Вирощування пшениці озимої

У зоні достатнього зволоження на бідних піщаних ґрунтах велике значення мають сидеральні добрива (люпин, середела та ін.). У поєднанні з фосфорно – калійними добривами сидерати часто ефективніші за гній.

Норми мінеральних добрив розраховують з врахуванням потреби  в елементах живлення для формування запланованої урожайності та запасів рухомих форм елементів живлення в ґрунті. [10]

Урожайність пшениці  при внесенні повного мінерального добрива на підзолистих ґрунтах  Полісся зростає на 8-10 ц/га, вилугуваних  і потужних чорноземах Степу України  – на 3-5 ц/га і ефективність їх багато в чому залежить від вологозабезпеченості. Особливе значення для пшениці мають азотні добрива. При достатній кількості азоту рослини добре кущаться, утворюють щільний колос з високою масою 1000 зерен. Проте, разом з тим, як нестача, так і надмірна його кількість негативно впливає на розвиток рослин і врожайність. Особливо шкідливе надмірне живлення азотом, при якому рослини восени переростають і втрачають морозо-  і зимостійкість. У таких посівах зменшується продуктивність фотосинтезу від надмірного загущення і взаємозатінення, рослини сильніше уражуються хворобами. [8;9]

За даними науково  – дослідних установ на дерново  – підзолистих ґрунтах Полісся  слід вносити мінеральні добрива  в нормі 90-120 кг/га азоту, фосфору  і калію, на чорноземах Лісостепу – 60-90 кг/га, азоту ,фосфору і калію. Вона може збільшуватись або зменшуватись залежно від родючості ґрунту, попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Система використання мінеральних  добрив передбачає внесення їх під основний обробіток ґрунту, в рядки при сівбі і під час вегетаційних підживлень. [4]

Всю норму фосфорно –  калійних добрив, за виключенням 10 кг/га фосфору в формі гранульованого суперфосфату, що вноситься в рядки, краще внести до сівби під основний обробіток ґрунту. Якщо частина фосфорно – калійних добрив не була використана в основне удобрення, їх вносять у осіннє підживлення врозкид або рано навесні прикореневим способом. Добрива вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8, КСА-3. [8]

Азотні добрива вносять у декілька строків по фазах і етапах органогенезу. Частину азоту в аміачній формі (близько 30 кг/га) на бідних ґрунтах і після непарових попередників вносять під передпосівну культивацію. Ранньовесняне підживлення азотом у фазі кущення (ІІ етап органогенезу) по мерзлоталому ґрунту авіаційним способом або по технологічних коліях збільшує густоту стеблостою, висоту і продуктивність рослин і майже не впливає на якість зерна. Норма внесення азоту – 30-45 кг/га або 30-35% повної розрахункової норми. Разом з тим треба мати на увазі, що посіви, які добре перезимували і розкущились підживлювати рано навесні не слід, бо це викликає додаткове кущення, що сприяє непродуктивному використанню води, поживних речовин, утворенню підгону, а пізніше виляганню посівів. [9;10]

         На початку трубкування (ІV  етап органогенезу) вносять 50% повної  норми азоту (20-30 кг). Це підживлення  проводять і на посівах, які  перший раз по мерзлоталому  ґрунту не підживлювались. Підживлення  пшениці в цей період розвитку  рослин покращує озернення колоса, підвищує врожай і якість зерна, не збільшуючи виходу соломи. Вносять аміачну селітру поверхневим способом по технологічних коліях. [8]

        Третє підживлення проводять  під час колосіння – цвітіння (VІІІ – ІX етапи органогенезу) дозою азоту 30-40 кг/га (20% норми). Ефективність цього підживлення краще проявляється в зоні достатнього зволоження та в роки з вологою погодою.

        На бідних ґрунтах та після  стерньових попередників рекомендується  вносити азот у амонійній формі (NН₄), який менше вимивається. У зоні Степу для покращення якості зерна під час його формування і наливу проводять позакоренево підживлення водним розчином карбаміду, що підвищує вміст білка в зерні на 0,5-1,5%, сирої клейковини – на 1,5-3%. Ефективне також обприскування посівів рідкими комплексними добривами обприскувачами ОВТ-1А, ОПШ-12 та ін. з постійних технологічних колій. [9]

      Озима  пшениця позитивно реагує і  н6а мікроелементи, які оптимізують  обмін речовин у рослинах, підвищують  урожай і покращують якість зерна. На дерново – підзолистих і сірих лісових ґрунтах озима пшениця вимоглива до мікродобрив, які містять бор, на чорноземних і каштанових ґрунтах – марганець і цинк. Вносять мікроелементи під основний обробіток ґрунту, в рядки під час сівби пшениці або обробляють ними насіння перед сівбою. Під основний обробіток ґрунту вносять мікродобрива, які містяться в марганізованому, молібденізованому та борному гранульованому суперфосфаті середньою нормою 2-3 ц/га. Ці добрива можна вносити також рядки (0,5-1 ц/га). Для передпосівного обробітку насіння використовують сульфат марганцю (50-100 г на 1ц), молібдат амонію (50 г на 1 ц насіння). [4;9]

      Кислі  ґрунти, на яких вирощується озима  пшениця, необхідно вапнувати.  Вапнування поліпшує агрохімічні, біологічні і агрофізичні властивості ґрунту, підвищує доступність поживних речовин, створює сприятливі умови для активізації життєдіяльності корисної мікрофлори, поліпшує водо- і повітропроникність. При цьому зменшується ураженість борошнистою росою та бурою листовою іржею. Для вапнування застосовують вапно, дефекат, крейду, доломітове борошно. Вносять вапнякові матеріали перед сівбою із старанним загортанням у грунт. [8; 9]

Підживлення посівів  проводять з урахуванням ґрунтової  і рослинної діагностики. Ґрунтова діагностика необхідна для визначення вмісту в кореневмісному шарі ґрунту глибиною до 1 м доступного рослинами мінерального азоту. Для цього відбирають зразки ґрунту пошарово через 20 см до глибини 60см восени і до 100 см навесні. Відбирають 3-5 зразків по діагоналі поля, а з них готують змішаний зразок, який у агро хімлабораторії аналізують на вміст азоту в мг на 1 кг абсолютно сухого ґрунту. За результатами аналізів встановлюють запаси мінерального азоту в кореневмісному шарі ґрунту і визначають потребу в ньому озимої пшениці. Якщо за результатами ґрунтових аналізів у передпосівний період у орному шарі ґрунту міститься менше 30 кг/га мінерального азоту, то треба внести під основний обробіток ґрунту або передпосівну культивацію близько 20% розрахункової норми азоту (20-30 кг/га). [9;10]

Листкову діагностику мінерального живлення проводять в фази кущення, виходу в трубку і колосіння. Для цього відбирають проби рослин у 20-30 місцях по діагоналі поля. Зразок рослин повинен скласти не менше 100г. У фазі кущення і трубкування зразки складають із цілих рослин, зрізуючи їх над поверхнею ґрунту. У фазі колосіння зразок набирають із верхніх трьох листків, використовуючи для цього 150-200 рослин. Після визначення в лабораторії вмісту  листках азоту, фосфору калію розраховують дози добрив, необхідних для підживлення. Якщо виявлено вищий від оптимального вміст NPK, то пшеницю не підживлюють. [8] табл.1

таблиця 1.1

Оптимальний валовий вміст поживних речовин  у рослинах на різних етапах органогенезу, % на абсолютно суху речовину.

Тканинна діагностика застосовується для прогнозування можливої якості зерна озимої пшениці і визначення необхідності позакореневого азотного підживлення. Аналіз проводять у кінці фази виходу у трубку з допомогою експрес – лабораторії ОАП-1. Для цього у 20-30 місцях поля зрізують 100-120 рослин, із них відбирають середній зразок – 20 продуктивних стебел. На кожному стеблі вище другого міжвузля, зрізають пластинку товщиною 1,5-2мм і кладуть на предметне скло, наносять по одній краплі 1%-го розчину дифеніламіну, зверху кладуть друге предметне скло і видавлюють сік, який вступає в реакцію з дифеніламіном. За інтенсивністю синього забарвлення в порівнянні з еталонною шкалою оцінюють кожне стебло у балах від 0 до 6. При кількості балів 3,5 позакореневе підживлення не проводять (одержати сильну пшеницю не можливо). Два підживлення проводять при оцінці 3,5 – 4,5 бали – перше в період колосіння дозою азоту 30 кг/га, друге в період цвітіння дозою азоту 60кг/га. При оцінці 4,5-5,5 балів слід провести одне підживлення в фазі колосіння – цвітіння з внесенням 30 кг/га азоту. При балах 5,5-6 проводити позакореневе підживлення недоцільно, тому що і без нього можна одержати сильне зерно. [8; 9; 10]

Підготовка насіння, сівба

  При вирощування озимої пшениці за інтенсивною технологією високоякісне насіння є однією з важливих умов підвищення врожайності. Для сівби використовують тільки кондиційне насіння. Воно має мати високу схожість (не менше 92%), енергію проростання, силу росту, чистоту від насіння бур’янів і інших домішок (не менше 98%). Насіння має бути крупним, ваговитим і вирівняним, вологістю не більше 15-1,5%. [8]

Після збирання насіння  очищають і сортують, використовуючи зерноочисні машини ЗБС-20А, МВО-20, ОВС-25, МС-4,5, трієрні блоки БТ-20, зерноочисні  агрегати ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50 та ін.

У північно – західних районах  України, де свіжо зібране насіння не встигає пройти післязбиральне дозрівання і має низькі показники схожості і енергії проростання, ефективним способом додаткової підготовки насіння є повітряно – тепловий обігрів на сонці протягом 5-6 днів або в теплих приміщеннях з температурою 20-30⁰С та добре налагодженою вентиляцією протягом 8-10 днів.

Для обеззаражування  від збудників хвороб ( кореневих  гнилей, борошнистої роси та ін.) насіння протруюють, застосовуючи такі протруйники: 15% байтан універсал (2кг/т), віта вакс (2,5 кг/т), 50% фундазол (2-3 кг/т) та ін. Кращий контакт з протруйником досягається при інкрустації насіння NaKMц (натрієва сіль карбоксил – метилцелюлози) – 0,1-0,2 кг/т або ПВС (поліхлорвініловий спирт) – 0,5 кг/т. [9]

Оптимальні строки сівби забезпечують нормальний розвиток рослин, здатних витримувати суворі умови перезимівлі. Висівають пшеницю на 50-55 днів до переходу середньодобових температур через 5⁰С, щоб до зими рослини встигли утворити по 3-4 пагони. Як при ранніх строках сівби, так і при пізніх зменшується врожайність зерна озимої пшениці. На ранніх посівах рослини переростають, старіють, пошкоджуються шкідниками. Пізні посіви погано зимують, відстають у рості, мають низьку продуктивну кущистість. [9]

Науковими установами визначені наступні календарні строки сівби пшениці: Полісся – 1-15 вересня, Лісостеп і західні райони – 5-20 вересня, Степ – 5-25 вересня, АР Крим – 15 вересня-5 жовтня. На родючих ґрунтах, після кращих попередників та при достатніх запасах вологи в посівному шарі ґрунту пшеницю сіють у другу половину оптимальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, пошкоджуватись злаковими мухами (шведською, гессенською та ін.) і знизити морозо - та зимостійкість. [8]

Норму висіву насіння встановлюють у залежності від кліматичних  і погодних умов, якості насінного матеріалу, сорту, способу сівби, забур’яненості поля, попередників та ін. Оптимальною слід вважати таку норму висіву яка в конкретних грунтово – кліматичних умовах забезпечує оптимальну для даної зони польову схожість, перезимівлю, весняно – літне збереження рослин і густоту продуктивного стеблостою. Максимальної продуктивності пшениці досягають при кількості рослин на час збирання 300-400 шт/м² і при густоті продуктивного стеблостою 500-700 шт/м². Формування оптимальної густоти рослин пшениці на посівній площі залежить, в першу чергу, від зони зволоження. Так, у західних та північних регіонах України, більше забезпечених вологою, густота посіву, а відповідно і норма висіву вищі, ніж у посушливих південних і східних умовах, де для густих посіві не вистачає вологи і вони допускаються лише при зрошенні. Відповідно до рекомендацій науково – дослідних установ середніми нормами висіву по грунтово – кліматичних зонах є: на Поліссі – 5,0-5,5, у Лісостепу – 4,5-5 і в Степу – 4-4,5 млн. шт. схожих насінин на 1 га. [9]

При встановленні норми висіву слід враховувати кущистість і високо рослість сортів. Більш кущисті і  високорослі сорти, які утворюють  стеблостій схильний до вилягання, висівають  рідше ніж менш кущисті і високорослі, стійки до вилягання. Норми висіву підвищують при запізненні з сівбою, при сівбі пшениці після стерньових попередників, при вузькорядному способі сівби та ін. При визначенні норми висіву слід також враховувати схожість, чистоту і ваговитість насіння.

Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з шириною міжрядь 15 см, вузькорядним з шириною міжрядь 7,5 см, перехресним з міжряддям 15 см та ін. Найбільш поширеним при інтенсивній технології вирощування озимої пшениці є звичайний рядковий спосіб сівби. Сіють пшеницю сівалками СЗ-3,6, СЗП-3,6, а в посушливих районах, де можлива вітрова ерозія, застосовують стерньові сівалки СЗП-9, СЗС-2,1. У районах надмірного зволоження н важких ґрунтах сівбу проводять у гребені. [8]

До якісного внесення добрив, застосування пестицидів і ретардантів у період вегетації, сівбу проводять з формуванням постійних технологічних колій. Для цього в середній сівалці агрегату з 3 сівалок перекривають 6-7-й та 18-19-й висівні апарати, якщо використовуються розкидачі НРУ-0,5, РМС-6 та обприскувачі ОВТ-1А, або ОПШ-15. При використанні розкидачів 1 РМГ-4 або РУМ-5 перекривають 8 і 17 посівні апарати. Ширина колій у першому випадку 180 см з шириною смуг 45 см, у другому – відповідно 135 і 30 см. При сівбі має значення напрямок рядків. Розміщення рядків з півночі на південь збільшує надходження сонячної енергії до рослин, зменшує їх перегрів у полуденні години.[9]

Дружність появи і  нормальний розвиток сходів у значній  мірі залежить від глибини загортання насіння. Важливо, щоб насіння було висіяне у вологий шар ґрунту. На структурних ґрунтах середнього механічного складу при достатньому зволоженні, насіння загортають на глибину прогнозованого залягання вузла кущення (3 см) з врахуванням осідання ґрунту. У цьому випадку глибина загортання насіння не повинна перевищувати 3-5 см. На важких ґрунтах її зменшують на 1-2 см, на легких – збільшують до 5-6 см. При посіві пшениці глибше 7 см польова схожість насіння різко зменшується. [9].

Догляд за посівами

  При інтенсивній технології застосовують інтегровану систему захисту посівів озимої пшениці від шкідників, хвороб і бур’янів, яка передбачає комплексне застосування організаційно – господарських, хімічних, селекційних і біологічних методів з врахуванням зони і економічного порогу шкодочинності, з мінімальними негативними наслідками для навколишнього середовища.

Комплекс заходів догляду  за посівами повинен сприяти збереженню до збирання не менше 500-700 продуктивних пагонів на 1м² при високій продуктивності кожного колоса. Для цього ще до сівби необхідно провести дослідження ґрунтів на заселення шкідниками, хворобами, бур’янами та на вміст вологи. [8]