Форми виявлення соціальної ефективності права

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  ІНСТИТУТ»

Факультет соціології і права

Кафедра політології, соціології і соціальної роботи

 

 

 

Реферат

з курсу «Соціологія права»

НА ТЕМУ:

«Форми виявлення соціальної ефективності права »

 

 

 

 

 

 

Виконала: Перевірила:

студентка V курсу ФСП Смірнова В.О.

групи СЛм – 81 

Сімперович Н.В. 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

 

План

Вступ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗУМІННЯ ТЕРМІНУ «ПРАВО»

1. Соціологічний підхід до розуміння права…………………………………..4
2. Юридичний підхід до розуміння права……………………………………..8

 

РОЗДІЛ ІІ МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВА

2.1 Критерії соціальної ефективності  права…………………………………...11

2.2 Показники соціальної ефективності  права…………………………….......15

Висновки…………………………………………………………………….…..18

Список використаної літератури…………………………………………….19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Питання розуміння терміну «права»  попри низку підходів до його трактування  наразі залишається вельми актуальним. Погляди на право, його походження, розуміння, функції у системі  нормативного регулювання модифікувалися в результаті розвитку самого суспільства, зрілості науково-правової думки, впливу певних об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Значна кількість  наукових робіт, написаних у різні  історичні епохи присвячувалися питанню розуміння права, його сутності, витоків та природи.

Постійний інтерес до права  з боку дослідників пояснюється  тим, що воно за своєю природою є  унікальним, суспільно необхідним і  складним феноменом.

Особливістю праворозуміння є те, що не існує єдиного загального підходу, який би повністю і  вичерпно пояснював право,   не опускаючи  при цьому важливі моменти  та демонструючи шляхи його впливу на суспільні відносини та оцінку ефективності застосовуваних правових норм.

У рамках соціології права  як міждисциплінарної галузі наукового  знання вивчення права як соціального  інституту, що уособлює нормативну структуру  суспільного життя та дослідження  ефективності правових норм і діяльності державних правозастосовних установ  є одними із найголовніших завдань  на сьогодні. Що стосується визначення соціальної ефективності права як неодмінного критерію його корисності та повноцінності, то наразі теж не існує єдиного його трактування.

У ході написання реферату було поставлено наступні завдання:

1. Узагальнити основні підходи теоретичного характеру щодо розуміння права.
2. З’ясувати особливості соціальної ефективності права.

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗУМІННЯ ТЕРМІНУ «ПРАВО»

1. Соціологічний підхід до розуміння права

Право є породженням суспільного  розвитку, юридично воно формується в  державно організованому суспільстві  в якості основного нормативного регулятора суспільних відносин. У  такій іпостасі право є предметом  вивчення юридичної науки. Соціологію права даний феномен цікавить в якості сторони суспільства, соціального  інституту, що уособлює нормативну структуру  суспільного життя [5, 97].

Відмінність між інтересом до права  з боку юридичної науки і соціології права полягає в тому, що правові  явища цікавлять соціологію права  не самі по собі (як це спостерігається  у традиційній юриспруденції), а  у їх взаємодії з неюридичними явищами. Вона виступає у вигляді структурованої системи соціальних знань про право як соціально детерміноване і соціально діюче явище.

Саме тому є сенс говорити про юридичний і соціологічний підходи до праворозуміння.

Соціологічний підхід має на меті відобразити і пояснити більш глибинні зв’язки, які відображають суть правових явищ, а саме: як суспільні відносини взаємодіють із правом, впливаючи тим самим на функціонування правових норм у суспільстві і забезпечуючи їх соціальну ефективність. Головним завданням даного підходу є пошуки нових неюридичних чинників, які безпосередньо або опосередковано впливають на право, віднайдення нових механізмів і напрямів взаємозв’язку юридичних і неюридичних чинників, виявлення нових тенденцій і закономірностей у відповідній сфері суспільного життя.

Вивчення юридичних норм у рамках соціологічного підходу  здійснюється у трьох основних напрямках:

• соціальна обумовленість права, його інститутів і норм, вплив на право всієї системи соціальних чинників;
• соціальний механізм дії права в суспільстві, закономірності впливу права та правозастосовної діяльності на різні сторони соціального життя;
• соціальна ефективність дії права, його інститутів і норм у регулюванні суспільних відносин.

Саме соціальна ефективність права є на сьогоднішній день одним  із найактуальніших питань, що породжує плюралізм думок і підходів щодо його визначення [4, 93].

ХІХ століття ознаменувалося рядом подій, що вплинули в подальшому на розвиток суспільства в цілому. Це і стрімкий розвиток промисловості, науки, виникнення нових дисциплін (зокрема, соціології), зміна ціннісних  орієнтирів та нагальність правового  забезпечення суспільних, групових, індивідуальних прав та інтересів. Саме тоді постала  необхідність у створенні якісно нової науки – соціології права.

Перші розвідки та оформлення теорій у соціології права були здійснені  класиками соціології: О.Контом (висловлював думку про те, що для членів суспільства притаманним є лише одне право – виконувати свої обов’язки), Е.Дюркгеймом (право – це особливий різновид духовних соціальних фактів, що має особливий примусовий характер, бо забезпечується примусовою силою держави; право – найсильніший стан колективної свідомості через свій організований характер), М.Вебером (займався вивченням механізмів соціального визначення влади як законної і легітимної).

Власне соціологічний  підхід до розуміння права сформувався  у другій половині XIX століття в Європі, а у подальшому він отримав розвиток у США. Представники цієї течії під поняттям «право» розуміли відносини правового характеру, особливістю яких є виникнення та існування незалежно від норм, а також усталений у супільному житті правовий порядок та діяльність уряду, судів і інших державних органів. Новизна у їхньому трактуванні права полягала в тому, що право розглядалося з якісно нового, динамічного боку, а не як незмінне зібрання законів, установлених у певній формі. Відмінною характеристикою права є його можливість зміни у відповідності із суспільними змінами та тенденціями. Праву необхідно надати гнучкості та забезпечити його адаптативними механізмами, уникаючи при цьому формалізму і точного формулювання в законодавчих актах.  Головним завданням юридичної науки, на думку представників юридичної соціології, є зміщення акцентів із досліджень норм права на безпосередній процес його дії у суспільстві та його ефективне застосування. Також особливу увагу вони приділяли ролі судді та його зв’язаності певними нормами, наголошуючи на абсурдності такої постановки та обґрунтовували необхідність розширення правотворчих функцій, щоб він мав змогу  на власний розсуд вирішити певну справу, керуючись при цьому в першу чергу інтуїцією, а вже потім – правовими нормами.

Найяскравішими  представниками соціологічної теорії права були Є.Ерліх, Л. Дюгі, С. Муромцев,  Г. Гурвіч, Р. Паунд.

Одним із перших головні  програмні постулати соціологічної  школи права висунув і обґрунтував  Є.Ерліх – австрійський правознавець, автор монографії «Основи соціології права» (1913), вихід якої ознаменував  появу соціології права як окремої  дисципліни. Він розробив концепцію  «живого права» - реально діючого права, що є результатом спонтанного процесу відображення права в суспільстві, а також діяльності окремих представників державної влади (суддів, адміністрації, чиновників). Воно перебуває не в статтях закону, а в практичних відносинах. Дослідник дотримувався думки, що суддя у процесі прийняття рішень за орієнтир повинен обирати не писане законодавство, а «живе право», що бере свій початок у самому суспільстві, у фактичних суспільних відносинах [9, 33 – 34].

Французський юрист Л.Дюгі в роботі “Конституційне право та соціологія” (1889) дійшов висновку про  те, що Конституційне право –  це розділ соціології, що вивчає закони формування, розвитку та функціонування держави, яка виконує в суспільстві  функції. Під впливом ідеї органіцизму  ці функції він  прирівнював із аналогічними функціями центральної нервової системи в живому організмі [5, 31].

Р.Паунд – представник  американської школи соціологічної  теорії права. Розчарувавшись у традиційних  методах правових досліджень, він звернувся до соціологічної парадигми і у контексті цього розглядав право як елемент соціального контролю, що має досліджуватись у взаємодії з загальним соціальним контекстом його буття. На його думку, кращому досягненню соціальних цілей права сприятиме поєднання юриспруденції із соціологією.

С.А. Муромцев – російський юрист, стверджував про те, що дослідження  правових форм у контексті соціального  життя дасть змогу створити істинну  картину функціонування права. Також  у ході аналізу обставин, за яких норма реалізується або не реалізується, він дійшов висновку про наявність  «діючих»  і «мертвих»  норм і  важливості дослідження дій  у контексті юридичної науки [10].

Ж.Гурвіч – французький  мислитель, який вважав, що право включає  в себе не тільки офіційні правові  норми, але й соціальні. Право  породжують нормативні факти, так як у суспільстві їх існує велика множинність.

Особливої уваги також  заслуговують концепції М. М. Ковалевського, Б. О. Кістяківського, М. І. Палієнка, С. С. Дністрянського та В. Я. Старосольського, які були представниками соціологічної школи права в Україні і досліджували феномен суспільної солідарності, функціонування держави, призначення права [2].

У подальшому вивченню права  у контексті соціологічного підходу  присвячували свої праці багато європейських і американських вчених, удосконалюючи даний підхід.

Відмінним за своєю суттю  і аспектом дослідження права  та його дії є юридичний підхід.

 

 

1.2 Юридичний підхід  до розуміння права

Юридичний підхід до розуміння  і пізнання права (або ж формально-догматичний) розглядає право як деяку сукупність державних установлень.

Головним призначенням права, на думку представників даного підходу, є його безпосередня дія, а тому вони прикладали всі свої зусилля для  того, щоб розробляти у правовій політиці систему способів і прийомів тактичного характеру для забезпечення здійснення права. Однак при цьому  нівелювалося вивчення взаємозв’язку  права із суспільними чинниками, а, отже, і його дієвого і перетворюючого характеру. Такий підхід вирізнявся певною закостенілістю і однобічністю, а також неможливістю виходу за межі окреслених рамок [10].

Серед юридичних підходів до праворозуміння варто виокремити позитивістську теорію права, що виникла та інституціоналізувалася у XIX ст.

Дана теорія сформувалася як опозиційна по відношенню до природно-правових теорій, які брали свій початок ще з античності і були домінуючі у своїй подальшій еволюції протягом багатьох століть. Для природно-правової теорії характерним була регламентація про те, що основні права і свободи людини є первинними по відношенню до законодавства [7, 273 – 274].

 Представники позитивістської концепції вважали, що існує тільки позитивне право – право, встановлене виключно державою. Вони вважали, що право представлене у вигляді сукупності норм, які дані об'єктивно і не потребують ідеологічного обґрунтування.

Норма права розумілася як така, що не потребує більше змін в силу своєї усталеності. Позитивісти  наголошували на тому, що право та норми  права підлягають виключно спостереженню  і опису, в подальшому – систематизації на основі отриманих даних. При цьому  не зверталася увага на причини виникнення права, його спрямованість, тобто, фактично  нівелювався вплив суспільного  середовища на виникнення і удосконалення  права.

На основі ідей позитивістів виникла і сформувалася нормативістська теорія права, яка на сьогодні залишається однією з найвпливовіших теорій права. Основні постулати цієї теорії були обґрунтовані Г. Кельзеном – видатним австро-американським юристом – у його концепції «чистого вчення» про право у першій половині XX ст. Він розглядав право як сукупність норм, призначення яких полягає у встановленні належної поведінки людей. Ще однією характерною особливістю даної теорії є її акцентування на незалежності права від політики. Право можна аналізувати у тій формі, яку йому надала держава, лише виключно на основі аналізу правових явищ, нормативно-правових актів, а природні і соціальні фактори не в змозі виступати в якості критеріїв оцінки права, тобто, тим самим він підкреслював неможливість соціологією права досліджувати правові норми [8, 135 – 136].