Гендерный аспект в социальной работе

 

 

Соціальна робота

Курсова робота

Гендерний аспект в соцiальнiй роботi

 

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

 

Останніми роками в українському суспільстві реалізуються численні спроби реформування освітньої галузі, системи соціального захисту та охорони психічного здоров'я. Процес гуманізації соціальних інституцій передбачає відмову від авторитарності та переорієнтацію на загальнолюдські цінності, врахування у навчально-виховному й реабілітаційному процесах освітніх потреб та життєвих запитів учнів. Посилився інтерес до вивчення міжстатевих відмінностей, відбувається поступова лібералізація уявлень про стереотипи статеворольової поведінки, а пропаганда в засобах масової інформації зразків поведінки «справжніх чоловіків і жінок» і відсутність науково обґрунтованої та впроваджуваної програми статевого виховання, призводять до формування у підлітків неадекватних уявлень про статеворольову поведінку, характерну для своєї та протилежної статі, виникнення дисгармоній у розвитку якостей, що визначаються як «маскулінність» і «фемінність».

Одним з важливих чинників розвитку національної системи освіти і виховання в Україні є стрімкі соціокультурні й технологічні зміни в сучасному суспільному житті, які вимагають обґрунтування нових концептуальних підходів і методик до побудови гендерного виховання та гендерної соціалізації підростаючого покоління. Адже система освіти й виховання до недавнього часу була безстатевою, мета виховання жінки, чоловіка перед освітніми закладами не ставилася. В останні роки розпочався процес активного впровадження гендерного підходу в систему освіти й виховання в Україні.

Психолого-педагогічна наука в Україні та за кордоном надає особливого значення вивченню проблем статусу, прав і можливостей жінок і чоловіків у сім’ї та суспільстві, відмінностей у процесах соціалізації статей. Питання гендерних відміностей та диференціації гендерних ролей досліджували Н.Гусак, Б.Кочубей, О.Лосєва, З.Янкова. Гендерні аспекти навчання і виховання дівчат-підлітків розкриваються у працях О.Величко, Т.Голованової, Т.Димнової, І.Звєрєвої, О.Кізь, О.Кікінежді, В.Кравця, Н.Кутової, Г.Лактіонової, О.Локшиної, О.Петренко. Гендерні стереотипи поведінки дівчат-підлітків у сучасній школі, гендерні відносини у сім’ї, правові норми гендерної рівності досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені Дж.Вейнер, С.Верн, Ю.Галустян, І.Гофман, М.Девід, А.Іглу, І.Кон, Н.Левчук, Т.Лукман, С.Майлс, С.Міддлетон, П.Пергер, Дж.Роузнер, Д.Спендер, І.Стейберг, А.Толстокорова, О.Ярош. Дослідники П.Бут, Д.Грехем, К.Доріон, М.Кле, Дж.Ландрам Б.Сайман, Е.Стоунс, Дж.Таммер і Д.Роджерс обґрунтували і розробили відповідні системи, в яких закладено і апробовано часом вирішення проблем освіти і виховання жінок.

Організація та впорядкування українського суспільства на демократичних засадах потребує нового змісту всієї системи соціальних норм, що регулюють сучасні суспільні відносини, а також вдосконалення тих із них, що історично себе виправдали. За таких умов особливої актуальності набуває проблема тендерного підходу у соціальній роботі.

Об’єкт дослідження – соціальна робота.

Предмет дослідження – гендерний підхід у соціальній роботі.

Мета дослідження – визначити особливості застосування тендерного підходу у соціальній роботі.

Завдання дослідження:

1. Теоретично проаналізувати поняття гендеру та гендерних аспектів соціальної роботи.
2. Визначити особливості сучасної соціальної роботи.
3. Емпірично проаналізувати гендерні підходи у соціальній роботі.

Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури, питальник С.Бем (фемінність, маскулінність, андрогінність), методи статистичної обробки дани.

Емпіричне дослідження проводилося протягом грудня 2012 р. – лютого 2013 р. на базі 11-х класів ліцею «Ерудит» (м. Київ) та 2-х курсів Національного університету харчових технологій (м. Київ). У дослідженні взяли участь 60 осіб (30 учнів і 30 студентів). Усі досліджувані є волонтерами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.

 

 

 

Розділ 1. Теоретичне дослідження гендерного аспекту в соціальній роботі

1.1 Гендер як предмет наукового дослідження

 

На сьогоднішній день тривають дискусії з приводу вживання у науковому обігу понять «стать» та «ґендер». В Україні останнім часом термін «ґендер» набув великої популярності та вживається як в офіційних документах (зокрема, програма курсу «Історія гендерної педагогіки», гендерно-орієнтований проект тощо), так і у популярній та науковій літературі. Розглянемо історію виникнення та розвитку цих понять.

У перші два десятиріччя ХХ століття нечисленні дослідження психологічних особливостей чоловіків і жінок зазвичай проводилися в контексті «психології статі» (psychology of sex), при цьому «стать» часто ототожнювали із сексуальністю. У 1930-60-і рр. «психологію статі» змінила «психологія статевих відмінностей» (sex differences); які вже не зводилися до сексуальності, але вважалися переважно вродженими. З розширенням кола досліджуваних психічних явищ та послабленням позицій біологічного детермінізму, наприкінці 1970-х років, цей термін змінився м'якшим – «відмінності, пов'язані зі статтю» (sex related differences), при чому передбачалося, що ці відмінності взагалі можуть не мати біологічного підґрунтя [15]. Відповідно змінювалися уявлення про чоловічі і жіночі якості, а також способи їх вимірювання. У репродуктивному процесі чоловік та жінка виступають як протилежні, альтернативні, взаємовиключні та взаємодоповнюючі начала. Багато інших відмінностей виглядають менш визначеними, мінливими та необов’язковими. Конкретні чоловіки і жінки відрізняються за фізичними характеристиками, психічними властивостями, мають різні інтереси та заняття, а наші нормативні уявлення про «мужність» (маскулінність) та «жіночність» (фемінність), хоч і відображають певні реалії, але в цілому є ні чим іншим, як стереотипами суспільної свідомості [24].

Із розвитком наукових досліджень та появою в 1930-х роках спеціальних психологічних тестів для вимірювання маскулінності і фемінності, стало зрозуміло, що з біологічної точки зору між чоловіками і жінками є набагато більше подібностей, ніж відмінностей. З'ясувалися три важливі обставини. По-перше, конкретні чоловіки і жінки володіють різними ступенями маскулінності та фемінності. Вони можуть бути більш-менш маскулінними, фемінними або андрогінними, тобто таким, що поєднують в собі чоловічі і жіночі властивості. По-друге, чоловічі і жіночі якості багатогранні і багатовимірні. «Чоловіча» статура може поєднуватися з «жіночими» інтересами та особливостями емоційної сфери, і навпаки. По-третє, наші уявлення про маскулінність та фемінність ґрунтуються не на суворих аналітичних теоріях, а на здоровому глузді та повсякденному досвіді: ми називаємо певні риси або властивості фемінними лише тому, що вони частіше спостерігалися у жінок, але такі відмінності можуть залежати не лише від біологічної конституції, а й від середовища і виховання. Сьогодні очевидно, що такі «типові» міжстатеві відмінності, як високий зріст, велика вага і фізична сила чоловіків якості непостійні і мало пов’язані зі статтю. Наприклад, жінки з Північно-Західної Європи в цілому вищі на зріст, ніж чоловіки з Південно-Східної Азії. На ріст і вагу тіла, а також на фізичну силу суттєво впливають харчування і спосіб життя, які в свою чергу, знаходяться під впливом суспільних поглядів на те, кому – чоловікам або жінкам – потрібно давати більше їжі, кому потрібніше калорійне харчування, які спортивні заняття прийнятні для тих та для інших. Антропологи, етнографи, історики та філософи вже встановили відносність уявлень про «типово чоловіче» чи «типово жіноче». Те, що в одному суспільстві вважається чоловічим заняттям (поведінкою, рисою характеру), в іншому може визначатися як жіноче. Зміни, які відбуваються останнім часом у нашому суспільстві, суперечать багатьом звичним статеворольовим стереотипам, спонукаючи розглядати відмінності і варіації у поведінці чоловіків та жінок, не як патологічні збочення (перверсії) або небажані відхилення від певної норми (девіації), а як нормальні, природні і навіть необхідні [13].

У 1960-70-х рр. соціальні і психологічні аспекти стосунків між чоловіками і жінками описувалися в таких поняттях як «статева роль», «статеворольові очікування» та «статева ідентичність». У цих термінах чітко окреслюються соціальні, інтерактивні стосунки та норми. Проте слово «стать» і його похідні, як правило, асоціюються зі сексуальністю, хоча багато, навіть явно біологічних процесів і відносин з нею не пов'язані («секс» як фенотип і як діяльність – явища абсолютно різні). Щоб позбавитися цих асоціацій і подолати біологічний редукціонізм, вчені ввели у науковий обіг поняття «ґендер» (англійське gender, від лат. gens – рід). В англійській мові це слово позначає граматичний рід, який зі статтю не має нічого спільного. У деяких мовах, наприклад в грузинській, граматичного роду немає взагалі. В інших мовах (зокрема, в англійській) ця категорія застосовується лише до живих істот. У росіян та українців поруч з чоловічим і жіночим, існує ще і середній рід. Граматичний рід слова і стать істоти, що позначається ним, часто не співпадають [25].

Диференціація понять «стать» та «ґендер» стала початком нового рівня осмислення соціальних процесів. Наприкінці 80-х років феміністські дослідниці поступово перейшли від критики патріархату і вивчення специфічного жіночого досвіду до аналізу ґендерної системи. Проте, всупереч поширеному уявленню, слово «ґендер» запозичили з граматики і ввели в науку не американські феміністки, а сексолог Джон Мані, він, вивчаючи гермафродитизм та трансексуалізм, розмежував загальні статеві властивості такі як стать і фенотип від сексуально-генітальних, сексуально-еротичних і сексуально-прокреативних якостей. Потім поняття «ґендер» стали використовувати соціологи та юристи, а в психології і сексології цим терміном позначають будь-які психічні або поведінкові властивості, що асоціюються з маскулінністю та фемінністю. Проте, незважаючи на поширеність, поняття «ґендер» лишається багатозначним [8].

Насьогодні слова «ґендер», «стать» та їх похідні вживаються як синоніми та в залежності від контексту. При обговоренні біологічних процесів і видових властивостей, варто казати про стать та статевий диморфізм. Тоді як вислів «статевий диморфізм батьківських стратегій виховання» є некоректним, адже він означає, що відмінності материнської та батьківської поведінки біологічно обумовлені, а це суперечить крос-культурним даним. Б. Є. Алєксєєв [1] вважає, що термін «стать» (sex) близький за змістом до поняття паспортної або демографічної статі, а термін «ґендер» (gender) не має прямого аналога в російській мові і більше співвідноситься з уявленням про психологічну стать. K. Декс пропонує вживати поняття «sex» для співставлень, в яких люди діляться за демографічними категоріями – «чоловік і жінка», а «gender» – для порівнянь «природи маскулінності та фемінності», хоча самі визначники даного терміна – маскулінність-фемінність вимагають, в свою чергу, уточнення значення та суті [1].

Тривалий час статева приналежність індивіда здавалася унітарною та однозначною. Проте в ХХ ст. з'ясувалося, що стать – це складна багаторівнева система, елементи якої формуються у різний час і на різних стадіях індивідуального розвитку. Формування статі триває від моменту зачаття й до статевої зрілості, коли проявляється сформована спрямованість статевого потягу. З цієї точки зору сексуальний розвиток і вираження статі розглядаються на генетичному, гонадному, гаметному, гормональному, морфологічному та соціальному рівнях [21].

Існування різних теорій статевих ролей, які акцентують увагу на окремих характеристиках статевої ролі, призвело до того, що одного визначення даного поняття на сьогоднішній день також не існує. У найбільш загальному вигляді статеву роль можна визначити як сукупність зразків поведінки і характеристик, що розглядаються як а) типово жіночі або чоловічі (статеворольові стереотипи)     і       б) бажані для чоловіків та для жінок (статеворольові норми). До змісту поняття «статева роль» деякі дослідники включають наступні характеристики: риси особистості, цінності, навички і здібності, інтереси та види діяльності, що виконуються в межах професійних та сімейних ролей [25].

У науковій літературі існують суперечливі дані про вплив комплексу маскулінності/фемінності на адаптацію людини. Психічно здорова особистість, на думку чоловіків повинна володіти вираженими маскулінними характеристиками, для жінок найважливішим показником психологічно адаптованої особистості є фемінність (С. М. Єніколопов, М. В. Дворянчіков [12]). Інші дослідники пов’язують психічну адаптацію із поєднанням жіночих та чоловічих якостей – андрогінністю (С. Бем [3]). В українській психології ця ідея набуває розвитку у різних варіантах (Т. В. Говорун [11], О. С. Кочарян [10]). Існує точка зору, що поєднання маскулінності й фемінності у психіці чоловіків та жінок протягом життя по-різному впливає на їхню адаптацію. Наприклад, у підлітковому віці провідними є тенденції диференціації маскулінніх і фемінних ознак в уявленнях підлітків про себе та осіб протилежної статі. Для більшості дівчат, на відміну від хлопців, жінка уявляється фемінною, а чоловік – маскулінним, при цьому в образі жінки маскулінні та фемінні ознаки є більш контрасними, ніж в образі чоловіка. На думку Н. Є. Харламенкової, це пов’язано з тим, що власний досвід тілесних та психічних змін піддається ретельнішому аналізу порівняно з досвідом пізнання іншої людини [29].

Маскулінно-фемінні складові психологічної статі є значущими чинниками становлення особистісної ідентичності в юнацькому віці. Маскулінність є головним чинником становлення ідентичності як у представників чоловічої, так і жіночої статі, і якщо для чоловіків це є цілком закономірним, то для жінок домінантний вплив маскулінних рис зумовлений маскулінною спрямованістю сучасної української культури для якої провідними цінностями стали амбіційність, суперництво, матеріальний успіх та повага референтного оточення. Все це визначає особистісний розвиток жінки за маскулінним сценарієм і зумовлює провідну роль психологічної мужності як необхідного чинника життєвої самореалізації та професійного успіху сучасної жінки.

Фемінні властивості позитивно взаємопов’язані зі ступенем особистісної автентичності, але негативним чином впливають на рівень автономності чоловіків, що пояснюється особливостями ставлення юнаків до внутрішньої жіночності, яка сприймається ними як “загроза” для власної мужності та викликає відчуття залежності й незахищеності.

Найбільш оптимальним в контексті особистісної самоідентифікації є поєднання високого рівня маскулінності з помірною вираженістю фемінних властивостей як для представників чоловічої, так і жіночої статі [29].

 

 

1.2 Врахування гендерних особливостей у соціальній роботі з різними категоріями клієнтів