Гендерный аспект в социальной работе

 

Соціальна робота — специфічний вид професійної діяльності уповноважених органів з надання державного і недержавного сприяння людині з метою забезпечення матеріального, соціального, культурного рівня її життя, надання індивідуальної допомоги людині, родині чи групі осіб.

Напрямки соціальної роботи: соціальна профілактика, соціальне обслуговування, соціальна реабілітація.

Соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді й запобігання такому впливу. Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психобіологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

Соціальне обслуговування — робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей та молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг [19].

Соціальна реабілітація — робота, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану дітей і молоді, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність до загальновизнаних суспільних правил і норм.

Через несприятливі обставини з'являються різноманітні відхилення у соціалізації, шо відображаються у прояві неадекватної поведінки і ставлення дітей та молоді до норм і вимог всієї системи суспільних відносин, в які включається людина на кожному етапі її становлення і розвитку. Відхилення у соціалізації, за яких дезадаптація носить антисуспільний характер, шо суперечить нормам моралі та права, має назву десоціалізації.

Основною ознакою десоціалізації є відчуження індивіда від соціальних інститутів, які виступають основними носіями установлених норм, моралі і прав. У такій ситуації відбувається вплив різних асоціальних і злочинних субкультур із власними, корпоративними нормами і цінностями, які носять антигромадський характер [2].

Простежується явище, коли соціальні відхилення і соціальна дезадаптація підлітків і молоді супроводжується деформацією їхніх соціальних зв'язків, а також категоричним відчуженням від сім'ї та школи. Для подолання такого відчуження та включення об'єктів соціалізації в суб'єкт-суб'єктні відносини і систему соціально значуших відносин необхідно реалізувати комплекс соціатьно-педагогічних заходів, спрямованих як на оздоровлення ситуації та умов у школі, сім'ї, так і на індивідуальну психолого-педагогічну корекцію особистості з девіантною поведінкою [7].

Соціальна корекція девіантної поведінки, передовсім, передбачає виявлення неблагополуччя в системі взаємин дитини з ровесниками і дорослими, а також оздоровлення соціальної ситуації.

Зміст соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді завбачає:

• створення виховного розвиваючого середовиша для об'єкта реабілітації:
• відновлення і підтримка соціально значущих умінь, установок, навичок і звичок:
• регулювання соціально несприйнятливих форм поведінки, інтеграція особистості в суспільство.
• Організаційний аспект соціальної реабілітації неповнолітніх і молоді, схильних до девіантної поведінки передбачає:
• проведення соціально-медико-психолого-педагогічної діагностики клієнта:
• складання індивідуальної  комплексної  програми реабілітації;
• реалізацію індивідуальної  комплексної програми реабілітації;
• збереження і зміцнення отриманих соціально значущих результатів корекції особистості [6].

Гендерне виховання – це цілеспрямований, організований і керований процес, спрямований на формування чоловічих і жіночих ролей, якостей, рис і властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі, їхньої поведінки та діяльності.

Метою гендерного виховання є створення умов для формування егалітарної свідомості особистості, вільної від гендерних стереотипів і відповідальної за свої міжособистісні взаємини в соціумі.

Метою гендерної педагогіки є пом'якшення гендерних стереотипів через створення толерантних умов для формування особистості дитини. Гендерні стереотипи в повсякденній практиці шкільного навчання укорінюються внаслідок прихованих чи відкритих елементів статевої дискримінації. Загалом, у визначенні поняття гендерної педагогіки виділяються дві тенденції: 1) гендерна педагогіка прямо пов'язана зі статевим вихованням, вимагаючи виховання (навчання) не абстрактної особистості, а саме хлопчика або дівчинки (підхід найбільш розповсюджений): 2) задача гендерної педагогіки - у вихованні андрогінної особистості, у всебічному навчанні дитини (з урахуванням соматичних показників) без акценту на стать [14].

Впровадження гендерного підходу у виховання слід розуміти як розширення життєвого простору для розвитку індивідуальних здібностей і задатків кожної особистості, вивільнення мислення педагогів від статево-рольових стереотипів. Відповідно до гендерного підходу відмінності в поведінці та сприйнятті чоловіків і жінок визначається не так їх фізіологічними особливостями, як вихованням на основі поширених у даній культурі уявлень про сутність чоловічого та жіночого [16].

Таке розуміння статі передбачає критичне ставлення до статевих стереотипів, дискримінації й визначає принципово новий підхід до інтерпретації проблем виховання, де значна увага повинна звертатися на тендерні аспекти.

Вченими було доведено, що ефективною гендерна соціалізація як старшокласників, так і студентів, буде в тому випадку, якщо процес позанавчальної діяльності спрямовано на формування студентів як гендерних нонконформістів (С. Бем), які усвідомлюють асиметричність і андроцентризм сучасного суспільства; їх здатності абстрагуватися від існуючих обмежень рамками статі, вміння моделювати ситуацію вибору на користь цінностям гендерної рівності; на трансформацію їхніх уявлень щодо особистісних характеристик, необхідних для „справжнього чоловіка” або „справжньої жінки”, і набуття більш універсальних людських якостей, які мають бути складовими їхньої гендерної культури, таких як соціальна активність, відповідальність, справедливість, терпимість, і які допоможуть згладити існуючу дихотомію „маскулінність/фемінність”, і призведуть до позиції активного неприйняття та протистояння будь-якій дискримінації на основі гендеру та вибору гендерних стратегій [3].

 

 

Висновки до першого розділу

 

Психолого-педагогічні технології соціальної роботи та механізми гендерної соціалізації повинні будуватися на основі активного залучення студентів до суспільних справ, які мають сприяти формуванню прояву їхньої особистої позиції, поглядів і уявлень щодо гендерної рівності. Нами визначено, що педагогічні технології відповідно до завдань нашого дослідження повинні сприяти формуванню особистості, яка в процесі розвитку набула б здатність самостійного засвоєння досвіду та гендерної культури, заснованих на цінностях рівноправного партнерства статей; усвідомленого і вільного вибору життєвих стратегій відповідно до власних уподобань, здатність нести відповідальність за свій вибір.

Впровадження гендерного підходу у виховання і в соціальну роботу слід розуміти як розширення життєвого простору для розвитку індивідуальних здібностей і задатків кожної особистості, вивільнення мислення педагогів від статево-рольових стереотипів. Відповідно до гендерного підходу відмінності в поведінці та сприйнятті чоловіків і жінок визначається не так їх фізіологічними особливостями, як вихованням на основі поширених у даній культурі уявлень про сутність чоловічого та жіночого.

 

 

 

Розділ 2. Емпіричне дослідження врахування гендерних особливостей у соціальній роботі

2.1 Методи і організація дослідження

 

Опитувальник С. Бем (Bem Sex Role Inventory – BSRI) використовувався для визначення психологічної статі юнаків за критеріями маскулінності, фемінності та андрогінності.

Натепер ця методика є найбільш розповсюдженим інструментом для вимірювання того, як доросла людина оцінює себе з точки зору гендеру. Опитувальник включає 60 прикметників, кожен із яких досліджуваний оцінює за 7-балльной шкалою виходячи з того, наскільки точно він його характеризує. Двадцять прикметників з списку складають шкалу маскулінності (мужності): мужній(-а), аналітичний(-а), (-а), агресивний(-а), домінантний(-а) тощо; ще двадцять складають шкалу фемінності (жіночності): жіночний(-а), теплий(-а), такий, що любить(-а) дітей, уважний(-а) до потреб; а що залишилися двадцять — нейтральні: заздрісний(-а), надійний(-а), серйозний(-а), пихатий(-а), тактовний(-а). Прикметники були відібрані виходячи з того, які характеристики вважалися гендерно-відповідними в той час, коли створювалася шкала. Це робилося з метою визначити місце гендера в культурному контексті, а не в окремої людини (Bem, 1993). Андрогінність позначається індексом IS і виражається формулою: IS = (F – M) x 2,322, де F (фемінність) – сума балів за співпадіння відповідей з ключем «фемінності» поділена на 20, M (маскулінність) - сума балів за співпадіння відповідей з ключем «маскулінності» поділена на 20. Якщо величина IS знаходиться в межах від -1 до +1, ми робимо висновок про андрогінність опитуваного, IS < -1 – маскулінність, IS < -2,025 – гіпермаскулінність, IS > 1 – фемінність, IS > +2,025 – гіперфемінність. Високі показники маскулінності і фемінності говорять про андрогінію, а низькі бали за шкалами маскулінності та фемінності – про так звану «недиференційовану» особистість. Статевотипізованою людиною вважається та, чиє самовизначення і поведінка співпадають її статтю.

Статистична обробка отриманих за допомогою даних методик результатів здійснювалася програмою SPSS 13.0.

Емпіричне дослідження проводилося протягом грудня 2012 р. – лютого 2013 р. на базі 11-х класів ліцею «Ерудит» (м. Київ) та 2-х курсів Національного університету харчових технологій (м. Київ). У дослідженні взяли участь 60 осіб (30 учнів і 30 студентів). Усі досліджувані є волонтерами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Вибір досліджуваних визначається тим, що старшокласники відносяться до категорії раннього юнацького віку, а студенти других курсів вищих навчальних закладів – до категорії юнаків. Юнацький вік — це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі (О.В.Толстих). Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку (Л. І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я — яким він бажає стати в дорослому житті. Не в останню чергу це стосується статеворольової поведінки.

Особливістю гендерної системи українського суспільства є поєднання егалітарної ідеології та традиційного сприйняття сімейних і сексуальних стосунків, побутових відносин тощо. Психологічні характеристики і соціальна поведінка людей інтерпретується як “чоловіча” або “жіноча” відповідно до домінуючих уявлень про те, що є “чоловічим”, а що “жіночним”. Таким чином, гендерна ідентичність пов’язана з нашими уявленнями про представників відповідної статі, і ці уявлення являють собою сукупність знань, стереотипів, норм і цінностей, які формуються у свідомості індивіда в процесі гендерної соціалізації. Із поступовою зміною усталеної системи гендерних ролей відбувається й нівелювання традиційних стереотипів маскулінності і фемінності, образи чоловіка і жінки стають менш полярними, особливо виразно ця ситуація виявляється у юнацькому віці.

Етапи проведення дослідження:

На першому етапі дослідження було проведено теоретичний аналіз літератури з проблем фемінності та маскулінності, визначено характерні риси маскулінних, фемінних та андрогінних осіб, обрано методики для проведення емпіричного дослідження.

На другому етапі ми провели тестування юнаків за методикою С.Бем та бесіду, спрямовану на визначення особливостей психологічної статі досліджуваних.

На третьому етапі проведено аналіз отриманих даних та визначення рекомендацій стосовно формування маскулінності, фемінності та андрогінності.

 

 

 

2.2 Результати дослідження та їх інтерпретація

 

За результатами проведеного тестування можна стверджувати, що загалом досліджуваним властива андрогінність, але поведінка юнаків здебільшого статевотипізована.

Для встановлення статистичних відмінностей у проявах андрогінності, маскулінності та фемінності студентів і одинадцятикласників ми застосувати t-критеріальний аналіз, результати якого представлено у табл. 1.

Таблиця 1.

Результати опитування юнаків за методикою С. Бем

Досліджувані	Стать	Фемінність		Андрогінність		Маскулінність
		К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%
11-ий клас	Жіноча	7	23,3	9	76,7	0	0
	Чоловіча	0	0	11	36,7	3	7,9
2-ий курс	Жіноча	6	20,0	8	26,7	1	3,3
	Чоловіча	0	0	19	63,3	6	20,0