – охоплення зовні, вулична робота) – робота з СІН на «їхній території»: на вулиці, вдома, у місцях споживання наркотиків. За допомогою аутріч-роботи поширюються засоби безпеки, ліки, дезінфектанти, профілактична література, інформація про адреси допомоги, проводиться консультування, надання первинної медичної допомоги, тощо.

• Консультування соціальних працівників та фахівців (психолог, юрист, лікар, фахівець із реабілітації).

• Інформаційно-просвітницька робота – поширення профілактичної літератури, проведення тренінгів, навчання СІН на групах самодопомоги.

• Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) – довгострокове (6 місяців та більше) призначення постійних доз замісних препаратів (метадон (метанол), бупренорфін (еднок)) у комплексному лікуванні залежності від опіоїдів з метою стабілізації психічного стану хворого, зниження медичних і соціальних наслідків споживання нелегальних наркотиків, створення умов для реабілітації та лікування інших захворювань (ВІЛ-інфекція, гепатит В та С, туберкульоз, септичні захворювання).

• Соціальний супровід і переадресація СІН до державних установ для обстеження, лікування, реабілітації, соціального забезпечення, тощо.

Етичні принципи Зменшення Шкоди:

• анонімність та конфіденційність клієнта;

• не засуджувати спосіб життя клієнта;

• толерантність та гуманність;

• робота в умовах, зручних для клієнта (місце та час зустрічі обирає клієнт);

• профілактика ВІЛ-інфекції є пріоритетом стратегії Зменшення Шкоди.

Одним з головних принципових положень стратегії Зменшення Шкоди є постулат, що не можна нікому відмовляти в наданні допомоги (наприклад, медичної) тільки тому, що людина схильна до ризикованої поведінки або відрізняється від більшості членів соціуму за своїм способом життя.

П'ять принципів Зменшення Шкоди від вживання наркотиків з метою профілактики інфікування ВІЛ та вірусними гепатитами:

1. Не починай вживати наркотики взагалі.

2. Якщо почав вживати, то не вживай ін'єкційні наркотики, обмежся неін'єкційними.

3. Якщо почав вживати ін'єкційні наркотики, то кожну ін'єкцію роби новими стерильними шприцом і голкою та нікому не передавай їх для повторного використання.

4. Якщо в тебе немає можливості при кожній ін'єкції користуватися новими стерильними шприцом і голкою, то використовуй свої власні шприц і голку повторно (попередньо промивши їх дезінфікуючим розчином), але не користуйся чужим нестерильним інструментарієм.

5. Якщо ти користуєшся чужим нестерильним ін'єкційним інструментарієм, то обов'язково дезінфікуй його перед використанням.

Для дезінфекції шприців та голок перед ін'єкцією використовується схема 2х2х2:

1. двічі промити шприц та голку кип'яченою водою;

2. двічі промити шприц та голку розчином антисептика (хлоргексидин, перекис водню, фурацилін, тощо);

3. знову двічі промити шприц та голку кип'яченою водою.

4. Антисептики – те саме, що і дезінфектанти (див. Глосарій до Уроку 4).
5. Септичні захворювання – захворювання, що призводять до сепсису (зараження крові). Найнебезпечнішими для СІН септичними захворюваннями є абсцес, флегмона, тромбофлебіт (докладніше див. Уроки 11, 15).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практичне завдання

Сьогодні Україна - це держава, де ВІЛ-інфекція/СНІД - соціальна проблема. Близько 1% населення України інфіковано на ВІЛ/СНІД. Україна має найвищий показник по темпам поширення ВІЛ-інфекції у державах Західної та Східної Європи та держав СНД. Відповідно, держава підтримує і фінансує профілактичні заходи для перемоги над ВІЛ/СНІД.

Поширене розуміння профілактики соціально небезпечних хвороб як такої, що може здійснюватися на трьох рівнях - первинному (широка робота з усім населенням), вторинному (робота з найбільш уразливими групами) і третинному (допомога тим, хто вже має ту чи іншу проблему, аби зупинити поширення хвороби чи негативне явище надалі).

Первинна профілактика спрямована на те, щоб сформувати здоровий спосіб життя та запобігти першій спробі вживання наркотиків й алкоголю, попередити інфікування ВІЛ.

Вторинна профілактика орієнтована на осіб, які мають вищі ризики інфікування соціально небезпечними хворобами, зокрема ВІЛ. Проблема здійснення вторинної профілактики в Україні полягає в тому, що вона покладається переважно на громадські організації і ними ж здебільшого фінансується.

Найпоширенішими у даний час і з досить тривалою історією є освітні профілактичні програми (антиалкогольні, антинаркотичні й антинікотинові). Основним місцем їхньої реалізації є школа (або інший навчальний заклад), тому й агентами освітньої профілактики є вчителі, шкільні психологи, самі учні і їх батьки, а також самі ВІЛ-інфіковані, або люди які мали наркозалежність.

Хочеться відзначити той факт , що ВІЛ-позитивні люди беруть активну участь у заходах з профілактики ВІЛ-інфекції , різних заходах , що проводяться обласними центрами, волонтерськими організаціями по боротьбі зі СНІДом та іншими організаціями.

ВІЛ-позитивні люди , готові брати активну участь у вирішенні проблем , з якими стикаються самі і з якими стикається наше суспільство. Але , активна позиція неможлива без одержання доступу до інформації про лікування , соціальної , психологічної, юридичної підтримки людей , які живуть з ВІЛ , інформації про які виділяються засоби та їх витрачання . Це неможливо без включення представників ЛЖВ в міжвідомчі комісії , які займаються проблемою ВІЛ.