Форми виявлення соціальної ефективності права

У російському правознавстві  нормативістське вчення розвивав Г.Ф.Шершеневич, який виступав категорично проти  заміни догми права соціологією права, а також включення соціологічного підходу у вивчення загальної теорії права. Він наголошував на тому, що методи соціології не можуть стати повноцінними методами правознавства, а їх можна лише використовувати в узагальненому вигляді [5, 44].

Сучасне розуміння права в нормативістському підході можна виразити наступним чином:

 - право — це система взаємопов'язаних норм, які виражені в нормативних актах;

- норми видаються виключно державою, і в них виражена воля держави;

- норми права регулюють найважливіші відносини, що виникають у суспільстві;

- саме право і його реалізація забезпечуються в необхідних випадках примусовою силою держави;

- від норм залежить виникнення правовідносин, формування правосвідомості, правова поведінка суб'єктів [7, 275].

Позитивними сторонами як позитивістського, так і нормативістського підходів праворозуміння є те, що вони дозволяють забезпечити стабільний правопорядок, детально вивчати норми права, розробляти класифікації, постійно вдосконалювати систему законодавства та чітко  визначати права та обов’язки.

Недоліками обох концепцій в  рамках юридичного підходу в цілому є штучна ізоляція права від системи суспільних відносин, відсутність досліджень змісту та цілей права, ігнорування природних та моральних засад у праві, абсолютизування впливу держави на формування права.

Отже, у даному розділі було проаналізовано основні підходи до праворозуміння, а саме: юридичний і соціологічний. Принциповою відмінністю між ними є погляд на місце і важливість суспільних відносин у процесі формування і функціонування права. Зокрема, юридичний підхід відокремлює право від системи суспільних відносин, представляє його у статичному вигляді, гіперболізує роль держави. Соціологічний підхід, у свою чергу, у ході дослідження права зміщує акценти на аналіз реальної дійсності, наголошує на взаємозалежності права та суспільства.

У загальному, юридичний  підхід можна охарактеризувати як засіб підтримки законності і стабільності, а соціологічний – як засіб забезпечення динамізму суспільного життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВА

2.1 Критерії соціальної  ефективності права

Суспільну корисність та функціональну  повноцінність права можна проаналізувати на основі його ефективності як невід’ємного атрибута функціонування будь-якого  соціального інституту.

У широкому розумінні ефективність як певне соціальне явище є  відображенням співвідношення між  людською діяльністю та її наслідками і виступає в якості оціночної  категорії. Що стосується соціальної ефективності права, то її можна визначити як міру цільових можливостей реального  впливу права на характер і стан соціальних відносин та на їх зміни [5, 185].

Поняття ефективності права  широко застосовувалося у юридичній літературі, проте дослідники так і не дійшли згоди у тому, що ж саме потрібно розуміти під даним поняттям. Зазвичай це поняття пов’язували з результатами діяльності права, які визнавалася корисними у суспільстві. Згодом воно визначалося як співвідношення між фактично досягнутим результатом і тією метою, заради якої були застосовані дані правові норми, тобто оцінювалася саме ефективна сторона правозастосування. Зустрічалися і дещо абсурдні трактування, які ефективність права тлумачили як оптимальне досягнення цілей , причому з мінімальними затратами матеріальних засобів, часу і людських ресурсів. Це дещо односторонній підхід, адже поняття ефективності права означає не лише досягнення бажаного результату на практиці у ході здійснення правового регулювання, але й одночасне ефективне вивчення соціальної обумовленості права, за якого враховуються реалії суспільного життя та потреби, які виникають [3, 62].

Серед рівнів ефективності права виділяють  юридичну ефективність, яка характеризується відповідністю поведінки суб'єкта і адресата правозастосування необхідній поведінці, що була вказана в нормі, та соціальну ефективність правозастосовної діяльності, яка характеризується не просто правомірною поведінкою адресатів, а більш віддаленою соціальною метою, що перебуває за межами правового регулювання.

В цілому юридична і соціальна ефективність права тісно взаємопов'язані, між  ними існує взаємозалежність - чим  вища соціальна ефективність, тим вища юридична. Це означає, що закони повинні бути максимально наближеними до існуючої дійсності, реалістичними. Пошук адекватного співвідношення юридичної та соціальної ефективності правових норм, перш за все, повинен здійснюватися законодавцем [1].

Російська дослідниця В.В.Лапаєва  визначає ефективність права як співвідношення між цілями, що містяться в законі правових норм і результатом їх реалізації в соціальній практиці.

Тобто, стає зрозумілим, що ефективність права показує, якою мірою його практичне застосування призводить до реалізації поставлених законодавцем цілей.

На ефективність права впливає  комплексна взаємодія таких факторів:

• безпосередній зміст закону, його необхідність за умов реальної соціально-політичної і правової ситуації в суспільстві.
• Другим важливим чинником ефективності закону виступає загальний рівень правової культури громадян та їх правосвідомості. Суттєвою перешкодою для ефективної дії законів є феномен правового нігілізму - зневіри населення у дієвість і справедливість права як такого, що виникає у кризових періодах життя будь-якого суспільства.
• Значний вплив на ефективність права справляє якість діяльності правоохоронних і правозастосовних органів. Їхня компетентність у виконанні своїх обов’язків впливає на сприйняття даних органів у суспільстві [6, 175 – 176].

Проблема дослідження ефективності права серед дослідників відзначається  загостренням особливої уваги до визначення критеріїв, за допомогою яких можна було б оцінити ефективність правових норм.

У юридичній літературі висловлюється  така точка зору, що за основний критерій ефективності правових норм потрібно обирати міру досягнення цілей, які були поставлені перед ними. Метою цілей правового регулювання є закріплення існуючих суспільних відносин, які його потребують, стимулювання та розвиток тих відносин, котрі на даний момент відповідають вимогам суспільства та створення умов для розвитку і закріплення нових суспільних відносин.

В. Тугарінов ціль розуміє як ідеальну, відображену в свідомості модель цінності. Це дає можливість стверджувати, що критерієм ефективності є ступінь досягнення відповідних цінностей, які є домінуючими за своєю суттю.

Атрибутивною і абсолютною ознакою  соціальної ефективності права є  рівень реалізації прав людини і впливу цього рівня на стан соціальних відносин, в які вона включена, тобто реалізація прав людини як повноправного суб'єкта соціальних відносин [5, 194].

На думку І.С. Самощенко, В.І. Никитінського, А.Б. Венгерова за критерій ефективності права необхідно визначати показник частоти застосування законів, ефективність яких, власне, і оцінюється.

Інші дослідники Т. Гейгер і Е. Гірш пропонують оцінювати ефективність правової норми шляхом визначення пропорційного відношення кількості фактів правомірної поведінки до числа випадків протиправної. Даний підхід є дещо обмеженим, адже ефективність норми визначається виключно її впливом на правову поведінку громадян.

Досить популярним є використання в якості критерію ефективності тієї чи іншої правової норми ефективність її практичної реалізації, що здійснюється безпосередньо правоохоронними органами [6, 175-176].

У цілому критеріями соціальної ефективності права називають такі ознаки правових дій, керуючись якими  можна оцінити і виявити стан та зміни тих соціальних відносин, що безпосередньо знаходилися під  впливом цих дій. У якості джерела  даних оціночних критеріїв соціальної ефективності виступають форми виявлення соціальної ефективності права як соціального феномену. До них слід віднести  наступні:

• наслідки окремої правової дії або системи дій, отримані у ході практичного її застосування. Тобто, мається на увазі  аналіз корисності, якої вдалося досягти шляхом реалізації прав і свобод особистостей;
• здійснення впливу на процес правової соціалізації тих членів суспільства або соціальних прошарків, на яких орієнтується застосування даних правових дій (особливої уваги заслуговують ціннісні мотиви поведінки людей в процесі здійснення правової комунікації, соціальні мотиви примусової необхідності вступу у процес правового спілкування), а також вплив на характер і ступінь розповсюдження не визначених, але діючих правових мотивів;
• ступінь соціальної органічності застосовуваних правових принципів або правових дій через призму реалізації прав і свобод людини;
• здатність забезпечити соціальну ефективність шляхом оптимального залучення і використання необхідних людських, матеріальних, фінансових ресурсів, тобто підкреслюється саме економічність застосування даної правової норми;
• соціальна доцільність і необхідність, що розуміється як здатність правового припису або правової дії забезпечити соціальну злагоду, сприяти зменшенню соціальної напруги, відкрити можливості подальшого розвитку соціальних відносин [5, 195].

Із соціологічного погляду  найбільш адекватною оцінкою ефективності закону визнають за критерії показників конфліктності, оскільки вони дозволяють розглядати дію тієї чи іншої норми безпосередньо в соціальному контексті, без відриву від нього [9, 69].

Юридичний підхід, у рамках якого справжнім  правом є лише норми, що санкціонуються державою, не може вичерпати проблем буття соціальної ефективності права, оскільки саме право, а відтак і його оцінка, мають рукотворний характер. Застосування даного підходу не має на меті досліджувати вплив правових норм на розвиток суспільних відносин у всій їхній глибині та соціальну обумовленість права в цілому.

Стає зрозумілим, що вчення про соціальну ефективність правових приписів і діяльності державних  установ стає основним у контексті  дослідження права, бо саме тут у  найбільшій мірі виступає на перший план практично - політичне значення соціології права як науки.

 

2.2 Показники соціальної  ефективності права

Показники соціальної ефективності права – це такі взаємозв'язки між соціальними явищами і процесами, які виступають як інструмент оцінки того стану конкретних соціальних відносин, який сформувався під впливом певних правових дій.

Слід брати до уваги те, що показник соціальної ефективності права – це засіб розкриття даної ефективності по відношенню до обраного певного її критерію, тобто підкреслюється значення критерію як такого, що надає зміст показникові.

Так як соціальна ефективність за своєю суттю є комплексним і багатоаспектним явищем, дана комплексність поширюється на безмежне різноманіття конкретних обставин, які супроводжують кожну правову дію і завжди мають для її оцінки істотне значення, то необхідно застосовувати такі оцінюючі показники, які зможуть наповнити їх змістом, враховуючи обставини, що склалися, а також відобразити саме соціальну ефективність правових дій. Ця складність поняття соціальної ефективності права, у свою чергу, призводить до складності системи її показників та процедури їх використання.

Однією із найдоцільніших та поширених  показникових величин соціальної ефективності права виступають соціальні наслідки функціонування права, тобто будь-які зміни соціального характеру, що відбуваються в суспільстві під впливом права [5, 196].

Такий підхід передбачає врахування сукупності усіх значущих соціальних наслідків, що виникли під впливом правих дій і проаналізовані з точки зору критеріїв соціальної ефективності  права.

В якості показників соціальної ефективності права також можна  обрати здійснення і проведення соціологічних  досліджень, які  створюють необхідну  емпіричну базу для висновків  про доцільність і корисність застосування тієї чи іншої правової норми.

Співробітництво соціології і правознавства у такому разі є нагальним і необхідним, оскільки можна здійснити комплексне дослідження, ціль якого полягає не лише в констатації  ефективності або неефективності права, але й можливості його прогнозування. Соціологічний моніторинг  дає  змогу  здійснити глибокий аналіз умов, в яких функціонуватиме норма,  а саме: рівень правосвідомості й правової культури громадян та інших суб'єктів права, стан боротьби з правопорушеннями, стан економічного життя, культури, потреб і інтересів суб'єктів права, експектації щодо прийняття певної правової норми.

Саме тому прогнозування  змін, які передбачаються у зв’язку  із запровадженням певної правої норми  має посісти провідне місце у законотворчій практиці.